Версiя для друку Обговорити в форумi

Ibi victoria ubi concordia

Від початку вересня на Донбасі знов активізувалося протистояння. Лише за два тижні в результаті обстрілів московитів загинули п'ятеро наших бійців - Куленкo Олексій Валентинoвич з Кіровоградщини, Герман Денис Сергійович з Запоріжжя, Голуб Артур Володимирович з Житомирщини, Чепурний Валентин Валерійович з Херсонщини та Данилів Дем’ян Петрович зі Львівщини - п'ятеро молодих, повних життєвих сил хлопців… Ще тридцять шість бійців зазнали поранень.
Світла пам'ять загиблим, щирі співчуття їхнім родинам, сил і швидкого одужання пораненим!
Власне, перемир'я ніколи ж і не було повним. Ніколи не припинялися обстріли, навряд чи й минав місяць, щоб куля чи осколок не забрали чиєсь життя: тринадцять загиблих у серпні, п'ятнадцять у липні… Та чи й могло бути інакше, адже неоголошена ворогом, невизнана власною владою, війна не завершена. Ворог не добився свого, але й не втратив ще сподівань, ще вичікує нагоди, аби накласти руку - як мінімум, на те, що він зве "новоросією", як максимум, на весь наш край. Але ж і ми, якщо не рахувати потомственних рабів, яким "сіравно", не вважаємо війну завершеною, не вернувши свого і своїх. Чи не так?
Саме тому перемир'я життєво необхідне для нас в нашій сьогоднішній скруті. В цьому сенсі можна скільки завгодно критикувати (і є за що!) прийняття Петром Олексійовичем вимудрених Кремлем Мінських угод, але, об'єктивно, вони дали нам вкрай необхідний час на приведення війська до більш-менш достатньої боєготовності. Те ж саме і з зеленськими "пошуками миру в путінських очах". І дуже дивно, що п'ятий Президент піддає за те нищівній критиці Президента шостого.
Ще раз: Україна і досі потребує перемир’я. Дуже потребує. Навіть такого, хисткого, ненадійного, за яке платимо десятками життів щомісячно. Адже від того, триватиме воно ще якийсь довший час чи ні, залежить - існуватимемо як суверенна держава, чи знову підемо в московійське стійло. З огляду на його важливість, на криваву ціну, сплачувану за нього, мали б дуже відповідально користатися з кожного його дня. Як же ми використовуємо цей, так дорого оплачений мир? Як на мене, нездарно.
Так, за всі роки після втрати єдиного патронного заводу (опинився на окупованій території), ані попередньою, ні, наскільки мені відомо, теперішньою владою нічого не зроблено для будівництва і найскорішого запуску нового. Чи не те ж і з підприємством для виробництва снарядів. Хтось посилається на те, що немає, мовляв, сенсу будувати заводи для совкових АК, для застарілої, а десь вже й добряче зношеної совєцької ствольної арти? Ну, то треба створювати нову зброю і виробляти амуніцію під неї! Це, щоправда, не так цікаво для жучків, які прилаштувалися жирувати на відкатах з закупівель за кордоном, зокрема, й у нашого ворога, але ж тут наші інтереси мали б бути важливішими за їхні, чи не так?
А хіба не злочином було марнувати час і великі кошти, наживатися на безпеці країни, підмінюючи відродження маринарки штампуванням малопридатних для моря, абсолютно неефективних в умовах сучасної морської війни артилерійських бронекатерів-самотопів чи військових медавто, які масово ламалися в перші ж місяці експлуатації? Хіба не злочином було гальмувати процес передачі американських "айлендів" аж так, що зауваження робили самі американці? Хіба не злочином було імітувати життєво необхідні реформи, підбивати під себе суди, настановляти ручних кумів-прокулорів, гальмувати створення антикорупційних органів?
Захланність, жадоба наживи владців і безвольність загалу - лише цим можна пояснити і кількамісячне яценюківське "притримання" на банківських рахунках мільйонів, перерахованих українцями на потреби війська літом 2014-го, і багатомільярдні корупційні проекти типу "Стіна", в той час як коштів не вистачало на більш нагальні потреби воюючої армії, і нечувана ніде в світі відверта колаборація з ворогом, коли «патріотична» українська влада аж упрівала, догідливо допомагаючи "акліматизації" окупаційної влади в Криму.
Власне, питань чимало і до влади сьогоднішньої. Скажімо, щодо причин зменшення частки бюджету на фінансування ЗСУ, щодо нікчемного фінансування та неналежної уваги до житлових проблем військовослужбовців, зокрема, військових пілотів та моряків, внаслідок чого з війська звільняються висококласні пілоти, а основа ЗСУ, її бойові механізовані підрозділи, укомплектовані ледь наполовину. Ба! - навіть, наша нечисленна маринарка - чи не найпрестижніший рід військ у будь-якій країні - не може добрати більше двох сотень моряків. А як пояснити те, що українські корабельні, які мали б повним ходом займатися відбудовою військової маринарки, перебувають в процесі банкрутства, а багато їхніх висококваліфікованих дизайнерів, інженерів, робітників будують кораблі у чужих краях?
Так, нова влада зробила ряд важливих кроків, бойкотованих попередниками. Серед них і прикорочення розгулу п'ятої колони, і скасування закону "Про ВЕЗ Крим" (якби ще й ліквідувала його метастази, що й далі псують життя українським громадянам, мешканцям Криму та переселенцям!), і повернення теми Криму в українську та міжнародну повістку денну, і ухвалення законів "Про деолігархізацію", "Про розвідку", "Про покарання за воєнні злочини"(змушуймо Президента невідкладно підписати його!), і суттєва редакція закону "Про судоустрій і статус суддів".
І те не обмежується однією лише законотворчою сферою. Укладені, нарешті, угоди, завдяки яким розпочато будівництво ефективних бойових кораблів та місць їхнього базування. В Туреччині вже ведеться будівництво корвета типу "ADA", до того ж йдеться і з британською стороною, яка зголосилася надати 1,6 мільярда фунтів стерлінгів на будівництво чотирьох ракетних катерів та інфраструктури під їхнє базування. Також наступного року США готують передачу Україні перших двох з планованих восьми швидкісних патрульних катерів типу Mark VI. А цими днями заговорили ще й про можливість отримання від США двох батарей знаменитого після демонстрації його можливостей у Ізраїлі, зенітного комплексу "Залізний купол".
Незле, як на клоунів, чи не так? Підбадьорюймо ж їх там, де вони діють в інтересах нації, в наших з вами інтересах, підставляймо, де можемо, плече, підправляймо, де оступаються, прискорюймо де гальмують, якщо треба, то й коліном під зад, нагадуючи, що за кожен день перемир’я платимо життями своїх хлопців, і не втомлюймось нагадувати їм, що маємо шанси на успіх і визнання рівними серед рівних в цьому буремному світі, лише спираючись на власну економіку - сильну, ефективну, успішну. Лише така здатна утримувати і розвивати сучасну освіту, науку,"потягнути" потужне, високоефективне військо, здатне не лише надійно захистити Край в його теперішніх кордонах, але й бути ефективним гарантом повернення поцупленого. Але така економіка можлива лише за умови проведення реформ. Тож покваплюймо наших привладних «служок». Час не чекає і кожна його хвилина дуже дорога (дивись початок статті).
І – звичайно ж! – критика влади також дуже важлива, тим більше, що критикувати є за віщо. Але не та, здебільшого, неаргументована, знавісніла, часто маніпулятивна, а десь і відверто облудна, що невпинно виливається на роковані "клоунські" голови упродовж усього їхнього політичного дебюту з відомого всім та не дуже чистого джерела. Пам'ятаймо, що одним з найважливіших факторів поразки є внутрішній роздрай, розбрат, на який сьогодні покладають дуже великі надії в "третьому Римі". Не даймо ж їм жодного шансу.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 17.09.2021 > Тема "Резонанс"