Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції
ГРОБКИ

Перша неділя після Великодня — Томина, або ж, як ще її називають, Проводи, Могилки, Гробки, Радуниця... І це не весь перелік народних назв поминального свята, яке не одне століття відзначають на Україні...
Цього дня після церковного Богослужіння кожен християнин вважає за священний обов'язок провідати на цвинтарі могили рідних і близьких. Тут також правиться молебень за участю священика, а потім отець-парох окроплює гроби за співом «Христос Воскрес!».
Колись у більшості сіл України готували спільний обід біля цвинтаря: борщ, кашу, інші страви; приносили й те, що залишилося після Великодня. Потім розстеляли на вільному місці кладовища скатертини і всім миром поминали померлих, звісно, смакуючи стравами.
У деяких селах обід не готували, а приносили маленькі пасочки, крашанки і писанки, клали їх на могили, начебто єднаючись у спільній молитві і трапезі з померлими родичами, друзями. Сам же поминальний обід справляли удома. Та, насамперед, не забували про молитву, про те, що до Провідної неділі, як і до Великодня, могили потрібно доглянути, прибрати.
Так чи інакше, але цей благородний звичай підтримує зв'язок із своїми коренями, згуртовує людей у пам'яті про померлих і молитві за їхні душі.

У народі кажуть...
ЗЕЛЕН МАЙ

- Травень майорить — весну захистить.
- Травень — зелен май, місяць-розмай.
- Травень називають маєм, бо все маїться, зеленіє і цвіте.
- Травень ліс прибирає, літо в гості закликає.
- Травень багатий на квіти, а в жовтня хліба просить.
- Добре, коли зелений май.
- Зелений май - буде каша і коровай!
- У травні дощ - в коморі буде хліб.
- Прийшов май - корів і коней випасай.
- У маї майся на полі, бо робота втече, день пропада, а за ним і рік піде...
- У травні тільки ледачому нічого робити.
- Добрі люди у травні не женяться (не вінчаються), бо роботи вдосталь!
- Хлюпне дощ у травні - будеш мати хліба і до хліба.
- Соловей починає співати, коли можна напитися роси з березового листя.
- Черемха цвіте рясно - буде мокре літо.
- Ялівець зацвітає - пора сіяти ячмінь.
- У травні хмарно і помірний вітер - заморозків більше не буде.
- Туман вранці проти сонця - дощу не буде.
- Сосни щедро сиплять золотим пилком - будуть маслюки.
- Май - волам їсти дай, а сам на піч утікай.
- Буває май, що на піч залізай...
Зібрав Тарас ЛЕХМАН

СИНИЧКА НА ДОЛОНІ
(З циклу “Рідна природа”)

Весною, коли розпускаються дерева, кущі, а деякі вже квітнуть, приємно посидіти на лавчині у міському парку, помилуватися красою довкілля, послухати чарівний спів птахів, які, зголоднілі після зими чи зморені далекою з вирію, радіють жаданій весні, та ще й настирливо шукають у молодій травичці поживу. Тепер її вдосталь. Голодні, вони не завжди звертають увагу на людей (а тут їх чимало!). 
Отак би сидіти, спостерігати і думати про щось приємне...
Отож сидів на лавчині парку і... «медитував»...
Але мої роздуми, духовний спокій (я б назвав це станом «нірвани») враз перервала синичка. Спочатку пташка без вагань сіла біля мене на спинку лавки, потім відважно стрибнула на плече. Я здивувався. А та стала довірливо заглядати в очі. Простягнув до пташечки відкриту долоню (зрештою, долоня - то долоня, вона завжди відкрита). Синичка стрибнула на неї, почала торкатися дзьобиком, наче хотіла щось знайти поживне.
Як не здогадатися: взимку час від часу її підгодовували добрі люди. От і звикла синичка до людей, навіть, очевидно, брала гостинці з рук. Марно, що прийшла весна і з'явилося вдосталь поживи. Попоїсти дармового хліба їй і тепер кортить.
На жаль, гостинців для жовтогрудої красуні я не мав. Синичка тицяла-тицяла дзьобиком по моїй порожній долоні, що аж залоскотало, знову стрибнула мені на плече, невдоволено (ображено) свиснула мені під вухо і перелетіла на сусідню лавчину.
Тут сидів тато з хлопчиком-школяриком (за віком, мабуть початкових класів), які спостерігали цю картину. Синичка повторила трюк: спочатку сіла на спинку лавки, потім на плече хлопчику і довірливо подивилася йому в очі, коли той повернувся обличчям до пташки. Хлопчик, на щастя, мав у кишені печиво. Подрібнив одну «пластинку» та простягнув долоню з крихтами синичці. Вона зручно вмостилася на долоні і стала їсти крихти. Ох, і смачно поласувала пташка! Потім весело (вдячно) свиснула і зникла у гущавинах парку...
Маркіян ЛЕХМАН,
студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства
м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 07.05.2021 > Тема "Душі криниця"