Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЖИВ З УСМ╤ШКОЮ
Таким ╕ залишився у наш╕й пам’ят╕…


ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКО╥ ГОДИНИ: КОГО ВШАНОВУ╢ ДЕНЬ ГЕРО╥В
23 травня в╕дзначають День Геро╖в на честь укра╖нських вояк╕в – борц╕в за волю Укра╖ни.


ШИКУЙСЬ П╤Д УКРА╥НСЬКИМ СТЯГОМ!
Знатимемо по╕менно вс╕х Геро╖в, як╕ боролися з ворогом.


ПОМЕР ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КРАВЧУК
Першого президента Укра╖ни не стало на 89 роц╕ життя.


ВРОСТАТИ У НЕБО ТОПОЛЯМИ
Нотатки до 85-л╕ття письменника ╕ науковця Михайла Вишняка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 05.11.2021 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 05.11.2021
ПАМ'ЯТ╤ АНАТОЛ╤Я ПОТ╤╢НКА

***
Письменники Кримського осередку НСПУ, кримськ╕ «св╕тличани» глибоко сумують з приводу передчасно╖ смерт╕ колеги, члена НСПУ ПОТ╤╢НКА АНАТОЛ╤Я ОЛЕКСАНДРОВИЧА, ╕ висловлюють щир╕ сп╕вчуття р╕дним та близьким пок╕йного.
***
В╕н був душею будь-яко╖ компан╕╖: хоч традиц╕йно╖ з трьох ос╕б, хоч у к╕лька десятк╕в людей. Тости сипав на вс╕ лади, та в╕д цього заст╕лля не перетворювалося на п’янку, а залишало при╓мний п╕слясмак в╕д сп╕лкування.
 М╕г згрупувати однодумц╕в, провести л╕тературний зах╕д на вищому р╕вн╕ з застосуванням р╕зних техн╕чних засоб╕в, що й робив регулярно разом з членами гумористичного творчого об’╓днання «Усм╕шка Пегаса».
 В 2019 роц╕ я побувала в нов╕й квартир╕ Пот╕╓нк╕в у житловому масив╕ «Соф╕╖вська Борщаг╕вка» неподал╕к об’╖зно╖ дороги в Ки╓в╕. Дружина Тетяна, моя землячка, на той час була в С╕мферопол╕, Анатол╕й з сином господарювали сам╕, проте в квартир╕ був ╕деальний порядок. А ст╕л накритий так, наче його серв╕рували прац╕вники столичного ресторану. Була дуже здивована, що всю ту смакоту: салати, холодець, ковбаси, рулети, вино та вип╕чку – Анатол╕й готував власноручно. Хоча не дивно, бо перший його диплом – це диплом технолога-пекаря, який в╕н отримав п╕сля зак╕нчення техн╕куму в Черн╕гов╕. З ним в╕н ╕ при╖хав до Криму молодим спец╕ал╕стом. П╕зн╕ше було навчання в С╕мферопольському ун╕верситет╕, п╕сля зак╕нчення якого вже мав фах ╕сторика та викладача ф╕зкультури.
 За р╕к до того в╕зиту л╕тературним кримським десантом, а входили в нього ╢ва Пономаренко, Катерина Степчин, я, Михайло Вишняк, Петро Вольвач, В╕ктор Стус, Валентин Бут, Анатол╕й Пот╕╓нко, кобзар Остап К╕ндрачук та актор-тележурнал╕ст Олександр Польченко, ми вирушили м╕стами Укра╖ни, щоб заявити про себе: що ми ╓, що ми – укра╖нц╕. Не скр╕зь, правда, у повному склад╕, бо на те були р╕зн╕ причини. Усп╕шно провели зустр╕ч╕ в Кримському дом╕ в Ки╓в╕, в Шевченк╕вському нац╕ональному запов╕днику в Канев╕, в м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ в Б╕л╕й Церкв╕. Наш╕ творч╕ зустр╕ч╕ проходили в дружн╕й атмосфер╕, орган╕затори на м╕сцях з╕брали ц╕кав╕ аудитор╕╖ – б╕бл╕отекар╕в, л╕тератор╕в, учител╕в ╕ просто шанувальник╕в книги. Анатол╕й Пот╕╓нко серед нас був ╓диним поетом-гумористом, тож його виступи завжди викликали см╕х, розслабляли, додавали настрою.
 Ц╕ по╖здки згуртували нас, викликали нов╕ ╕де╖, нов╕ плани. В минулому 2020 роц╕, знаючи, що вл╕тку буду мешкати в батьк╕вськ╕й садиб╕ в Ки╖вськ╕й област╕, Анатол╕й запропонував мен╕ знову в╕дв╕дати Б╕лу Церкву, а саме видавництво «Час зм╕н ╤нформ» та Б╕лоцерк╕вське об’╓днання «Просв╕та», як╕ разом з Управл╕нням осв╕ти й науки БМР орган╕зували проведення нашо╖ першо╖ зустр╕ч╕ восени 2018 року, щоб провести там ще раз л╕тературний зах╕д. Нехай вже не таким великим гуртом, а хоча б вдвох-втрьох – В╕ктор Стус теж тривалий час перебував на батьк╕вщин╕.
https://www.litera.kyiv.ua/archives/744?fbclid=IwAR2f1OSltIWv4kQMgSGgnpvAWHNdWDJsXC6BzXEOxBN9jHkMxN_VVcKkL48
 Та, на жаль, у Анатол╕я Пот╕╓нка виникли проблеми з╕ здоров’ям: перен╕с ков╕д у важк╕й форм╕, п╕сля чого л╕кувався в санатор╕╖ в Хм╕льнику на В╕нниччин╕. П╕д час л╕кування та в╕дпочинку Анатол╕й пров╕в ╕ там творчу зустр╕ч, встиг в╕дв╕дати видавництво-друкарню «Твори» та видати новий л╕рично-гумористичний зб╕рник поез╕й та прози «Зациклен╕ рими та безримн╕ бабусин╕ перли». В день, коли в╕н повернувся в Ки╖в, я саме в╕д’╖жджала в село, тому перетнутися не змогли. Зателефонував уже в грудн╕ минулого року з С╕мферополя, щоб зустр╕тися, бо хоче передати мен╕ сувен╕р з видавництва «Твори» - чашку з логотипом видавництва та подарувати нову книгу. При зустр╕ч╕ я подумки в╕дм╕тила, що Анатол╕й сильно схуднув, хвороба не пройшла безсл╕дно.
 З травня 2021 р. я була знову на батьк╕вщин╕, з Анатол╕╓м сп╕лкувалися по вайберу, бо в╕н теж мав при╖хати на Ки╖вщину. Але по╖здку чомусь весь час переносив на п╕зн╕ше. Як виявилося, в╕н уже важко хвор╕в…
 Хвороба розрушила вс╕ його плани на по╖здку, не встиг видати вже готову до друку зб╕рку байок. …Важка втрата для р╕дних, друз╕в, колег Анатол╕я.
 В цей траурний день в╕д ус╕х нас: друз╕в, шанувальник╕в, колег з ус╕х куточк╕в Укра╖ни передаю щире сп╕вчуття велик╕й родин╕ Пот╕╓нк╕в. Тримайтеся, люб╕, хоч як не важко буде усв╕домлювати, що син, батько, чолов╕к, д╕дусь уже в ╕ншому св╕т╕. В серцях в╕н щодня буде поруч – як завжди усм╕хнений, добрий ╕ дбайливий.
 Нехай ця доб╕рка байок та гуморесок з невидано╖ книги викличе усм╕х скр╕зь сльози, який буде останн╕ми аплодисментами письменнику-гумористу, члену Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Анатол╕ю Олександровичу Пот╕╓нку.
 
 Галина Литовченко, член НСПУ


Анатол╕й ПОТ╤╢НКО

ШУМ У ВУХАХ…
Д╕д восьмидесятир╕чний
Скарживсь л╕карю несм╕ло:
– Я до сексу й дос╕ звичний:
Раз на тиждень – святе д╕ло!

Т╕льки р╕ч одна турбу╓ –
Щось не те з мо╖м здоров’ям:
Шум у вухах сво╖х чую,
Як займаюся любов’ю.

Тиск пом╕ряв д╕ду л╕кар,
Стетоскопом слухав спину…
– Жити буду я ще ск╕льки? –
Д╕д канючив безупинно.

Л╕кар чемно усм╕хнувся:
– Ще ку╓ для Вас зозуля…
Не хвилюйтеся, д╕дусю, –
То ви оплески почули!

ПРО СУД ЗВ╤РЯЧИЙ
Ведм╕дь, незграба клишоногий,
Йшов нап╕дпитку… Тож з дороги
В╕н десь на метр╕в десять збився
Й за хату Зайця зачепився.

Тут я в╕дкрию вам секрета:
Була та хата з очерету,
Бо За╓ць – щоб ╕ це вам знати –
Жив в╕д авансу до зарплати.

Легенький той ведмежий дотик
Не наробив хатинц╕ шкоди,
Лиш склались ст╕ни з очерету,
Зробивши хатку ту наметом.

╤ сльози лл╓ Зайчиха-мати,
Тремтять в╕д холоду Зайчата…
Тримавсь лиш За╓ць ледве-ледве:
- Зустр╕немось в суд╕, Ведмедю!

В суд╕ сказали Зайцю: «Мито
За позив треба заплатити,
Ще треба – адвокату Лису,
╤ Вовк-суддя теж хоче ╖сти…»

Скосивши оч╕, За╓ць вглед╕в:
Сто╖ть в суд╕ барило з медом…
Тут був Ведм╕дь – це зразу видно,
╤ ясно теж: суд – не для б╕дних.

Закони ось так╕ зв╕ряч╕
В житт╕ людей я також бачу:
Коли в кишен╕ в╕тер в╕╓,
Тод╕ не л╕зь у суд, Мус╕ю!

КОМАР-ВЕЛЬМОЖА
(байка)
Комар в поко╖ графськ╕ залет╕в –
Там розк╕ш в оч╕ б’╓, там – справжня казка!
Граф спав уже ╕ ув╕ сн╕ хроп╕в,
Але хроп╕в Граф якось не по-графськи.

Комар на це уваги не звернув,
Та й н╕коли було: хот╕лось ╖сти…
╤ справу кровожерливу, брудну
Задумав цей хижак з хижацьким хистом.

– Я графську кров н╕коли ще не пив, –
Промовив подумки Вамп╕р крилатий. –
Це ж знат╕ кров! – Комар аж остовп╕в. –
╥╖ як вип’ю – Графом зможу стати!

╤ буде голубою моя кров –
╥╖ продегустую для порядку…
Зняв пробу хоботком – скривився рот:
– Звичайний зовс╕м смак – немов у хряка…

Смоктав ту кров – аж забол╕в жив╕т,
А пот╕м Комара на сон зморило…
У л╕жку – ще не бачив цього св╕т! –
Лежало з графським й комарине т╕ло.

Сказав Комар, коли уже проснувсь:
– Який святковий нин╕ в мене настр╕й!
Я на болото б╕льше не вернусь,
Бо я тепер також вельможне панство!

Тепер я з Графом буду жити тут,
В╕н нин╕ – брат м╕й, ми – одно╖ кров╕!
Бо жити в розкош╕ – це щастя суть!
Як сказано! Яка ж то сила в слов╕!

╤ самозванець-граф с╕в на графин:
«Граф» ╕ «графин» – красиво ╕ резонно!
Там й розчавив його слуга один,
Й узнали вс╕: у Графа кров – червона…

Звичайно, не цього лже-граф хот╕в:
Всього бажав в╕н – задарма ╕ зразу… –
Таке бува╓ часто у житт╕,
Коли ╕з гряз╕ л╕зуть прямо в княз╕.

ЗВ╤РЯЧА ОБРАЗА
(антибайка)
З╕йшлись якось докупи ус╕ зв╕р╕, -
На конференц╕ю свою чи з’╖зд, -
Бо невдоволення людьми дозр╕ло,
Образа на людей ╖м душ╕ ╖сть.

Поважний, мудрий Слон взяв першим слово:
«Я на людей давно вже зуб точу…
Н╕чого б╕льш образливого, злого
Про себе я в житт╕ сво╖м не чув!

Слоном незграб вони зовуть з╕ см╕хом,
╤ вайлуватих слово це чека…
Я ж обережно роздавлю гор╕ха,
З п╕длоги п╕д╕ймаю с╕рника».

Встав пот╕м Пес, сказав: «Шановн╕ зв╕р╕!
Лежить на людях величезний гр╕х:
Я – друг до смерт╕, в╕дданий ╕ в╕рний;
Вони ж мо╖м ╕м’ям таврують злих…»

Свиня з трибуни: «Я ╖х не пробачу!
Я теж у них в лайливих ╕менах:
Як хтось не так щось робить – в╕н свинячить,
Як ╖сти ковбасу, то я – смачна…»

Свою образу висловили Дятел,
Сич та Баран, ╕ За╓ць боязкий:
«Хто право дав ╖м нами обзивати
Недол╕ки сво╖, гр╕хи людськ╕?

Ми, зв╕р╕, не загиджу╓м природу.
Як щось залишим – це на урожай…
А гомо сап╕╓нси гублять воду,
Н╕тратять землю – ╖м ╖╖ не жаль…»

╤ з’╖зду р╕шення було осудним –
Озвучив Лев, нахмуривши чоло:
«Не ображайте зв╕р╕в, добр╕ люди!
Людське обличчя зараз носить Зло!»

НА ЗВ╤РЯЧ╤Й АГРОФ╤РМ╤
На зв╕ряч╕й агроф╕рм╕
Працювали р╕зн╕ зв╕р╕,
Та н╕хто не м╕г збагнути:
Чом вона була банкрутом?

Вс╕ з бажанням працювали,
Душу прац╕ в╕ддавали:
Хтось на ферм╕, хтось – у пол╕…
То чому ж комори гол╕?

Наче скр╕зь – спец╕ал╕сти:
Вс╕ навчалися у м╕ст╕,
Кожен справу свою зна╓,
Кожен з них диплома ма╓…

К╕т мишей розводить пл╕дно.
Де ж припл╕д? – Його не видно…
Чом на ферм╕ у Лисиц╕
Знову зникла кудись птиця?

К╕нь у пол╕ безупинно –
Де овес, де конюшина.
Чом овес – вс╕ хочуть знати –
Не встига╓ виростати?

Робить Вовк – скажу, до реч╕ –
Зоотехн╕ком овечим.
А Ведм╕дь, що теж ц╕каво,
Шеф там по медов╕й справ╕.

А тепер вам зрозум╕ло,
Чом там морди вс╕ роз’╖ли?
╤ чому живуть в хоромах
От╕ горе-агрономи?

Що робити, щоб не бути
Агроф╕рм╕ т╕й банкрутом? –
Гнати в шию ще й з╕ свистом
Те зв╕ряче кер╕вництво!

СВИНЯЧА АГРОНОМ╤Я
У зв╕рячому колгосп╕
Два чи три сезони посп╕ль
По картопл╕ урожа╖
Неврожаями вражали.

╤ причина вс╕м в╕дома:
Бракувало агронома.
Лис, завкадрами, шука╓,
Хто секрет картопл╕ зна╓.

Про ваканс╕ю Зозуля
Кукувала, щоб вс╕ чули.
Хрюкнула Свиня з осел╕:
– Я люблю картоплю й землю!

– Ну, нарешт╕! – вс╕ зрад╕ли.
Свиня теж: – Пора за д╕ло!
Що ж, п╕ду я в поле й гляну:
Як там поле картопляне?

Як встромила в поле рило –
За п╕вдня п╕в-поля зрила!
– Що ж ти, сало живе, робиш?
Урожай ╕ цей угробиш! –

Закричав ╥жак з туману.
А Свиня: – Мовчи, профане!
Не картоплю я шукаю,
А причини неврожаю.

Досл╕д – головне в науц╕!
Знов пов╕рили Свинюц╕…
Все Свиня у пол╕ з’╖ла –
Й те, що т╕льки посадили.

Якби мала Свиня крила,
То вона б ╕ небо зрила.
Тепер знають нав╕ть люди,
Коли користь з не╖ буде…
2020 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 05.11.2021 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23687

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков