"Кримська Свiтлиця" > #41 за 15.10.2021 > Тема "Душі криниця"
#41 за 15.10.2021
╢ВГЕН╤Я ЮРЧЕНКО: ТАНЕЦЬ ╤З В╤ТРОМ
╢вген╕я ЮРЧЕНКО народилася 24 серпня 1987 року у селищ╕ Головине Житомирсько╖ област╕ в с╕м’╖ педагог╕в. За фахом – практичний психолог. У 2019 роц╕ зак╕нчила маг╕стратуру В╕нницького державного ун╕верситету ╕мен╕ Михайла Коцюбинського, факультет ф╕лолог╕╖ та журнал╕стики. Авторка прозово╖ книжки «Тепер╕шн╕» (2019) та трьох зб╕рок поез╕й – «В╕ддзеркалення» (2018), «Аритм╕я мовчання» (2019), «В╕з╕╖ дощу» (2020). Лауреат Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Василя Юхимовича (2019), л╕тературно-мистецького конкурсу ╕мен╕ Всеволода Нестайка (2019) та «Житомир TEN» (2018).
ПОЕЗ╤╥
* * * Тв╕й погляд пада╓, залиша╓ться м╕ж ключиць, Де сонна артер╕я сонця чека╓ сну. Ви з╕ткан╕ бережно з безл╕ч╕ протир╕ч, Тво╖ долон╕ запам'ятають ╖╖ одну.
У м╕жребер'╖ притихне та, що ╕з ребра, ╤ пульсуватиме поц╕лунком сотню стор╕ч, Бо сон у долонях — то найсолодша/г╕рка пора, То найкоротша/найдовша ваша л╕лова н╕ч.
В╕трам навстр╕ч, навпрошки через сотню л╕т... Пульсу╓ слово у серц╕ — не на вустах… Нейрони мит╕ нотують, та квапить св╕т, Цв╕т опада╓ в розхристаних м╕ражах.
24.05.2021
* * * Розмисли навзнак вляглися й др╕мають... Крихтами в╕з╕й годують птаха, ╕з трав на св╕танку росу позбирають, аби не плакав...
В╕тер колише н╕жну прозор╕нь, ╕ на шляху визирають кв╕ти. Гаснуть недопалки давн╕х ╕стор╕й, з╕бран╕ з р╕зних за шрифтом л╕тер.
Н╕ч розсм╕ялась г╕рким безсонням... Г╕рко, — кричать. ╤ г╕рчить полинами. Снить в нас╕нин╕, м╕цн╕╓ сонях — чаша буття, невипита нами.
31.03.2020
* * * Бажа╓те прим╕ряти взуття? Кришталь давно на друзки — об реальн╕сть... ╤ жодно╖ сльозинки каяття — До краю келих... Н╕бито фатальн╕сть.
Не скуштувати солоду на смак — медов╕ соти восени пощезнуть. ╤ шлях не повернути вже навспак... На щастя, чи на жаль... Бентежить?
Бажа╓те прим╕ряти х╕тон, просякнутий отрутою наскр╕зно? Забракне сил — без остраху, як сон... Чуже минеться — в╕дт╕ня харизма.
Бажа╓те стежиною пройти? Шкло загарту╓, як ╕ти босон╕ж... В безодню, чи до св╕тло╖ мети...
Без черевик╕в ╕ всю зайву од╕ж Залишити на берез╕ життя. У човен забагато — ще потоне...
╤з Богом наодинц╕ — каяття... На вигляд — осяйне, на смак — солоне.
22.08.2018
* * * Гранатове вино, в╕дблиски ратуш╕... тут п’ють за любов, там — во╖н з гранатою... Розбризкано кров, с╕к розлито... До дна! За любов, Маргарито!
На травах г╕рських чай настояно, там в╕тер жаский стр╕не во╖на. Веч╕р св╕титься тьмяною ватрою, гвинт╕вка залишиться за гауптвахтою.
Тут знову дощить, там розвидн╕лось... Чому так г╕рчить вода в Свитяз╕? Тут п’ють за любов, а там — молячись... Шкоринка на чарц╕... ╤ хлопц╕ зморен╕.
Тут маски ╕ сум за свободою, а там балаклави у ногу з модою... Тут пан╕ поважно крокують брук╕вкою, там снайперу мр╕╓ться йти Стометр╕вкою...
Там п’ють за любов… У Львов╕ дощитиме... Розбризкано кров, зникають вс╕ л╕тери...
25.07.2020
* * * Кам╕нь пару╓ теплом, вода диха╓ холодом осен╕. Нам, як сонцю, мовчати ╕ просто т╕шитись. Ступати навстр╕ч усм╕хненими, скуйовдженими ╤, зв╕сно, босими, чекати на ос╕нь ╕ перший ╖╖ падолист.
Зграйкою риб зникати у глибин╕, До хрипоти сп╕вати, см╕ятись ╕ плакати, Випити серпень, щоб не лишилось на дн╕... Розмалювати стар╕ закинут╕ ватмани.
Дек╕лька сн╕в про пан╕ кольору ретро. Нав╕ть без сл╕в — у н╕й до знемоги трепетно... Нав╕ть без свят — по в╕нця у н╕й Всевишнього... Серпень мовчить, як риба... Злет╕ти вище...
П╕р’я того, що з блакит╕, до н╕г опустилося... Хвилю приборкано, кам╕нь — константа вечора. Поп╕л минулого... Дим. ╤, пов╕р, не наснилося... Тихо прийшло на злам╕ ╖╖ тридцять третього...
19.08.2020
* * * Дзвони мовчать. Тиша без них дзвенить. Лл╓ться в╕дгом╕н спраглим пов╕тря т╕лом. Ос╕нь без тебе ввечер╕ гомонить... В╕руй...
Птах в╕длет╕в, св╕тлий, напевне, ти — сиза голубка поряд ╕ темний сок╕л... Я не л╕чила крок╕в, йшла до мети... Хто ти?
Янгол, що вчора зранив у кров крило, темрява, м╕сяць, музика оп╕вн╕чна? См╕х тв╕й почувся, мелод╕╖ не було — В╕чн╕сть...
Тихо кружля╓ш, я усм╕хнусь ╕ п╕ду... Довго л╕читиму неперел╕тн╕ весни. Знову наснився, знову в╕дв╕в б╕ду... Ангел небесний!
21.10.2020
* * * В╕дпускаю любов у безмежну н╕чну хуртовину, Серед тисяч галактик сьогодн╕ зустр╕ла твою. Не шукай н╕ причин, н╕ порад, н╕ абсенту провини... Н╕ч хм╕льну до останньо╖ крапл╕ неквапом доп’ю.
Шален╕ють уста ╕ сп╕вають нам першу осанну... С╕рий сумн╕в розтане в долонях тво╖х, далеб╕... Ц╕луватимеш солодко так, як ц╕лують кохану, Воскресатиму в серц╕, щоб ти розр╕зняв у юрб╕...
Промовчи про майбутн╓, — тепер╕шн╓ полум’ям св╕тить, А минуле зника╓ в об╕ймах затишних тво╖х... В╕дпускаю любов у суконц╕ смарагдов╕й л╕тн╕й, ╤ спокусу-бажання, ╕ новонароджений гр╕х...
03.01.2021
* * * Не знати, що буде завтра — ще один дарунок сьогодення. Все тл╕нне — екрани смарт╕в, слова ╕ ╜рати... Темно. ╤ серце, якщо в╕ддати, то зовс╕м не втрата, а душу згубити не можна, ╕ загубити не варто. Ти — про вогонь, вона — про ватру... Направду, обо╓ — про св╕тло, сугест╕ю, синон╕ми, антагон╕ст╕в Св╕ту. З нею лишень рад╕ти... Вона не зна╓, що буде пот╕м, що розпов╕сть дотик... Н╕ч. М╕сяць. Ос╕нь вогненного року.
08.08.2020
* * * Пол╕сся без льону ╕ л╕су... Бурштин вит╕ка╓ сльозами, з очей непроглядна зав╕са спада╓... Мовчить лишень кам╕нь...
Всиха╓ замулене русло, затихло затравлене птаство. Смола бурштинами загусла, в гран╕тах знекровлене рабство.
Та небо ще кольору льону. Над л╕сом — багряне повстання… Де зорано вс╕ руб╕кони, у серц╕ льони проростають.
04.06.2020
* * * Мина╓ л╕то скошеним колоссям… ╤ син╓ небо плине за р╕кою… ╤ вишива╓ позолоту ос╕нь, Де всенький св╕т у не╖ — п╕д рукою.
Колись я — юнка, на тканин╕ чист╕й ╤ чорним, ╕ червоним гаптувала… Стр╕чки яскрав╕, мамине намисто Я до в╕нця з коханим зодягала…
В╕йна, мов гр╕м… Кривавилися маки… ╤ хрестиком в’язалися стежини… ╤ до сх╕д сонця просиналась мати, Чекаючи у т╕й сорочц╕ сина…
З р╕лл╕ не раз п╕дн╕меться колосся, В╕зьму сорочку з╕ старо╖ скрин╕… Я вишивала щастя, щоб збулося на св╕тлу долю в р╕дн╕й Укра╖н╕…
15.08.2018
* * * Ос╕нь ступа╓ тихо, загорнена в оксамит, Вогненна ╕ тепла, з присмаком апельсин╕в... Танець ╕з в╕тром... Здиву╓ться ворожбит, Коли вона вранц╕ прокинеться, ледве поср╕блена ╕не╓м. ╤ нав╕ть якщо ф╕олетово, з ожиновою кислинкою, Ос╕нь ступатиме впевнено з обличчям рудо╖ ж╕нки.
08.09.2021
* * * Ця ос╕нь повол╕ запалю╓ прост╕р, Оголю╓ клени ╕ стелить стежину. Ос╕нн╓ узл╕сся запрошу╓ в гост╕, А сонце ц╕лу╓ ╕ще безневинно.
Ця ос╕нь запалю╓ в серц╕ пожежу, Шепочуться нишком роздягнен╕ клени, ╤ св╕тло в тоб╕ роз╕лл╓ться безмежжям — Займа╓ться золотом листя зелене.
Ця ос╕нь сьогодн╕ згоря╓ красиво — Ц╕лу╓ жагуче, ╓дна╓ стих╕╖... ╤ л╕то не бабине — сонячне диво — Тремтять позолочен╕ ос╕нню в╕╖.
Зриваються з уст не слова — поц╕лунки, ╤ вже червон╕╓ збентежене небо. Бо ос╕нь сьогодн╕ — примхлива в╕щунка, Де вс╕ перехрестя приводять до тебе...
08.10.2021
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 15.10.2021 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23639
|