Версiя для друку Обговорити в форумi

В річницю звільнення кримських політв'язнів побито Володимира Балуха. Побито жорстоко: зламано, руку, ключицю, травмовано голову. Побито не десь на окупованих територіях - у самому серці Київа. Це як? Наразі, інформація про стан постраждалого мінімальна. Небагатослівні й правоохоронці. Воно й зрозуміло: ведеться слідство. Щось там лепечуть фрікуваті шкуряки аваковичі, щось невиразне мимрять в ОП, нарешті, наприкінці другого дня в Мережі з'являється повідомлення про, начебто, заяву поліції про те, що всі ті травми з'явилися в результаті падіння.
Так і сказали: "внаслідок падіння"? Правда? Звідси, з Криму, не роздивитися, але від тої "заяви" чомусь виразно тхне фейком. Бо якщо щось подібне й справді було сказано, то воно: а) аж надто в унісон зі здогадами тутешніх кремлеботів; б) дискредитує самих експердів. Насправді, на сайті поліції, окрім того, що ведеться слідство в рамках кримінальної справи за фактом розбійних дій, нічого подібного я не побачив. До поліції, звісно, багато питань, але навішуванням на неї дохлих котів справі не зарадиш.
Для тих, хто знає Балуха не з моменту його появи на трапі літака, що привіз кримських бранців до Київа, хто, бодай, краєм вуха чув про нього упродовж кількох останніх років, не кажучи вже про тих, хто знає його особисто, легше повірити в те, що побиття сталося через несприйняття його безкомпромісної, патріотичної позиції.
Що було підставою для конфлікту - Володине зауваження московомовній компанії, як про те невиразно кажуть одні, чи щось інше - покаже, сподіваймось, неупереджене слідство. Але хіба для когось секрет, що в Україні, в Київі зокрема, посеред інертної маси вічнодурених, а відтак, крайньохатих посполитих, серед холуюватих малоросів і бездумних какаяразніц цілком комфортно процвітає поріддя тих, хто упродовж кількох віків утверджували на наших теренах імперію - її стовпів, підпорок і попихачів, вчорашньої партноменклатури, вертухаїв і конторських? Може хто несвідомий чи забув, але саме їхні батьки та діди доклалися до майже повного винищення нашої еліти - політичної, наукової, культурної. Чи ж дивно, що їхні нащадки, поєднавшись з відвертим криміналом, ставши частиною наднаціональної постсовєцької мафії, центр якої самі знаємо де, продовжують і далі застоювати інтереси її донів у формально незалежній Україні, весь час вишукуючи способів повернути Край у лоно "рідної гавані".
Здані ні за понюх табаки Чорноморський флот та ядерна зброя, запобігливо відступлена в 1993-му, догідливо закріплена в 2010-му неможлива за Конституцією міна московійської військово-морської бази у Криму, годинниковий механізм якої цокатиме до 2014 року, зрадницьке нищення озброєнь, нищення військових навчальних закладів, безумне удавлення науки, цілеспрямована руйнація одного з найрозвинутіших у світі економічного потенціалу: дика прихватизація заводів, фабрик, з їх подальшим вирізанням на металобрухт, кудюкінізація успішних пароплавств - перелік можна продовжувати й продовжувати, бо ж займаються тим і сьогодні, упродовж всіх років війни. Зайве казати, що робиться все те далеко не бездумно. Збагачуючись особисто, "наша" мафія, водночас, ставить Україну на коліна перед Кремлем, заганяє її назад, до імперського стійла. В цьому сенсі кримська гра в "піддавки-2014" і зірваний план "Новоросії" були цілком передбачуваним, сказати б, давно спланованим, етапним кроком. Вектор руху тут чіткий і незмінний.
А уможливлює його непереможна інертність мислення крайньохатих, угодництво холуюватих і тупа байдужість какаяразніц. В цьому сенсі, вся та сіра маса не є невинною жертвою, але співучасником злочину нищення української держави. А що процес цей триває, не бачить хіба що сліпий.
Невміння, небажання мислити чи, бодай, дослухатися до думки тих, хто не втратив тої здатності, бездумно-фанатичне слідування за фарбованими лисами української політики, при тому, інфантильна нехіть брати особисту участь у її творенні - ось наша біда. В поєднанні з розпорошеністю-роз'єднаністю вітчизняної еліти - тої, справдешньої, немафійної - з її клятою невпевненістю в собі і блуканнями, вивернувши голову в минуле, з її звичкою до ролі сльозливої жертви і неготовністю брати на себе відповідальність в критичний момент - все те надійно забезпечує панування нашої мафії, дає велику упевненість Кремлеві, що рано чи пізно, миттям чи катанням, а кінечна мета буде досягнута.
Он і знову, як грім серед ясного неба, вслід за провокаційними заявами Міжкрапельного та його протеже про необхідність гуманітарно-водяної підтримки загарбаного Криму, ми чуємо ще більш неймовірну новину - про ухвалене на ТКГ рішення стосовно допуску військ самопроголошених елденеерій до інспекції ЗСУ України на лінії фронту. Хтось каже, мовляв, "у старих маразматиків поїхав дах". Оце навряд чи. Як на мене, тут інше: старі номенклатурники дуже тонко відчувають критичність ситуації, в якій опинилася Україна, і діють так, аби догодити тому, хто, на їхню думку, банкуватиме.
А ситуація у нас, без перебільшення, критична. Найперше, і головним чином, в сенсі економіки, яка в коронавірусний рік на межі повної втрати свідомості. Не менш небезпечною є маніякальна зацикленість нинішнього Верховного головнокомандувача на пошуку миру з тим, хто принципово не визнає Україну за незалежну державу, а українців сприймає не інакше, як покірних малоросів.
Хто б підказав панові Президенту, що телятко може розраховувати на мир з вовком не інакше, як опинившись у нього в шлунку? Хто б зумів, відсунувши кудись подалі єрмаків, дуже переконливо підштовхнути його до думки, що пошуки миру будуть значно результативнішими, якщо не шаламахкатися, а перш ніж пхатися до вовка в зуби, спершу набрати сякої-такої ваги та відростити гострі роги.
Якщо ж без алюзій, то Україні не зневодненим Кримом, не проблемами елденеерій чи Московії треба опікуватися нині, а робити все можливе для оживлення і ефективного функціонування вітчизняної економіки, для переведення її на військові рейки, аби забезпечити формування сильного модерного війська, з усіма його складовими і компонентами - з сучасним авіакрилом, з потужними ракетними підрозділами, з флотом, здатним нейтралізувати будь-які загрози на морі, з підготовкою першокласних військових кадрів, від рядового вояка до стратега. Ось цим нам потрібно займатися нині, а не евробаченнями-фестивалями, не мішурними парадами-маршами, не запланованими Кремлем виборами на окупованих територіях. Не забуваймо, що першою і найважливішою функцією держави є захист нації, її життєвих інтересів.
А ще маємо раз і назавжди затямити собі, що допоки Московія зветься Росією, вона не припинить спроб заволодіти Україною. Адже без того вся її підтасована історія розвалюється, мов картковий будинок. Загроза вельми серйозна, тим більше, що Кремль, від самого проголошення незалежності, ні на мить не припиняв зусиль, спрямованих на те, а нині реалізує їх розв'язавши проти нас війну - війну підлу, яку "наша" догідлива мафія, не менш підло підігруючи йому, і на сьомому році вперто не визнає війною. Через те позбавляємо тих наших вояків, що потрапляють в полон захисного статусу військовополоненого, дезінформуємо світову спільноту.
І все ж, ми маємо гарний шанс не лише застояти себе, а й повернути загарбане: сьогодні Московія, неадекватними діями своєї влади, своєю агресивною політикою, протиставленням себе західному світові, сама опинилася на переламі. Але для того треба, щоб хоча б у половини українських громадян, яких на весь край не більше двадцяти відсотків від усього насєлєнія, спала, нарешті, з очей полуда і вони почали б, нарешті, шукати проводирів нації не серед кланів мафії, хай і вряджених у милі серцю вишиванки, а серед істинної еліти - людей порядних, професійних, патріотичних не лише під телекамери. А ще вкрай необхідно, аби бодай у половини крайньохатих і какаяразніц прокинувся інстинкт самозбереження і вони, залишивши стан ідіотів, поповнили б ряди свідомих громадян.
Прокидаймося, українці!
Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2020 > Тема "Резонанс"