Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РУВ: ХРОН╤КИ СПРОТИВУ
Попри ви╖зд з Ки╓ва значно╖ к╕лькост╕ мешканц╕в напередодн╕ та пом╕тно спорожн╕л╕ вулиц╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у числ╕ 52 за 2021 р


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у № 52 за 2021 р.


ВИПУСКНИК ОДЕСЬКОГО П╤ХОТНОГО, ЩО ПЕРЕМ╤Г ЧАС, АЛЕ ЗАГИНУВ МОЛОДИМ
Саме в Одес╕ в╕н вперше побачив л╕так ╕ захот╕в л╕тати. Сво╖м Костянтина називають у Ки╓в╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у №52 за 2021 р.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 05.11.2021 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 05.11.2021
«Я ТЕБЕ ПОРОДИВ, Я ТЕБЕ ╤ ВБ’Ю!», АБО ЯК УКРА╥НЦ╤ СТВОРИЛИ ╤ ЗРУЙНУВАЛИ ╤МПЕР╤Ю

Йдеться не так про «Тараса Бульбу», як про Рос╕йську ╕мпер╕ю, що виникла р╕вно 300 рок╕в тому - не в останню чергу зусиллями укра╖нц╕в, як╕ невдовз╕ стали ╖╖ жертвами.
2 листопада 1721 року на мап╕ св╕ту з’явилась Рос╕йська ╕мпер╕я – ╖╖ було проголошено в Тро╖цьк╕й церкв╕ Петербурга, яку в 1933 – найстар╕шу в м╕ст╕ – зламають, що досить симптоматично – Стал╕н не надто «жалував» Петра ╤. Це було величезне державне утворення, що прийшло на зм╕ну пров╕нц╕йному Московському царству. Воно про╕снувало аж до б╕льшовицького перевороту 1917 року ╕ було зам╕нене «комун╕стичною ╕мпер╕╓ю» – Радянським Союзом. В╕д 1991 року Рос╕йська федерац╕я намага╓ться оновити за собою ╕мперський статус, саме в цьому ╕ поляга╓ пр╕снопам’ятне «вставання з кол╕н».
╤ тут необх╕дно наголосити: величезну, мабуть, ключову роль в розбудов╕ ц╕╓╖ ╕мпер╕╖, а передус╕м, ╖╖ м╕фу, у формуванн╕ ╕мперсько╖ ╕деолог╕╖, в╕д╕грали укра╖нц╕. Спочатку до Москви ╕ Санкт-Петербурга потяглися одиниц╕ – переважно укра╖нськ╕ священики, а згодом ╕ козацько-старшинська ел╕та. Причина? Найперше, тогочасна «мода на ╕мпер╕ю» – вс╕ найсильн╕ш╕ тогочасн╕  держави св╕ту були ╕мпер╕ями. Друге: поняття нац╕я, нац╕ональн╕сть, ╖хня роль у збереження мови та ╕дентичност╕, на той час просто не ╕снували ( вони де-факто з’явилися лише в середин╕ Х╤Х стол╕ття) ╕ не обговорювалися; ключовим була рел╕г╕йна приналежн╕сть, в╕роспов╕дання.
Тогочасна ╢вропа, св╕т були ареною битв ╕мпер╕й – католицьких, протестантських, ╕сламсько╖. Не вистачало лише ╕мпер╕╖ православно╖. ╥╖ й було створено, ╕деолог╕чно – силами ки╓во-могилянсько╖ професури. Саме нею було створено м╕ф про сп╕льне походження «свято╖ Рус╕» – в╕д Ки╓ва до Б╕лого моря. Оск╕льки ╕стор╕╖, як науки, на той час не ╕снувало, цей м╕ф, де-факто вигадка, яку на 100% заперечу╓ сучасна наука – ╕сторична, етн╕чна, генетична, мовознавча – ╕ було покладено в основу державно╖ машини Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Вт╕м, м╕ф виявився напрочуд живучим, не переставши в╕д того бути м╕фом.
Однак, на рубеж╕ ХV╤╤-ХV╤╤╤ стол╕ть це не обговорювалося. Поступово козацька Укра╖на розчинилася, була поглинута Рос╕йською ╕мпер╕╓ю. Укра╖нськ╕ ел╕ти були ╕нкорпорован╕ ╕ практично асим╕льован╕, а б╕льш розвинута в ХV╤╤ початку ХV╤╤╤ стол╕тт╕ укра╖нська культура п╕ддалася пров╕нц╕ол╕зац╕╖. А п╕сля цього почалась русиф╕кац╕я широких мас селянства.
Попри це, пам’ять про Гетьманщину, ╕ нав╕ть б╕льше – про «стару Русь», не т╕льки збереглася в св╕домост╕ укра╖нц╕в, а й знайшла вт╕лення в ╕деях нац╕онального пробудження, нац╕онально╖ ╕дентиф╕кац╕╖ в Х╤Х стол╕тт╕ – доб╕, коли поставали модерн╕ нац╕╖. Зрештою, саме нац╕ональне питання стало чи не головним чинником розпаду Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖.

Феофан Прокопович – головний натхненник ╕ пропагандист ╕де╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖

Одним ╕з головних ╕деолог╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, ╖╖ в╕дданим пропагандистом, фактично «вустами» царя Петра був укра╖нець Феофан Прокопович, арх╕╓пископ, ректор Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, один ╕з найб╕льш осв╕чених людей свого часу. В╕н, вловивши «модний тренд» на ╕мпер╕ю ╕ на все ╕мперське, який був тод╕ в св╕т╕, запропонував зд╕йснити ребрендинг Московсько╖ держави на «православну ╕мпер╕ю». Це ставило Москов╕ю вр╕вень ╕з найвпливов╕шими ╓вропейськими ╕мпер╕ями св╕ту того часу – Англ╕╓ю, Голланд╕╓ю, ╤спан╕╓ю, Османською ╕мпер╕╓ю, а головно з╕ «Священною Римською ╕мпер╕╓ю германсько╖ нац╕╖» – цей статус колишньо╖ Римсько╖ ╕мпер╕╖ привласнила соб╕ Н╕меччина, хоча й була б╕льш схожа на конфедерац╕ю княз╕вств, ан╕ж на класичну ╕мпер╕ю. Саме Феофан Прокопович запропонував назву нового утворення «Рос╕я» – грецький вар╕ант давньо╖ держави ки╖вських княз╕в Рус╕. В╕н же упорядкував генеалог╕чну таблицю рос╕йських правител╕в ╕ п╕дготував ╖╖ до друку.
З нагоди переможно╖ для Рос╕╖ Полтавсько╖ битви (1709), п╕сля яко╖ стало зрозум╕ло подальшу розв’язку П╕вн╕чно╖ в╕йни, Феофан Прокопович складе «╢п╕н╕к╕он» – хвалебний поетичний тв╕р, який був написаний одразу в трьох вар╕антах – слов’янському, польському ╕ латинському, а все задля того, щоб поширювати його в ╢вроп╕. Феофан називав Петра ╤ «Отцом Отечества» – Pater Patriae (давньоримський почесний титул) – ╕деальним монархом, цив╕л╕затором, «Епископом Епископов» ╕ нав╕ть «Помазанником Божим», тобто, по сут╕, самим Христом. У 1721 роц╕ ця формула й була введена в монарший титул.
Михайло Грушевський вважав, що саме Феофанов╕ Прокоповичу належить ╕ ╕дея «старшого брата», адже в╕н тлумачив рос╕йську ╕стор╕ю як ту, що бере початок з час╕в Рус╕.

Поглинання Рос╕╓ю Укра╖ни

Л╕вобережна Укра╖на п╕дпала п╕д контроль царя Олекс╕я Михайловича в середин╕ ХV╤╤ стол╕ття, з Переяславських угод 1654 року, п╕сля присяги запорозьких козак╕в царев╕ «на дов╕чну в╕рн╕сть». Можна сказати, що ця фраза про «в╕чну в╕рн╕сть» стала (стане) нар╕жним каменем подальших рос╕йсько-укра╖нських в╕дносин, адже саме «в╕чно╖ в╕рност╕» впродовж стол╕ть вимагали рос╕йськ╕ правител╕ в╕д поневолених. Нагадаймо, що дев╕з першо╖ ╕ найвищо╖ нагороди Московського царства, а пот╕м ╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ ордена святого Андр╕я Первозванного – «За веру и верность». Гетьман ╤ван Мазепа був другим кавалером цього ордена ╕ отримав його з рук Петра ╤ в 1700 роц╕. ╤ коли в листопад╕ 1708 року в╕дбувалося ╕нсценоване д╕йство страти Мазепи, перше, що зробив кат – з╕рвав стр╕чку ордена з опудала опального гетьмана.
Саме п╕сля при╓днання Укра╖ни, Рос╕я впритул опинилася перед Заходом. Якщо експанс╕я на сх╕д ╕ п╕вдень була не надто важкою – цьому сприяло ослаблення спочатку Золото╖ Орди, а пот╕м Османсько╖ ╕мпер╕╖, то тут доводилося протистояти сильним супротивникам: Стокгольму, Парижу, Лондону, Берл╕ну, В╕дню. Щоб бути ефективною, не стати поганою коп╕╓ю Золото╖ Орди, Рос╕╖ треба було модерн╕зуватися, «озах╕днюватися». ╤ в цьому ╖й сутт╓во допомогли укра╖нц╕.

Укра╖нська культурно-осв╕тня експанс╕я в Рос╕╖

Нова ╕мпер╕я вс╕ необх╕дн╕ ресурси знайшла в Укра╖н╕, яка й стала тим Заходом, який ╖╖ всьому навчав. Цив╕л╕зац╕йно Укра╖на була значно розвинут╕ша н╕ж Москва. ╤сторично, культурно, економ╕чно.
Осв╕ченим було укра╖нське духовенство, осв╕ченою була козацько-старшинська верх╕вка, яка зазвичай знала дек╕лька ╕ноземних мов ╕ в╕льно сп╕лкувалася ╕ з турками, ╕ з кримськими татарами, ╕ з поляками, французами. Осв╕ченими були ╕ дружини козацько╖ ел╕ти. Наприклад, дружина гетьмана Дем’яна Многогр╕шного (далеко не аристократичного походження) Анастас╕я взяла з собою в Сиб╕р на заслання чимало книжок. За гетьманства ╤вана Мазепи в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖ навчалося 2000 студент╕в (п╕сля його поразки п╕д Полтавою – 160, але незабаром число слухач╕в знову зросте).
То була величезна культурна, осв╕тня експанс╕я. Укра╖нц╕ – найосв╕чен╕ш╕ – переважно духовенство – ╖хали в Рос╕ю, а т╕, хто не ╖хав, все одно, працювали на ╕деолог╕чному фронт╕, розбудовуючи й укр╕плюючи таким чином ╕мпер╕ю. Можна назвати багато в╕домих ╕мен, як╕ добряче потрудилися на ц╕й нив╕: Лазар Баранович, ╤нокент╕й ╫╕зель, Феофан Прокопович, Рафа╖л Заборовський, Симон Тодорський, Стефан Яворський, Георг╕й Кониський та ╕нш╕. Перший у Рос╕йському царств╕ вищий навчальний заклад – Слов’яно-греко-латинська академ╕я (1687) була заснована ╕ складалася майже вся з випускник╕в Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖. Могилянц╕ фактично створили рос╕йську осв╕ту: нав╕ть у холмогорськ╕й школ╕, де навчався Михайло Ломоносов – вчителями були випускники Могилянки. Перший ╕нспектор Морського кадетського корпусу – укра╖нець Григор╕й Полетика – випускник Могилянки. Коли Петро л╕кв╕дував патр╕аршество ╕ створив Синод, майже вс╕ ╓пископськ╕ посади до к╕нця ХV╤╤╤ стол╕ття об╕ймали укра╖нц╕.

Деградац╕я рос╕йського духовенства

Укра╖нське дух╕вництво стало одним ╕з найзгов╕рлив╕ших ╕ найв╕ддан╕ших приб╕чник╕в ╕ служител╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ та рос╕йських цар╕в. З одного боку, в переважн╕й б╕льшост╕, це були блискуче осв╕чен╕ люди, а з ╕ншого, ╕нод╕, ╖хн╕ вчинки не надто вир╕зняються в╕д учинк╕в якогось козацького полковника-колаборанта. Наприклад, коли брат гетьмана Дем’яна Многогр╕шного Василь Многогр╕шний, т╕каючи в╕д московських пересл╕дувач╕в, стукав у ворота дек╕лькох монастир╕в, благаючи сховати його, жоден ╕з настоятел╕в не дав йому прихистку. Коли ж Многогр╕шний д╕стався Ки╓ва, то ╕гумен Братського монастиря, ректор Ки╓во-Могилянсько╖ колег╕╖ Варлаам Ясинський просто видав його московському во╓вод╕.
Священники не т╕льки не втомлювалися наввипередки писати рос╕йським монархам панег╕рики, адже за це отримували щедр╕ подарунки, а й провадили потужну пропагандистську кампан╕ю за «в╓л╕кую православную Русь». Ось ще приклад: п╕сля того, як Петро ╤ п╕ддав анафем╕ Мазепу, «руськ╕ попи» невтомно поширювали про останнього пропагандистськ╕ фейки: буц╕мто, колишн╕й гетьман ╓ безбожником («лоба не хрестить»), начебто дехто бачив, як в╕н зривав свят╕ ╕кони ╕ топтався по них ногами, що було н╕сен╕тницею, адже вс╕ знали, ск╕льки Мазепа жертвував на храми ╕ монастир╕, зокрема на Печерську Лавру та святу Соф╕ю, та й його мати була черницею одного з ки╖вських монастир╕в. Деталь: за Петра ╤ була порушена та╓мниця спов╕д╕ – священики були зобов’язан╕ доносити на в╕рян. За несво╓часне донесення можна було опинитися в тюрм╕ або на каторз╕ – з вирваними н╕здрями ╕ в╕др╕заним язиком. Зв╕сно, були й порядн╕ батюшки, але ╖х були одиниц╕ – опинившись п╕д владою держави, церква в ╕мпер╕╖ почала неухильно деградувати.

Чому укра╖нц╕ ╖хали в Рос╕ю

Чому укра╖нська ел╕та, вчорашн╕ полковники та козацька старшина масово потягнулася до Санкт-Петербурга? Тому що там можна було зреал╕зуватися, зробити блискучу кар’╓ру, заробити статки, прославитися. Так бува╓ за вс╕х ╕мпер╕й. Вс╕ прагнуть у метропол╕ю. Кр╕м того, ╕мперська пол╕тика в питанн╕ ╕нтеграц╕╖ «чужих» ел╕т в державний апарат Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ була прагматично-лояльною – величезна кра╖на потребувала фах╕вц╕в. Головними чинниками були бажання служити ╕ «верность» ╕мпер╕╖ та ╕мператору, а укра╖нц╕ здеб╕льшого такими й були: «самов╕дданими малоросами», як сказала Катерина ╤╤. Тож у пров╕нц╕ю, тобто на Гетьманщину, знатн╕ укра╖нц╕ при╖здили х╕ба що помирати.
Якщо взяти «малорос╕йську громаду» в Петербурз╕ в Х╤Х стол╕тт╕, чи можна ╖╖ з чимось пор╕вняти? Наприклад, чи могли галичани, буковинц╕ чи закарпатськ╕ русини зробити под╕бну кар’╓ру у В╕дн╕ за час╕в Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖? Зв╕сно, були випадки, але, радше поодинок╕. Не мова, не нац╕ональн╕сть ( це поняття взагал╕ виникло лише в Х╤Х ст.), а рел╕г╕йна приналежн╕сть – православ’я – грала тод╕ ключову роль.
Коли в 1834 роц╕ 22-р╕чний ╢вген Греб╕нка ╖хав до Петербурга в╕н хвилювався. Чужина його лякала. Згодом в╕н писав сво╓му приятелев╕: «… я довго думав: що з мене буде в Петербурз╕, що я там робитиму м╕ж москалями? А вийшло навпаки. Петербург – це колон╕я осв╕чених укра╖нц╕в. Ус╕ урядов╕ установи, ус╕ академ╕╖, ус╕ ун╕верситети наповнен╕ земляками…». Спочатку укра╖нц╕ намагалися збер╕гати питомо нац╕ональн╕ риси, але, зрештою, п╕ддавалися асим╕ляц╕╖. Хоча, нав╕ть тривале перебування в «п╕вн╕чн╕й Пальм╕р╕», не могло витравити укра╖нського походження – видавала вимова. Саме таке враження справив на Греб╕нку уродженець Пирятина, видавець «Журнала изящных искусств», господар одного з найв╕дом╕ших санкт-петербурзьких артистичних салон╕в, професор ╕ конференц-секретар Академ╕╖ мистецтв Василь Григорович. Як зауважу╓ Греб╕нка, «двадцять рок╕в його перебування в Петербурз╕ не могли зм╕нити його укра╖нсько╖ вимови».

Укра╖на, яко╖ н╕коли не ╕снувало для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖

Рос╕йська ╕мпер╕я в╕д самого початку свого ╕снування не визнавала укра╖нц╕в окремим народом, так само, як не визнавала вона Укра╖ну окремою – «не рос╕йською» територ╕╓ю.
Це як п╕д час под╕лу Польщ╕ Катерина ╤╤ кинула: «Ми лише сво╓ забира╓мо» (те саме казатимуть рос╕йськ╕ окупанти ╕ в 2014 роц╕, анексуючи Крим). Укра╖н╕ та укра╖нцям було в╕дмовлено в ╕снуванн╕. ╥х для рос╕йського уряду просто не ╕снувало. ╤ це нав’язувалося ус╕╓ю ╕мперською машиною протягом двох стол╕ть. Згодом це спрацювало: чи не тому м╕жнародна сп╕льнота не визнала права укра╖нсько╖ незалежно╖ держави п╕сля Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, а за час╕в СРСР для ╕ноземц╕в не ╕снувало 46 м╕льйон╕в укра╖нц╕в, а були лише одн╕ «рос╕яни». Укра╖нський ╕сторик ╤ван Лисяк-Рудницький писав: «Деяк╕ ╕сторики-економ╕сти, як╕ працювали п╕д час раннього радянського пер╕оду… для визначення становища Укра╖ни в колишн╕й царськ╕й ╕мпер╕╖ вживали терм╕н «колон╕ял╕зм». Виб╕р цього поняття, запозиченого з марксистського арсеналу, не був доконче щасливий. Царська Рос╕я мала справжн╕ колон╕╖, як Закавказзя та Туркестан, але Укра╖ну год╕ зарахувати до них. Адм╕н╕страц╕я розглядала Укра╖ну радше як приналежну до ядра кор╕нних пров╕нц╕й ╢вропейсько╖ Рос╕╖».

«Сп╕ткнутися» за нац╕ональне питання

П╕сля революц╕╖ 1905-1907 рок╕в царат змушений був визнати право вс╕х нац╕й на власну мову й культуру. Але коли укра╖нськ╕ пол╕тичн╕ сили спробували реал╕зувати декларац╕╖ ман╕фесту Миколи ╤╤ в╕д 30 (17) жовтня 1905, виявилося, що пол╕тика ╕мперських к╕л щодо укра╖нц╕в залишилася незм╕нною – глибинн╕ ╕мперськ╕ ╕деологеми н╕куди не д╕лися. У травн╕ 1908, коли деяк╕ депутати рос╕йсько╖ Держдуми в╕д укра╖нських губерн╕й внесли законопро╓кт про запровадження укра╖нсько╖ мови в народних школах, шов╕н╕стичний «Клуб русских националистов города Киева» щиро цьому обурився.
Як писалося в газет╕ «Киевлянин», заснован╕й в 1864 роц╕ В╕тал╕╓м Шульг╕ним: «Этот край русский, русский, русский…» Згодом Вас╕л╕й Шульг╕н, син В╕тал╕я Шульг╕на, теж редактор «Киевлянина», стверджуватиме, що «укра╖нське» – це «галицьке», а все ╕нше – «малорос╕йське». А що малорос╕йське – те насправд╕ рос╕йське. ╤ в╕д того, що переможе – укра╖нське, чи малорос╕йське, залежить доля Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Для того, щоб перемогти, потр╕бно весь час наполегливо пояснювати «малорусскому народу, что он, народ живущий от Карпат до Кавказа, самый русский из всех русских».
Лозунг «Киевлянина» запозичили з московсько╖ газети «День», засновано╖ ╤ваном Аксаковим – фундатора слав’яноф╕льства. Його батьком був Серг╕й Аксаков – рос╕йський письменник, який товаришував ╕з багатьма укра╖нцями, зокрема ╕ з Тарасом Шевченком, ╕ Пантелеймоном Кул╕шем. У жовтн╕ 1858 року Пантелеймон Кул╕ш писав у лист╕ Серг╕ю Аксакову: «Мы имеем против себя не одно Правительство, но и ваше общественное мнение. Мы имеем против себя даже собственных земляков-недоумков. Нас горсточка, хранящих веру в свою будущность, которая, по нашему глубокому убеждению, не может быть одинакова с будущностью Великорусского народа…». Аксакови, переконан╕ слав’яноф╕ли, аг╕тували в свою «в╕ру» багатьох укра╖нц╕в, але т╕ опиралися чарам тод╕шньо╖ рос╕йсько╖ пропаганди. До чого ця цитата? А до того, щоб показати, що цьому протистоянню, цим нав╕юванням нема╓ н╕ початку, н╕ к╕нця. Але саме нац╕ональне питання, зокрема й укра╖нське, стало чи не головною причиною, через яку розпалася в 1917 роц╕ Рос╕йська ╕мпер╕я.
Марко Назаренко
(www.ukrinform.ua)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 05.11.2021 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23693

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков