Версiя для друку Обговорити в форумi

Тільки одиниці в Україні розуміють, що вершки нашого літературного бомонду протухли й позеленіли, бо вже давно повторюються чи опустились до блогів, гастролерства і балакаючих голів. Але вступатися вони не збираються – їх оточила зграя молодих цинічних «експертів» і епігонів. Коли у світових літературах автори сходять зі сцени за кілька років, у нас вони завдяки корупції, непотизму та публіці, яка купує, але не читає, тримаються до смерті на плаву. Про якусь спадкоємність не йдеться – вирощені у пробірці на літературних фермах письмаки нежиттєздатні як гомункулуси. Цей щурячий король підбирає крихти з бюджетного столу і всіляких лівацьких фондів, і видається всесильним і вічним, як мафія. Типова картина у постколоніальному світі.

Еолова арфа

Інтерв’ю зі мною Олександра Клименка перетворилося на «Розмови про життя та мистецтво» (в-во «Богдан»). Ми листувалися цілий рік, хоча особисто не зустрічалися, і то був один з найцікавіших років мого життя. Я спостерігала за театром тіней з платонівської печери, а Олександр вслухався у звуки еолової арфи – і так ми спілкувались, ділячись враженнями про все, що бачили і чули. Я перетворюю тіні на образи і символи, Олександр відтворює у прозі та поезії невловиму гармонію складного світу. Свого часу його романом був вражений Михайло Слабошпицький і видав у «Ярославовому валу». Він відчув, що це абсолютно щось нове і справжнє. Знаковий твір української літератури, стильний, написаний твердою і точною рукою професіонала. Музиканти і художники часом пишуть, але їхні твори здебільшого аматорські і космополітичні й не призначені для широкого кола. «Коростишівський Платонов» – щось інше. Це повноцінна література, де автор розвиває тему, інтерпретує, повторює окремі фрагменти, образи, і цим веде за собою до катарсису. У цій трансформації Еолової арфи голоси померлих від голоду дітей, волання в пустелі байдужості, тріумфуючий регіт сильних світа цього, тихий плач вмираючого за прекрасним світом, шепіт ріки і кроки на мосту, що єднає минуле з майбутнім. Там багато надії, віри і любові. Якщо ви ще здатні відчувати, і не вірите у побрехеньку, що сюжет – це Альфа і Омега прози. Він ніщо, якщо немає стилю і образів, які запам’ятовуєш. Утім, в наступному романі «Прихована фортеця» сюжет виразно присутній і мав би вдовольнити читача, який потребує чогось такого. Еолова арфа звучить по-іншому, коли буря. Її струни мали б порватись, але витримали. І Олександр Клименко написав третій роман «Орфей і Соломія», з яким не хоче розлучатись й віддавати в байдужі руки. Не кидати перли між всепожираючих тварин, у яких вселився злий дух цинізму й марнославства. А пана Михайла Слабошпицького, який стояв на варті якісної української літератури, вже немає. Того саду національної культури, на вітті якого натягнені струни Еолової арфи. Висока проза повинна займати високу полицю, але вона в нас забита розкішно виданим мотлохом.

Вересень 29, 2021 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 08.10.2021 > Тема "Душі криниця"