Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3544)
З потоку життя (6791)
Душі криниця (3657)
Українці мої... (1498)
Резонанс (1566)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОЕЗ╤╥ ╤ВАНА НИЗОВОГО
Ще не час нам одичн╕ строфи Проголошувать круг стола: Укра╖на з╕йшла з Голгофи, Та в╕д не╖ не...


ЗЕЛЕН╤ СВЯТА
На п'ятдесятий день п╕сля Великодня в╕дзнача╓мо свято З╕слання Святого Духа, а днем п╕зн╕ше -...


╤ ВОЗН╤ССЯ НА НЕБЕСА...
До головних християнських свят належить Вознес╕ння Господн╓, яке в╕дзнача╓мо на сороковий день...


ЗАВЖДИ В╤ДКРИТА ДОРОГА ДО ХРАМУ
Коронав╕рус. Карантин. На жаль, доводиться слухати Богослуж╕ння здеб╕льшого не в храм╕, а вдома...


ДОМ╤Н╤К АРФ╤СТ: М╤Й КРИМ
я н╕хто тоб╕ – мить кром╕шня – Криме, кармо моя кремезна моя крове – мово...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 22.05.2020
ВАЛЕНТИН БУТ: ТРАХТОРНА ╤СТОР╤Я

(Уривок з пов╕ст╕ «У пошуках мр╕╖»)

З огляду на крайню нашу б╕дн╕сть, про придбання готового оснащення для судна нав╕ть не йшлося. Практично все виготовляв самост╕йно: щогли, такелунок, в╕трила. Так, викинута хвилями на берег груба дводюймова дубова дошка, висушена в холодочку, витримана, з додержанням ус╕х в╕домих антирозтр╕скувальних заход╕в, стала матер╕алом для сол╕дних юферс╕в*. З не╖ ж я вир╕зав румпел╕** для цього ╕ вс╕х наступних мо╖х суден. Чимало корисних речей було знайдено на майданчику навпроти Центрально╖ ремонтно╖ майстерн╕, де роками ╕ржав╕ли гори металобрухту. Чого там т╕льки не було! Я знайшов там з дюжину м╕цних гвинтових талреп╕в (пристр╕й з одним, або двома (л╕ва й права р╕зьба) гвинтами для натягування такелунку), купу р╕знокал╕берних гвинт╕в, болт╕в, гайок, в╕др╕зки металевого проф╕лю, листового металу ╕ тому под╕бних скарб╕в. А якось моя клубна команда, завантаживши на в╕зочок, за дв╕ ходки притягнула з╕ звалища металобрухту повний комплект гусеничних трак╕в. Для мене то була неспод╕ванка. Баласт для судна, зв╕сно, треба було десь добувати, але на той час я про те нав╕ть не мислив. Той ╖хн╕й вчинок добряче пригальмував мо╖ вилазки на те поле чудес, нав╕ть попри те, що тод╕шн╕й начальник майстерн╕ не мав щодо того н╕яких заперечень.
‘Ну, хай я тягаю, але не вистачало ще, щоб ╕ хлопц╕ звикли брати не сво╓!’ – думав я соб╕. Попросив ╖х б╕льше н╕чого под╕бного не робити. А соб╕ вир╕шив повернути притягнуте ними зал╕зяччя назад, на звалище.
Наступного ж дня, в╕дв╕вши ранков╕ уроки, прикотив велосипедом на причал ╕ заходився роз’╓днувати траки та прикручувати ╖х до хисткого багажника. Причал о ц╕й полуденн╕й пор╕ був майже безлюдним: рибалки п╕шли в море ще ледь зазор╕лося, сторож др╕мав соб╕ в сторожц╕ ╕ лише м╕й сус╕да по причалу, старий д╕д Леоненко, власник маленького в╕трильничка, що так було упав мен╕ в око ще в перш╕ дн╕, вовтузився на сво╓му щойнопридбаному шестивесельному ял╕. Попри середину жовтня, день був теплий, сонячний. Працюючи, старий скинув спершу свою с╕ру робочу куртку, а пот╕м ╕ сорочку з майкою. Жарко! Гостро пахло водоростями, нагр╕тою сонцем фарбою на бортах човн╕в, оливою та бензином, що всоталися в ╖х днща, сосновою глицею з парку, що починався в╕дразу за огорожею причалу. Легкий п╕вденний в╕трець тихо плюскав прозорою хвилькою об край бетонних блок╕в. Пара сонних мартин╕в перемовлялася про щось пом╕ж собою, плаваючи б╕ля ╕ржавих м╕стк╕в: клехтали поважно, витягуючи ши╖, лиш зр╕дка збиваючись на саркастичний рег╕т. ╢диним дисонансом у т╕й чар╕вн╕й ос╕нн╕й ╕дил╕╖ був гвалтовний брязк╕т мого важкого молотка. Вибити з’╓днувальний палець з гусениц╕ нескладно, якщо вона «жива». Там же, де його прихопила ╕ржа, доводилося добряче попот╕ти. Розчепивши черговий блок ланок, спинявся на хвилину-другу, хапаючи ротом пов╕тря ╕ знову брався до свого.
- А можна спитать, шо воно таке буде? - не витримав зрештою старий.
Сказав йому як було. Мовляв, хлопц╕ притягнули на баласт траки, але не можу залишити ╖х, аби не давати поганого прикладу. Буду перетягувати назад.
- А, чув, чув я як ти ╖х строжив, - мовив спроквола, запалюючи «ватру». – То правильно. Нада молодих од комсомольщини одучать. Це для нас «всьо вокруг колхозно╓, всьо вокруг мойо» ще якось виправдане, бо не вс╕ ще дуба дали з тих, у кого сов╓цька власть поодбирала все. А молодим треба по-новому учиться жить.
- По-чесному.
- Еге ж, по-чесному. От, т╕льки… неблагодарна та наука.
- Це ж чого?
- Чого? Бо пока жул╕ки при власт╕, вчи не вчи по-писаному, а жизнь показу╓, як воно на д╕л╕.
- То що – казати, щоб ╕ дал╕ тягнули? Так по-вашому? – прискалив я око.
- О-о! Не кип’ятися. Все правильно ти сказав ╖м. Може й задума╓ться хто, як п╕де з батьком п╕д веч╕р на совхозний виноградник. А зал╕зяччя облиш. Не вдивляй людей, тягаючи його туди-сюди через все село, - додав, не чекаючи заперечень. – Воно там н╕кому не потр╕бне. Лежатиме роками, доки й не струхне на ╕ржу, ти вже мен╕ пов╕р…
- Як ╕ той ваш трактор?
- О, ╕ тоб╕ вже доложили?
- Та, чув щось про те кра╓м вуха. Село ж, Григор╕ю Михайловичу.
- Та, так же, - усм╕хнувся. – Село. Тут ще лиш подума╓ш про д╕вку, а вона вже рушники з╕ скрин╕ д╕ста╓.
У старого була гарна посм╕шка – хоч скупа, стримана, але водночас в╕дкрита, щира.
- То може розкажете, як було насправд╕?
Сухорлявий, м’язистий, з засмаглою спиною, але бл╕дим животом та грудьми, бо ж, певно, за весь в╕к сонце жодного разу не застало його на пляж╕, д╕д видобув з кишен╕ робочих штан╕в ще одну сигарету, обережно переступаючи старечими ногами, взутими у стареньк╕ домашн╕ капц╕, через розкладений ╕нструмент, пробрався на корму свого шестивесельного яла, де й прис╕в на банку*.
- Ну, а чого ж... Можу й розказать. ╤стор╕я поучит╓льна.
Було це вже год╕в ск╕лькись там тому. Прочув я, шо з нашого тракторного стану списали в ут╕ль трахторця. Ото з тих, маленьких, гус╓н╕чних, шо на виноградниках гребуться. Якось завернув я туда, дойшов до нього, оглед╕в, помацав: все, врод╕, при ньому, все ц╕ле. Шось там з обв╓ски зняли – ф╕льтр, ще якусь др╕бушню, но топливний насос на м╕ст╕. Я до механ╕ка (тод╕ механ╕ком там рижий Василь був, мо’ зна╓ш?):
«А, шо там», мовляв, «з отим виноградарем»?
«Та, все», каже. «Одходив сво╓. На п╕дход╕ новий, а цей – в ут╕ль».
«Так живий же ще», кажу. «П╕дшаманить трошки ╕ ще б╕гатиме як огир».
«Ну, то бери та й шамань», осм╕ха╓ться той. «Нам тут ╕ без цього доходяги ╓ чим зайняться».
«А й в╕зьму!» кажу. «Та, як зроблю, то вже мо╖м буде».
«Тво╖м!» Механ╕к прискалив око. «Ти, Михайловичу», каже, «як дитина. Ну, на чорта тоб╕ ота морока?»
«Ну, як же», кажу, «живий же трахтор. Ск╕льки ж труда покладено, шоб його зробить, а ви його - в ут╕ль викидать! Не гр╕х?»
«Гр╕х тут», каже, «н╕ до чого. ╢ плани, ╓ рознарядки. Он, на центральну усадьбу пригнали за рознарядкою картоплезбиральний комбайн – хоч-не-хоч, а бери. Шо тут ним збирать, га? Кам╕ння? Ото ж… А десь же його ждуть-виглядають - вс╕ оч╕ проглед╕ли! Отака от пол╕тика. Та ти не переживай, - каже. - Зам╕сть цього новий буде. Жал╕ть нема╓ за чим.»
«Ну й добре,» кажу йому. «Вам хай нового шлють, а цього я таки заберу та починю. Пом╕чний буде город орать.»
«Про мене…» махнув рукою Василь.
На тому й роз╕йшлися.
Того ж вечора я поставив хлопцям могорича, вони накинули трахторцю налигача на роги та й притягнули його до мо╓╖ домашньо╖ кузн╕. Тижн╕в зо два чи трохи б╕льше п╕шло на те, шоб почистити, перебрати, зробив йому повну рев╕з╕ю: те, шо треба, - зам╕нив, чого не було – достачив. А як з тим управився, залив св╕женького масла, заправив солярочкою, смикнув за шворку ╕ в╕н затуркот╕в. ╤ то – так чисто та р╕вненько, шо аж серце мо╓ затьохкало. С╕в я за чеп╕ги, ви╖хав на вулицю, про╖хав туди-сюди – трахторець слухняний, як ласкаве телятко: лише подума╓ш, а в╕н вже куди треба, туди й поверта╓! Змайстрував я йому плужки, борони-крумера, а тут саме п╕досп╕ла пора ви╖жжать на городи. ╤ отут вже в╕н себе показав! Там, де ранше я дня два-три з╕ сво╓ю бабою возився, та ще й хлопц╕ мо╖ при╖жжали на пом╕ч, тепер все за п╕вдня зробив граючись. А тут ╕ сус╕ди наб╕гли: «Може й нам поора╓ш, Михайловичу?» Село наше невеличке – зо два десятки двор╕в, то чого ж не помогти? Покрутився я трохи ╕ за пару дн╕в ус╕м, хто просив, повиорював городи.
- Ще й коп╕йку якусь, певно ж, заробили, - засм╕явся я, дивуючись, як враз помолод╕ло д╕дове лице, як заблищали його оч╕. ╤ тут же пошкодував за сво╖ слова. Д╕д на те мо╓ зауваження примовк. На чоло його мов хмара опустилася: усм╕х розтанув в куточках сухих, помережених зморшками старечих вуст, а оч╕ мов поп╕льцем затягнуло.
- От-от… - мовив спроквола, задавлюючи-запихаючи з╕тл╕лу й згаслу тим часом сигарету в порожню консервну бляшанку, що слугувала йому поп╕льничкою. – Про це саме вже на другий день мене питав обехесесовець***. Мов, хто це вам, д╕ду, дозволив трахтора взять. Сам, кажу, здогадався. Викинули ж бо, як непотр╕б. А в╕н знов ╕ знов за сво╓: хто разр╓шен╕╓ давав, у кого я питався… А пот╕м став добиваться, ск╕льки я заробив на ньому. А як╕ там зароб╕тки… Н╕, ну не без того: хтось шось тод╕ й заплатив – солярка ж з крану на город╕ не тече… А хтось ╕ не платив, так ╕ шо? Ми ж тут вс╕ сус╕ди. Кроме того, не все ж у грошах вим╕рю╓ться.
- Та, ясно ж, - погодився я. – Але ж, виходить так, що здали вас, Михайловичу. ╤ певно ж, ще й хтось з╕ сво╖х. Може й з тих, кому города виорали. Бо зв╕дк╕ля б ще д╕зналися про те, та й то так швидко?
- Та, хто його зна… - насупився старий. – Н╕ на кого я не думаю, але ж якось вже отак воно вийшло.
- ╤ ж що дал╕ було?
- А, шо там було… Прийшлося оч╕ у С╕рка позичать: збрехать тому ╕нспектору, сказать, шо безплатно орав. ╤ сус╕ди не видали: мовляв, за «спас╕ба» д╕д помагав. Те й спасло од штрафу чи й од чого г╕ршого. А от трахторця заставили вернуть на бригаду.
- То й повернули?
- А куди б д╕вся? Повернув.
- Певно, в совхоз╕ зрад╕ли, прем╕ю за ремонт виписали?
Д╕д зиркнув на мене гостро, але те тривало лише якусь мить. Дал╕ усм╕хнувся. – Аякже. Пот╕м догнали ╕ ще раз виписали! Н╕чого такого не було. Дуракам лиш прив╕д до жарт╕в дав. Мовляв, он ще гараж шось там списав: сходив би та глянув!
- Ну, принаймн╕, вт╕ха, що зроблено гарне д╕ло, тракторцю життя подовжили.
- Ото, х╕ба шо, - сумовито ╕ якось немов би винувато усм╕хнувся старий. От, т╕льки й п╕вгоду не минуло, як його, б╕долагу, знову на ут╕ль в╕дтягнули. ╥ду якось повз трахторний стан, аж дивлюся, Василь мен╕ рукою маха╓. Завернув я до нього. «Чого тоб╕?» питаю.
«А, он, дивись», каже, «Михайловичу, тв╕й трахторець знов на тебе чека╓. Мо’ забереш?»
А сам хлопцям морга╓ ╕ либиться на всю пику. Т╕льки, що й не см╕╓ться в оч╕. ╤ так мене чогось за душу ота його насм╕шка узяла…
«Н╕, кажу, Васю. Тепер твоя черга механ╕зовувати обробку карлавських**** город╕в».
Диркнув свого мотоциклета, розвернувся й по╖хав. Отака от була "трахторна" ╕стор╕я.

Прим╕тки:
*Юферс (н╕д. juffer — д╕вчина) — круглий блок у форм╕ сочевиц╕ з трьома наскр╕зними отворами у вигляд╕ трикутника, для проведення лопар╕в м’якого тросового талрепа; частина стоячого такелунку, що служить для його обтягування
**Румпель – горизонтальний брус, яким повертають стерно
*** в╕д ОБХСС – москов╕йська аббрев╕атура : в╕дд╕л боротьби з розкраданням соц╕ал╕стично╖ власност╕
**** Карлав - кримська назва села Сн╕жне Чорноморського району

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22345

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков