Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3801)
З потоку життя (6998)
Душі криниця (3764)
Українці мої... (1519)
Резонанс (1640)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1771)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БАЛУХ ПОВН╤СТЮ ОДУЖАВ
Нараз╕ трива╓ досудове сл╕дство, п╕дозрюваному в напад╕ на Балуха продовжили терм╕н тримання п╕д...


НЕХАЙ УКРА╥НА У ЩАСТ╤ БУЯ…
╤м’я неперевершеного корифея театру Михайла Старицького недаремно вписано в золотий фонд...


ПЕРШИЙ ╤ ОСТАНН╤Й КОМАНДУВАЧ УКРА╥НСЬКОГО ФЛОТУ
21 грудня в╕дзначаються 150 рок╕в в╕д дня народження першого в нов╕тн╕й ╕стор╕╖ Укра╖ни...


ЛИШЕ ОДНЕ МАЛА В ДУШ╤ – УКРА╥НУ, ╤ Н╤ЧОГО Б╤ЛЬШЕ…
У розма╖тт╕ безк╕нечних телев╕з╕йних шоу-програм, що с╕ють в душ╕ порожнечу, так хочеться...


ВАСИЛЬ ПЕЛИШ: «Я БАЧИВ, ЯК МЕН╤ В╤ДПИЛЮВАЛИ РУКУ. КРИЧАВ: «СЛАВА УКРА╥Н╤!»
19-р╕чний бо╓ць добровольчого батальйону «Айдар» Василь Пелиш б╕ля Луганська був...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:
















Click for Simferopol, Ukraine Forecast
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 04.12.2020
ПРАЦЮВАВ НА КОРИСТЬ НАРОДУ

6 листопада минуло 165 рок╕в в╕д дня народження Дмитра Яворницького (1855-1940) – укра╖нського ╕сторика, археолога, етнографа, фольклориста, письменника, досл╕дника ╕стор╕╖ укра╖нського козацтва. Завдяки Яворницькому побачило св╕т комплексне досл╕дження з ╕стор╕╖ укра╖нського запорозького козацтва. Ц╕й тематиц╕ в╕н присвятив низку праць, але найголовн╕ша з них – фундаментальна тритомна «╤стор╕я запорозьких козак╕в».
 Як Яворницький став Еварницьким
 Майбутн╕й ╕сторик народився 6 листопада 1855 року в сел╕ Сонц╕вка на Харк╕вщин╕ в родин╕ дяка ╤вана Якимовича та селянки Ганни Матв╕╖вни. Родина була б╕дна, хоча кор╕ння мало шляхетне. Хоча батько вм╕в читати лише по складах, але для д╕тей це було свято. Шестир╕чний Дмитрик захоплювався твором Миколи Гоголя «Тарас Бульба». П╕зн╕ше Яворницький згадував: «Як дочитали до того м╕сця, як Бульбу в╕шають, сльози, дитяч╕ сльози градом котилися у мене з очей». Отак у життя маленького Дмитра ув╕йшла тема козаччини, яка не в╕дпускала його протягом всього життя.
 Початкову осв╕ту Дмитро отримав вдома. А у дванадцятир╕чному в╕ц╕ розпочав навчання у пов╕товому училищ╕ Харкова. Саме там стався дивний випадок з його пр╕звищем: зам╕сть «Яворницький» його записали «Еварницький». Сам вчений так згадував про той випадок: «Д╕д ╕ батько м╕й писалися Яворницький, а у школ╕ якийсь дурень причепив букву «Е». П╕сля того випадку вчений майже п’ятдесят рок╕в п╕дписувався неправильним пр╕звищем ╕ зм╕г остаточно його зм╕нити лише п╕сля 1918 року.
 Усп╕шно зак╕нчивши училище, Дмитро Яворницький за наполяганням батьк╕в вступив до Харк╕вського духовного училища. Та швидко зрозум╕в, що це не його покликання, бо його покликанням стала ╕стор╕я.
 У 1877 роц╕, не довчившись у сем╕нар╕╖, Яворницький вступив до Харк╕вського ун╕верситету на ╕сторико-ф╕лолог╕чний факультет. Одразу визначився з темою досл╕дження: «╤стор╕я козацтва», почав збирати матер╕али в арх╕вах. Проте арх╕вами вчений не обмежився – орган╕зовував кра╓знавч╕, етнограф╕чн╕ та фольклорн╕ експедиц╕╖. На формування св╕тогляду майбутнього вченого вплинули лекц╕╖ Олександра Потебн╕ та Миколи Сумцова. В ун╕верситет╕ ц╕нували талановитого досл╕дника, в╕дтак залишили позаштатним стипенд╕атом для п╕дготовки до професорського звання. Саме в цей пер╕од Дмитро Яворницький почина╓ читати в Харков╕ та ╕нших м╕стах авторськ╕ лекц╕╖ про козацтво, як╕ збирали зац╕кавлених слухач╕в.
 «Ваш╕ запорожц╕ нам не потр╕бн╕»
 Праця науковця «Виникнення ╕ будова Запорозького Коша» стала справжньою сенсац╕╓ю. Натом╕сть, в ун╕верситет╕ його позбавили… стипенд╕╖. Оп╕кун харк╕вського навчального округу генерал-лейтенант Максимович заявив: «Ваш╕ запорожц╕ нам не потр╕бн╕. Пиш╕ть про Ф╕нлянд╕ю». Проте вчений – патр╕от напол╕г на сво╓му, тож не дивно, що залишився без засоб╕в до ╕снування. Кр╕м того, його звинуватили у пол╕тичн╕й неблагонад╕йност╕, сепаратизм╕ та укра╖ноф╕льств╕.
 Цькування та пересл╕дування не минули безсл╕дно для молодого вченого. В╕н важко переживав сво╓ вигнання, захвор╕в на запалення мозку ╕, не досягнувши 30-л╕тнього в╕ку, посив╕в.
 «╤ не думав, ╕ не думаю бути сепаратистом, - писав Яворницький. – Люблю клаптик земл╕! Люблю тому, що не знаходжу ╕ншо╖ розради, люблю тому, що там ╓ широкий прост╕р для мо╓╖ роздольно╖ натури, люблю тому, що в чистих р╕чкових водах сво╓╖ Укра╖ни бачу сумний образ сво╓╖ особи. Ех, знали би люди, як важко мен╕ жити на св╕т╕! Одна вт╕ха – кинутися в степ, заглибитися в дн╕ давно минулого часу…. Так х╕ба це сепаратизм?»
 В особистому житт╕ теж було не все просто. Вченого не п╕дтримала ╕ п╕шла в╕д нього дружина Варвара Кок╕на. Напевно, по-╕ншому не могло бути, адже Дмитро Яворницький одружився з нею… за наполяганням батьк╕в. За спогадами сучасник╕в, в житт╕ Дмитра Яворницького було траг╕чне кохання – в╕н був до безтями закоханий в ╢лизавету Щогол╕в. Проте разом бути не судилося – ╢лизавету в╕ддали зам╕ж за ╕ншого. Аби допомогти синов╕ впоратися з драматичною ситуац╕╓ю, батьки познайомили сина з Валентиною Кок╕ною. Ут╕м, щасливе подружн╓ життя не склалося. Аби п╕дтримати вченого, друз╕ радили йому залишити Харк╕в ╕ Укра╖ну. Хоча на душ╕ було тяжко, Яворницький змушений був пере╖хати до столиц╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Так розпочався новий етап в житт╕ Дмитра Яворницького. Попри зайнят╕сть (доводилося працювати у дек╕лькох приватних навчальних закладах, давати уроки, сп╕вати у капел╕) продовжував вивчати ╕стор╕ю запорозьких козак╕в.
 Злети ╕ пад╕ння
 Яворницький заприятелював з культурно-громадськими д╕ячами укра╖нсько╖ громади. Особливо ц╕нував дружбу з видатним художником ╤ллею Р╓п╕ним. ╥хн╓ знайомство в╕дбулося у лютому 1866 роц╕ ╕ збереглося до к╕нця життя. Як згадував Дмитро Яворницький, ╖х познайомила ╕ здружила робота над картиною «Запорожц╕ пишуть листа турецькому султану». Дмитро ╤ванович став першим консультантом Р╓п╕на з козацько╖ теми, давав реч╕ з╕ сво╓╖ приватно╖ колекц╕╖, п╕дшукував натурщик╕в й, зрештою, сам позував в образ╕ козака-писаря. Саме п╕д впливом Яворницького у творчому доробку ╤лл╕ Р╓п╕на з’явилися й ╕нш╕ картини ╕з запорозько╖ тематики. В свою чергу, художник виконав дек╕лька ╕люстрац╕й до книг вченого.
 У 1887 роц╕ ╕сторик вирушив у важку подорож на Соловецьк╕ острови задля досл╕дження тамтешн╕х арх╕в╕в. Яворницькому вдалося з╕брати св╕дчення про багатор╕чне ув’язнення ╕ смерть останнього кошового отамана Запорозько╖ С╕ч╕ Петра Калнишевського. Вдалося нав╕ть знайти надгробну плиту з могили кошового.
 Петербурзький пер╕од став довол╕ пл╕дним у досл╕дницьк╕й д╕яльност╕ вченого. Вийшли друком 56 статей ╕ 7 монограф╕й: «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888, 1889), «Вольности запорожских козаков» (1890), 1-й том трьохтомно╖ монограф╕╖ «История запорожских козаков»(1892). Патр╕отичн╕ погляди вченого не залишилися поза увагою ╕мперсько╖ влади. За Яворницьким було встановлено нагляд пол╕ц╕╖, в╕дбувся обшук, а згодом ╕ зв╕льнення «за тенденциозное проявление в лекциях антипатии к московской истории и правительству и пристрастие к истории Малороссии». У 1892 роц╕, на вимогу тод╕шнього м╕н╕стра осв╕ти ╕сторика заслали у в╕дрядження – на три роки до Ташкента з забороною читати лекц╕╖. Та нав╕ть у Середн╕й Аз╕╖ Дмитро Яворницький не в╕др╕кся в╕д головно╖ справи свого життя: тут в╕н написав другий том «╤стор╕╖ запорозьких козак╕в» та монограф╕ю про ╤вана С╕рка.
 Згодом настав так званий московський пер╕од. Наприк╕нц╕ 1896 року Яворницький влаштувався приват-доцентом на ╕сторико-ф╕лолог╕чному факультет╕ Московського ун╕верситету. За св╕дченням сучасник╕в, саме тут яскраво спалахнув його талант педагога та лектора. Проте над ним тяж╕ло тавро «в╕льнодумства», через що вчений тривалий час не м╕г захистити дисертац╕ю. Викладацька робота, активна громадська робота, лекторство по вс╕й Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, десятки надрукованих книг – все це п╕дносило авторитет вченого-досл╕дника. Саме в цей пер╕од Яворницького почали називати «Батьком запорозьких козак╕в» та «Козацьким Батьком». В╕н досягнув визнання, його авторитет як вченого був незаперечним, проте… Не було ан╕ добробуту, ан╕ матер╕ального забезпечення. Найб╕льшою мр╕╓ю вченого було повернення на р╕дну землю, в Укра╖ну.
 Останн╕й досл╕дник дн╕провських порог╕в
 Нарешт╕ Яворницькому вдалося повернутися в Укра╖ну. У 1902 роц╕ вченого запросили до Катеринослава на посаду директора новоствореного ╕сторико - кра╓знавчого музею ╕мен╕ О.Поля. Зрештою, це запрошення не було випадковим. ╤м’я Дмитра ╤вановича було добре в╕доме на Катеринославщин╕ як ╕сторика, археолога, лектора. Серед його приятел╕в був ╕ легендарний Олександр Поль – засновник г╕рно-рудничо╖ промисловост╕ краю, завзятий колекц╕онер та власник приватного музею старожитностей. Починаючи з 1890 року, п╕сля смерт╕ Олександра Поля, вчений на шпальтах газет ╕ журнал╕в закликав м╕сцеву громаду Катеринослава долучитися до створення Музею старожитностей.
 Вчений не просто став директором – служив справ╕ свого життя натхненно та самов╕ддано. Очолюваний ним музей став культурним осередком Катеринослава, об’╓днавши активну громаду м╕ста. Вчений очолював музей понад тридцять рок╕в, за цей час були сформован╕ його фонди. Невдовз╕ музей став одним з найбагатших в Укра╖н╕, збер╕гаючи б╕льше 80 тисяч експонат╕в. У 1905 роц╕ в Катеринослав╕ за активно╖ участ╕ Яворницького в╕дбувся XIII археолог╕чний з’╖зд, який став знаковою для Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ под╕╓ю. Багато сил та енерг╕╖ доклав Дмитро ╤ванович, аби орган╕зувати та провести його на високому р╕вн╕. Працюючи в Катеринослав╕, вчений доклав чимало зусиль для його культурного ренесансу. Саме Дмитро Яворницький вважа╓ться автором запропонованого у 1918 роц╕ топон╕ма С╕чеслав. Вчений мр╕яв, аби ця назва назавжди залишилася на мап╕ м╕ста.
 П╕д час укра╖нсько╖ революц╕╖ 1917—1921 рок╕в цю назву використовували нац╕ональн╕ укра╖нськ╕ сили та представники укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. ╤ хоча в межах процесу декомун╕зац╕╖ колишн╕й Катеринослав-Дн╕пропетровськ було перейменовано на Дн╕про, нин╕ ця назва ╓ найб╕льш поширеною серед проукра╖нських сил.
 У 1927 роц╕ стало в╕домо про плани будувати Дн╕провську ГЕС. Дивовижний витв╕р природи - дн╕провськ╕ пороги та недосл╕джен╕ ╕сторичн╕ пам’ятки ск╕фсько-алансько-козацького часу мали назавжди опинитися п╕д водою. Коли професоров╕ Яворницькому стало в╕домо про те, що пороги мають зникнути, занепоко╖вся. Та для себе вир╕шив: «Час д╕яти». Вчений запропонував Академ╕╖ наук досл╕дити територ╕ю, яку мають затопити. В╕н сам плив на пороги, що ╕ де потр╕бно сфотографувати, брав участь у розкопках, спав у наметах. Результатом цих експедиц╕й стали 37 тисяч експонат╕в, фотозн╕мки вс╕х порог╕в – Яворницький ретельно заф╕ксував ╕стор╕ю створення кожного експонату.
Попри численн╕ науков╕ досягнення, життя вченого не було безхмарним. Репрес╕╖ 30-х рок╕в не оминули цю видатну особист╕сть. За доносом одного з╕ сп╕вроб╕тник╕в Дмитра Яворницького зв╕льнили з музею, обвинувативши в «буржуазному нац╕онал╕зм╕». У 1937 роц╕ вченого зарахували до верх╕вки так званого «Укра╖нського нац╕онал╕стичного контрреволюц╕йного п╕дп╕лля». На щастя, арешту вдалося уникнути, хоча здоров’я вченого було остаточно п╕д╕рвано.
 В╕н п╕шов з життя на 85 роц╕ життя, 5 серпня 1940 року. Видатний вчений-патр╕от залишив нам запов╕т: «Працюй, не задивляючись уперед ╕ не озираючись назад; працюй, поки б’╓ться живе серце у тво╖х грудях; працюй на користь твого народу й на пожиток краю, який тоб╕ дорогий».
 Натал╕я Осипчук

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 04.12.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22821

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков