Версiя для друку Обговорити в форумi

З наближенням чергової річниці загарбання Криму думки чималої кількості українців мимоволі звертаються до подій тепер вже семирічної давнини. Найперше, маю на увазі мешканців Криму. Хтось з них, щоправда, ще тоді відхрестився від свого українського громадянства, навіть якщо й ганяв потім на Херсонщину, аби виправити тризубий доступ до безвізу. Хтось же і далі продовжує сприймати себе громадянами України. Ось цим зовсім не байдуже до того, що відбувається в Україні, до того, як Україна позиціонує себе у стосунку до Криму. Ці ще живуть сподіваннями, болісно реагуючи не так на реалії «нової гавані» (чи й могли чекати чогось іншого?), як на нездарну, непослідовну політику своєї держави, на вискоки доморощених кримненашів. Цим ще й сьогодні болить той 2014-й. Ці ще й досі не можуть втямити, як так сталося, що влада, яка прийшла на гаслах Евромайдану, фактично зрадила тут своє військо, і пальцем не зворухнула, аби застояти своїх громадян.
Нам кажуть, що Кримом довелося пожертвувати, аби не втратити всю Україну, бо ж Московія привела тоді свої війська у повну бойову готовність, вилаштувавши їх чи не уздовж всього кордону, була готова до вторгнення на будь-якому напрямку. Але ж, за такою недолугою логікою, треба було тоді жертвувати й Харківщиною/Сумщиною/Чернігівщиною/Київщиною, якби супостатові спало б на думку вдертися на ті території. Щось не в’яжеться, чи не так? Не в'яжеться, бо держава за будь-яких обставин має захищати своє і своїх. Бо, на відміну від панічних лепортів на сумнопам'ятній нараді РНБО, і військо ми мали, і який-не-який флот був. Не було лише до того всього голови. Бо ж на заміну клану бандитів та урок пропустили до влади клан цинічних мародерів та нездарних розпатяків.
А може, ми й справді - після 1992, 1994-1995, 2003 - не очікували від Московії чогось подібного? Може наш Генштаб не отримував розвідданих, зокрема в останні місяці 2013 року, які, в сукупності своїй, навіть для далеких від військової специфіки цивільних, означали одне: підготовку до якихось серйозних дій? Нині, коли багато з того, що було відоме лише вузькому колу, повипливало в Мережі, бачимо, що влада не вживала належних і - що надзвичайно важливо! - вчасних дій, аби запобігти тій біді.
- Про що ви? - скажуть мені. - Влада Януковича не просто не запобігала тому, але підігрувала Кремлеві, руйнуючи обороноздатність країни. На чільних місцях стояли підручні пана Прохвессора. Де вся та нечисть нині, включно з Міністром оборони, головою Служби безпеки, тим же начальником Генштабу ЗС? Хіба не дременула в критичний момент, порушивши присягу (присягали ж не паханові - народу)?
На жаль, саме так і було. Але ж зрадливий міністр оборони, начальник Генштабу - то не все військо, а зрадливий голова СБ - не вся Служба безпеки. І у війську, і в Генштабі залишалося достатньо вірних присязі офіцерів і генералів. Чого ж вони не рятували ситуацію?
Найперше, треба розуміти, що ЗС України, як і всяка армія, не є вільними стрільцями, які можуть діяти на власний смак і розсуд. Сила армії в єдиноначальності, коли всі її дії чітко координовані, добре узгоджені, як результат - невідпорні. Але, доведена до абсурду, ця сама єдиноначальність стає ахілесовою п'ятою. Ще за ралянських часів офіцерство привчили до того, що все вирішувалося в Білокам'яній, а ініціатива командира каралася дуже жорстко. На жаль, ця пагубна традиція значною мірою збереглася і в ЗС України. Безініціативний офіцер, генерал, який тремтить не від страху стати причиною поразки війська, а від боязні втратити посаду, звання - сумне видовище за мирних часів і смертельно небезпечне в часі воєнної загрози, тим більше, в ході бойових дій. Нічого й казати, що за такого розкладу ситуація стає просто катастрофічною, якщо на місці головнокомандувача опиняється особа випадкова, не готова до виконання специфічних, надзвичайно складних обов'язків, особа, яка не знайома з базовими приписами Конституції, Закону "Про оборону", а чи й свідомо ігнорує їх. Саме ця неготовність, нетямовитість вкупі з дурною зарозумілістю та апломбом призвели до злочинного невиконання новоспеченим в.о. верховного головнокомандувача ключових законів, до неприпустимого марнування ним дорогоцінного часу, до призначення на ключові посади випадкових, нефахових осіб, осіб з сумнівною репутацією. Саме ця нефаховість і самодурство привели на посаду міністра оборони квотного адмірала, особу, поза всяким сумнівом, патріотичну, але надто далеку від реалій,бо ж на згаданому засіданні РНБО цілком серйозно стверджував, що українське військо десь розчинилося, зникло, лишивши по собі лише якусь пару тисяч боєздатних вояків.
Я не випадково згадав про вчасність дій. Ми можемо здогадуватися, а люди військові напевно знають, яким важливим в часі проведення військової операції є фактор часу, коли лік іде не те, що на дні - на години і хвилини.
 В своєму інтерв'ю Четвертому телеканалу (https://www.youtube.com/watch?v=iI0NAyHCBtU) генерал Муженко (так само, як і пан Турчинов в якомусь зі своїх інтерв'ю) каже, що дізнався про початок агресії лише о пів на сьому ранку 27 лютого, перебуваючи на той час у Брюселі. Коли ж інтерв'юерка посилається на слова генерала Кривоноса про те, що війна для української армії розпочалася ще 31 січня, маючи на увазі, вочевидь, навчання з нейтралізації можливого вторгнення московійських військ (https://www.youtube.com/watch?v=iI0NAyHCBtU, 16:20), пан Муженко (тодішній заступник начальника Генштабу ЗС України) каже, що "мабуть була якась інформація про це..."
Чи не здається вам, читачу, що оте "мабуть" в устах заступника начальника Генштабу більш ніж недоречне?
Інтерв'юерка: "Але ж пан Кривонос каже, що це Генштаб готував секретну операцію по поверненню Криму, під час якої на півострів планували перекинути найбільш боєздатні підрозділи ВДВ".
Муженко: "Це в рамках навчань проводилось, можливо, під легендою навчань і планувалися відповідні заходи." "Мабуть", "можливо"… Дивовижно, чи не так? Ще більш дивовижним є його слова про те, що "...ми зрозуміли, що вже почався процес, йде нарощування… лише тоді, коли 28 лютого над Кримом з'явилася транспортна авіація та бойові гелікоптери".
 Отак! Отже, доповіді прикордонців з Керченської переправи про більш ніж підозрілий рух чоловіків з виправкою військових з Тамані до Криму для генералів Генштабу нічого не значили, нічого не значили повідомлення, якими ряснів YouTube про те, що по дорогах Криму ще 24 лютого покотилася чужинська військова техніка? Панове генерали щиро вірили, що 27 лютого адміністративні будівлі АР Крим зайняла, граючись у війнушку, кримська Самооборона чи невідома раса зелених гуманоїдів? Справді?
Так, ми розуміємо, що на той час (19-28 лютого) Генштаб очолював адмірал-зрадник, який міг блокувати якусь інформацію, але ж і з відкритих джерел подібної тривожної інформації було цілком достатньо.
А ось свідчення-задокументований доказ того, як злочинна бездіяльність в.о. Верховного головнокомандувача, незапровадження ним воєнного стану та мобілізації, дезорієнтувала військо, довела до того, що й через три доби після початку операції по загарбанню Криму вищі чини українського війська не наважувалися виконувати свої прямі обов'язки:
"Першого березня", свідчить генерал Муженко, "на мене вийшов командувач повітряних сил: "Ми спостерігаємо переліт транспортних літаків. Вісім чи дев'ять бортів ІЛ-76 здійснюють переліт над Азовським морем в Крим. Ні до кого не можу додзвонитися, бо начальник Генерального штабу (тоді вже Куцин був) він був на якійсь нараді - я не знаю, чи в АП, чи в РНБО, але на якійсь нараді. Генерала Воробйова, який був першим заступником Начальника Генерального штабу, знайти не може, вийшов на мене по мобільному телефону.
Я кажу: " Заявка є"?
"Нема".
Я кажу: "Збивай".
Він каже: "Ви не маєте права давати такий наказ". І це правда.
Я питаю: "Хто має таке право?" (Я знаю, хто має).
"Міністр оборони, начальник Генштабу і командувач повітряних сил".
"Приймай рішення".
Він каже: "Я такого рішення не прийму."
- Чому? - запитаєте.
Чи не тому, що генерал авіації небезпідставно боявся відповідальності? Адже Московія не оголосила війни. Адже свій головнокомандувач і пари з вуст не пустив про запровадження воєнного стану. Формально, генерал просто не мав права збивати ті транспортники та гелікоптери, навіть будучи впевненим, що вони летять з ворожими намірами.
А ось як розповідає пан Муженко про те, як було зупинено операцію по перекиданню 95-ї та 25-ї бригад ВДВ до Криму, на військовий аеродром біля Кіровського:
"Транспортні літаки ІЛ-76 вже були в повітрі…, але десь ввечорі, десь між 21 та 22 годинами генерал Воробйов (перший заступник начальника ГШ) викликав групу генералів, в тому числі генерала Назарова й мене, і сказав: "Все припинити. Все: "Стій"
Я задав питання: "Як "Стій", коли вже літаки в повітрі?"
"А хто прийняв таке рішення?"
Я кажу: "Я прийняв таке рішення."
"На підставі чого?"
"На підставі розпорядження, підписаного начальником Генштабу."
Воробйов на те: "Тоді йди і сам йому пояснюй."
"Я зайшов в кабінет," розповідає генерал Муженко, "свідком був генерал Назаров (він, правда, залишився в передбаннику, двері були відкриті). Я кажу: "Що робити з цим? Літаки в повітрі"
Він подивився і каже: "А, що це? Ти мені щось підсунув, я підписав. Я цього не підписував."
Тоді я вийшов: "Так, що кажу?"
"Нічого. Все. Я нічого не підписував. Ніяких дій не проводити". Я вийшов, вийшов по телефону на генерала Байдака: "Стій. Все. У вихідне положення все поверни. "А уже буквально на другий день росіяни захопили і аеродром "Кіровський", на який ми збиралися здійснити висадку 95-ї бригади, і виставили блокпости в районі Арабатської стрілки, і посилили блокпости, в тому числі регулярними підрозділами, на напрямку Чонгар і Армянськ.
Інтерв'юерка: "Ваша версія, чому змінив своє рішення Начальник Генштабу?"
Генерал Муженко: "Чому він змінив? Тому, що він же був на нараді, як я розумію, десь, де це питання розглядалось і було рішення політичне прийняте."
Ось так. Думаю, мислячому читачеві не треба доводити, що неухвалення на самому вершечку влади ключових рішень, незадіяння інструментів, передбачених Конституцією України, законом України "Про оборону України", а саме, незапровадження воєнного стану, неоголошення мобілізації, призвело до паралічу всієї структури українського війська - від генералів Генштабу до останнього солдата, якого влада фарисейськи закликала "триматися", заборонивши, водночас, чинити збройний опір, а потім оголосила зрадником. Отож, окрім того, що військо опинилося в дуже незвичних обставинах гібридної війни, коли противник ховався за спинами цивільних, воно ще й від початку було зв'язане по руках і ногах злочинною бездіяльністю власного головнокомандувача.
В цьому сенсі, важко не визнати логічності слів головнокомандувача ворожої сторони, сказаних ним у пропагандистському фільмі "Крым. Путь на родину": "Наша перевага знаєте в чому полягала? У тому, що я займався цим особисто... Коли це роблять перші особи держави, то виконавцям легше працювати. Вони тоді відчувають, розуміють і знають, що вони виконують наказ, а не займаються самоуправством".
На жаль, схоже на те, що в той критичний час наш головнокомандувач, особисто займався чимось іншим, чимось, в його розумінні, набагато важливішим за Крим.
До чого це я? До того, що висновків з кримської "науки", як я те бачу, не зроблено і досі. А отже, загроза і надалі нависає над Краєм. Не бачить її лише сліпий чи божевільний. Робімо ж висновки, товариство, діймо, доки не пізно.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 12.02.2021 > Тема "Резонанс"