"Кримська Свiтлиця" > #2 за 15.01.2021 > Тема "Душі криниця"
#2 за 15.01.2021
ОСТР╤ВЦ╤ МОГО БОЛЮ
╢ВА ПОНОМАРЕНКО
20 с╕чня святку╓ св╕й день народження ╢ва Мартиян╕вна Пономаренко, укра╖нська поетеса, яка мешка╓ в Криму. Щиро в╕та╓мо пан╕ ╢ву з ╖╖ святом ╕ пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з ╖╖ ново╖ поетично╖ зб╕рки. КОРОТКО ПРО СЕБЕ Я народилася 20 с╕чня 1950 року в сел╕ Андр╕╖вка Олевського району Житомирсько╖ област╕ в багатод╕тн╕й родин╕ селян. Укра╖нка. М╕й батько, Талах Мартиян Степанович, ╕ мати, Хаврона Микола╖вна, були вже немолодими людьми, коли в 1954 роц╕, з╕бравши свою велику родину (а нас було семеро в них, повнол╕тн╕х ╕ малих), по╖хали на земл╕ Алтаю – «п╕дн╕мать ц╕лину». Це був ╓диний на той час шанс вирватись ╕з нужди, що визирала з ус╕х кутк╕в в родинах селян на Пол╕сс╕. В Алта╖ я познайомилась з представниками р╕зних народ╕в. Сп╕лкування з поневоленими людьми заклало в мою душу любов до пригноблених ╕ протест проти всякого гноблення. Розпочавши навчання в р╕дному сел╕ в 1956 роц╕, зак╕нчила школу вже в Криму, при╖хавши сюди в 1964 роц╕ до старших брат╕в, що змушен╕ були будувати «рай» в сухих кримських степах, завербувавшись сюди в часи правл╕ння Микити Хрущова. Як ╕ батьк╕в у св╕й час на земл╕ Алтаю, так ╕ тепер мо╖х брат╕в нужда погнала на зароб╕тки, бо, як ╕ тод╕, в болотистому Пол╕сс╕ ╕ хл╕ба вдосталь на столах селян не було. В 1969 роц╕ я з в╕дзнакою зак╕нчила Дн╕пропетровський х╕м╕ко-механ╕чний техн╕кум, а в 1976 роц╕ - Укра╖нський заочний пол╕техн╕чний ╕нститут в м╕ст╕ Харков╕ (уже маючи на руках трьох дочок). З с╕чня 1972 року працювала в Державн╕й Акц╕онерн╕й Компан╕╖ «Титан». Почала апаратником, працювала майстром зм╕ни, ╕нженером, начальником в╕дд╕лу ╕нформац╕╖ та стандартизац╕╖, начальником в╕дд╕лу патентоведення та винах╕дництва в управл╕нн╕ науки ДАК «Титан». У вересн╕ 2007 року зв╕льнилась з п╕дпри╓мства. А вже в жовтн╕ цього ж року мене вибрали головою садового товариства «Восход», обов’язки якого я виконувала с╕м рок╕в. В 2014 роц╕ Крим анексувала Рос╕я ╕ садове товариство, що знаходиться зразу за Турецьким Валом, опинилось в «нейтральн╕й» зон╕ м╕ж кордонами Укра╖ни та Рос╕╖... Моя ж╕ноча доля була нелегкою, але нар╕кати гр╕х, бо виростила трьох дочок ╕ сина. ╤ п'ятеро онук╕в та онучка звуть бабусею. Маю вже ╕ двох правнук╕в. Ось т╕льки розд╕лила нас доля так, що дв╕ дочки, тро╓ онук╕в, онучка та правнуки живуть на Дн╕пропетровщин╕, а старша дочка з двома синами та м╕й молодший син, якому зараз 28 рок╕в, залишились в Криму. ╤ розрива╓ться тепер мо╓ серце в╕д тяжких дум: що то з нами вс╕ма дал╕ буде?.. В╕рш╕ я почала писати в ранньому дитинств╕. Друкуватись почала в пер╕одичн╕й прес╕ в 1963 роц╕ на Житомирщин╕. Починаючи з 1975 року, мо╖ поез╕╖ систематично друкувались в пер╕одичн╕й прес╕ Криму. В 1999 роц╕ вийшла перша зб╕рка мо╖х поез╕й п╕д назвою «Вогонь життя». Згодом п╕д мо╖м авторством вийшли так╕ зб╕рки поез╕й: «Моза╖ка життя» (2001); «Журавлиний сп╕в» (2003); «Журавлиний сп╕в» (2005 р╕к - сюди ув╕йшли три ран╕ше виданих зб╕рки та нов╕ поез╕╖); «Сво╖ слова не стала сповивать» (2011); «Сп╕в, що зринав у голуб╕й блакит╕» (2011); «Заграй, соп╕лочко!»; «Калинова г╕лочка народу» та «Впаде роса на сухов╕╖» (2017). Мо╖ поез╕╖ друкувались в колективних зб╕рках та альманахах, що виходили в Криму, починаючи з 1998 по 2014 р╕к, та в альманахах, що виходили в Укра╖н╕ з 2017 по 2019 р╕к. Разом з творами ╕нших укра╖нських кримських поет╕в та письменник╕в мо╖ поез╕╖ вивчаються в школах Криму в 5-11 класах по тем╕ «Л╕тература р╕дного краю». Я – член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни з 2006 року. Сво╖м читачам я бажаю миру, щастя ╕ добробуту. ╤ нехай обминають вас негоди та лихол╕ття.
ЗУСТР╤Ч У ВЕРХОВН╤Й РАД╤ ПРИ ЯНУКОВИЧ╤ Ошатний дуже депутат Пройшов п╕сля наради У кулуари. Хтось б╕жить До нього й дуже радий: - Левко! - Вдивля╓ться той мить: - А як тебе тут звати? - Та зви, як в зон╕ звав колись, По-пр╕звиську - «Рогатий». Я пр╕звисько це заслужив У пекл╕ т╕м недарма - Я укра╖нцям там служив. В╕ддячували гарно: «Ц╕лушечку» мен╕ за це В╕д щедрост╕ давали, Та ще до не╖ ╕ сальце - Там, на л╕соповал╕. То ж чортом я носився там, Тому я ╕ «Рогатий». - А кому служиш ти тепер? - Та соромно казати… Похнюпивсь г╕рко депутат, Ще й губи затремт╕ли: - Пробач, Левку, як в зон╕ там, Я й тут тепер при д╕л╕. Тепер москаликам служу - До б╕са ╖х тут в Рад╕. ╤кру дають та ковбасу, Хоч я цьому не радий. Бо пам’ятаю, що смачн╕ш Була ота ц╕лушка, Що потом заробляв колись. А тут на поб╕гушках У «пахан╕в». Бо Президент Також з то╖ «когорти». Зн╕тивсь Рогатий, та в момент Постав маленьким чортом. Левко стояв соб╕, дививсь, Як в╕н до б╕ло-син╕х Спустився потихеньку вниз… …Так╕-то в Укра╖н╕ В нас депутати завелись - Народн╕ депутати! - Розк╕шн╕, мов пани колись, Сидять в Верховн╕й Рад╕. Ховають вс╕ сво╖ хвости, Коли д╕йшли до влади. Та слухають, як ╕з Москви ╥м в╕ддають команди. Але народ побачить сам, Хто в Рад╕ ╓ з хвостами, ╤ вдарить так, що цим чортам, Як в пекл╕, жарко стане: ╤ стане жарко й небесам, ╤ стомлений Безсмертний Наш Бог побачить, врешт╕, Сам, Як╕ ми тут уперт╕ - На Укра╖н╕! Бо себе Ми зможем захистити. Хоч дуже важко це зробить. Та ми - козацьк╕ д╕ти! 01.12.2013 р. МИ ЖДАЛИ З НЕБА ЖУРАВЛЯ В руках тримаючи синицю, Ми ждали з неба журавля. Василь Марсюк Тримаючи синицю у руках, В Криму ми ждали з неба журавля, Що в укра╖нських панував степах, - Орла двоглавого д╕ждалась ця земля. Орел-мутант у кримське небо змив ╤, знявши над землею хиж╕ крила, Нам шлях до всього св╕ту затулив, Та й з Укра╖ною орда нас розлучила. Вона спалила в наших щирих душах Над╕ю. Нам загрожу╓ б╕да! Орда московська всюди Волю душить, Бо мати в не╖ - Золота Орда. Як не згадати Золоту Орду: Вона колись до Ки╓ва добралась Й спалила вщент його. Таку б╕ду Забули ми й з Ордою побратались. Забули ми тепер про журавля, Чужа потворна звабила нас птиця - Орла-мутанта Крим наш прославля’… Вже помира╓ у руках й синиця, Бо б’ють куранти згубн╕ ╕з Кремля… 27.11.2017 р. ПРИВЕЗЛА ТРАВУ ЧАР╤ВНУ Проклинаю кожну днину Ординц╕в поганих - Тих, що вдерлися до Криму Та нанесли рани. Не йде вода з Укра╖ни, Н╕чим поливати. Серед степу на чужин╕ Важко виживати. На Пол╕сс╕ назбирала З╕ллячка багато. ╤ ц╕лющого набрала, ╢ там й рута-м’ята. Привезла траву чар╕вну З Укра╖ни л╕том - Напо╖ти б москалик╕в, Щоб нудили св╕том! Знудило б вас до загину, П’янички поган╕! Бо приперлися до Криму Ви н╕ким не зван╕! 27.11.2017 р. НЕДОЛЮ Й ЛИХО ПЕРЕПЛАЧУ А може, ще добро побачу? А може, лихо переплачу? Води Дн╕прово╖ нап’юсь… Тарас Шевченко Четвертий р╕к уже мина╓, Як Укра╖ни тут нема╓ - У нас в Криму. Уже три л╕та Земля стражденна не полита Водою з сивого Дн╕пра. Прийшла Московщина й пора Тут нещасливая настала: Уже й калинонька зав’яла, Уже й топол╕ в сполох б’ють, А москал╕ гор╕лку п’ють!.. Ми згаду╓мо Укра╖ну, Де батьк╕вську колись родину Покинули, при╖хавши в степи Ростить хл╕ба, плекать сади. Ми згаду╓мо та рида╓м, Як т╕льки земл╕ пор╕вня╓м: ╤ тут степи, ╕ там степи, Отут сух╕, там золот╕. Там соняшник скр╕зь зацв╕та╓, За сонцем личко поверта╓. Тугий там колос у пшениц╕, Бо вдосталь зм╕г води напитись, Що вчасно лл╓ з небес Сварог, А нас в Криму кара╓ Бог Засухою. - Щоби пропали, Щоби хл╕ба й сади не стали Плекати в ц╕й страшн╕й кра╖н╕, Як в╕дреклись в╕д Укра╖ни… Пройшли три л╕течка у скрут╕. Нас кинули ╕ ми забут╕, В невол╕ плачемо щораз. Та пром╕нь сонячний не згас! В╕н шле над╕ю, що побачу Я Укра╖ну й переплачу ╤ лихо, ╕ недолю тут, ╤ води ╕з Дн╕пра прийдуть До нас по Кримському каналу. Й життя повернеться помалу До степу кримського. Калина Вод╕ зрад╕╓, як дитина, ╤ ягоди карм╕нн╕ знову Нам подару╓ на Покрову. Весел╕ журавл╕ прилинуть До нас у весняну годину, Та й закурличуть на зор╕, Несучи рад╕сть ц╕й земл╕. 27.12.2017 р. БАБИНЕ Л╤ТО Земля проща╓ нам сво╖ образи - В╕д нас ╖х забагато над╕йшло - ╤ «л╕том бабиним» нас раду╓ щоразу, Даруючи «грибн╕» дощ╕ й тепло. Та вересень в палк╕ об╕йми жовтня Упав-таки в призначен╕ часи. Земля суму╓: в ранки прохолодн╕ Дзв╕нких пташок затихли голоси. Пожовкле листя пада╓ в долон╕, Дедал╕ холодн╕шають дощ╕. Калина лиш горить на оболон╕, Й шипшини ще в╕дсв╕чують кущ╕. 24.03.2018 р. * * * У житт╕ мо╖м були Тяжк╕ дн╕. Про них в серц╕ спогади Десь на дн╕. Я не хочу спогади Ворушить, Хочу без тривог тяжких Ще пожить. Будуть дн╕ тривожн╕ ще, Нав╕ть зл╕. Але краще ╖х прожить На земл╕. Стука╓ до мене вже ╤ зима, Та на серц╕ кригоньки Ще нема. Д╕ти мо╖ виросли Й роз╕йшлись. Вже у мене й правнуки Завелись. П╕дростають правнуки У сел╕, Може, вийдуть добр╕ з них Косар╕. Я в Дажбога щиро так Попрошу Вчасно ╖м тепла послать Та дощу. Так колись молилися На зор╕ Наш╕ д╕ди-прад╕ди, Що вгор╕ На Мосту Калинов╕м Десь нас ждуть ╤ молитви там за нас Богу шлють. Просять нас до них туди Не сп╕шить - Серед внук╕в-правнук╕в Ще пожить. 24.03.2018 р. КРИМ УКРА╥Н╤ ШЛЕ ЖАЛ╤ Степов╕ кв╕туч╕ вицв╕ли узори, Як москаль прийшов у кримський д╕м. Чую я Тво╖ тяжк╕ докори, Укра╖но мила! Р╕ч у т╕м, Що душа моя ще не повстала ╤ не рветься до тяжко╖ битви… Т╕ слова, що Ти мене навчала, Стали переходити в молитви. А молитви ц╕ приходять в пору, Коли жаль тяжкий обступить душу. Бо прийшли москалики до двору ╤ зерно любов╕ в мен╕ душать До Твого сп╕вучого народу, Що Дн╕про прив╕в в кримськ╕ степи,- Де лиш полини сив╕ли зроду, - Та ростив тут хл╕б, плекав сади… …Я б хот╕в так припасти Знов до Твого плеча, Та мене вже припнули До московського дишла… Ти прости, Укра╖но: Я п╕шов згаряча З Твого щедрого дому. Прости! Так вже вийшло!.. 24.03.2018 р. ЖУРАВЛ╤В ВИГЛЯДАЮ Б╤ЛЯ ТИХИХ ОЗЕР Весна швидко промчалась По кв╕тучому полю, Напо╖вши водою ╤з ц╕лющих джерел. Л╕то мене навчило Поважать свою Долю, Й журавл╕в виглядати Б╕ля тихих озер. Ос╕нь рання прийшла В золот╕й замет╕л╕, «Л╕то бабине» спок╕й Та тепло принесло. Журавл╕ мо╖ р╕дн╕ В теплий край в╕длет╕ли, А синиця в руках Поламала крило… Сумно дивиться в даль Вже й моя рання Ос╕нь. У в╕дт╕нках душ╕ Я ╖╖ п╕знаю. Часто хмари тяжк╕ Затуманюють просинь, Та ╓ промен╕ сонця У життя на краю! 24.03.2018 р. ╤ ТУТ ╢ СИНЬО-ЖОВТ╤ КОЛЬОРИ У нещасливу березневу днину Рос╕я Крим загарбала. В той час Я ви╖хать збиралась в Укра╖ну, Бо ображати часто стали нас. - Не покидай! - мен╕ шептали клени, Що посадила я колись в двор╕. - Не покидай! - протягують зелен╕ Сво╖ листочки липи й явори. Й каштани, що весною розцв╕тають ╤, як св╕чки, суцв╕ття в них горять, Мене вмовляють теж та об╕цяють По-осен╕ плоди подарувать. Акац╕я, що кожне л╕то кв╕тне, ╤ дух медвяний розлива навкруг, Схиля╓ до мене кв╕тки прив╕тно, Немовби я ╖╖ найкращий друг. Топол╕ не схиляються до мене, А лиш верх╕вками невтомно шелестять Про те, що хоч не т╕ в Криму знамена, А небо в нас не зможуть в╕д╕брать! Воно в ясну погоду син╓-син╓, ╤ сонце св╕тить золоте згори… …Не ви╖хала я до Укра╖ни, Бо й тут ╓ синьо-жовт╕ кольори. 24.03.2018 р. ЧИ ЩАСЛИВА БУЛА Я? Народилась на батька Дуже схожою я, Тож казали: щаслива Буде Доля моя: Об╕йдуть стороною Лихол╕ття в житт╕, Т╕льки Щастя з╕ мною Йтиме поруч в пут╕. Т╕ щаслив╕ пророцтва Пам’ятаю завжди. Доля мене в дитинств╕ В╕двела в╕д Б╕ди. Дочок я народила У веснян╕ л╕та, А по-осен╕ сина Мен╕ Доля дала. Роз╕йшлися по св╕ту Люб╕ дочки мо╖ Шукать Дол╕ й прив╕ту Та тепла на земл╕. Я ж молюсь Берегин╕ ╤ Ярилу завжди, Щоб ╖м щастя послали Й в╕двели в╕д Б╕ди. Син на батька так схожий, Тож диву╓ таки В╕н красою з дитинства Та в юнацьк╕ роки. А я в╕рю: красу цю Берегиня Сама Дарувала й щасливу Сину Долю дала. Як пророчили щастя Вс╕ в дитинств╕ мен╕! Чи була я щаслива, Буду знати тод╕, Як на М╕ст Калиновий До батьк╕в п╕дн╕мусь ╤ на д╕ток щасливих Я згори подивлюсь. 25.03.2018 р.
СВ╤ЖИЙ В╤ТЕР Св╕жий в╕тер запах моря Шле весняно╖ пори, ╤ йому листочки вгору Простягають явори. ╤ росте б╕ля п╕дн╕жок Цих дерев густа трава, Ще вона зелена й св╕жа - Л╕тня спека не прийшла. Та ласт╕вок в двор╕ нема - Вони тепер не прил╕тають До Криму, бо води з Дн╕пра Нам по каналу не пускають. Нас покарали за вину, Що не зробили ми! На ганку Г╕ркий лиш запах полину Вдихатиму я л╕том зранку. Полин покрив Турецький Вал, Кордон там стережуть солдати. ╤ полином г╕рчать слова, Що шле нам Укра╖на-мати… 28.05.2018 р. У КОЖНОГО СВО╥ ЖАЛ╤ Як я востанн╓ гостювала В сестри, вона запов╕дала Мен╕ на св╕т╕ довго жить: За тих брат╕в роки прожить, Як╕ п╕шли з життя зарано. Нещасна доля ╖х сп╕ткала: У тридцять три помер Степан, Недовго пережив Степана Михайло: завершив св╕й шлях В сорок чотири - це так мало… Дажбога кожен день вмовляю, Щоб дав на св╕т╕ ще пожить. Але мен╕ не зам╕нить Сво╖х брат╕в, це добре знаю: За себе кожен ма╓ жить. У кожного на ц╕й земл╕ Призначен╕ Богами дол╕. ╤ не прожить життя без болю. У кожного сво╖ печал╕, У кожного сво╖ жал╕. 29.05.2018 р. МИ НЕ БОГИ Так натхненно л╕пила Я тв╕й образ для себе, Коли сонце пром╕ння Посилало у дар. Я ╕з р╕дного краю Журавл╕в заманила Й на калину я дощик Попросила у хмар. Все взяла я для того, Щоб зл╕пити тв╕й образ, Це все те, що любила Й завжди буду любить. Але каюся г╕рко Я при зустр╕чах щораз, Бо не св╕тлим - похмурим Ти бува╓ш щомить. Журавл╕в ти не любиш, Лиш синиць поважа╓ш, ╤ не т╕шить весною М╕й калиновий кущ. Ти у сонячну днину Геть в╕д сонця т╕ка╓ш, Не рад╕╓ш н╕коли, Як ╕де л╕тн╕й дощ. Ми на св╕т цей приходим На Бог╕в геть не схож╕! Ма╓м вс╕ свою Долю - Бог да╓ нам таку. Ми не Боги небесн╕, Тож не треба л╕пити Нам н╕кого для себе По сво╓му зразку. 29.05.2018 о. СТО╥ТЬ ЯВ╤Р НАД ВОДОЮ Сто╖ть яв╕р над водою Й розмовля╓ ╕з вербою, Що сво╖ зелен╕ в╕ти Хоче у Дн╕пр╕ помити. ╤ згадалося стареньким: На Купала молоденьк╕ Д╕воньки п╕сн╕ сп╕вали ╤ в╕нки Дн╕пром сплавляли. Парубки в╕нки ловили Та коханим говорили Ласкав╕ слова кохання, См╕х стояв тут до св╕тання. А тепер суму╓ яв╕р - Не чутно веселий гам╕р Вже давно в купальську днину, Бо йде ворог на Вкра╖ну. В╕н колись назвався братом, А тепер його солдати Вже в Криму стоять на п╕вдн╕ ╤ плюндрують земл╕ сх╕дн╕. Яв╕р говорив з вербою, Нахилившись над водою, Дн╕про слуха╓, з╕тха╓, В гн╕в╕ хвил╕ п╕дн╕ма╓. Б’╓ об скел╕ хвил╕ гр╕зно, Будить нас, доки не п╕зно, Вс╕х на ворога ставати, Й братом ворога не звати! 10.07.2018 р. НЕ ДУР╤ТЕ Д╤ТЕЙ ВАШИХ Не дур╕те д╕тей ваших, Що вони на св╕т╕ На те т╕льки, щоб панувать… Тарас Шевченко Усе, що живе, розкв╕та навесн╕. У пору таку я сп╕вала п╕сн╕, ╤ рад╕сно завжди зд╕ймався м╕й сп╕в. Тепер я пишу про лихих ворог╕в. Так хочеться знов про любов написать! В в╕конце ж мо╓ «матюки» лиш летять: Прийшли москал╕, що не ц╕нять краси, Кордон стережуть, як зачумлен╕ пси! У нашому дом╕ пост╕йно тепер Живе ╕з с╕м’╓ю москаль-оф╕цер. Тож його синочок кричить нам ус╕м, Що в╕н тут хазя╖н, його вже цей д╕м! Що в╕н тут хазя╖н у наш╕м Криму! А нам що ж - збиратися на Колиму? Як ц╕ вже слова нам дитя промовля╓, То доля яка нас надал╕ чека╓?.. …Лл╓ сонце весняне пром╕ння згори, Уже зелен╕ють струнк╕ явори, ╤ кв╕тне земля. В╕д тривог в╕дпочить Так хочеться нам. ╤ забути на мить, Що вража навала до Криму прийшла, А р╕дна Вкра╖на руки не дала, Що все засиха╓, як л╕тня пора, - Не йдуть по каналу вже води Дн╕пра. Так╕-то п╕сн╕ я сп╕ваю тепер Й молюсь, щоб наш голос в Криму не завмер. Побачити хочу: у наш╕м двор╕ П’ють воду дн╕провську струнк╕ явори. 08.03.2019 р. ЖУРАВЛ╤ Л╤ТАЛИ Журавл╕ л╕тали Та понад степами - Шукали стежину В р╕дну Укра╖ну. Журавл╕ л╕тали Та орл╕в питали, Як знайти стежину ╥м на Укра╖ну. Журавл╕ л╕тали, ╥м орли сказали, Що нема стежини Вже до Укра╖ни. Журавл╕ л╕тали, Стежину шукали, Та пом╕ж ярами Долю виглядали. Журавл╕ л╕тали, В ярах ночували, Та й знайшли стежину В р╕дну Укра╖ну! Журавл╕ л╕тали, Рад╕сно сп╕вали, Й с╕ли на могил╕ В р╕дн╕й Укра╖н╕. 09.03.2019 р. НАД СТЕПАМИ ОДН╤ СУХОВ╤╥ Над землей суховей сорняки лиш развеет. Илья Борохов П’ятий р╕к у Криму лиш одн╕ сухов╕╖, Бо води вже тепер тут нема ╕з Дн╕пра. Сухов╕й на земл╕ бур’яни лиш розв╕╓ ╤ вони проростуть, коли н╕жна весна Голосами птах╕в в кв╕тн╕ мр╕╖ нав╕╓ Про кохання й про все, що веде до добра. Проростуть бур’яни - любить чорт цю заразу! Вже до липня нас╕ннячко ╖х визр╕ва. Рознесуть сухов╕╖ це прокляте нас╕ння, ╤ воно зачека╓ на сво╓ майбуття. Й заростуть бур’яном нав╕ть т╕ перелази, Де сус╕ди розмови вели про життя. Бур’яни нас повсюди у Криму зустр╕чають, А ран╕ше пшеничка вс╕х в╕тала в полях. ╤з екран╕в всякчас нас тепер запевняють, Що кримчани один в╕рний шлях т╕льки мають: До Рос╕╖ ╕ти, що ракети скр╕зь ма╓, Що в себе на приц╕л╕ весь св╕т вже трима╓. Ми п╕шли - ╕ до св╕ту закрили нам шлях… Будяки скр╕зь ростуть та регочуть над нами, ╤з канав виглядають, як московська орда. ╤ страшн╕ сухов╕╖ метуть над степами Й сушать душ╕ людськ╕, а не т╕льки поля. 09.03.2019 р. ПРОЛ╤ТАЛИ ЛЕБЕД╤ Прол╕тали лебед╕ у неб╕, Коли заясн╕ла вже блакить. Ой, спустись леб╕донько та леб╕дь, ╤ пот╕ште нас в Криму хоч мить! Прол╕тали лебед╕ у неб╕, Б╕л╕ крила мили в синяв╕. Ой спустись, леб╕донько та леб╕дь, ╤ про вир╕й розкаж╕ть мен╕! Прол╕тали лебед╕ у неб╕, Полишивши тепл╕╖ моря. На Вкра╖ну прямував птах-леб╕дь, А за ним леб╕донька-зоря. Прол╕тали лебед╕ у неб╕, Б╕л╕ крила роблять сильний мах: ╥м добратись на Вкра╖ну треба, Щоби не загинути в степах. Прол╕тали лебед╕ у неб╕, А за ними - клином журавл╕. Й кликали нас журавл╕ та леб╕дь Повертатися до р╕дно╖ земл╕. Пролет╕ли птиц╕, як помалу Розгоралась вран╕шня зоря. ╥х в╕та╓ за Турецьким Валом Укра╖нська р╕дна сторона. 09.03.2019 р. ДОБОРОЛАСЬ УКРА╥НА Доборолась Укра╖на До самого краю. Т. Шевченко
Доборолась Укра╖на До самого краю: Уже ком╕к президентськ╕ Клейноди трима╓! В╕н в сво╖й промов╕ перш╕й Гарно став балакать. Об╕цянку дав: «Вкра╖нц╕ Вже не будуть плакать! Був я ком╕к - це робота»: Так сказав в╕н людям. Та таки нещире серце Ма╓ в╕н у грудях. В нього в школ╕ у навчанн╕ Не була абетка. В ол╕гарх╕в-м╕льярдер╕в В╕н мар╕онетка. Ми в Криму на Укра╖ну Все ж над╕ю мали, Та п╕сля цих «перегон╕в» ╥╖ поховали. Будуть битись ол╕гархи За сво╖ м╕льярди. А в Донецьку ╕ Луганську Гримлять не петарди… Доборолась Укра╖на До самого краю. Та вороги в домовину Все ж не поховають ╥╖ Славу, ╖╖ Волю: Ми ж козацьк╕ д╕ти! Ми за нашу Укра╖ну Ще будем рад╕ти! Гордо станем говорити, Що ми - Укра╖нц╕! В Укра╖н╕ наш╕ д╕ти, - Але не чужинц╕! - Будуть землю обробляти, Будуть панувати. ╤ у св╕т╕ Укра╖ну Будуть прославляти! 15.06.2019 р. НЕ ХОЧУ ДН╤В ПОЕЗ╤╥! (Сумний жарт) Як закрили вже вс╕ шлюзи В Крим, цей дальн╕й край Союзу, Що колись «Радянським» гордо звавсь; Як л╕хтарики св╕тили Ми вноч╕, бо перекрили ╤ електрику зимою теж до нас, - То схот╕лося до л╕су Зб╕гти якось, бо до б╕са Так набридло це «гарчання» скр╕зь! - Це бабус╕ розпинались Та ще т╕, що позб╕гались ╤з Москов╕╖ на кримський наш узв╕з. Можна в л╕с╕ ц╕м соснов╕м Обдумати кожне слово, Що тихесенько на пам'ять забрело. Та погладити Пегаса, Й попросить, щоб до Парнасу Не н╕с кожного, хто вхопить за крило. Пишуть вс╕, хто досить браги Спробував у дн╕ наснаги, - То╖, що поез╕╓ю звуть. Але все ж не кожен ген╕й, Тому краще хай олен╕ М╕й почують в╕рш - я в╕дчайдух! Я пишу, щоб не здур╕ти. Поетично╖ ж «ел╕ти» Зовс╕м не сприймаю до душ╕: Вона т╕льки верховодить, М╕ж собою колобродить – Хай гризуться ц╕ «товариш╕»! Хай хто хоче верховодить, З ким завгодно колобродить, Протоколи р╕зн╕ там веде. «День Поез╕╖» проводить: Може, десь блоху ╕ зловить У поез╕ях й до друку приведе! А олень - той вухом водить, ╤ цим критику наводить Краще, ан╕ж критики ус╕. «День Поез╕╖», як люди, В╕н проводити не буде: Слухатиме лиш мо╖ в╕рш╕. 04.08.2019 р. ЗАСИХАЮТЬ ДЕРЕВА Часи останн╕ вс╕м завжди надходять. Й деревам також, що давно ростуть В але╖ наш╕й - ╖х тепер обходять, Бо крони в них крихк╕ уже стають. Нема в земл╕ води, що ╖х по╖ла - Дн╕про до Криму нашого не йде. Деревам крони спека засушила, Що вл╕тку тут нестерпною ста╓. Дерева т╕, що ми колись садили, Всихають… Щоб не трапилось б╕ди Рубають ╖х. Уже й орел не милий Вс╕м нам - на лихо прилет╕в сюди. Бо сухов╕╖ йдуть тепер з╕ степу, Який недавно пишно зелен╕в. То ж не побачиш тут тепер лелеку, Щоби гн╕здечко в╕н соб╕ десь звив. Тут вл╕тку не л╕тають ласт╕в’ята, ╤ жайворонок в неб╕ не дзвенить, Бо «Кримська весна» та пройшла проклята ╤ нам ясну затьмарила блакить. 04.08.2019 р. НЕ БИЙ СЛОВАМИ, ДРУЖЕ! Були ми друз╕, як був лад На Укра╖н╕. Нин╕ ж люто Стр╕ля╓мо, немов з гармат, Словами так несамовито! Словами докору, образ… Мене ти звеш «сепаратистом». Я весь зн╕тився, але враз Побачив райдугу над м╕стом Десь за Дн╕пром. В Криму нема ╥╖ давно та вже й не буде, Бо з Криму райдуга втекла, Як подур╕ли наш╕ люди. Але яка моя вина? - Я не спроможний зрозум╕ти. Вкра╖на кинула сама Напризволяще нас… З орб╕ти Земля ще наша не з╕йшла, А спека оч╕ вип╕ка╓: Вода ж до Криму не прийшла, Як тут Рос╕я заправля╓. Я - укра╖нець! Моя кров В Криму н╕ск╕льки не зм╕нилась. Я до Рос╕╖ не прийшов - Вона у Крим приволочилась! То ж не суди так, зрозум╕й: П╕ти ╕з Криму не спроможний: Тут молод╕сть пройшла, тут д╕м, Це все любити буду. Отже, Не бий словами, друже м╕й, Не завдавай ще б╕льше болю! Ти в Укра╖н╕ лиш зум╕й Не допустить чужу сваволю! 07.08.2019 р П╤ДУТЬ Й Ж╤НКИ В ГАЙДАМАКИ! Осталися Д╕ти та собаки, - Нав╕ть ж╕нки з рогачами П╕шли в гайдамаки. Тарас Шевченко. Ми - укра╖нц╕! Наша кров З час╕в козацьких не зм╕нилась - Коли забрали в нас любов, То ненависть в н╕й поселилась. Ми терпимо не перший в╕к… В жовтневий час революц╕йний Св╕т також нам не допом╕г. Нас закр╕пачити пов╕льно Вдалося «брату» - у Союз, Мов до отари, нас загнали Й кричали завжди: «Мати - Русь!» ╤ цим нам болю завдавали. Бо Укра╖на мати в нас! Та ц╕ страшн╕ часи минулись: Союз розпався. Ми в той час З╕ «старшим братом» розлучились. Та «брат» при цьому захот╕в Вершити суд над нами й кару. Але побачив - не осл╕п! - Що вже не п╕демо в отару! Тому старався, щоб наш край Перетворити на ру╖ну. Але козацький дух у нас: Ще не померли в Укра╖н╕ Н╕ Слава, й Воля! То ж коли «Брати» дошкулять, як собаки, То знов й ж╕нки, як козаки, П╕дуть також у гайдамаки! 09.08.2019 р КРИМ - ЦЕ ЕСК╤З Мир - чертёж, не обведенный тушью. В. Сикорский. Море, пляж╕, узв╕з, Та Ай-Петр╕ - т╕ ж Декорац╕╖ ц╕ свят╕, Т╕льки ми вже в Криму - Не т╕! В╕д життя, в╕д ус╕х В╕дсторонен╕, Живемо, як сосна На скал╕. Вс╕м, окр╕м рос╕ян, Заборонено Бачить в свято сво╖ Прапори. ╤ мова наша тут свята Давно в загон╕. Зло в╕дд╕лилось в╕д Добра М╕цним кордоном. Та кримськ╕ кордони - Це т╕льки еск╕з: Вони лише болем Обведен╕ скр╕зь. Колись зметуть кордони ц╕: Д╕ждемось з вами! Постане райдуга тод╕ Над головами! 16.08.2019 р Г╤РЧИТЬ ЦЕЙ ХЛ╤Б Не каюсь я уже н╕ в ч╕м, Але сказати мушу вс╕м, Що земляки мо╖ в Криму Мою не ц╕нять боротьбу. Ста╓ тяжким поета хл╕б… …Багато вже минуло д╕б, Як Крим москаль соб╕ забрав, Та наш народ не заволав. Закрили рота тут старим, Бо пенс╕ю дали ус╕м Удв╕ч╕ б╕льшу. То ж вони Сумирн╕ стали, як воли. Хл╕б з Краснодару нам тепер Везуть. Але н╕хто не вмер В╕д сорому за те ярмо, Що нам накинули. ╥мо Ми хл╕б оцей. В Рос╕╖ ж - ╜валт! Кричать: «Крим годувать не варт!» За те, що ц╕ ╖мо харч╕ - Гарчить Рос╕я вся, гарчить! Крим хл╕б ростив - були часи - Пташок дзвен╕ли голоси, Над кра╓м райдуга цв╕ла, Коли вода до Криму йшла. Тепер цьому поклали край. Отож сиди та виглядай Хл╕б з рук чужих. А в╕н г╕рчить, Коли хтось жад╕бно гарчить… 16.08.2019 р СП╤ВАЛИ Г╤МН КОЗАЦЬК╤ ВНУКИ (Присвячено курсантам во╓нно-морсько╖ Академ╕╖ ╕м. Нах╕мова в м. Севастопол╕, як╕ п╕сля окупац╕╖ Криму весною 2014 рок в╕дмовились присягати на в╕рн╕сть Рос╕╖). Я пам’ятатиму це у свята ╕ в будн╕ - Про юнак╕в, що гордо в╕дкидали «Щедроти» Пут╕на. Й об╕цянки облудн╕ До сво╖х чистих душ не допускали. Курсанти з Академ╕╖ морсько╖ У м╕ст╕ Севастопол╕ сп╕вали - З сльозами г╕мн сп╕вали укра╖нський, Як прапор укра╖нський там спускали. Сп╕вали г╕мн, коли орел двоглавий На прапор╕ московському розправив Сво╖ кривав╕ крила, ╕ той прапор П╕днявсь наверх ╕ цим по душах вдарив! Козацьк╕ внуки ц╕ святу присягу, Що дали Укра╖н╕ - не зламали! Сп╕вали ╕ в сльозах Святому Богу Свою над╕ю в перемогу слали! А оф╕цери й генерали встали Та ворогу врочисто присягали, Забувши, що таку ж святу присягу Вкра╖н╕ р╕дн╕й теж колись давали. Не буде щастя ╖м у р╕дн╕м кра╖, В чужих краях ╖м також буде сором. Вони не раз цих юнак╕в згадають, Що укра╖нський г╕мн сп╕вали хором! Так щиро юнак╕в слова лунали У Севастопол╕, де гра╓ Чорне море, Що п╕сню хвил╕ теж запам’ятали, Й сп╕ватимуть вс╕м зрадникам на горе! 24.08.2019 р ДУМКИ ПРО ДОЛЮ КРИМУ Думки розгр╕баю, гаряч╕, мов присок, Про зламану долю укра╖нц╕в Криму, Як╕ на Вкра╖ну молились з колисок. А нин╕ кр╕зь др╕т бачать р╕дну кра╖ну. Дроти ц╕ колюч╕, немов ╖жаки, Покрили Турецький Вал древн╕й валками. Повсюди тиняються тут вояки Московськ╕ та дивляться злими вовками. Як орди московськ╕ до Криму прибились, То нам до Вкра╖ни дороги закрили. Степи полином й будяками покрились, Недавно степи ц╕ пшеницю родили. Повсюди росли тут розк╕шн╕ сади, Плодами по-осен╕ нас пригощали. Тепер засихають вони без води, Тож села по Криму вс╕ засумували. Та ся╓ ╕з неба Чумацький нам Шлях, Всм╕хаються зор╕, тож ма╓м над╕ю, Що Бог нам поможе, й на кримських полях Пшеничне зерно ще кримчани пос╕ють. 18.11.2019 р МОЯ МУЗА До мене Муза часто йшла Весною, А Вл╕тку заб╕гала лиш порою, Бо три дочки у мене п╕дростало ╤ клопоту було з ними чимало. Щасливо я всм╕халася до сина, Що принесли лелеки. Хоч невпинно Вже паморозь тод╕ вкривала скрон╕ Та стомлен╕ були мо╖ долон╕. А як прийшла до мене тиха Ос╕нь, ╤ журавл╕ знов заячали в просинь, - А ц╕ птахи мен╕ приносять вт╕ху, - Заходить Муза вже тепер без л╕ку. Б’╓ думка в мене ще таки невпинно, Хоча ста╓ порою дуже зимно, Та й Муза моя часто на стежин╕ Блакитн╕ зустр╕ча╓ вже крижини. Та Муза все ж прийде ╕ в хуртовину, Щоб я ╖й не поставила в провину, Що в Зиму вона мене залишила, Коли я з нею все життя дружила! 20.11.2019 р ВИ╥ХАЛА ПОДРУГА ╤З КРИМУ (Присвячую Т. Захаров╕й) ╤з Криму подруга мила Ви╖хала в Укра╖ну. Мо╓ серденько занило: Так мен╕ з нею полинуть Теж захот╕лося дуже. Та перебратись туди Не зможу - стаю недужа, Можу набратись б╕ди: «З ярмарки» плентають тихо Стомлен╕ дуже л╕та. Не хоче набратися лиха Й Ос╕нь моя золота... …Я подруз╕ щастя бажаю, Та зичу добра повсякчас! А я ще в Криму «посп╕ваю», Вкра╖нц╕в порадую в нас! Нехай же подруга чита╓ М╕й «Журавлиний сп╕в»* В той час, як печаль огорта╓ За Кримом, де був ╖╖ д╕м, Нехай згада╓ «Калинову г╕лочку Народу» - у Криму ще ╓ дива! Хай зна╓: вигра╓ в Криму й соп╕лочка, Тож п╕сня укра╖нська тут жива! Колись впаде роса на сухов╕╖! Крим до Дн╕пра так спрагло припаде! Ворожий смор╕д в╕тер геть розв╕╓, А на полях пшениця проросте! 24.11.2019 р. _________________________________________________ * Прим╕тки автора: маються на уваз╕ зб╕рки поез╕й автора «Журавлиний сп╕в», «Калинова г╕лочка народу», «Заграй, соп╕лочко!», «Впаде роса на сухов╕╖», що ран╕ше вийшли друком та були подарован╕ Т. Захаров╕й. ОСТР╤ВЦ╤ МОГО БОЛЮ Тече р╕ка мого життя, Так стр╕мко вирвавшись на волю. Несе у море небуття ╤ сльози радост╕, ╕ болю. Не зупиня╓ться й на мить, Мина╓ ворог╕в ╕ друз╕в. Тече р╕ка стр╕мка. Шумить Й клекоче гр╕зно у напруз╕! Бува╓ часом - й береги На крутизн╕ ще п╕дмива╓. У водоп╕лля вс╕ луги Вона з любов’ю напува╓. До моря втомлено б╕жить В ос╕нн╕й час, коли лелеки Вдивляються в ясну блакить, Стежки шукаючи далек╕ До вир╕ю… Р╕ка життя Невпинно струменить роками. А я вдивляюсь в майбуття Й не хочу ще до батька й мами. Що в╕д╕йшли в захмарний св╕т Та у Господн╕й десь юдол╕ Благають вже багато л╕т Послати нам щаслив╕ дол╕… Тече р╕ка мого життя, Бурхливо струменить на вол╕. Несе у море небуття Вс╕ мо╖ радощ╕ та бол╕. Та на маленьких остр╕вцях Вона все ж бол╕ в╕дклада╓ В маленьких син╕х озерцях, Де сонце води прогр╕ва╓. Тече р╕ка, ╕ в низин╕ На остр╕вцях кладе в озерця Т╕ бол╕, що печуть мен╕, - Вони ╕дуть з живого серця! Поез╕╖ - це остр╕вц╕ Мого незнищенного болю: В слова вкладаю бол╕ ц╕ Та й в╕дпускаю ╖х на волю… 31.01.2020 р.
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 15.01.2021 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22922
|