Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно в Києві вийшов друком бібліографічний покажчик «Словники української мови: 1596-2018». Упорядник і автор передмови Дмитро Пилипчук видав книгу власним коштом. Це перший бібліографічний покажчик про паперові публікації словників української мови, укладений за принципом максимальної повноти. Охоплено видання за період з 1596 до 2018 року включно. Загалом у покажчику 9244 бібліографічні нотатки. В розділі І «Книжкові видання в Україні: 1627-2018» описано 8036 словників, у розділі ІІ «Книжкові видання в інших країнах світу: 1596-2018» - 556 словників, а в розділі ІІІ «Окремі публікації в періодичних і продовжуваних виданнях та прикнижкові словники: 1793-2018» зафіксовано 652 публікації. Бібіліографічні записи систематизовано за хронологією, а в розділі ІІ – ще й за країнами видання. Покажчик адресований фахівцям усіх галузей знань.
 Покажчик «Словники української мови» подає інформацію не лише про словники у вузькому розумінні цього терміна, а й про інші джерела довідково-енциклопедичного характеру та обсягу, в яких в абетковому чи тезаурусному порядку систематизовано лексикографічний матеріал.
 Дмитро Пилипчук опрацював не менше двохсот найважливіших бібліотек зарубіжних країн і понад двісті найповажніших бібліотек України.
 Цікаво знати, що перший словник української мови «Лексис» Лаврентія Зизанія-Тустановського вийшов друком у Литві (Вільно, друкарня Братська) у 1596 році. Весь текст словника мав 34 сторінки і містив 1061 слово. Як пише професор Ірина Фаріон, саме цей словник вперше зафіксував слова мова, мовлю, мовленьє.
 Другим (після «Лексиса») друкованим, але першим на теренах України став «Лексікон славеноросскій» Памви Беринди (1627 рік, 477 сторінок, друкарня Києво-Печерської лаври).
 Дмитро Пилипчук звертає увагу, що три періоди піднесення української лексикографії чітко співпадають з історичними періодами зростання національної свідомості й активності українців.
 Перший із цих періодів – Українська революція: якщо за 290 років (1627-1916) в Україні вийшло 93 словники, то всього за два роки (1917-1918) опубліковано 98.
 Другий вибух (під час так званої хрущовської Відлиги) був набагато слабший і явно контролювався режимом. Якщо за період 1944-1957 рр. (а це 14 років) середньорічний випуск словників був на рівні 4-х назв, то у 1958-1964 (це 7 років) він становив 19 назв.
 При цьому дещо зменшивши (після ХХ з’їзду) асиміляційний тиск, влада тоді ж таки (1958 рік) запровадила в СРСР «супердемократичне» право вибору батьками мови навчання їхніх дітей, яке мало знищити можливості національного відродження і сприяти тотальній асиміляції неросіян.
 Третій і найпотужніший вибух національної лексикографії в Україні розпочався після проголошення Незалежності і триває й досі. Він чітко демонструє, що сучасний розвиток української лексикографії є формою утвердження національної самосвідомості та, хоч і вкрай непослідовного, транзиту до функціювання української мови як державної, з усіма постколоніальними суперечностями цього процесу. Протягом 1992-2018 років у незалежній Україні видано 6883 словники.
 Дмитро Пилипчук називає виданий у 1970-1980 роках одинадцятитомовий тлумачний «Словник української мови» колоніальним словником дозволеної повноти. Він містить 134 058 слів. Нині Український мовно-інформаційний фонд видає 20-томовий тлумачний «Словник української мови». Але його наклад не перевищує однієї тисячі примірників. А наклад першого тому 11-томового словника становив 30 тисяч примірників.
 В Україні понад 40 тисяч бібліотек. А Мінкультури не подбало про державне замовлення на 20-томовий словник для всіх цих бібліотек.
Необхідно укласти повний тлумачний академічний словник української мови. Який має сягнути мільйона слів. Треба укласти його електронний варіант. Паперовий нараховував би 80 томів.
 Потрібна державна підтримка. Д. Пилипчук пропонує цілу програму. Держава має визнати увесь комплекс словників української мови національним культурним надбанням. Треба створити Центральну бібліотеку-музей словників української мови. Створити Інститут української лексикографії та Інститут перекладної лексикографії. Для наукового дослідження проблем розвитку української мови варто заснувати Наукове товариство української мови. Для морального стимулювання розвитку української лексикографії варто було б заснувати дві премії: загальноукраїнську – імені Бориса Грінченка (за успіхи в розвитку української лексикографії) – та міжнародну – імені Агатангела Кримського (за успіхи в розвитку перекладної лексикографії).
 Дмитро Пилипчук зазначає: «Україна – це країна щонайменше сімох тисяч словників, навіть якщо брати до уваги тільки ті видання, що мають у назві лексему «словник» (але ж і кількість зафіксованих бібліографами словників української мови, видрукуваних у паперовій формі окремими книжковими виданнями в Україні та 30-х інших країнах світу, сьогодні перетнула позначку 8,5 тисяч видань!), і намагання Москви доводити науковцям інших країн, що ніякої окремої української мови не існує, - це нахабна й цинічна імперська брехня».
 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #9 за 05.03.2021 > Тема "З потоку життя"