Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3544)
З потоку життя (6791)
Душі криниця (3657)
Українці мої... (1498)
Резонанс (1566)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СААКАШВ╤Л╤ РОЗПОВ╤В ПРО П╤ДГОТОВКУ КРЕМЛЕМ КРИМСЬКОГО ВАР╤АНТУ
Президент Груз╕╖ Миха╖л Саакашв╕л╕ заявля╓, що Рос╕я п╕дживлю╓ сепаратизм у Криму для тиску на...


ВАЛЕНТИН БУТ: СУДНОП╤ДЙОМНА ЕПОПЕЯ
Зак╕нчення, початок в №16 за 2020 р.


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА КРИВОР╤ЗЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
У кв╕тн╕ 1920 року на Кривор╕жж╕ виникли два петлюр╕вськ╕ повстанськ╕ центри, як╕ почали готувати...


ПОВЕРТАВСЯ З В╤ЙНИ СОЛДАТ
Опов╕дання


ГОЛОВА МОЗ РОЗПОВ╤В, ЩО БУДЕ З МЕДИЧНОЮ РЕФОРМОЮ В УКРА╥Н╤
В арх╕в╕ «КС» за 2008 р╕к знайшлася присвячена ц╕й тем╕ публ╕кац╕я професора...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#21 за 22.05.2020
ВИЖИТИ, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ: П'ЯТЬ КРИМСЬКИХ ╤СТОР╤Й ПРО ДЕПОРТАЦ╤Ю ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ

Наша розпов╕дь – про тих, кому пощастило вижити ╕ завдяки кому в╕дроджу╓ться кримськотатарський народ…

У 1944 роц╕ п╕д час насильницько╖ депортац╕╖ кримськотатарського народу з Криму до республ╕к Середньо╖ Аз╕╖ та рег╕он╕в Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ за пер╕од дороги та п╕д час перших рок╕в перебування у вигнанн╕ загинуло близько 46 в╕дсотк╕в всього народу. Горя й б╕ди було так багато, що, можливо, Всевишн╕й не встигав допомагати ус╕м.
╤ хоча умови жахливо╖ депортац╕╖ були однаково жорстокими для вс╕х, комусь пощастило б╕льше - вони вижили. Вони змогли побачити марн╕сть людожерсько╖ пол╕тики Стал╕на ╕ його попл╕чник╕в. Вони змогли разом з╕ сво╖ми с╕м'ями повернутися до р╕дного Криму ╕ жити в ньому щасливо в оточенн╕ р╕дних. Наша розпов╕дь сьогодн╕ – про тих, кому пощастило вижити ╕ тих, завдяки кому живе та в╕дроджу╓ться сьогодн╕ кримськотатарський народ.
Д╤ВЧИНА УР╤╢, ЯКА СПЛАВЛЯЛА Л╤С КАМОЮ
Одна з них – Ур╕╓ ╤бадла╓ва. ╥╖ син – глава ЦВК Курултаю кримськотатарського народу За╖р Смедля╓в – зазвичай да╓ ╕нтерв'ю укра╖нським ЗМ╤ ╕ пише в ФБ про те, що в╕дбува╓ться в окупованому Криму. Але в м╕жнародний День матер╕ в╕н розпов╕в в Facebook про те, як його мама вижила у засланн╕ ╕ в чому, на в╕дм╕ну в╕д ╕нших, ╖й пощастило.
 Ур╕╓ ╤бадла╓в╕й було 17 рок╕в, коли ╖╖ з молодшими братами та сестрами, мамою та бабусею з кримського села Ортай (нин╕ не ╕сну╓) ╤слям-Терекського (нин╕ К╕ровського) району вивезли на Урал. Поселили в дощан╕ бараки, що були не краще за т╕ вагони, в яких щодня вмирали люди, а ╖х не давали нав╕ть по-людськи поховати. В╕дразу ж наступного дня п╕сля розселення ус╕х погнали на роботу на л╕соповал. Д╕ти теж працювали, ╖м давали мал╕ топорики, щоб вони зрубували сучки дерев. Пайок дозволявся лише тим, хто працював, незалежно в╕д в╕ку. Хочеш прогодувати дитину – роби за не╖ норму. Ур╕╓ брала ╕з собою на л╕соповал братика, ╕ щоб в╕н не загубився у л╕с╕ або на нього не впало спиляне дерево, прив'язувала його до дерева. Були випадки, коли маленьк╕ д╕ти ставали здобиччю хижих зв╕р╕в. Трохи п╕зн╕ше д╕вчина з л╕соповалу перейшла працювати на л╕сосплав – там вона збирала увесь спиляний л╕с ╕ сплавляла його вниз р╕чкою Камою.
«К╕лька раз╕в через недосв╕дчен╕сть вона потрапляла в крижану воду, але на в╕дм╕ну в╕д тих, хто опинявся п╕д колодами, ╖й пощастило, вона залишилася живою», – пише За╖р Смедля╓в.
Щоб перемогти горе, несправедлив╕сть ╕ наклеп, треба було жити дал╕. На Урал╕ Ур╕╓ вийшла зам╕ж за Сейтабла Смедля╓ва. У тому дощатому барац╕ у них народилося тро╓ д╕тей, але д╕ти були слабкими ╕ старша д╕вчинка не вижила через хворобу. П╕сля смерт╕ Стал╕на депортованим кримським татарам скасували комендантський режим ╕ дозволили ви╖жджати за меж╕ рег╕ону, до якого ╖х вислали. Родина Ур╕╓ разом з╕ сво╖ми р╕дними пере╖хала з Уралу до Середньо╖ Аз╕╖. Там набирали людей на буд╕вництво водоканал╕в у Голодному степу (за прикладом П╕вн╕чно-Кримського). Об╕цяли дати землю для буд╕вництва свого будинку. У перш╕й збудован╕й сп╕льними зусиллями халуп╕ ╕з саманно╖ цегли оселилися ус╕ родич╕, з часом кожен побудував соб╕ сво╓ житло. У т╕й саманн╕й халуп╕ народився За╖р Смедля╓в ╕ ще два його брати ╕ сестра.
Мама Ур╕╓ виховувала д╕тей ╕ геро╖чно справлялася з ус╕ма побутовими проблемами, а ╖╖ чолов╕к Сейтабла увесь св╕й в╕льний час присвячував боротьб╕ за повернення до Криму. В╕н писав листи ╕ петиц╕╖ до ЦК КПРС, звертався до генерального секретаря КПРС, голови Верховно╖ ради СРСР ╕ Ради м╕н╕стр╕в СРСР. Разом з ╕ншими актив╕стами брав участь у зборах «╕н╕циативник╕в», ╖здив до Москви ╕ нав╕ть до Криму.
П╕сля важко╖ хвороби батько, розум╕ючи, що йому не пощастить жити у Криму, взяв слово з╕ сво╖х д╕тей, що вони по╖дуть до Криму, нав╕ть попри те, що його могила буде далеко в╕д батьк╕вщини.
Ур╕╓ пощастило ще раз – вона повернулася до Криму разом з╕ сво╖ми д╕тьми. Ус╕ питання пере╖зду ╕ вибору м╕сця проживання узгоджувалися з нею як з найстаршою ╕ шанованою у родин╕ людиною. Прожити до старост╕ в Криму у любов╕ сво╖х близьких ╕ знайти на батьк╕вщин╕ в╕чний спок╕й – так судилося ╖й Всевишн╕м, всупереч спробам вожд╕в в╕д╕рвати кримськотатарський народ в╕д свого кор╕ння.
МАТИ АМЕТ-ХАНА СУЛТАНА
Нас╕бе-ханум – матер╕ дв╕ч╕ героя СРСР Амет-хана Султана теж пощастило, але по-╕ншому. П╕сля зв╕льнення Севастополя 9 травня 1944 року Амет-хану дали в╕дпустку, ╕ в╕н разом з╕ сво╖ми друзями по╖хав до р╕дно╖ Алупки. У книжц╕ письменника Бута Бута╓ва розпов╕да╓ться, як 18 травня, в День депортац╕╖ кримських татар, Амет-хан Султан рятував в╕д депортац╕╖ свою мат╕р. На св╕танку, коли людей почали виселяти з будинк╕в, льотчик прокинувся в╕д плачу матер╕. Амет-хан вмить вискочив на подв╕р'я ╕ налет╕в на солдат╕в, як╕ тримали за руки його мат╕р ╕ в╕дштовхували батька, який намагався щось пояснити ╖м.
На галас ╕ крики з будинку вискочив його друг Павло Головачов, який встиг вдягнутися. Коли солдати побачили оф╕цера в льотн╕й форм╕, з безл╕ччю орден╕в ╕ З╕ркою Героя Радянського Союзу, вони зупинилися.
На запитання, що в╕дбува╓ться, вони в╕дпов╕ли: «Викону╓мо наказ Верховного Головнокомандуючого про виселення ус╕х мешканц╕в татарсько╖ нац╕ональност╕ з м╕ста. Ця громадянка — вказав солдат на заплакану Нас╕бе — татарка. ╥╖ чолов╕к — з Дагестану, ми його не ч╕па╓мо. А от цей громадянин — вказав солдат на Амет-хана, якого Павло встиг в╕двести в б╕к, — напав на нас при виконанн╕ отриманого нами наказу. Схоже, п╕д трибунал захот╕в!».
Правда, п╕сля того, як Амет-хан вийшов з дому вже повн╕стю у в╕йськов╕й форм╕, з кап╕танськими погонами, орденами та З╕ркою Героя СРСР, солдати зн╕яков╕ли, а старший з них запропонував п╕ти до ╖хнього командира. Амет-хан так ╕ зробив, залишивши мат╕р п╕д охороною Павла Головачова.
Командир, вислухавши плутану розпов╕дь Амет-хана, похмуро в╕дпов╕в: «Дуже шкода, товаришу кап╕тан. Але мо╖ солдати д╕йсно виконують наказ Верховного Головнокомандуючого. Нараз╕ трива╓ виселення ус╕х татар з Криму. Поголовно, незалежно в╕д в╕ку ╕ стат╕».
«Але чому?! Чим завинили ц╕ люди?» – здивовано запитав Амет-хан. На це полковников╕ було н╕чого сказати, кр╕м того, що «операц╕я з виселення готувалася у глибок╕й та╓мниц╕ ╕ до сьогодн╕ ми нав╕ть не уявляли усе це в деталях».
Того дня мати Амет-хана уникла депортац╕╖, п╕сля численних дзв╕нк╕в ╕ телеграми до Москви, батьк╕в героя вивезли до Дагестану, де народився батько льотчика. Але там сво╖х проблем було б╕льш н╕ж достатньо, тому домовленост╕ про забезпечення батька ╕ матер╕ героя житлом влада республ╕ки не виконала.
В результат╕ батьк╕в Амет-хана за пропозиц╕╓ю командувача 8-╖ арм╕╖ генерала Тимоф╕я Хрюк╕на в╕дправили до станиц╕ Привольно╖ Краснодарського краю до будинку його батьк╕в. Там вони прожили доти, доки ╖м не дозволили повернутися до Алупки.
Повернення до Алупки не принесло радост╕ батькам Амет-хана, тому що жити в оточенн╕ чужих людей, коли на сотн╕ к╕лометр╕в навколо нема╓ жодно╖ людини тво╓╖ нац╕ональност╕ ╕ в╕ри, було дуже важко. Ус╕х р╕дних та друз╕в вислали ╕ нав╕ть т╕, хто ран╕ше знав Нас╕бе, стали називати ╖╖ Настею.
Сайт The QIRIM публ╕ку╓ уривок з розмови з Амет-ханом Султаном письменника Юр╕я Османова, описан╕й в його книз╕ «Три зустр╕ч╕». Амет-хан з г╕ркотою розпов╕да╓, через що йому довелося пройти, коли померла в Алупц╕ його мати ╕ ховати ╖╖ було н╕кому. Н╕кому було прочитати молитву, обмити т╕ло ╕ проводити в останню путь.
 Звичайно, ╓ розумники, як╕ вважають, що Амет-хан мав би змиритися з тим, що його мати депортують, з тим, що вона може загинути в дороз╕ ╕ в╕н ╖╖ б╕льше не побачить, якщо не сяде з нею в один вагон. Але в╕н виконав св╕й обов'язок перед мат╕р'ю якнайкраще. ╤ вс╕ подальш╕ роки виконував обов'язок перед народом – серед перших п╕дписував петиц╕╖ кримських татар з вимогою повернення народу до Криму, зустр╕чав сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в у сво╖й квартир╕ в Зоряному м╕стечку. Разом з народом в╕н переживав ус╕ його прикрощ╕ ╕ нав╕др╕з в╕дмовлявся зм╕нювати нац╕ональн╕сть. В╕дом╕ факти, коли йому пропонували п╕дписатися п╕д нагородними документами, як╕ представляли його до третьо╖ з╕рки Героя, в яких у граф╕ нац╕ональн╕сть було зазначено, що в╕н лакець, але в╕н не погодився.
Сам Амет-хан прожив недовге життя. Цього року у листопад╕ йому б виповнилося 100 рок╕в. Але загинув в╕н у 51 р╕к п╕д час випробування л╕таючо╖ лаборатор╕╖ л╕така ТУ-16. На його рахунку було понад 600 бойових вильот╕в, 49 збитих л╕так╕в, 150 пов╕тряних бо╖в. ╤ вже в╕н-то точно знав: для того, щоб людин╕ щастило, не треба мати зручну нац╕ональн╕сть або виг╕дних друз╕в. Нав╕ть в╕дваги та см╕ливост╕ бува╓ недостатньо, якщо в людин╕ нема╓ головного – г╕дност╕ ╕ чест╕.
КРИМСЬКОТАТАРСЬК╤ ОФ╤ЦЕРИ
А ця розпов╕дь – про те, як у 1945 роц╕ пощастило полковнику Решату Садредд╕нову. Досл╕дник кримськотатарсько╖ ╕стор╕╖ ╤бра╖м Во╓нний на шпальтах кримськотатарсько╖ газети «Авдет» розпов╕в про страти оф╕цер╕в ╕ солдат╕в з числа кримських татар, як╕ повернулися з фронт╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни ╕ вимагали повернути ╖хн╕ родини до Криму. У нашого героя, п╕дрозд╕л якого п╕сля кап╕туляц╕╖ Н╕меччини перекинули до Австр╕╖, з'явилася можлив╕сть отримати зв╕льнення, ╕ в╕н вир╕шив по╖хати додому, до С╕мферополя.
Побачене у Криму вразило його – до будинку, в якому жила його родина, заселилися ╕нш╕ людьми, а на вулицях не було жодного кримського татарина. Полковник, груди якого прикрашали нагороди, попрямував до будинку НКВС, але зустр╕в його молодий лейтенант, який н╕чого толком пояснити не м╕г. Зопалу Садредд╕нов вже взявся за св╕й нагородний ТТ, але ззаду хтось голосно наказав: «Кругом! Вийти з каб╕нету!».
Пот╕м вже до нього п╕д╕йшов якийсь незнайомець ╕ порадив терм╕ново ви╖жджати з Криму.
«Так╕, як ви, оф╕цери – кримськ╕ татари, вже при╖жджали два м╕сяц╕ тому ╕ вимагали пояснити, чому ╖хн╕ родини вислали з Криму. А ╖х, ос╕б 200-250, посадили до автобуса, вивезли за Карасубазар (нин╕ Б╕лог╕рськ) ╕ розстр╕ляли п╕д Б╕лою скелею. У вас ╓ 24 години, щоб залишити Крим».
Дос╕ не знаю, хто була ця людина, – розпов╕в Садредд╕нов.
В╕дразу п╕сля С╕мферополя в╕н по╖хав до Москви ╕ з'ясував, що його р╕дн╕ в Узбекистан╕, у м╕ст╕ Бекабад╕, куди в╕н негайно по╖хав ╕ знайшов ╖х у землянц╕ – голодних ╕ хворих.
Кримська татарка Ан╕фе Шевк╕╓ва також розпов╕дала автору розсл╕дування, що ╖╖ чолов╕к, старший лейтенант ╤бра╖м Шевк╕╓в був св╕дком розстр╕лу групи кримськотатарських оф╕цер╕в на в'╖зд╕ до Криму м╕ж Новоолекс╕╓вкою ╕ Джанко╓м. Состав зупинили сп╕вроб╕тники НКВС ╕ наказали ус╕м кримським татарам вийти, пов╕домивши, що ╖хн╕ родини виселен╕ з Криму, ╕ ╖м треба ╖хати до Середньо╖ Аз╕╖. К╕лька оф╕цер╕в з кримських татар стали обурюватися, п╕сля чого ╖х в╕двели у б╕к ╕ розстр╕ляли.
Також Шевк╕╓в розпов╕дав, що деяких кримськотатарських льотчик╕в, як╕ висловлювали невдоволення тим, що ╖хн╕х р╕дних в╕дправили помирати на чужину, посадили в бочки ╕ скинули з л╕так╕в.
Про випадки розстр╕лу кримськотатарських оф╕цер╕в, пише досл╕дник, розпов╕дали св╕дки в р╕зних районах Криму. Прим╕ром, на гор╕ Ай-Петр╕ 25 ос╕б в оф╕церськ╕й форм╕ з в╕д╕рваними погонами були скинут╕ з обриву, у такий же спос╕б к╕лькох людей м╕ж Гаспрою та М╕схором скинули в море. У Севастопол╕ на схил╕ Сапун-гори розстр╕ляли 78 оф╕цер╕в-кримських татар, ще 12 в╕йськових з числа кримських татар п╕д╕рвали разом ╕з машиною в сел╕ Туак Судакського району.
У сел╕ Корбекуль (нин╕ – ╤зоб╕льне п╕д Алуштою) 7 ос╕б розстр╕ляли вдень при св╕дках б╕ля ст╕ни сараю для суш╕ння фрукт╕в. М╕сцевий хлопчик-пастушок Володя Шеленга, який проходив повз з╕ стадом, розпов╕дав, що вп╕знав ╕з семи розстр╕ляних двох жител╕в села, серед яких був брат льотчика Муаррема Арнаутова.
У С╕мферопол╕ п╕сля того, як близько 400 оф╕цер╕в-кримських татар п╕дняли великий галас, ╕ справа д╕йшла до Москви, з ЦК над╕йшло розпорядження в╕дправити ╖х до санатор╕ю, поки в╕дбудеться «вир╕шення питання». Коли «р╕шення» було знайдено, оф╕цер╕в п╕д посиленою охороною п╕зно вноч╕ вивезли з санатор╕ю до ущелини ╕, за св╕дченням вод╕я, розстр╕ляли.
Ус╕м ╖м, на жаль, пощастило менше, н╕ж Решату Садредд╕нову.
ОПЕРАТОР КЕНАН КУТУБ-ЗАДЕ

Не секрет, депортац╕╖ вдалося уникнути тим небагатьом кримським татарам, як╕ 18 травня 1944 року були за межами Криму ╕ не мали там родич╕в. Прим╕ром, в╕домий в╕йськовий оператор ╕ к╕нодокументал╕ст Кенан Кадр╕-заде, який народився 13 серпня 1906 року в Стамбул╕ в с╕м'╖ кримськотатарського ем╕гранта, пише газета «Авдет».
Його батько Абдуре╖м Кутуб-заде був служителем мечет╕ в Криму ╕ свого часу вт╕к в╕д рос╕йських репрес╕й до Туреччини, але п╕зн╕ше в╕н вир╕шив повернутися до р╕дних м╕сць. Тому дитяч╕ та юнацьк╕ роки Кенана пройшли у Бахчисара╖. Тут зародилася мр╕я стати к╕нооператором. П╕сля навчання у Бахчисарайському художньо-промисловому техн╕кум╕ його направили працювати до Ялти, де разом з другом в╕н випадково побував на Ялтинськ╕й фабриц╕ Всеукра╖нського фоток╕ноуправл╕ння. Коли в╕н вийшов зв╕дти, в╕н буквально захвор╕в к╕нематографом. За якийсь час в╕н почина╓ працювати асистентом оператора на Ялтинськ╕й к╕нофабриц╕ «Восток-фильм». Але у 1930-т╕ роки в Криму знову почалися репрес╕╖ проти священнослужител╕в, ╕ батько Кенана знову ем╕гру╓ до Туреччини. Кенан ж, натхненний великою мр╕╓ю, ╖де до Москви, почина╓ працювати на московськ╕й к╕ностуд╕╖ «Востокфильм», а пот╕м к╕нооператором на Центральн╕й студ╕╖ документальних ф╕льм╕в. У 1932 роц╕ в╕н нав╕ть хот╕в вступати до ВД╤К, але йому завадила графа в паспорт╕ про м╕сце народження – Стамбул.
З початком в╕йни у 1941 роц╕ Кутуб-заде ╖де на передову, де у ранз╕ кап╕тана д╕ючо╖ арм╕╖ зн╕ма╓ кадри в╕йськово╖ хрон╕ки.
Його бойовий шлях оператора почався на 1-му Укра╖нському фронт╕ з к╕нозйомки бо╖в в район╕ Малина, пот╕м був репортаж з поля бою у Б╕л╕й Церкв╕. В арх╕вах к╕нохрон╕к збер╕гаються ╕ його зйомки Корсунь-Шевченк╕всько╖ операц╕╖. В район бойових д╕й його тод╕ закинули на л╕таку ╕, зн╕маючи в складних умовах сн╕жно╖ хуртовини, будучи важко хворим ╕ пересуваючись п╕шки з к╕ноапаратурою, в╕н, вт╕м, був щасливим, що у часи «великого горя ╕ велико╖ ст╕йкост╕» в╕н ╕ його к╕нокамера були причетн╕ до того, щоб «зберегти для нащадк╕в великий подвиг людей у в╕йн╕».
Були в його операторсько╖ б╕ограф╕╖ ╕ зйомки зв╕льненого в╕д н╕мц╕в Львова, ╕ поранення п╕д час наступально╖ операц╕╖ в Карпатах, ╕ обстр╕л з л╕така машини, в як╕й в╕н, ризикуючи життям, рятував к╕ноапаратуру ╕ в╕дзнят╕ матер╕али.
За б╕льш н╕ж 40 рок╕в роботи на Центральн╕й к╕ностуд╕╖ документальних ф╕льм╕в ним було створено десятки к╕ностр╕чок хрон╕ки в╕йни, але найв╕дом╕ша з них – «Таб╕р смерт╕ «Освенц╕м». Цей ф╕льм став головним доказом обвинувачення проти нацист╕в п╕д час Нюрнберзького процесу.
 Як розпов╕дав Кутуб-заде, в╕н за╖хав в «Освенц╕м» 28 с╕чня 1945 року, коли у концтабор╕ ще дим╕ли печ╕.
Дос╕ в╕н йшов по в╕йн╕ з╕ сво╓ю камерою легко ╕ см╕ливо, але у концтабор╕ його серце стискалося в╕д г╕ркоти, болю ╕ жаху, коли в╕н фотографував гори труп╕в замордованих д╕тей, д╕вчинку, яку вмовляли в╕д╕йти в╕д розстр╕ляно╖ бабус╕, цин╕чний напис на воротах «Кожному сво╓», димляч╕ крематор╕╖, акуратн╕ м╕шки з тоннами людського волосся, купи м╕шк╕в з окулярами, дитячими черевиками, горщиками. Зн╕маючи усе це, в╕н плакав.
«Коли я побачив д╕тей, на яких фашисти ставили сво╖ досл╕ди, коли побачив купи взуття ╕ волосся, думав – серце зупиниться. Зн╕мав ╕ плакав», – згадував оператор.
Увесь св╕т об╕йшли в╕дзнят╕ ним страшн╕ кадри простягнутих до оператора дитячих рученят з фашистськими таб╕рними клеймами п╕д рукавами смугастих роб. А кадри про хлопчика-б╕лоруса Гену Муравйова стали основою драматичного сюжету сп╕льного з Польщею ф╕льму «Пам'ятай ╕м'я сво╓».
35 дн╕в тако╖ пекельно╖ роботи не кожен м╕г витримати.
«М╕й колега ╕ друг Микола Биков не зм╕г зн╕мати. По╖хав. Справд╕, Освенцим потрясав ╕ почуття наш╕, ╕ волю», – згадував в╕йськовий оператор.
У мирний час Кутуб-заде працював спочатку на Ризьк╕й к╕ностуд╕╖, пот╕м на Ростовськ╕й студ╕╖ к╕нохрон╕ки, викладав студентам, але до к╕нця свого життя з його пам'ят╕ не стиралися картини, в╕дзнят╕ в Освенц╕м╕. Знайом╕ розпов╕дали, що в кишенях його одягу завжди були цукерки, якими в╕н пригощав д╕тей в пам'ять про малол╕тн╕х жертв концтабору.
Так, йому пощастило, в╕н уникнув жах╕в депортац╕╖, але побачен╕ ним в Освенц╕м╕ жахи витонченого способу знищення людей – назавжди залишили в його серц╕ незаго╓ну рану ╕ б╕ль.
Про те, що Кенан Кутуб-заде «пам'ятав ╕м'я сво╓», св╕дчить знайдений у Кримському арх╕в╕ лист, в якому в╕н зверта╓ться до вищого кер╕вництва Кримсько╖ АРСР з проханням клопотати перед його московським начальством про переведення його до Криму для зйомок кримського партизанського п╕дп╕лля. Оператор писав про те, що волод╕╓ достатн╕ми профес╕йними навичками та досв╕дом роботи у в╕йськових умовах, але, мабуть, його звернення залишилося без уваги. ╤ хто зна╓, можливо, якби Кутуб-заде опинився 18 травня 1944 року в Криму, його доля склалася б зовс╕м по-╕ншому.
В╤ЙСЬКОВИЙ Х╤РУРГ ЛЕНУР КУРТСЕ╥ТОВ
В╕йськовий х╕рург Ленур Куртсе╖тов, який дуже мало розпов╕да╓ про сво╓ життя, вт╕м, часто говорить так╕ слова: «Мен╕ пощастило, мене Бог врятував чотирир╕чною дитиною в депортац╕╖ ╕ береже дос╕».
 Дружина його сина Ан╕фе Куртсе╖това у розмов╕ з кореспондентом Укр╕нформу розпов╕ла, що по крупицях д╕зна╓ться в╕д свекра ╕стор╕ю його родини. В╕н народився у Бахчисарайському район╕, в сел╕ Янджу, перейменованому у 1946 роц╕ на Путил╕вку. Йому було неповних чотири роки, коли його мат╕р з двома д╕тьми депортували до Тули. Батька ж вислали в ╕ншому напрямку – до Узбекистану: таких ╕стор╕й у кримських татар, коли родини розлучалися або губилися п╕д час депортац╕╖, дуже багато. У 1946 роц╕, коли комендантський режим суворо забороняв кримським татарам залишати населен╕ пункти, до яких ╖х депортували, мат╕р нашого героя вир╕шила ви╖хати за меж╕ Тули, щоб отримати хоч якусь в╕сточку про р╕дних. У дорогу вона взяла свою 3-р╕чну доньку Ресм╕╓, але за короткий час на одн╕й з рос╕йських станц╕й ╖╖ зупинив конвой ╕, з'ясувавши, хто вона ╕ зв╕дки ╖де, заарештував. Д╕вчинку в╕дправили до дитбудинку. За ╕гнорування комендантського режиму ж╕нку засудили до трьох рок╕в позбавлення вол╕, але у зв'язку з тим, що у в'язниц╕ вона дуже захвор╕ла ╕ практично помирала, ╖╖ випустили. П╕сля зв╕льнення вона заходилася всюди шукати свою доньку, але марно. Це стало справжньою трагед╕╓ю для родини, яка вже п╕сля скасування комендантського режиму возз'╓дналася в Узбекистан╕ ╕ все життя продовжувала шукати зниклу д╕вчинку. Що ц╕каво, дов╕дку про смерть матер╕ дитини не видавали, але й жодно╖ ╕нформац╕╖ про зниклу дитину не надавали теж. Хтось проговорився, що, можливо, красиву д╕вчинку швидко удочерили, ╕ родина Куртсе╖тових не втрачала над╕╖ на зустр╕ч з нею. В родин╕, а у Ленура були ще сестра Сефа╓ ╕ брат Асан, пост╕йно говорили про зниклу сестру, що, напевно, ╕ стало попередженням для Всевишнього берегти ус╕х ╕нших д╕тей.
╤ в╕н збер╕г ╖х – Ленур Куртсе╖тов вижив нав╕ть п╕сля серйозно╖ дози опром╕нення рад╕ац╕╓ю п╕д час роботи на Чорнобильськ╕й АЕС. В╕н зм╕г вистояти ╕ перемогти хворобу, попри те, що ╕ншим його колегам-чорнобильцям пощастило менше.
Життя, щоправда, не було легким, ╕ насолодитися роками спокою в Криму йому не вдалося.
П╕сля навчання у Самаркандському мед╕нститут╕ його направили працювати до Б╕лорус╕, пот╕м – до Казан╕, пот╕м – до Н╕меччини. Зв╕дти, на початку 1980-х, йому було наказано ╖хати до Головного в╕йськового шпиталю у Ки╓в╕. ╤ саме зв╕дти полковник запасу Куртсе╖тов по╖хав з ╕ншими л╕карями рятувати уражених рад╕ац╕╓ю чорнобильц╕в. Понад 30 рок╕в в╕н пропрацював у ки╖вському госп╕тал╕, ╕ нав╕ть жив поруч з ним, щоб його «за дзв╕нком» можна було викликати на операц╕╖ або консультац╕╖. Тривалий час в╕н очолював торакальне в╕дд╕лення госп╕талю, був позаштатним онкологом. Практикуючий х╕рург з великим досв╕дом написав понад 20 наукових роб╕т з р╕зних метод╕в л╕кування та реаб╕л╕тац╕╖ хворих.
Два роки тому в╕н вийшов на давно вже заслужену пенс╕ю, але все одно щодня продовжу╓ ходити на роботу, щоб зустр╕тися з╕ сво╖ми пац╕╓нтами. Йому вид╕лили каб╕нет, в якому в╕н продовжу╓ приймати ╕ консультувати хворих, як╕ одужують, завдяки його власним ун╕кальним методикам л╕кування.
За словами Ан╕фе Куртсе╖тово╖, батько в родин╕ – останн╕й св╕док злочинно╖ депортац╕╖ 1944 року. Попри важк╕ випробування, як╕ йому випали, в╕н завжди в╕дкритий ╕ добрий до людей, допомага╓, чим може.
«В╕н справжн╕й трудяга, для нього сенс життя – у служ╕нн╕ справ╕, на його рахунку найскладн╕ш╕ операц╕╖, сотн╕ врятованих людей. Його ╕ сьогодн╕ важко застати вдома – в╕н йде до людей, щоб допомогти ╖м. Сам веде здоровий спос╕б життя, кожен день почина╓ться з зарядки, дос╕ не носить окуляри, ось такий в╕н у нас», – розпов╕да╓ Ан╕фе.
Бог частенько заглядав у життя Ленура Куртсе╖това ╕ зам╕сть втрачено╖ в далек╕ роки сестрички подарував йому трьох онучок, яким сьогодн╕ 12, 10 ╕ 4 роки. Один з «подарунк╕в» – середня онука – в╕н отримав прямо на св╕й день народження.
Напевно, для них в╕н намагався зберегти св╕й будинок п╕д Бахчисара╓м, в якому народився ╕ зв╕дки його депортували. В який при╖жджав за першо╖ можливост╕ ╕, перебуваючи у велик╕й дружб╕ з його нин╕шн╕ми господарями, допомагав з його ремонтом ╕ утриманням, щоб ст╕ни цього будинку не руйнувалися, а стояли якомога довше.
Зера Аширова
www.ukrinform.ua
╤люстрац╕я: Рустем Ем╕нов. М╕ж минулим ╕ майбутн╕м (╕з з╕брання Ленура ╤слямова)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22329

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков