Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

20 липня — свято Євдокії. Але йдеться не про ту Євдокію, яку вшановуємо 14 березня, зустрічаючи весну...
«Іменинниця» липня Свята Євдокія була римлянкою. Бранкою потрапила до Персії. Завдяки доброму знанню Святого Письма й апостольській ревності, вона навернула багатьох перських жінок до Христової віри, за що погани ув'язнили її, жорстоко катували, а потім стяли голову мечем. Це сталося 362 року.
У народі цей день називають святом Євдокії-Сіногнійки, або Літньої Євдокії і кажуть:
- Якщо на Євдокії падає дощ, то зіпсується сіно у стіжках і пропаде солома.
- Мокра Євдокія може забрати карм у корови.
- Євдокія без дощу - добрий сіновал.
- Дві сестри Євдокії - весняна і літня, а такі несхожі. (Насправді, сестрами вони ніколи не були).

РОЗПОЧАЛИСЯ ЖНИВА

Саме на Прокопа, 21 липня, в Україні (принаймні, на більшості її терен) традиційно починалися жнива.
У поле виходили всією сім'єю. І старі і малі по-святковому одягалися, наче йшли до церкви. Після молитви та з словами: «Дай Боже, легко почати і легко дожати!» тричі вклонялися ниві і бралися до косовиці хлібних злаків.
Перший сніп зажинала серпом господиня. Так годилося! Міцно зв'язувала його. На Різдвяні свята він мав слугувати дідухом. На Святий вечір цей сніп ставили під образами, прикрашали барвистими стрічками, вклонялися йому як символу врожаю, достатку. Крім того, дідух уособлював дух спочилих предків, які «неодмінно прийдуть в гості на Святий вечір», ставав символом зв'язку між живими і мертвими.
Згодом, після Різдвяних свят, дідух обмолочували, зерно святили у церкві і додавали до посівного зерна (на майбутній щедрий врожай), солому спалювали, а попіл розсипали по грядках, щоб «городина рясно виросла, вродила».
Дожинаючи лан, неодмінно залишали кілька незжатих стебел хлібних злаків «Спасові на бороду». Зв'язували їх у пучечок червоною ниткою або стрічкою, прикрашали польовими квітами.
Грунт між стеблами і навколо них ретельно розпушували серпом і засівали зерном з трьох найбагатших колосків. Це - своєрідна подяка за успішне завершення жнив, зібраний врожай (яким би він не був) і прохання у Спаса-Христа, щоб наступного року добре вродив хліб.

ПОЧИН

У деяких етнографічних регіонах України (зокрема на Півдні) жнива починали у Петрівку, якщо, звісно, колосся дозріло, налилося. Але у давніші часи їм передувало цікаве обрядове дійство - зажинки або почин.
Початок жнив - подія урочиста. А магічні обряди, які колись виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі.
Щоб «зажати» ниву, вибирали легкий день - вівторок або п'ятницю. Колоски, зжаті неодмінно серпом першими, клали навхрест. Коли йшли додому, забирали їх і виготовляли «квітку» чи «хрест», які освячували у церкві на Спаса. Зерно берегли для майбутнього посіву, власне, додавали до посівного зерна. Відвар з цих колосків також вважався чудодійним при гоїнні ран від порізів серпа.
Зажин на колективному полі доручали жінці, яка має лагідну вдачу.
Та перед тим стелили на полі білу скатертину, клали хлібину, щоб велося від хліба до хліба. Нажавши перший сніп, сідали на ньому, щоб спина не боліла; могли застромити за пояс дубову гілочку, щоб спина була міцною, як дуб.
Звісно, співали хліборобських пісень.

З ЖИТОМ ЖИТИ — НЕ ТУЖИТИ!

Українське поле годі уявити без жита. Воно, після пшениці, належить до основних хлібниз злаків. Мабуть не випадково в нашій мові назва цієї культури має спільний корінь із словами «Жити», «Життя».
Жито відоме в Європі з бронзового віку. У басейнах Дніпра, Дністра й на Керченському півострові східні слов'яни вирощували його у першій половині I тисячоліття нашої ери. Батьківщиною цього злаку, як вважають науковці, є гірські райони Північної Африки й Західної Азії. Серед тринадцяти видів жита лише один належить до аграрних культур, решта - дикі, хліба з них не спечеш.
Цікавий факт: у горах на заході Німеччини росте жито заввишки понад два метри. Ой, як тут не пригадати українське віншування- побажання:
- Роди, земле, жито з голоблю, а картоплю, як колесо!
Називається воно очеретяне, бо солома цього жита жорстка, бура.
Український народ про жито каже таке:
- З житом жити - не тужити!
- Буде жито - буде людям сито!
- Жито два тижні зеленіє, два тижні колоситься, два тижні відцвітає, два тижні поклони б'є, бо жати проситься.
Спостерігали і радили:
- Жито сильно пахне перед дощем. Отож, плануй роботу, господарюй!
- Жито, засіяне при північному вітрі, родить краще.
- Жито колоситься - знайдеш багато грибів.
- Жита раніше вівса не косять.
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2020 > Тема "Душі криниця"