Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...


╤ВАН КОВАЛЕНКО: УКРА╥НА ╤ РОС╤Я
Всю трагед╕ю ХХ стол╕ття Москва конвертувала в ол╕гарх╕в, багат╕╖в ╕ корупц╕онер╕в, як╕ ╖здять...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#30 за 24.07.2020
ПОРУЧНИК ОЛЕКСАНДР КОВАЛЕНКО – СПРАВЖН╤Й КЕР╤ВНИК ПОВСТАННЯ НА ПАНЦЕРНИКУ «ПОТЬОМК╤Н»

В червн╕-липн╕ поточного року в╕дзначаються дв╕ дати, як╕ пов’язан╕ з укра╖нським нац╕онально-визвольним рухом в Одес╕ – це 115 р╕чниця повстання матрос╕в на панцернику «Потьомк╕н» в╕д 14 червня по 8 липня 1905 року, та 145 р╕чниця з дня народження одного з ватажк╕в цього повстання – Олександра Коваленка, ╓диного оф╕цера, який до к╕нця був разом з ек╕пажем, а п╕сля 1917 року повернувся в Укра╖ну ╕ працював у морському департамент╕ УНР та Укра╖нсько╖ держави.
 Олександр Коваленко народився 27 липня 1875 року в м╕стечку Ромни Полтавсько╖ губерн╕╖. Сус╕дки шептали його матер╕: «Б╕дна ви, б╕дна, ця дитина не буде довго жити. Добре, що ма╓те ще трьох син╕в, як линочки». Але сталося так, що слабенький Сашко пережив сво╖х здорових брат╕в на багато рок╕в.
 В 12 рок╕в батьки в╕ддали сина до м╕сцевого реального училища, де в╕н навчався разом з╕ Степаном Тимошенко, в майбутньому в╕домим математиком ╕ механ╕ком, а також з майбутн╕м в╕домим ф╕зиком Абрамом Федоровичем Йоффе. У сво╖х спогадах «На меж╕ двох в╕к╕в» Олександр Михайлович згаду╓, що в училищ╕, як ╕ по вс╕х ╕нших школах ╕мпер╕╖, культивувався оф╕ц╕йний загальнорос╕йський патр╕отизм, дев╕зом якого було «Самод╓ржав╕╓, православ╕╓ ╕ народность» (розум╕╓ться, рос╕йська).
 На л╕тн╕ кан╕кули протягом трьох рок╕в Сашко ╖здив в село Базил╕вку Конотопського пов╕ту, перебуваючи в родин╕ брат╕в, Тимошенк╕в - Степана, Серг╕я та Володимира. Старовинний Базил╕вський ма╓ток колись належав гетьманов╕ Дорошенку, а пот╕м нащадкам козака Гамал╕╖. Все навкруги сприяло пробудженню укра╖нського романтизму - ╕ будинок у стил╕ козацького бароко, ╕ величезний парк з алеями, ставками й долинами, ╕ село, якого ще не встигла зм╕нити «общерусская культура».
 Перше з╕ткнення хлопця з великорос╕йським шов╕н╕змом в╕дбулося п╕сля зауваження вчителя: «На каком это безобразном жаргоне вы говорите?!». У в╕дпов╕дь на слова учня про те, що той «жаргон» ╓ його р╕дна мова, прозвучало: «Никакого особого «вашего» языка не существует, есть только русский язык, на котором вы и должны говорить!». Тод╕ Олександр з запалом прочитав педагогу ц╕лу лекц╕ю про Котляревського ╕ Шевченка, про укра╖нську усну народну творч╕сть, п╕сля чого той просто ут╕к з класу. Ця под╕я осв╕жила спогади з раннього дитинства, коли за участь у консп╕ративному гуртку на початку 1880-х рок╕в було заслано до Сиб╕ру старшу сестру. З╕ спогад╕в матер╕ Олександр д╕знавався про арешт батька в Ки╓в╕ п╕д час похорону Тараса Шевченка.
 П╕сля зак╕нчення училища, восени 1895 року, Олександр Коваленко ста╓ студентом Харк╕вського технолог╕чного ╕нституту. Тут в╕н знайомиться з Юр╕╓м Коллардом, який був пройнятий укра╖нською стих╕╓ю. Не минуло ╕ м╕сяця, як юнаки стали приятелями. В к╕нц╕ 1897 року Олександр Коваленко разом з Юр╕╓м Коллардом вступають до консп╕ративного укра╖нського гуртка, очолюваного Дмитром Антоновичем, сином в╕домого ки╖вського професора-╕сторика Володимира Антоновича, який ╕нод╕ називають «харк╕вською Громадою».
 На той час по вс╕й Укра╖н╕ та й в ╕нших частинах Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ к╕льк╕сть под╕бних та╓мних товариств невпинно зростала. Вони закладалися не т╕льки в студентському середовищ╕, а й по г╕мназ╕ях ╕ нав╕ть духовних сем╕нар╕ях. За словами Коваленка, вже 1899 року харк╕вська «Громада» нараховувала понад тридцять член╕в. Серед ╖╖ новоприбулих учасник╕в були в╕домий кооператор Бон╕фат╕й Кам╕нський ╕ генеральний секретар земельних справ першого укра╖нського уряду Борис Мартос, льотчик Левко Мац╕╓вич, Михайло Русов, Гнат Хоткевичем та Микола М╕хновський.
 В 1899 роц╕, по вс╕й ╕мпер╕╖ проходили студентськ╕ протести. У Харков╕, в╕д початку року й до л╕тн╕х кан╕кул, не припинялися студентськ╕ масов╕ з╕брання, демонстрац╕╖ на вулицях та страйки. Багато член╕в харк╕всько╖ «Громади» стали на чол╕ цих виступ╕в. Навесн╕ було заарештовано Колларда ╕ через к╕лька м╕сяц╕в ув’язнення вислано з Харкова до Кобеляк. Декого, в тому числ╕ й Олександра Коваленка, було виключено з ╕нституту та видано наказ покинути Харк╕в протягом 24 годин. На запрошення Колларда Коваленко при╖здить до Кобеляк, де займа╓ться орган╕зац╕╓ю драматичного гуртка. У вересн╕ в╕н поверта╓ться до Харкова, поновлю╓ться в ╕нститут╕ ╕ продовжу╓ навчання.
 Д╕яльн╕сть у «Громад╕» вимагала все б╕льшого напруження та обережност╕. Сама собою напрошувалась думка про заснування пол╕тично╖ парт╕╖, б╕льш придатно╖ до проведення пропаганди, в тому числ╕ ╕ нелегально╖, серед селян та роб╕тник╕в. ╤н╕ц╕ативн╕ збори Революц╕йно╖ Укра╖нсько╖ Парт╕╖ (РУПу) були скликан╕ 29 с╕чня 1900 року. Згодом, 26 лютого (9 березня за н.с.) студентська громада у Харков╕ провела Шевченк╕вське свято. Незважаючи на консп╕ративн╕сть з╕брання, присутн╕х було б╕ля 100 чолов╕к. Свято пройшло з великим п╕днесенням. Звучали реферати, промови, сп╕ви. На свят╕ були представники в╕д р╕зних орган╕зац╕й: з Полтави - П. Понятенко ╕ С. Петлюра, з Одеси - ╤. Липа, в╕д харк╕вських громадян - М. М╕хновський. П╕д к╕нець свята Микола М╕хновський з великим п╕днесенням виголосив свою промову на тему «Самост╕йна Укра╖на». Промова викликала величезне п╕днесення серед присутн╕х, адже вперше прозвучало не т╕льки пол╕тичне, а й ╕сторичне та юридичне об╜рунтування незалежност╕ Укра╖ни.
 Наступного року, перебуваючи на статистичних роботах в Лохвиц╕, Олександр д╕зна╓ться, що в технолог╕чному ╕нститут╕ знову припинено навчання на невизначений час через студентський рух. Олександр Михайлович разом з мат╕р’ю вир╕шили по╖хати до Севастополя. Там його соратник по РУПу Левко Мац╕╓вич (майбутн╕й в╕домий льотчик) процював у в╕йськовому порту на буд╕вництв╕ крейсера «Очаков». Коли Коваленко з Мац╕╓вичем роззнайомилися, то, п╕д╕бравши перев╕рених людей, заснували гурток для пропаганди укра╖нського визвольного руху. Сестра Мац╕╓вича, яка часто при╖здила до Севастополя, привозила п╕дп╕льну л╕тературу.
 Тим часом Олександр Коваленко влаштувався працювати як в╕йськово-морський ╕нженер у чорноморськ╕й ескадр╕. «Добра платня, гарна ун╕форма, сам - молодий, гарний, ще й сп╕ва╓ милозвучним тенором… М╕г мати великий усп╕х у житт╕, м╕г зробити блискучу кар’╓ру - т╕льки сиди тихо ╕ в╕рно служи «царю ╕ от╓честву». А в╕н зам╕сть того, щоб горнутись до пануючо╖ верстви ╕ шукати протекц╕╖ - б╕льшу увагу прид╕ляв матросам, що здеб╕льшого походили з Укра╖ни» - згадував про нього Борис Мартос.
 Коли спалахнула революц╕я 1905-го року, вона захопила й Олександра Коваленка. В╕н брав участь в д╕яльност╕ Союзу оф╕цер╕в - друз╕в народу, став нав╕ть одним з його орган╕затор╕в, виступав з промовами на м╕тингах. ╤стор╕я н╕би сама кликала його в перш╕ лави революц╕онер╕в. Згодом сталася под╕я, яка знаменувала як╕сно новий етап у розвитку революц╕╖ 1905-1907 рок╕в, а постать Олександра Коваленка була у н╕й винятковою.
 У червн╕ 1905 року панцерник «Князь Потемкин-Таврический» зд╕йснив св╕й перший навчальний пох╕д у море. На цьому корабл╕ проходив в╕йськову служб╕ ╕ оф╕цер-╕нженер Олександр Коваленко. На момент повстання це був новий бойовий корабель, але традиц╕╖ на ньому були стар╕, типов╕ для флоту Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. Оф╕цери вже вкотре спробували нагодувати матрос╕в борщем ╕з червивим м’ясом. Але цього разу терпець «нижн╕х чин╕в» урвався. Про под╕╖ на панцернику добре в╕домо нав╕ть з радянських п╕дручник╕в ╕стор╕╖. Але в тих п╕дручниках не говориться, якого саме походження була переважна б╕льш╕сть команди повсталого корабля.
 Пропозиц╕ю очолити команду «Потьомк╕на» Олександр Коваленко отримав в╕д Панаса Матюшенка, який запевнив оф╕цера, що не т╕льки революц╕йна група (ком╕тет) ╕н╕ц╕атор╕в повстання, але ╕ весь ек╕паж корабля бажають цього. «Перед революц╕йним ком╕тетом, зорган╕зованою групою, я дав пояснення, що беру участь у повстанн╕ як член Укра╖нсько╖ Революц╕йно╖ Парт╕╖ ╕ що тому хот╕в би, щоб цей революц╕йний акт ставив сво╓ю ц╕ллю, разом з усуненням царського режиму, також визволення укра╖нського народу в╕д поневолення нац╕онального й соц╕яльного. В тому, що того ж самого дня мене вибрано на голову революц╕йного ком╕тету, яким я незм╕нно лишився вс╕ одинадцять дн╕в повстання, я вбачав п╕дтвердження, що революц╕йний ком╕тет погоджу╓ться з мо╖ми поглядами, ╕ пояснюю це тим, що величезна б╕льш╕сть матрос╕в на «Потьомк╕н╕», як, зрештою, взагал╕, в ус╕й Чорноморськ╕й фльот╕, були укра╖нц╕».
 Добрим поводженням з матросами Коваленко здобув ╖хню любов в протилежн╕сть до ╕нших оф╕цер╕в, яких матроси ненавид╕ли. В перш╕ дн╕ повстання в╕н ляга╓ спати нероздягнений, а серед ноч╕ обходить увесь корабель, перев╕ряючи, чи все в порядку. Мабуть п╕д його впливом оф╕цер╕в з «Потьомк╕на» та «Георг╕я Поб╓доносця» в╕дправили живими в Одесу на берег. П╕д час бомбардування Одеси в╕н сто╖ть на командному м╕стку поруч з Матюшенком. До реч╕, напередодн╕ обстр╕лу над панцерником червоний прапор був п╕днятий не як символ революц╕╖, а як сигнал-попередження про виконання стр╕льб. Такий прапор п╕дн╕мали над стр╕льбищем ╕ в час служби автора в радянському в╕йську. Завдяки режисеру Серг╕ю Ейзенштейну червоний прапор став таким же м╕фом, як ╕ розстр╕л одесит╕в на сходах Приморського бульвару.
 Наста╓ драматичний момент: наближа╓ться ескадра: 12 бойових корабл╕в з 150 гарматами та 48 м╕ноносними апаратами. Адм╕рал ма╓ наказ: арештувати бунт╕вник╕в або потопити ╖х разом з кораблем. «Потьомк╕н» вив╕шу╓ бойовий прапор ╕ на вс╕х парах з наведеними гарматами ╕де назустр╕ч ескадр╕. Але на ньому почина╓ться метушня, безладна б╕ганина; гармаш╕ в╕дб╕гають од гармат... А тим часом треба було показати себе в повн╕й бойов╕й готовост╕, а можливо нав╕ть вступити в б╕й. У цей р╕шучий момент Коваленко став на сходах, що вели з нижньо╖ палуби на верхню, ╕ скомандував: «Вс╕ на м╕сця! Гармаш╕ до гармат!» Матроси, почувши команду, зараз же зайняли сво╖ м╕сця.
 Олександр Михайлович згаду╓ момент, коли до них при╓днався панцерник «Георг╕й Поб╓доносець», то в╕н побачив Укра╖ну зв╕льненою в╕д в╕кового гн╕ту, а за нею ╕ Кавказ, Польщу ╕ Ф╕нлянд╕ю. Але зрада боцман╕в ╕ кондуктор╕в «Георг╕я Поб╓доносця» викликала серед матрос╕в «Потьомк╕на» велику деморал╕зац╕ю. Серед б╕льше н╕ж семи сотень матрос╕в св╕домих революц╕онер╕в було не б╕льше 50 чолов╕к. Б╕льш╕сть матрос╕в була захоплена революц╕йним виступом, але при невдач╕ скоро охолола ╕ знев╕рилася. Цей настр╕й використала опозиц╕я й вимагала ╖хати в Румун╕ю. Революц╕онерам довелося погодитися, бо зак╕нчувалися запаси палива ╕ харч╕в, а спод╕ванки поширити революц╕ю на весь флот не зд╕йснилися.
 П╕д╕йшовши до Констанци (Румун╕я), п╕сля переговор╕в з румунами 54 матроси повернулися на «Потьомк╕н╕» до Севастополя, а Коваленко з б╕льш╕стю лишилися в Румун╕╖. Згодом частина «потьомк╕нц╕в» ви╖хала до П╕вн╕чно╖ та П╕вденно╖ Америки.
 П╕сля поразки повстання Олександр Михайлович живе у Швейцар╕╖ та Франц╕╖, виклада╓ математику в середн╕й школ╕, ста╓ автором двох п╕дручник╕в. У 1915-1916 рр. в╕н разом з В. Степанк╕вським вида╓ у Лозанн╕ журнал «L’Ukraine». Мешкаючи в Париж╕, заснову╓ разом з В. Винниченком укра╖нську громаду. Олександр Михайлович ста╓ одн╕╓ю з найпом╕тн╕ших постатей в укра╖нськ╕й пол╕тичн╕й ем╕грац╕╖, бере участь у п╕дготовц╕ закордонних укра╖нських видань. В╕н досконало вивчив к╕лька ╓вропейських мов, вивчав наукову л╕тературу. Олександр Михайлович познайомився з Максимом Горьким. Письменник наст╕льки був зачарований високою культурою укра╖нського революц╕онера, що запропонував оп╕куватися його сином.
 Коли почалася Укра╖нська революц╕я, Олександр Михайлович поверта╓ться в Укра╖ну. Його призначають директором департаменту морсько╖ осв╕ти в М╕н╕стерств╕ морських справ. Об╕ймав цю посаду в╕н ╕ за час╕в Гетьманату Павла Скоропадського, але недовго. Олександр Коваленко подав у в╕дставку п╕сля того, як морський м╕н╕стр Максимов заборонив у в╕домств╕ укра╖нську мову. Коваленко був в╕дряджений на п╕вдень, до Одеси та Микола╖ва, де завдяки його зусиллям понад 29 корабл╕в Чорноморського флоту п╕дняли укра╖нський прапор, в тому числ╕ й колишн╕й «Потьомк╕н», який в укра╖нському флот╕ отримав ╕м’я «Борець за свободу». У добу Директор╕╖ Коваленко разом з делегац╕╓ю був в╕дряджений до Ясс та Одеси на переговори з представниками Антанти. Так почалась його дипломатична служба. У 1919 роц╕ п╕сля виконання дипломатичних доручень у Румун╕╖ в╕н був призначений Директор╕╓ю спочатку консулом в Стамбул╕, а пот╕м 1-м секретарем Укра╖нсько╖ дипломатично╖ м╕с╕╖ в Париж╕. В 1920 роц╕ брав участь в асамбле╖ Л╕ги Нац╕й, як секретар укра╖нсько╖ делегац╕╖.
 В 1922 роц╕ Олександр Коваленко пере╖здить до Чехословаччини на запрошення Укра╖нсько╖ Господарсько╖ Академ╕╖ (УГА). Тут в╕н виклада╓ вищу математику та оп╕р матер╕ал╕в, ста╓ доцентом теоретично╖ ╕ прикладно╖ механ╕ки. Видавниче товариство при УГА друку╓ 4 його п╕дручники з вищо╖ математики та прикладно╖ механ╕ки. Це був колосальний внесок у розвиток укра╖нсько╖ ╕ св╕тово╖ науково╖ л╕тератури того часу. Протягом двох рок╕в (1923-1925) Олександр Михайлович був деканом ╕нженерного факультету, а якийсь час виконував обов’язки проректора Академ╕╖. В Пад╓брадах тривалий час перебував в╕домий укра╖нський пол╕тичний д╕яч з Одещини ╢вген Чикаленко, з яким Олександр Михайлович мав добр╕ стосунки ╕ багато сп╕льних знайомих.
 П╕сля л╕кв╕дац╕╖ Укра╖нсько╖ Господарсько╖ Академ╕╖, ╖╖ професура створила у 1932 роц╕ Укра╖нський Техн╕чно-Господарський ╤нститут, який мав в сво╓му склад╕ 87 укра╖нських науковц╕в, в тому числ╕ ╕ професора О. М. Коваленка. У 1936 роц╕ УТГ╤ видав ще один його п╕дручник «Основи вищо╖ математики». За ц╕ вс╕ науков╕ заслуги Професорська Рада УТГ╤ присво╖ла Коваленку звання почесного доктора у 1960 роц╕.
 В 1945 роц╕ Олександр Коваленко ви╖хав до Н╕меччини, а пот╕м до Швейцар╕╖, де й жив аж до смерт╕. Жив з того, що доглядав за будинком, де м╕стилася м╕жнародна орган╕зац╕я стандартизац╕╖. П╕зн╕ше друз╕ виклопотали йому пенс╕ю в 250 швейцарських франк╕в (прожиточний м╕н╕мум). Так майже все життя йому доводилося жити дуже скромно: чи студентом у Харков╕ чи професором у Под╓брадах з╕ сво╓ю старенькою мат╕р’ю.
 Очевидц╕ пригадують, що Олександр Михайлович завжди був бадьорий, в дуже поважному в╕ц╕ щодня ╖здив на кон╕ купатися на озеро, а взимку обливався холодною водою з криниц╕. Ще згадують про нього, як про людину, котра винесла на ем╕грац╕ю глибоке знання укра╖нсько╖ мови, музики та побутових народних звича╖в. Вони залишилися йому ╓диною спадщиною далеко╖ Батьк╕вщини на все життя.
 Коли Олександру Михайловичу було вже понад 75 рок╕в, в╕н потрапив у дорожню авар╕ю - поламав два ребра. П╕сля к╕лькох м╕сяц╕в перебування у л╕карн╕ в╕н видужав ╕ працював дал╕, наче н╕чого не сталося. У 1961 роц╕ сталася друга б╕да - пад╕ння з висоти (збирав вишн╕). Знову л╕карня, знову видужав, але вже дуже ослаб ╕ захвор╕в на оч╕ (катаракта). Витримав дв╕ операц╕╖, але не витримало серце. Напередодн╕ смерт╕ в╕н ще чита╓ газети ╕ говорить про сво╖ л╕тературн╕ плани, але вранц╕ його знаходять у кр╕сл╕ вже далеким в╕д усяких турбот. Це сталося у Женев╕ 18 жовтня 1963 року.
 Олександр Михайлович окр╕м наукових видань залишив ╕ спогади про повстання на панцернику «Потьомк╕н», видане п╕д псевдон╕мом Журбенко, а в 1939 роц╕ побачили св╕т спогади «З минулого».
Василь Вельможко,
кра╓знавець
м. Одеса

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 24.07.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22537

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков