Версiя для друку Обговорити в форумi

"Facing mortality has a way of clearing away everything that isn't important."
(Nikki Wynn)

Післязавтра закінчується календарне літо. Тут, в Криму, літнє тепло триватиме ще з місяць, але то вже без відчуття самого літа.
На Фіджі, де коронавірусні обмеження на п’ять місяців заблокували подружжя Виннів - Ніккі та Джейсона, в часі, коли вони поверталися на борт свого плавучого дому, катамарана Curiosity, літо не закінчується ніколи. Здавалося б, чи то вже не біда, затриматися зайві півроку на цьому чарівному острові! Дехто, он, аби хоч трохи засмакувати принад подібного раю, аби полежати хай і на поцуплених у тебе пляжах, принижується, вистоюючи на перекритих бар’єрами кримських перекопах, хтось, забувши про війну, в яку втягнута його країна, про своє верховноголовнокомандирство/генерал-прокурорство/ ОП-(з?)радництво, лине поніжити свої патріотичні боки на золотих сейшельських/мальдівських чи, бодай, азовських пісках.
А ось ці двоє, бачте, нудяться – замість ніжитися під мереживними віялами пальм, попиваючи пивасики навпереміну з кокосовим молочком, волонтерять на пляжах, збираючи пластиковий мотлох, підбирають та виходжують напівдохлих кошаків, організовують підтримку організаціям, що опікуються бездомними тваринами (якось, за один лише тиждень на їх заклик було зібрано і передано місцевому притулку більше 28 000 доларів: https://www.youtube.com/watch?v=wxd7pD74ngI&t=2s), дізнавшись, що чверть фіджійців не мають доступу до чистої питної води, докладаються до акції забезпечення їх простими, але якісними фільтрувальними системами що безвідмовно працюють десяток років (https://www.youtube.com/watch?v=9nQOemX7s6M&t=13s).
- Примхи нудьгуючих багатіїв, - скаже хтось.
Але ж ці двоє ніякі не багатії. Економлять кожну копійку. Так, при проходженні Панамського каналу не винаймали агента для оформлення паперів, а замість найманих швартувальників скористалися послугами родичів та волонтерів. Або ось, хоч і не згадали про те жодного разу, все ж через якісь недомовки в діалогах можна здогадатися, що мають побоювання щодо чималої суми яку доведеться викласти за неочікувано довге зберігання їхнього суденця на березі. Схоже, саме через немалі готельні витрати з вдячністю прийняли запрошення капітана експедиційного вітрильника-бази серферів Мілленіум перебратися до нього на борт. Це було з місяць тому. Вже на борту вияснили, що судно виставлене на продаж. На пряме запитання чому продає своє чудово обладнане судно, власне, свій другий дім, капітан Марк, до слова, мій ровесник, спершу відповів ухильно, але шила в мішку не втаїти. За тиждень Ніккі та Джейсон виклали шокуюче повідомлення: старий моряк, походженням з Кейптауна, Південна Африка, продавав свій Мілленіум таки вимушено. Чотири роки тому йому, який ніколи не палив, було поставлено діагноз рак легенів і винесено присуд: шість місяців від сили на цьому світі. На той час Марк почувався жахливо, не вставав, майже не міг рухатися, а все ж, від курсу хемотерапії відмовився. В часі цього повільного умирання хтось підказав йому спробувати пігулки Тагріссо фармфірми Астразенека. Марк спробував і сталося диво: за півтора лише місяці він піднявся на ноги, а ще за два тижні знову займався улюбленим серфінгом. Більше того, Марк не відмовився від своєї мрії і вирушив на щойнопереобладнаному Мілленіумі у давно плановану подорож. Здавалася б, тут можна лише порадіти чудесному видужанню і поставити крапку, але правда в тому, що повного видужання не сталося. Препарат лише притлумив смертельну недугу, даючи можливість продовжувати активний спосіб життя. Відтоді життя Марка міцно прив’язане до незамінних пігулок. Попри їх безсумнівну ефективність, суттєвим їх недоліком є їхня висока ціна. Так, навіть урізавши втроє дозу, капітан Марк має щомісячно викладати за них 92 000 рандів (5 300 доларів США). В попередні роки це ще якось вдавалося, але в рік коронавірусний, коли туризм, в тому числі серферний, ліг на дно, такі витрати стали для нього непосильними.
- Ну, то продасть він свого кораблика і вся проблема вирішиться, - скаже хтось.
Все б так, якби не те, що судно, на відміну від авто чи квартири, не надто ліквідний товар, якщо, звісно, не віддавати його за п’ять копійок. Минуть місяці, а може й роки, доки на нього знайдеться покупець. Автор цих рядків знає те не з теорії, бо й сам вже рік як виставив своє судно на продаж. А ліки потрібні щоденно, в крайньому разі, в режимі Маркової економії, раз на три дні.
Вислухавши цю зворушливу історію, Ніккі запропонувала підписникам виннівського YouTube каналу зчинити галас – звернутися до Астразеники з проханням якось посприяти капітанові Марку. Написавши й собі листа Астразенеці, задумався: 'Що то – наївність молодої жінки (де великий бізнес і де самаритянські емоції!), а чи тверда віра в цінності, значно вищі за матеріальні вигоди, за грубі гроші, надприбутки і корпоративні інтереси?' Попри відому всім «бездуховність» Заходу, попри його прагматизм і холодність, схоже, що підстави для такої віри у Ніккі та Джейсона таки є. Але про те трохи згодом.
Тут же мені мимоволі згадалася згасаюча вже котрий рік «Кримська світлиця». Шкода, що за всі роки її поневірянь не перетнулися її шляхи з такою ось Ніккі. Ні-ні – співчутливих, чуйних і навіть помічних траплялося чимало, і нині вони є. Згадати хоча б журналістів «Детектор Медіа», які неодноразово намагалися було підняти тему нищення КС, помічне плече ЦЖР чи звернення сорока українських письменників, як з України, так і з діаспори, до найвищих посадовців української держави: до Президента, Голови ВР, до Голови комітету ВР з інформаційної політики та Міністерства культури (https://valentineboot.wordpress.com/звернення-українських-письменників/. І то була не лише моральна підтримка, така важлива серед крижаної пустелі замовчування і байдужості. Нам не давала зійти з дистанції дієва підмога колег-письменників, які безоплатно надавали нам для публікації свої чудові поезії та проникливі оповідання, творча співпраця з воєначальниками, дотичними до творення Збройних Cил України, нас тримала на плаву непідробна зацікавленість наших читачів, чий розум не потьмарився на безкінечних, схожих на собачі бої, теле-шоу. Дуже суттєво, при тому, що підтримували нас не лише дружнім словом, але іноді й гривнею. Без того не мали б чим заплатити ні за старенький наш сайт, ні відзначити переможців всеукраїнського літературного конкурсу для дітей, який всі ці роки «Кримська світлиця» продовжує проводити, навіть перебуваючи в окупації.
А проте ж, за всі ці роки так і не знайшлося у Великій Україні бодай когось, кому стало б духу здійняти справжній галас, бо ж ситуація з «Кримською світлицею» дійсно безпрецедентна. При тому, настільки, що у людей, бодай трохи віддалених від наших збочених реалій, голову зносить. Скажімо, мені страшенно соромно було пояснювати колезі-письменниці зі Сполучених Штатів, чому це держава, інтереси якої обстоюємо тут, на окупованій території, випускаючи державницьку газету, чинячи інформаційний спротив ворогу, ніяк не підтримує нас. Якби ще й знала, що не просто не підтримує – зробила все, щоб знищити. Тут і підле викорчовування з Криму – звільнення редакції під брехливі заяви про її «переїзд» на материк, і створення в Київі незаконного (незареєстрованого) клону - фейкової «Світлиці-в-екзилі», і кишенькові суди, що легко переступають через закони, і перетворення на громадян другого сорту, з блокуванням банківських рахунків і пенсійних виплат. Але то держава. Чинуші. Мафія. Південній Африці, он, схоже, також байдуже до долі капітана Марка. Але ж є ще нація, є громадянське суспільство, яке шість років тому не дало нашим записним патріотам слідом за Кримом здати Московії ще й увесь Схід та Південь України, перетворити все те по прикладу ВЕЗ «Крим» на ВЕЗ «Новозрадію», є незазомбовані українські громадяни, задля яких власне, й працюємо. І не всі вони нині в окопах, в буцегарнях чи під слідством.
Я це до чого: світличанам, як ото капітанові Мілленіума, навіть віддаючи кінці, не з руки кричати «пробі». Але й сили наші не безмежні. Працюючи в режимі один за п’ятьох, роками не отримуючи жодної копійки за свій труд, перебуваючи під тиском як ворожої, так і своєї держави, все частіше задумуємося: як довго те може тривати?
На щастя, капітанові Марку трапилися на шляху не лише чуйні, не лише співчутливі та добросердечні, а, що важливіше, дієві Ніккі та Джейсон. Вже за три дні після появи їх відео засипана десятками тисяч звернень Астразенека зв’язалася з капітаном Марком. Про це того ж дня написала Ніккі на своїй ФБ сторінці. А ще за чотири дні, а саме, минулої неділі, в своєму черговому відео Винни радо повідомили, що справа зрушила з місця: Астразенека попросила капітана Марка надати їй знімок його легенів та контакти свого лікаря. Ще якісь доброзичливці купили та надіслали на борт Мілленіума дві коробки життєдайних Тагріссо.
Непоганий приклад того, як працює громадянське суспільство, чи не так?
На жаль, в нашому випадку, керівники вітчизняної "астразенеки" зробила вигляд, що не помітила звернення купки якихось там віршомазів, більшість з яких навіть не мала за душею ксиви НСПУ. На жаль, і нечислене ще громадянське суспільство наше, схоже й досі, на сьомому році війни, не втямило, що війна йде не лише і не стільки на помережених окопами полях Донеччини, як в полі інформаційному. Інакше не мовчали б, бачачи бездіяльність імпотентного мінстеця, не німували б позираючи на те, як влада нищить «Кримську світлицю», практично не надає вчасної і адекватної інформації мешканцям західного світу, фактично блокуючи іномовлення, викривляє реалії, представляючи нав'язану нам війну як не "українською кризою", то АТО чи ООС, не відсиджувалися б, зачаровано спостерігаючи як п'ятий президент дозволяє мертвечукам скуповувати український телепростір, як розчищає їм шлях до реваншу. До чого те приводить, бачимо вже нині: влада самозакоханих нездар, осмикування війська, міжкрапельні пропихання московійського формату виборів на Донбасі, настирні плачі про зневоднений Крим, загалом - принизливе випрошування миру у тих, хто не бачить нас упритул.
То, може, приходити б до тями, товариство, і починати ДІЯТИ, а не лише спостерігати? "Зіткнення зі смертю, це нагода позбутися всього неважливого", каже Ніккі на початку свого останнього відео. Тож, визначаймося з пріоритетами. Україна нині у великій скруті - обдерта, напівзатоплена, йде на пошарпаних нашими людинолюбцями вітрилах по самому краю Вічності, і хитруваті стернові, граючи під дурників, крутять штурвал далеко не бездумно. Не прокинутися б на скелях, у пеклі, з якого немає вороття.
27 серпня 2020 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 28.08.2020 > Тема "Резонанс"