Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні господинею Літературної сторінки КС є відома кримська українська поетеса пані Галина Литовченко. Представлена тут добірка її неймовірно гарних, теплих, просякнути сонячним промінням, умитих чистими ранковими росами, просолених лагідною, кришталево-прозорою морською хвилькою віршів, є частиною творів, що складають її нову книгу поезій та прози для дітей молодшого та середнього шкільного віку "Хмарин білосніжна флотилія". Книга вийшла з друку цього вересня у видавництві-друкарні "Твори" м. Вінниця. Прикметно, що ці поезії пані Литовченко відзначені в шорт-листі Міжнародного літературного фестивалю "Корнійчуковська премія", м. Одеса-2020.

ОЦЕ ЗИМА!

Під вечір учора знялась завірюха –
її серенади я в комині слухав.
Жбурляла у вікна, розбійниця, сніг –
а я до півночі заснути не міг.

Крутився під ковдрою, мучив подушку,
вставав, смакував з паляниці цілушку.
Крізь шибку вдивлявся в засніжений сад,
як віхола все замітає підряд.

Мене навіть мама за те не сварила:
теж, певне, заснути забракло їй сили.
Та все ж таки сон подолав нас обох.
А хуга все сипала сніг, як горох.

Летів той горох на моє підвіконня –
його торохтіння почув я спросоння.
Ще потім дрімав до обіду півдня,
приснилась – повірте! – якась чортівня.

Схопився нарешті швиденько із ліжка
і гайда гуляти з сусідом у сніжки.
Ще вчора туман виглядав крадькома,
сьогодні вже – на тобі, справжня зима!

ЩОБ БОРОНИТИ РУБЕЖІ

У мене чуб – як в козака,
і кульчик є у вусі.
Умію вдарить гопака
і з бур’янами б’юся.
 
Я не лякаюсь кропиви
і будяки рубаю –
злітають їхні голови,
бо гостру шаблю маю.

Відважним хочу бути я
Вітчизни охоронцем,
щоб рідний край, моя земля,
завжди цвіли під сонцем.

Щоб боронити рубежі,
як козаки віками,
я ціле літо на межі
воюю з будяками.

НАЙКРАЩА ВЧИТЕЛЬКА
 
Ходжу я в школу залюбки!
Це слово не беру в «лапки» –
люблю насправді вчитись я,
бо добра вчителька моя.

Розумна й молода така,
а ще красива та струнка!
Хоча чималий має клас,
шанує кожного із нас.

Її (на тім ми стоїмо!)
аби кому не віддамо.
Нам теж до серця «від і до»
наш тренер з боротьби дзюдо.

Дзюдо – не шахи й не лото.
Він, тренер, воював в АТО,
не раз відзначився в боях,
здолав важкий солдатський шлях.

Під час перерви якось раз
заходив з квітами у клас.
Ми здогадалися, чому
всміхалась вчителька йому.

«ЦІЛЮЩА» ТЕМА

Зимовий вечір. В теплій хаті,
під абажуром зазвичай,
п’ємо із мамою і татом
смачний з пахучих квітів чай.

Наразі й осінь ще далеко,
а до морозів – ого-го:
ще на вербі живе лелека,
й пастух ще хльоска батогом.

Та звичку ту не забуваю,
і саме зараз ця пора,
як трави слід зібрать для чаю,
щоб був узимку «на ура».

Вже липа в торбі пахне медом,
гірчить в пучечку деревій,
а я ще мчу велосипедом
шукати в полі звіробій.

Їй-бо, не знаю того звіра,
і чи такий в природі є,
та чудернацькій назві вірю –
якусь бацилу та й уб’є.
 
За звіробоєм – материнку,
а перед тим збирав чебрець.
Їх запах щедро щохвилинки
розносить полем вітерець.

Мені знайти їх – не проблема:
зіркий на око, вам би знать!
Я на оцю «цілющу» тему
ще й вірша можу написать.

Не все зірву – залишу й бджолам:
- Нектар для тебе, бджілко, пий!
Ходжу не перший рік я в школу –
тому тямущий, не скупий.

Жучки, грибочки, звірі, квіти,
дерева, люди і птахи –
одної матінки ми діти,
усі – Природи дітлахи.

ЗГАЯНИЙ ЧАС

Не розумію дорослих.
Діда і бабцю – тим паче.
Слово сприймають наосліп –
шкода їх, ледве не плачу.

Якось пішли в ботанічний:
стали круг екскурсовода,
слухають байки одвічні.
Я б не повірив їм зроду!

Я – довіряю смартфону,
там інформації злива.
Замість того «марафону»
сів би в саду під оливу.
 
Вкинув би запит у пошук:
мов, розкажи мені, друже,
є щось нове тут, хороше,
те, що й тобі небайдуже?
 
Він підібрав би найкращі
фото зі свого архіву.
Я ті галяви та хащі
справа дивився б і зліва.

Ні ж, ув’язались за гідом
(дибав і я з ними пішки),
згаяли час до обіду –
краще б купили горішків.

Краще б лишився я вдома,
чи у кафе біля каси,
бо подолала вже втома.
Корчу з досади гримаси.

Доки я тут фітонциди*
щедро ловив на осонні.
Кращі морські краєвиди
згасли в моєму смартфоні.

* біологічно активні речовини,
 що утворюються рослинами

ПІДВОДНЕ ЦАРСТВО

Пірнаю в море з головою
і потрапляю в інший світ:
тут глоси плавають зі мною,
і барабульки шлють привіт.
Кільки гасають косяками,
лоскочуть хвилями плече.
І хоч немає поруч мами,
ой, так гарненько час тече!

Шукаю мідій і рапанів
серед зелених валунів.
Медузи – ці поважні пані –
весь час підсвічують мені.

Хитають водорості віттям,
ворушить стебла течія.
Усе-усе в підводнім світі
побачити стараюсь я.

Щоб потім мамі розказати,
яка краса тут неземна.
Як жаль, що глибоко пірнати
ще не навчилася вона!

НА ВИНОГРАДНИКУ

Від бетонних набридливих нетрів
я прямую подалі. Туди,
де неквапом до схилів Ай-Петрі
виноградні крокують ряди.

Пахне травами, лозами й медом
прохолодний дідусів курінь.
Їздить сонечко велосипедом.
через неба густу голубінь.

Після шуму міського тут рай.
Грона сяють на кручених лозах.
Хочеш – враження мовчки збирай,
хочеш – кошик плети з верболозу.

Подрімаю лишень в курені,
заховавшись від дикої спеки,
бо ж пройшов я від міста далеко –
чи то так показалось мені.

Як стемніє, візьмусь сторожити
й рахувати на небі зірки.
А дідусеві треба спочити –
я ж онук чималий вже таки.

Зростом я майже півтора метрів, –
як на дріжджах, улітку росту.
Це тому, що в сусідстві з Ай-Петрі
пнеться все, як і я, в висоту!

У ПЕЧЕРНОМУ МІСТІ

Викарaбкуюся із печери –
з темноти та на божий світ.
Повертаюсь з далекої ери,
подолавши за мить сотні літ.

На лежанці сидів вапняковій,
ватру (хай і уявну) палив,
від душі співчував землякові,
що колись у «хатині» цій жив.

Намагався собі уявити,
у який він дивився екран.
Там крізь отвори, зроблені в плитах,
видно гори, діброву і лан.

Думав, певно, що це телевізор,
мій ровесник – природи дитя.
Я в житло його ще раз полізу,
щоб пізнати те скрутне життя.

Бо ж лишились легенди та міфи
і вітрів чорноморських пісні.
Жаль, що жоден із таврів чи скіфів
не дожив до теперішніх днів.

БУДУ БДЖОЛЯРЕМ!

Пурхають бабки понад деревієм
до конюшини повадився джміль.
Запахи вітер по саду розвіяв,
бджілок медовий принаджує хміль.

Затишно жити на пасіці бджолам,
їх доглядає мій рідний дідусь.
Весело роєм літають довкола,
я ні краплиночки їх не боюсь.

Виросту – теж бджолярем хочу стати –
вже медогонку я вправно кручу.
Вибір професії стверджує тато,
плескає схвально мене по плечу.

Подарував мені дід капелюха,
мед смакувати ще змалку навчив.
Завжди уважно порад його слухав,
стільки дізнався про пасіку див!

- Пасічник вийде із тебе, Семене! –
каже і горне мене до грудей.
Одноголосно і бджоли за мене,
бо відчувають надійних людей.

ЇДУ В ГОСТІ

Я їду на літо в карпатське село,
де мами моєї дитинство пройшло,
де їй колискову співав водограй.
І я в цей чудовий закохана край!

Вистукує потяг на рейках: тук-тук.
Когось заколисує, може, той звук,
мені ж геть не спиться, у вікна дивлюсь,
вже бачу, як буде стрічати дідусь.

І він, і бабуся на мене чека –
вже спряжила, певно, в печі молока,
нарвала у лісі для мене чорниць –
таких не буває й на ринках столиць.

Я з міста їм також гостинці взяла:
в хустинку м’яку загорнула тепла,
дзвінкий заховала у глечику сміх, –
вистачить цих подарунків на всіх.

ДІДУСІВ САД

Для великої родини
насаджав дідусь малини.
Вишень, абрикос і слив
теж багато насадив.

А ще яблука і груші
я щодня збирати мушу
крім малини й абрикос,
щоби авітаміноз
щезнув навіть з лексикону
до наступного сезону.
Вітаміни А-БЕ-ЦЕ
знаю я тепер в лице!

Порося і свинка-мама
об’їдаються сливками.
Цілий день, якщо не сплять,
кісточками хрумкотять.

Дружить вся родина з садом,
врожаї збирає радо.
Консервація – в льоху,
сухофрукти – на даху.

Для бабусі – теж робота
наварити нам компоту.
Як за склянку я берусь,
не натішиться дідусь.

ЗМАЛКУ ЛЮБЛЮ
СМАКУВАТИ ЦУКЕРКАМИ!

Хмари застигли цукровою ватою –
аж посолодшало в роті.
Виснуть над полем, неначе засватані,
чи, як гімнастки на дроті.

Ех, дотягнутись до них мені б віялом –
я би почухав їм спини!
Пудру цукрову в повітрі розсіяв би,
щоб не котилася слина.

Змалку люблю смакувати цукерками,
то й фантазую охоче.
Вітер ту вату міг їсти б цеберками.
Схоже, наївся. Не хоче.

ХТО ВІН, ВОКАЛІСТ?

Ущипніть мене за вухо –
чи не сплю, бува.
Щойно звідкись пісню слухав –
не розчув слова.

Знову «віть-тьох-тьох» зі свистом!
Схоже, це – приспів.
Певне в того вокаліста
всі пісні без слів.

Здогадався звідки плине
цей потік рулад*:
мама вікна відчинила
на світанку в сад.

* музичний термін

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2020 > Тема "Душі криниця"