Версiя для друку Обговорити в форумi

До 110-річчя від дня народження Героя України Віри Сергіївни Роїк, що відзначатиметься у квітні наступного року, «Кримська світлиця» продовжує публікувати матеріали, пов’язані з життям і творчістю видатної вишивальниці, надані її сином Вадимом. Сподіваємося, що вони зацікавлять наших читачів, бо розкривають деякі невідомі грані творчого образу Майстрині.
 В архіві В. С. Роїк можна знайти багато цікавого. Вчергове переглядаючи його, Вадим Михайлович звернув увагу на статтю, яку підготував журналіст з Краматорська, котрий спеціально приїжджав до Криму, щоб взяти інтерв’ю у Віри Сергіївни. Виставка «Український рушник», 19-та за рахунком, відбулася в картинній галереї м. Краматорська у жовтні-листопаді 1984 р.
 Мабуть, роботи Віри Роїк так вразили цього журналіста, що він вирішив написати нарис про неї, і з цією метою навіть через 4 роки приїхав для зустрічі і бесіди з майстром. З цього випливає, що неопублікований нарис був підготовлений в кінці 1988 або на початку 1989 року, але, думається, не втратив своєї актуальності й сьогодні.
 Цікаво, що автор нарису ще в ті часи пророчо написав про необхідність створення в майбутньому музею вишивки, розуміючи унікальність вишивок Віри Сергіївни.
 Це досить великий матеріал, але у нього, на жаль, немає початку й закінчення, немає й прізвища автора.
 Сам по собі матеріал цікавий, він розповідає про творчу роботу Віри Сергіївни в різні періоди її життя, про створення музею народних умільців і салону живопису. Мабуть, цей нарис готувався до якоїсь ювілейної дати з дня народження вишивальниці, швидше за все, до її 80-річчя, тобто, до квітня 1991 року.
 Цікавий цей нарис ще й тим, що він редагувався самою Вірою Сергіївною, яка ретельно його прочитала і своєю рукою зробила всі позначки.
 Прочитавши збережену частину цього, скоріше за все, не надрукованого нарису, В. М. Роїк передав його відомому кримському письменнику, публіцисту Миколі Готовчикову - для вивчення й рецензії, і через деякий час отримав від нього досить цікаве резюме з висновками, які наводимо нижче разом зі збереженою частиною тексту (в авторській редакції) і з виправленнями й уточненнями, зробленими рукою Віри Сергіївни Роїк.

***
 «Після Лубен і Невинномиська Сімферополь стає містом, яке відіграло найзначнішу роль у житті Віри Роїк. Тут вишивка остаточно визначилася як її професія і її покликання. Віра Сергіївна викладає рукоділля в середній школі і Будинку піонерів. Веде курси художньої вишивки при обласному Будинку вчителя. З 1955 року працює нештатним методистом образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва при обласному Будинку народної творчості, пізніше в будинку художньої самодіяльності профспілок. Керує обласним семінаром майстрів прикладного мистецтва. Так почалася її громадська діяльність в Криму з естетичного виховання жителів і школярів міста. В цей же час Віра Сергіївна включається в активну роботу з популяризації та відродження в Криму української вишивки. Вона продовжує вивчення стилів вишивки різних регіонів України. Цьому сприяють її творчі відрядження до Києва, Львова, Івано-Франківська, Тернополя та інших міст не тільки України, а й Росії, Прибалтики, Середньої Азії, для вивчення цих регіонів, обміну досвідом.
 Однак майстриня не обмежується пропагандою вишивки. Поступово вона починає роботу з розвитку та об’єднання в Криму творчої та виставкової діяльності народних умільців і самодіяльних художників.
 
 «Мрія моєї творчої та громадської діяльності – глибоке вивчення, популяризація та осучаснення багатої спадщини української народної вишивки», – каже Віра Сергіївна.
 Це приводить її до думки об’єднати кращих вишивальниць. І майстриня створює гурток вишивання «Серветка». Невтомно шукає таланти в Криму і щедре ділиться з ними секретами своєї майстерності, передаючи їм свій багатий досвід. Вона привчає учениць до пошуку свого творчого почерку, даючи навички композиційного чуття, вмілого підбору техніки і матеріалу в залежності від задуму. Її ученицями були не тільки кримчани, а й іноземці, які навчалися в Сімферопольському університеті. Так народилася дружба з полячками Яніною, Аліною, Ганною, яка зберіглася до теперішнього часу.
 Роїк бореться за високий художній рівень народної майстерності, проти підміни його міщанством, несмаком. Так свого часу при обласному Будинку офіцерів працював гурток художнього вишивання з помилковим напрямком – копіювання вишивкою художньою гладдю репродукцій картин художників класиків. У Віри Сергіївни збереглися тези виступу на обласному семінарі з цього приводу. Вони свідчать про її глибоке розуміння завдань і особливостей не тільки вишивки, народної творчості, а й усього образотворчого мистецтва. Розумінні його благородної виховної місії.
 «Це груба підробка під живопис», – з жаром і обуренням казала вона.
 (В. С. прибрано цілий абзац)
 Безкомпромісність Віри Сергіївни не додала їй товаришів, а збільшила кількість супротивників. Вони пізніше заподіють їй чимало негараздів. Однак, коли мова йде про чистоту мистецтва Віра Сергіївна забуває про свій спокій і благополуччя.
 Переїхавши до Криму, Роїк відновлює свою творчу діяльність, яка після цього практично не припиняється. Одночасно це призводить до активізації її виставкової діяльності.
 Так, вже 12 листопада 1952 р. в газеті «Кримська правда» директор Будинку народної творчості А. Платонов повідомляє про виставку аматорів Криму. В експозиції було представлено більше двохсот творів ста авторів. Серед інших згадується викладач В. С. Роїк (вишивка).
 (Тут теж прибраний один абзац, що не відповідає дійсності)
 Після першої ж виставки в місті, де експонувалися твори талановитої вишивальниці, популярність Роїк швидко зростає. Виявляється в Криму є багато шанувальників народної творчості, які не тільки люблять і розуміють її, а й самі хотіли б нею займатися, але ніде вчитися. До Віри Сергіївни стали звертатися за допомогою. А починаючи з 1955 р. вона регулярно, на громадських засадах, дає консультації вдома. Вона веде гурток вишивання в училищі № 2, хлібокомбінаті, рибокоптильному заводі, міськфінвідділі, міськкомі партії, на підприємствах держторгівлі. Робота в гуртках вимагала певної підготовки і Вірі Сергіївні доводилося багато читати. Завдяки цьому, поступово діапазон технічних образотворчих і виразних засобів в її вишивках значно розширюється. Колорит стає більш різноманітним, тональність вишивки багатше – від м’якої стриманої до яскравої насиченої гами.
 (Тут В. С. прибрала півсторінки тексту, тому що журналіст розповідає про вишивку картин)
 У дитинстві і молоді роки вона захоплювалася живописом. Збереглися кілька осінніх лісових пейзажів, написаних в золотистій гамі широкими мазками. Це результати кількох уроків дядька Миколи, коли вона ходила з ним писати околиці міста. У дитинстві і молодості Роїк пробувала свої сили в різних видах і техніках народної творчості.
 «До війни я захоплювалася картонажною роботою, м’якими дитячими іграшками, макраме та іншим».
 У 1960 р. Віра Роїк бере участь в обласній, а в кінці того ж року в республіканській виставці в Києві. Вже на цій виставці її вишивки звернули на себе увагу голови Спілки художників України, народного художника СРСР В. Касіяна.
 (Прибрано цілий абзац, мабуть, В. С. вважала, що не може журналіст говорити про її творчість словами Касіяна – адже він не брав у нього інтерв’ю)
 Як відомо, у вишивці основний спосіб - це образотворчий орнамент. Майстрині використовують три типи орнаменту: геометричний, рослинний і тваринний. Всіма ними досконало володіла Віра Сергіївна. Однак найчастіше в її вишивках орнаменти перепліталися між собою. Що стосується поєднання рослинного і тваринного орнаменту, то тут дивного нічого немає. Адже народні майстри робили це починаючи з глибокої давнини. А ось створювати рослинно-тваринний орнамент, користуючись геометричними орнаментами, вдається не кожному. Роїк успішно використовувала цей прийом. Так в Москві, на виставці самодіяльних художників ВЦРПС в 1961 р. вона представила роботу такого типу.
 Громадська і пропагандистська діяльність Роїк, її широка ерудиція скоро були помічені не тільки аматорами, а й керівниками установ, що відають народним мистецтвом. Її стали запрошувати в різні журі, комісії з відбору творів на виставки.
 Так, в 1959 році вона як член журі оглядової комісії з виставки самодіяльного образотворчого мистецтва допомагала виставкому відібрати в експозицію твори аматорів. З них потім журі відібрало 12 кращих робіт на Республіканську виставку.
 У 1960 р., після виходу на пенсію по інвалідності, Роїк повністю присвячує себе улюбленій справі. Працюючи позаштатним методистом образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, Віра Сергіївна помітила, що в Криму народному образотворчому мистецтву приділяється менше уваги в порівнянні з іншими видами самодіяльної творчості. За родом своєї роботи, їй доводилося зустрічатися, особливо на семінарах, з аматорами, керівниками гуртків.
 «Про цікаві роботи умільців можна розповідати багато. Мене хвилювало питання: «Як зберегти їх?». Згадувалася історія з різьбярем по дереву персональним пенсіонером Пугачовим. Вражали його гострий зір, буйство фантазії, філігранність обробки. Однак ні сам майстер, ні товариші не зберігали його робіт. І коли він помер, з 70 його творів залишилося 6, та й то не кращих. Ось так і народилася думка про створення Кримського музею народних умільців. Але не всі вірили в можливість її реалізації. Скептики говорили: «Марна справа, нічого з цього не вийде. Не дадуть умільці творів. Не знайдеться приміщення».
 Та не така Віра Сергіївна. Вона із запалом береться за реалізацію свого плану. Вона не зупиняється перед будь-якими труднощами.
 (Рядки, про одну зі своїх поїздок з пошуку самодіяльних майстрів В. С. прибрала, мабуть зі скромності)
 Вже кілька років Роїк веде невтомні пошуки нових народних талантів. Їздить по різних містах і селах Кримського півострова. Використовує для цього свою роботу в журі, веде боротьбу за чистоту народної творчості. Все було в її житті. Доводилося зустрічатися з непорозуміннями, образами. Але найбільше її обурювало зневажливе ставлення до народної творчості.
 Така вона людина. Все приймає близько до серця, особливо те, що стосується мистецтва.
 Але було багато і цікавих зустрічей.
 «У Джанкої, – згадує Роїк, - я познайомилася з інженером Оленою Петрівною Андрієвою - чудовою вишивальницею. А в Білогірську зустрілася мені ніколи не сумуюча А. М. Дворнікова, жива, весела, життєрадісна натура, її характер проявляється і в її своєрідних вишивках».
 Кожна поїздка приносила радість від таких зустрічей. Збільшувалася кількість зібраних робіт. Будинок Роїк в той час був відкритий для аматорів Криму, які його добре знали. У будь-який час приходили вони до неї, впевнені в тому, що завжди зустрінуть тут гостинний прийом. Почують розумну пораду, отримають необхідну допомогу. Ці дні нагадували Вірі Сергіївні її далеке дитинство і юність. Вона згадувала будинок Полторацьких, родичів Ганни Керн, в Лубнах, своїх рідних, близьких. Щось було схоже, в цих гарячих суперечках про мистецтво, про людську доброту, про любов до рідної землі з тими вечорами.
 Робота в Будинку народної творчості, семінари, зустрічі з народними умільцями, поїздки по містах і селах, давали свої позитивні результати. Кількість експонатів зростала. Нарешті, всі питання вирішені. Знайдено приміщення для музею. Почалися клопоти з побудови експозиції, влаштування стендів. Однак Роїк за допомогою чоловіка, мами, сина з дружиною Ларисою, своїх товаришів, серед яких була і Женя Панасюк, що стала потім головною помічницею Віри Сергіївни, коли музей став працювати, все зробили самі.
 І ось 16 липня 1963 р. при обласному Будинку народної творчості, відкрився музей народних талантів Криму, на громадських засадах. Чимало вітальних промов пролунало на урочистому відкритті. Начальник обласного управління культури П. М. Резанов сказав:
 - Музей стане ще однією школою мистецтва, місцем прилучення до вічно живого, невичерпного джерела народної творчості.
 А між тим, мало хто знав, яким нелегким був шлях аматорів, і в першу чергу Роїк, до цього дня. Скільки безсонних ночей, праці та винахідливості було проявлено, щоб настали ці урочисті хвилини. А разом з ними і обов’язки: громадський директор, консультант і наставник народних умільців.
 У маленькій кімнаті не вдалося розмістити всі зібрані експонати. Але і ті, що помістилися, викликали щире захоплення. Більше ста цінних експонатів зібрала для музею Віра Сергіївна. Це шкатулки і настінні тарілки алуштинця Радиша Д. М., дерев’яні статуетки Пантелєєва П.М., художній розпис по фарфору Сімферопольської вчительки Василенко, вишивки Л. Е. Сосюрко (матері Роїк), Андрєєвої Є. Л., Сулла П. М., Солодовченко Н. М., Двірникової Н. К., Ковтун П. Д., Палечевою Л. П. та інш. Цікаву емблему музею з дерева зробив Дмитро Радиш. Про всіх не розкажеш. Тим не менш, можна з упевненістю сказати, що всі вони приносили естетичну насолоду. Ту, так необхідну людям, духовну їжу, про яку ми часто забуваємо і недооцінюємо. Про це свідчать і записи в книзі відгуків музею того часу: «Відвідавши музей, ми були захоплені чудесами умілих рук», або «Нехай ця маленька кімната-музей покладе початок великому музею, де будуть представлені найрізноманітніші роботи народних умільців Криму». А вчителька з Херсонської області М. Ф. Вольф написала: «Дуже не хочеться залишати цю кімнату-казку».
 У 1967 р. музей отримав звання Лауреата Всесоюзної ювілейної виставки, присвяченої 50-річчю Великого Жовтня.
 А в 1971 р кримські активісти випустили прекрасний каталог, автором і упорядником якого була В. С. Роїк. На основі творів аматорів в каталозі вміщено кілька цікавих ілюстрацій.
 Слава музею зростала. Скоро про нього вже знали жителі Алушти, Ялти та інших міст Криму. Особливо зросла його популярність після випуску каталогу.
 «Потрібно, щоб творчість аматорів була надбанням всього Кримського півострова», – говорила на одному з семінарів Віра Сергіївна. – Ви знаєте, що виставки аматорів організовуються, тільки у зв’язку з яким-небудь ювілеєм або під час всесоюзних фестивалів. Та й то, лише в обласному центрі. А як же периферія? Потрібно і там вести естетичне виховання. Що, якщо нам створити після музею народних умільців пересувний салон самодіяльних художників Криму?»
 Цю ідею підтримав Облрадпроф в особі старшого інструктора культурно-масового відділу В.А. Школьникова і директор обласного Будинку народної творчості Є. І. Сапожков.
 Як і при створенні музею, не всі вірили в реальність цікавої ідеї. Виникали організаційні питання, які практично, ніхто не брався вирішувати. І хоча, цього разу, керівництво обласного Будинку народної творчості та Рада профспілки ідею підтримали, але головне навантаження з її реалізації лягло на слабенькі плечі Роїк.
 Знову почалася копітка робота по збору матеріалу. Знову Роїк їздить вже знайомими і новими дорогами. Зустрічається зі своїми однодумцями.
 (Далі прибрана ціла сторінка, що розповідає про поїздку в будинок давно померлого самодіяльного художника, мабуть, щоб не показувати складності в зборі експонатів і своєї ролі в їх придбанні)
 Поступово кількість експонатів зростала. Під керівництвом В. С. Роїк створюється мистецька Рада. До неї увійшли: П. М. Розов, В.Ф. Звягінцев, С. К. Жебеньов, І. Є. Сироваткін, Н. А. Циганок, Н. А. Арсеньєв, М. Л. Примакова.
 Художня рада відбирала картини для салону, займалася організацією виставок. Її членами стали аматори Сімферополя, Алушти, Євпаторії, Севастополя, Ялти, Алупки. І ось, він вже починає свою виставкову діяльність.
 У газеті «Слава Севастополя», читаємо:
 «Художній салон створений не так давно, в травні місяці 1967 р., проте в його фондах вже налічується 200 творів».
 У вересні того ж року Салон відкриває в Керченському будинку залізорудного комбінату виставку живопису самодіяльних художників. Увагу глядачів привернули твори євпаторійця В. Ф. Звягінцева, який показав 17 своїх робіт. Кілька творів різного жанру представив П. М. Розов. Глядачам сподобалися роботи М. П. Примакової, В. Л. Шумова, Н. А. Арсеньєва, артиста заслуженої академічної капели «Думка» Д. Л. Міхно з Києва.
 Салон з успіхом експонував свої твори в Севастополі, Феодосії та інших містах. Про його вплив на розвиток естетичного виховання в Криму говорить такий факт. В Алушті після виставки пересувного салону в 1968 р. була створена студія образотворчого мистецтва, яка працює більше двадцяти років. За цей час вона організувала 127 виставок, завоювала звання Народної. Серед її активістів називаються В. Ф. Борсук, Р. Б. Будзинський, С. Т. Родіонов, А. К. Завада, К. М. Чернишов, В. В. Широков. Засновник ізостудії самодіяльний художник Юловський Георгій Артемович.
 Успішно пройшла виставка салону в березні 1969 р. в Будинку культури Сакського хімзаводу, де експонувалося 206 творів двадцяти чотирьох аматорів. Серед них, В. А. Розенцвейг, В. І. Свинарєва, Г. П. Рева, Н. А. Циганок та інші.
 Пересувний салон набирав силу, росли його фонди. У 1970 р. він завоював срібну медаль і диплом другого ступеня на Всесоюзному фестивалі народної творчості. Серед нагороджених були члени художньої ради Н.А. Арсеньєв, В. Ф. Звягінцев.
 При безпосередній допомозі Віри Роїк, були відкриті персональні виставки Жебенева, Звягінцева, Розенцвейга і випущені буклети, написані Вірою Сергіївною. Правда, на них, як і на каталозі, немає її прізвища, щоб не платити гонорару. Ці виставки експонувалися під рубрикою Будинку народної творчості та Ради профспілки.
 У 1972 р. в Сімферополі експонувалася персональна виставка живопису та графіки ялтинця Арсеньєва Н.А., який активно працював в салоні. Доля цього художника нелегка. Його родовід веде до Лермонтовської сім’ї через бабусю поета Єлизавету Олександрівну Арсеньєву. Офіцер царської армії Арсеньєв в роки Громадянської війни випадково опиняється за кордоном. Поневіряється по різних країнах, заробляючи на шматок хліба і знову повертається на батьківщину.
 Завдяки В. Роїк, яка працювала методистом з образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, було організовано виставку робіт кримських вишивальниць на ВДНГ СРСР у Москві в 1972 р. Ось що писала тоді «Кримська газета»: «Понад 330 тисяч москвичів і гостей столиці побувало в Центральному виставковому залі на великій ювілейній виставці творів художників і народних майстрів України, присвяченій 50-річчю утворення СРСР.
 Немов усі щедрі барви України завітали в гості до москвичів - так було святково в залах виставки.
 Великим успіхом користувалися численні експонати з Криму. Відмінний рушник з яскравою вишивкою надіслала народна майстриня Віра Сергіївна Роїк».
 І музей, і пересувний Салон живопису продовжують свою роботу. Принаймні В. Роїк у квітні 1975 р. в районній газеті «Зоря комунізму» повідомляє, що в районному Палаці культури відкрилася виставка самодіяльного та декоративно-прикладного мистецтва, присвячена 30-річчю Перемоги. В експозиції було представлено 120 творів. З’являються в тому числі і нові імена: Є. А. Жукова, Н. А. Матвєєва, О. А. Заславська, Л. А. Атаманова.
 Під час моєї другої зустрічі з Вірою Сергіївною, після нашого знайомства чотири роки тому в Краматорську, Роїк виявилася більш рухливою, ніж мені здавалося раніше. Незважаючи на свій вік, вона на диво легко пурхала по кімнаті, як ніби це метелик злетів з її вишивки. Але в іншому вона не змінилася. Такою ж мудрістю і енергією світилося її бліде обличчя, обрамлене білим як свіже, ретельно розчесане лляне полотно, волоссям. Національний український костюмчик робив її якоюсь доброю чарівною майстринею.
 Кімната Роїк нагадувала музей народних умільців. Стіни прикрашені декоративними тарілками з дерева, порцеляни. На саморобних вітринах стояли різні сувеніри, майстерно виконані народними умільцями.
 «Ні, не все пропало», - подумав я, і все зрозумів…
 Сподіваюся, з цих експонатів, в майбутньому, в Криму можна буде створити музей-кімнату нового типу. Як відомо, більшість творів Віри Сергіївни розраховані на експонування з предметами побуту, сувенірами. До речі, вона часто так і робить на своїх персональних виставках. Таким чином, в новому музеї на рушниках, серветках та інших вишивках можна буде розташувати твори декоративно-прикладного мистецтва народних майстрів. Це була б найкраща пам’ять про В. С. Роїк – невтомну громадську і творчу діячку. Сподіваюся, коли-небудь такий музей буде створений…»
 
 
 NOTE BENE- ВІД ВІРИ СЕРГІЇВНИ РОЇК
 
 Автор М. Готовчиков
 
 Є така наука - МАРГІНАЛІЯ (від латинського слова marginalis - в перекладі «знаходиться на краю», margo - край), а займається вона вивченням позначок, значків, в тому числі спеціальних, що залишають на полях книг, рукописів, есе - читачі цих творів.
 Таких символів-позначок багато. Найвідоміші - Sic! (Так!), Nota bene (звернути увагу!), VS (проти!) і т. д., причому, часто ці позначки, якщо вони зроблені компетентним знавцем теми (філософом, істориком, філологом) бувають ціннішими самого оригіналу книги, рукопису та ін.
 Недарма ж у Франції Академією в Парижі було видано 2 (за іншими джерелами - 3) томи таких позначок великого Вольтера.
 Це відноситься і до тих нотаток, що зроблені рукою Віри Сергіївни Роїк. Вони виключно цінні, бо велика майстриня концентрує увагу читача на ГОЛОВНОМУ, а не на мішурі, навіть гарній, образній, якою прикрашають свої опуси журналісти-дилетанти, або чиновники, далекі від мистецтва, в даному випадку - при аналізі робіт народних майстрів зі світу фольклору.
 Отже, гортаємо підготовлену статтю з позначками Віри Сергіївни.
 ...Ось вона викреслює півсторінки, де журналіст (?) описує роботи самої Віри Сергіївни: фартушок «Зірочка», доріжку «Виноград» і ще кількох робіт. І таке не на одній сторінці. Образно кажучи, «караючий меч» Віри Сергіївни піддав страті більше 15 епізодів, багато з яких займали в статті по 40 і 50% сторінки. ЧОМУ? ЯКІ МОТИВИ?
 Причини очевидні навіть по коротких позначках (рисочки, хрестики, жорсткі перекреслення) того, що написано... це реакція на марнослів’я і некомпетентність автора.
 Друга за значимістю ПРАВКА статті - прояв самою Вірою Сергіївною особистої скромності при оцінці її робіт і особистості.
 Ось чому з усіх епізодів, де містяться хвалебні слова, красиві епітети на її адресу, вона багато прибирає, а ось в текст обов’язково вписує імена своїх талановитих учениць, колег по народній творчості різних жанрів і напрямків. Вона говорить про дружбу з майстринями з Польщі, Криму, Росії, називає майстра з Алушти Д. М. Радиша, майстринь і майстрів П. Д. Ковтун, А. П. Пальчикову, Н. М. Солодовченко, художника Георгія Артемовича Юловського, графіка з Ялти Н. А. Арсеньєва…
 Третя частина заміток - про створення етнографічних музеїв з роботами народних майстрів. Як відомо, Віра Сергіївна спочатку, з найперших кроків у сфері народної творчості, особливо в Криму, говорила про це постійно. Чому?
 При всьому етнічному різноманітті Криму, етнографічних музеїв практично не було, не рахуючи окремих виставок, відділів в Бахчисарайському, Сімферопольському, ряді інших музеїв.
 Ось чому вона енергійно ставить на полях статті короткі записки на цю тему.
 Наприклад, до початку фрази зі статті «Що, якщо створити...» (мова йде про створення пересувного салону живопису, робіт майстрів народної творчості), Віра Сергіївна викреслює всі ці довгі роздуми, ставить * і пише великими літерами: «СТВОРИТИ МУЗЕЙ НАРОДНИХ УМІЛЬЦІВ КРИМУ!!!»
 У неї був досвід організацій виставок, і створення музею. Хоча все це вирішувалося насилу і з незрозумілими адміністративними перешкодами.
 Так, наприклад, роботи кримських майстрів вперше направили до Москви на ВДНГ (переконала-таки владу, що коштувало багатьох зусиль і здоров’я). Роботи в Москві були помічені. Цікаво, журналіст, відзначаючи успіх кримських майстрів, називає чудовий рушник роботи В.С. Роїк. Читаючи цей абзац, вона робить на полі сторінки позначку у фразі: «Успішно експонувалися кримські аматори...» «ЗАВДЯКИ В. С. РОЇК, яка, працюючи методистом з ІЗО і декоративно-прикладного мистецтва, організувала виставку кримських майстрів, що і були представлені на ВДНГ СРСР».
 Ніяких натяків на свої заслуги тут немає. Це для тих, хто не хотів і не вірив у таланти кримчан-земляків. Це і турбота про розвиток в Криму фольклорних гуртків, творчих колективів мереживниць, вишивальниць, різьбярів по дереву, інших умільців…
 Вона проявляє жорстку наступальність проти імітації народної творчості, проти лженародних виробів і лже-наукових оцінок в публікаціях ЗМІ. Тому і в цій статті вона нещадно викреслює десятки прізвищ тих, кого автор зараховує до майстрів. Аргументи: «Мрія моєї творчої та громадської діяльності – глибоке вивчення, популяризація та осучаснення багатої спадщини української народної вишивки, - каже вона. - І це треба зберігати». Це її кредо у творчості, про що багато сказано і написано видатними мистецтвознавцями, етнографами, краєзнавцями.
 Але особливою турботою і тривогою Віри Сергіївни була думка про майбутнє, про долю великої спадщини української народної творчості, про те, як зберегти її, як прищепити юним, новим поколінням, школярам любов до неї. Адже їй то було добре відомо, як багато талановитих дівчаток з її гуртка створювали прекрасні роботи і ставали майстрами з великої літери.
 ...Трохи про зустріч з Вірою Сергіївною в 2009 році. Так тоді сталося, поки щось доробляли по відкриттю виставки в районному музеї, ми понад півтори години провели в цікавій бесіді. А дізнавшись, що я з директорів шкіл, а тепер керівник музею, вона буквально засипала мене питаннями: і про програми з ручної праці і ІЗО, і які гуртки є в школі, чи проходять виставки в музеї юних умільців. Обіцяла приїхати в село, зустрітися з дівчатками, показати свої роботи. Я радів!
 Але довелося зізнатися, що поки в школах всі ці справи - слабка ланка.
 Ось тому в своїх нотатках на полях статті вона підкреслює, що її робота керівником обласним семінаром прикладного мистецтва – справа не СІМФЕРОПОЛЬСЬКА (вона перекреслює це слово), а над ним пише - «ЖИТЕЛІВ І ШКОЛЯРІВ КРИМУ».
 Звичайно, всі її думки і пропозиції підтверджені практикою ведення гуртків вишивання в училищі №2, хлібокомбінаті, рибокоптильному заводі та ін. Але особливо дорогі їй роки роботи в школах № 1, 2, 9. Даючи поради на майбутнє, вона сказала: «Знаєте, а ваш музей теж може стати дуже цікавим і дієвим центром з проблем фольклору. Тут і виставки робіт місцевих умільців, і окремих майстринь, і майстрів. Ми в липні 1963 року при обласному Будинку народної творчості відкрили музей народних талантів Криму на громадських засадах. Чудовий музей.
 А скільки там було зустрічей, виставок! На жаль, музей розпався. У вас багато можливостей. Ось ви називали гурток «Мереживниця». Чим не база?»
 ...Це короткі замітки про ті зауваження і виправлення статті для газети Вірою Сергіївною Роїк. Але цінність, повторюся, їх велика!
 А створення в Криму етнографічного музею, Музею української вишивки ім. В. С. Роїк, етнографічних куточків, в тому числі і експозицію в музеї села Восход - лише підтвердження чудових пророчих слів великої Майстрині.
Прочитав і зробив висновки
М. А. Готовчиков
23 липня 2020 р., с. Восход, музей

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 21.08.2020 > Тема "Українці мої..."