Версiя для друку Обговорити в форумi

З архіву «Кримської світлиці»

МАСТИ ФЕДЯ МЕДОМ, А ФЕДЬ УСЕ ФЕДЬОМ, АБО ПОЛІТ ПІД КРИЛОМ КУНИЦИНА

(Якщо хтось раптом не знає, нагадаємо, що «герой» цих архівних публікацій пан В. Казарін очолює нині у столиці України Таврійський національний університет)

Нещодавно до численних загроз національній безпеці України руками секретаріату Президента була додана ще одна - саме в її кабінетах було узгоджене призначення кандидатури на посаду 1-го заступника голови Севастопольської міської державної адміністрації відомого попередньою антиукраїнською діяльністю Владіміра Казаріна.
Зроблено це було незважаючи на протест українських громадських організацій міста, які звернулись до Президента України з проханням врахувати несумісність виключно проросійських орієнтирів із державною службою. Із цим листом трапився взагалі комічний випадок - мало того, що секретаріат Президента переадресував його до регіональної приймальні Президента України в АР Крим, до обов’язків яких не входить контроль за кадровими призначеннями в Севастополі, так ще й, як пише в листі на мою електронну адресу зав. сектором - керівник РППУ в АРК О. Нечай, звернення, опубліковане на сайті «Українське життя в Севастополі», забраковано через відсутність зворотної адреси. Як надіслати відмову - адреса знайшлась. Тобто, по суті ніхто й не збирався розглядати. Очевидно просто поступились наполяганням Сергія Куницина.
Під промовистою назвою у газеті «Слава Севастополя» від 15 липня ц. р. були опубліковані, так би мовити, програмні тези нового чиновника «Владимир Казарин: «Самый короткий путь Украины в мировое сообщество - это тандем с Россией!». Але назва - це тільки квіточки. Ось кілька ягідок, а точніше, міфологем, які нав’язує нам цей пан професор російської філології.
Намагаючись якнайдошкульніше образити людей, які в перші роки незалежності стали біля керма держави, він зокрема пише: «Ведь первым министром обороны у нас стал тот же простой лейтенант...». Але ж це кричуща неправда! Костянтин Морозов - чесний офіцер, справжній патріот України, взяв на себе повноваження міністра оборони у надзвичайно складний для держави час. І на день призначення був командувачем армії і мав звання генерал-майора. (Відповідаючи на запитання українського офіцера щодо цього закиду, він сказав, що мав на увазі зовсім іншу людину, про яку всі знають(?!).
В. Казарін продовжує залишатись прибічником антидержавних подій в Феодосії. І теж не без маніпуляцій: «Почему Крым в этом году встал на дыбы после прихода в порт Феодосии американского корабля для подготовки совместных учений? Потому что Россия не была приглашена к участию в этих учениях». По-перше, не вставав увесь Крим на диби - це неправда. Ініційовані антиукраїнськими силами під виключно російськими прапорами нечисленні локальні дії в місті були в районі порту. Також є вигадкою, що Росія не була запрошена до участі в навчаннях.
Слід зауважити, що в структурі статті помічаються пропагандистські нейропсихологічні маніпуляції, що повторюються в кінці абзаців: «Это болезнь Украины», «это становится бедой всей Украины», «Хочется верить, что болезнью роста Украина уже переболела».
 А ось одна із визначальних інсинуацій п. Казаріна: «Украина продолжает, по сути, вести себя с Крымом, как с приемным ребенком в семье. Раздавая «своим детям» по кусочку хлеба, Украина забывает накормить Крым, ведь он же «чужой ребенок»!». Але ж хіба не Україна робить численні вливання в економіку півострова, ліквідує наслідки надзвичайних ситуацій?! Скільки саме мільярдів було сюди спрямовано, зможуть сказати спеціалісти, але те, що «Україна забуває нагодувати Крим», є неправдою.
 Одним із вершин глибини розмислів п. Казаріна є вимога новопризначеного державного чиновника: «Надо перестать мордовать Крым украинским языком!». Здається, зловмисно вживає філолог і москвофіл слово, яке має в російській мові значення «терзать, казнить, истязать, тиранить». Кого ж замордували? Покажіть мені кіоск з українськими газетами або телеканал із 100% мовленням українською.
 Очевидно, що він свої вимоги спрямовує до Віктора Ющенка (як вдячність за призначення): «Думаю, что в первую очередь Президенту надо вернуться к своим предвыборным тезисам. Тогда он заявлял, что люди в регионах имеют право общаться на родном для себя языке, на котором говорит большинство». А хіба хто відбирав це право? Як говорили люди в Криму і Севастополі російською, так і продовжують говорити.
 Вимагає Казарін і поваги до неконституційних рішень місцевих рад про регіональний статус російської мови.
 Голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куницин публічно вимагає від своїх підлеглих: «Меньше политики - больше дела!». Чому на ці вимоги не звертає уваги його заступник?
 Заполітизованість Владіміра Казаріна була трохи меншою на брифінгу у СМДА 17 липня. Цю рису професора заступили загальні фрази, банальності, кучерява мова. Почав український державний службовець своє спілкування із журналістами із замусоленої тези - «Если Севастополь - город русских моряков, то Симферополь - город русских пехотинцев», яку потім назвав жартом.
У вступному слові перерахував заходи, всі - проросійської спрямованості.
 Задовільних відповідей на більшість запитань журналісти не отримали. Прохання продемонструвати знання державної мови згідно з вимогами до державних службовців п. Казарін проігнорував. Відповідаючи на обґрунтованість його негуманної вимоги як гуманітарія: «Надо перестать мордовать Крым украинским языком!», він хутко перейшов до кількості мов у світі, їх діалектів і висунув тезу про те, що слов’янські мови повинні виживати у сучасному світі разом, але конкретних фактів і пояснень уникнув.
 Таким чином, Україна має ще одного державного службовця, якого буде годувати все життя, дасть йому ще вищу посаду, забезпечить його чималою пенсією. А до пенсії він буде енергійно працювати. Чи на користь Української Держави - можна здогадатись з перших його кроків на державній посаді.
 М. ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ
м. Севастополь
«Кримська світлиця» №30 за 21.07.2006 р.

ФЕНОМЕН КАЗАРІНА

 МОЖНА симпатизувати чи не симпатизувати лідерові всеукраїнського об’єднання «Свобода» Олегові Тягнибоку, але важко не погодитися з його думкою, що нинішня політична криза в Україні значною мірою є наслідком багатьох помилок у кадровій політиці Президента. Здавалося б, є дуже прості та ефективні засади такої політики: на керівні посади треба призначати людей, враховуючи такі три чесноти у претендентів: патріотизм, фаховість, порядність. Проте наш Президент не завжди керувався у призначеннях саме цими чеснотами.
 Можна згадати недолугих прокурорів на кшталт Медведька і Піскуна, можна згадати невмотивоване звільнення одного з найкращих обласних керівників, глави адміністрації Київщини Євгена Жовтяка, можна згадати чимало інших прикладів. Проте є приклади просто вбивчі, найвражаючі. Запитаймо себе, чи можна на важливі державні посади призначати фанатичних ворогів України? Виявляється, що можна. І це робили не за часів Кравчука і Кучми, а за часів Віктора Ющенка. Звісно, Президент не здатен проконтролювати кожне призначення, бо в Україні нараховується кілька сотень районних, міських, обласних державних адміністрацій, однак, коли йдеться про стратегічні регіони, такий контроль є обов’язковим.
 Досі залишається незрозумілим, хто саме в Секретаріаті Президента України здійснював спецоперацію щодо призначення першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації провідного проросійського діяча Криму Володимира Казаріна. Це було зроблено усупереч багатьом протестам громадськості та обізнаних на цій справі урядовців. Адже призначати на таку посаду Казаріна - це все одно, що посадити у це крісло прикрозвісного Костянтина Затуліна.
 Казарін, колишній віце-прем’єр Автономної Республіки Крим, який відповідав за гуманітарну політику, багато зробив для того, щоби на півострові не було українських шкіл, ВНЗ, української мови і культури. Він брав участь у багатьох антиукраїнських, проросійських акціях у Криму. І тепер знову має такий високий статус від офіційного Києва. Правильно кажуть українські патріоти Криму: для того, щоб на цій території отримати від Києва посаду чи нагороду, треба мати бездоганну антиукраїнську репутацію. Наприклад, у Севастополі звання заслужених журналістів України отримують здебільшого саме ті телевізійники, радійники, газетники, які більше від інших обливали Україну і українців болотом.
 А Казарін, сп’янілий від безкарності та ідіотської кадрової політики київського центру, нарощує зусилля на фронті боротьби за російський Крим. І не тільки не приховує своїх проросійських акцій, а всіляко хизується ними. Зокрема, щоб у Секретаріаті Президента України ніхто не мав сумнівів щодо його позиції, пан перший заступник голови української (?!) державної адміністрації Севастополя ще у листопаді 2006 року заявив на шпальтах місцевої газети «Слава Севастополя»: «Ми тут послідовно захищаємо інтереси Чорноморського флоту». Отакої! Чи міг би державний службовець Канади безкарно заявити, що він на своїй посаді послідовно захищає інтереси США та Пентагона, а не Канади?
 Пан Казарін заявив, «urbі еt оrbі» — «місту і світу», на інтереси якої саме держави він працює, використовуючи статус українського держслужбовця. Він працює на Росію. Шкода, що Секретаріат Президента на це не відреагував. А 1 травня 2007 р., виступаючи на мітингу, В. Казарін сказав, що політичні сили Севастополя мають протидіяти мирним акціям українського «Студентського братства» і захищати від нього російські маяки (хоча всі судові процеси з цього приводу визнали українську приналежність цього навігаційного обладнання). Себто В. Казарін закликав громадян України діяти в інтересах іноземної держави і зрадити Україну. Цей призначений Києвом діяч вихваляв місцевих сепаратистів, що вкопували на Перекопі російські прикордонні стовпи, що мали символізувати повернення українського Криму до складу Російської Федерації. Казарін підбурював українських громадян діяти проти України, щоби, як він висловився: «...по російському телебаченню показували, як ми захищаємо наші дружні відносини, захищаємо наше реальне братство». Що ще, які ще прояви з боку Казаріна потрібні, щоби Секретаріат Президента нарешті звільнив його від виконання обов’язків українського урядовця?
 Людина всіма своїми діями демонструє: я — ворог України, я — агент Росії, я працюю на інтереси Росії в Криму, я завдаю і завдаватиму шкоду Україні. Що ще він повинен зробити, щоб у Києві нарешті звернули на нього увагу? Хіба така кадрова політика Києва не є національним самогубством? Тим часом, для того, щоб звільнити Казаріна з роботи, потрібен лише один підпис глави держави, якихось п’ять хвилин - і цей українофоб робитиме свою чорну справу вже не за гроші українських платників податків. Хай йому таку діяльність оплачує Москва... Проте, враховуючи кадровий ідіотизм у Києві, я не буду здивований, якщо Казарін невдовзі стане Героєм України (хіба мало ми маємо людей, які не зробили нічого доброго для нашої країни, але хизуються такою нагородою?).
 Однак амбіції пана Казаріна, причому дуже небезпечні для України, зростають. В інтерв’ю газеті «Крымское время» він сказав: «У перспективі можна обміркувати питання про «повернення» Північної Таврії. Але тут, щоправда, постає інше питання: а як бути з Автономною Республікою Крим? Я не думаю, що кримчани погодяться з тим, щоби АРК була приміром скасована і оголошена областю. Тому, напевно, землі, що межують з автономією, мають включатися до її складу без зміни статусу республіки». Що це означає? Це означає, що український держслужбовець провокує прикордонні територіальні суперечки між регіонами України, бо Північна Таврія, що її хоче приєднати до АРК Казарін, то є Херсонська область України. Нам ще тільки цього не вистачало, щоб почалися сварки «за межу» між областями і районами держави. Чого ще чекає Київ від Казаріна? Якої ще провокації чи кризи? Невже нинішній путч Мороза-Януковича-Симоненка нашого Президента не зробив мудрішим? Віктор Ющенко має негайно звільнити Казаріна з посади.
 Богдан ТЕСЛЯ
 «Шлях Перемоги», 13 червня 2007 р.
http://www.ukrlife.org

 ЦЯ СТАТТЯ вже має відгук від її «героя». Специфічний сайт російського православного інформаційного агентства «Русская линия» через тиждень після виходу газети «Шлях Перемоги» з якогось дива звернув свою високу увагу на столичну газету, і після короткого  і тенденційного викладу державницької позиції Богдана Теслі, подав думку Владіміра Казаріна. Практично той не заперечив наведені факти, обізвавши публікацію «примітивним політичним замовленням». Хто замовив і навіщо – залишилось таємницею. Може, такого «замовлення» і не було.
 Систематичне вихваляння сусідньої держави з боку дуже високооплачуваного державного чиновника України, тим більше,  затвердженого на посаду в Секретаріаті Президента, викликає, щонайменше подив. Як і ігнорування низки політичних недолугостей з боку севастопольського чиновника.
 Очевидно, що один лише аналіз першотравневих публічних висловлювань Владіміра Казаріна «Я хочу сказать, что я опечален той пассивностью, которую Севастополь и лидеры политических партий Севастополя проявили в последние дни» та «…Почему только матросы Черноморского флота защищали свои маяки и отгоняли их (представників «Студентського братства») от заборов, которые они размалевывали своими противозаконными надписями?» міг би допомогти усуненню від ключової державної посади «за державну зраду, підбурювання до сепаратизму і перешкоджання законній діяльності громадської організації”, до чого закликав вже 2 травня лідер „Студентського братства” Олег Яценко. Зауважимо, що навіть газета соціалістів критикувала чиновника за ці заклики.
 А ось особистий літописець Владіміра Казаріна в газеті «Слава Севастополя» Є. Юрздицька продовжує систематично розфарбовувати його численні відрядження до Росії, його виключно проросійську активність, його численні невдалі політичні, історичні та мовні висловлювання. Тобто нічого не змінилось.
 На згаданому сайті наводяться і слова незадоволення В. Казаріна тим, що його далеко не державницька позиція критикується: «Что называется, отдохнуть не дают!»
 Слід додати, що цей самий текст «спростування», яке більше схоже на бажання відмахнутися від серйозних зауважень українських політичних аналітиків, наводить і широковідомий у вузьких колах маловідвідуваний проросійський сайт «Бизнес и политика».
Степан ЗАТУЛИВІТЕР
«Кримська світлиця» за 28 червня 2007 р.

ГОЛИЙ КАЗАРІН

 Заступник голови Севастопольської міської адміністрації В. Казарін, ініціатор побудови пам’ятника російській цариці Катерині II в Севастополі, у пресі обґрунтував свою позицію так: “...Одно из обвинений, которые высказываются в адрес Екатерины ІІ – то, что она ликвидировала Запорожскую Сечь – это исторический мираж. С образованием больших новых губерний Российского государства Сечь потеряла ту роль, которую выполняла – пограничного войскового образования, защищавшего тылы отечества. Она оказалась глубоко в тылу новообразованных губерний, и никакую “охранную” роль уже не могла выполнять. Переселением на черноморские земли запорожского войска, когда они встали под Кавказом, была образована новая черноморская военная линия, и запорожцам была возвращена функция военного сословия, которая имела льготы не потому, что платит налоги и т. д., а потому, что защищает рубежи своего отечества. В абсолютном большинстве запорожские казаки поддерживали это...”
 Логіка Казаріна, як московського імперіаліста, абсолютно слушна, саме така логіка була і в Катерини. Для цих діячів козаки були громадянами Російської імперії, історична місія яких полягала у боротьбі з ворогами Росії та захисті (і просуванні далі!) кордонів імперії. Українська ж позиція полягає в тому, що запорозькі козаки були синами українського народу, його захисниками, відтак вони мусили лишатися в Україні для захисту своїх матерів та сестер, незважаючи на те, що кордони Російської імперії розширилися аж по Кавказ.
 Висвітленням своєї позиції Казарін скинув з себе останній одяг і став перед наші очі голим-голісіньким російським імперцем. А імперці, як відомо, заперечують існування Української держави, відтак є її природними ворогами. Дивує в цій ситуації, що ворог нашої держави обіймає високу посаду в її адміністративних органах. Оце парадокс, а точніше черговий маразм Самостійної України!
 А те, що Казарін є державним службовцем Української держави, призначення якого прямо залежить від Віктора Ющенка, підкреслює дволикість нашого президента.
 Щодо протестів української громадськості. Це добре, що люди протестують проти побудови в Україні пам’ятника “вражій дочці” Катерині. Але чому вже не чути протестів громадськості проти пам’ятників Леніна та інших катів-комуністів? Що, звиклися з ними? Так само може вийти і з пам’ятниками Катерини. Не здивуюся, що за рік-два, проходячи повз, багато хто навіть не плюне в їхній бік. А все тому, що запал у нашої нації солом’яний, швидко загоряється і так само швидко згасає. І вороги про це знають.
 Те, що в Україні досі стоять тисячі пам’ятників Леніну та будуються пам’ятники ворогові українського народу Катерині, є ганьбою для українського народу. І насамперед для Президента Віктора Ющенка! Його вина – як керівника держави – найбільша!
 Роман КОВАЛЬ,
 президент Історичного клубу “Холодний Яр”
«Кримська світлиця» за 26 жовтня 2007 р.

***
P.S. від «КС»
НАГАДУЄМО, що понад чвертьстолітній архів літописця української історії Криму – «Кримської світлиці» – залишився на захопленій території (це при тому, що після анексії півострова чиновниками колишнього співзасновника - Міністерства культури України - була затіяна ціла епопея з її нібито «переведенням» до Києва, що, зрештою, завершилося ліквідацією кримської редакції і банальним рейдерським захопленням назви газети).
Нині в Україні в ходу таке модне слівце – «діджиталізація», оцифрування тобто – це те, що могло б врятувати архів і зробити його доступним для усіх користувачів Інтернету. На жаль, ЖОДНА грантова програма в Україні не скерована на таку діяльність – принаймні, стосовно анексованих територій. Про якусь державну занепокоєність у цьому напрямку впродовж усіх шести років окупації взагалі не було чутно, тож мимоволі закрадається крамольна думка про те, що українській владі, якого б відтінку – помаранчевого чи зеленого – вона не була, цей архів – як більмо в оці, бо є реальним документальним свідченням недолугості, бездіяльності і продажності цієї влади, що й зробило, зокрема, український Крим такою легкою здобиччю.
Але на те вона й історія, щоб, гортаючи сторінки минулого, робити з того належні висновки. Тож якщо читачам відомо, де й від кого можна було б отримати підтримку стосовно порятунку безцінного «Світличного» архіву, підкажіть, будь ласка! (Ел. пошта «КС» – kr_svit@meta.ua, або - https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia)

ТИМ ЧАСОМ…
Скориставшись службовим становищем, звільнивши 4 роки тому кримських «світличан» і захопивши назву газети, «землячки» у Києві продовжують нахабно подавати під рубрикою «Наш (?) архів» те, що на цей час ентузіастам вдалося оцифрувати в окупованому Сімферополі і розмістити на сайті http://www.svitlytsia.crimea.ua/pdf.html
Детальніше про це – в публікації на сайті і на ФБ-сторінці «КС»:
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2020 > Тема "Резонанс"