Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
Про траг╕чну долю в╕дважно╖ розв╕дниц╕ холодноярських повстанц╕в Ольги...


НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
Виставка висв╕тлю╓ знаков╕ под╕╖ во╓нно╖ ╕стор╕╖ Ки╓ва…


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
Не вс╕м цим фактам знайшлося м╕сце у шк╕льних п╕дручниках, але саме завдяки ╖м ╕стор╕я ста╓ живою...


ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 15.05.2020
ВАЛЕНТИН БУТ: СУДНОП╤ДЙОМНА ЕПОПЕЯ

(Зак╕нчення, початок в №16 за 2020 р.)

П╕д каб╕нетом начальника морсько╖ ╕нженерно╖ служби П╕вденного морського району чекали к╕лька оф╕цер╕в. Проте черга посувалася швидко ╕ менш н╕ж за годину я ув╕йшов до каб╕нету. П╕дполковников╕ К. було на вигляд рок╕в за сорок. В╕н сид╕в за письмовим столом, закладеним паперами, гортаючи якийсь документ. Поставивши п╕дпис, закрив його ╕ запросив мене с╕сти. Розмова була короткою. Мен╕ не довелося н╕ викладати суть сво╓╖ ╕н╕ц╕ативи, н╕ переконувати його в неприйнятност╕ набуття мною статусу юридично╖ особи. Д╕знавшись, у як╕й я справ╕, в╕н коротко кивнув ╕ спитав, чи робив я розрахунки. При тому, його ц╕кавили не ст╕льки техн╕чний б╕к справи, як ╖╖ економ╕чна складова. Проглянувши представлен╕ мною документи: економ╕чне обгрунтування судноп╕дйомних роб╕т, декларац╕ю та гарант╕йн╕ зобов'язання стор╕н, в╕н схвально кивнув, але зауважив, що догов╕р на виконання роб╕т не в╕дпов╕да╓ форм╕, прийнят╕й у його в╕домств╕. Д╕ставши аркуш чистого паперу, в╕н швидко накидав зразок заяви та надиктував форму типового договору-доручення.
- Коли ви плану╓те приступити до операц╕╖? - спитав в╕н, щойно з тим було пок╕нчено.
- З двадцятого червня. Це ма╓ якесь значення? - спитав в свою чергу я.
- Зараз н╕, та щойно ми п╕дпишемо догов╕р, строки матимуть часов╕ рамки. Ви ж, певно, звернули увагу на пункт розд╕лу "В╕дпов╕дальн╕сть стор╕н", який передбача╓ монетарн╕ санкц╕╖ в раз╕ недотримання строк╕в?
Щиро кажучи, я був вражений. - Так, я пом╕тив той пункт. ╤ хочу сказати, що мен╕ в╕н не до вподоби, - сказав я. - Ваш╕ топляки лежать на дн╕ вже к╕лька рок╕в ╕ до них н╕кому нема╓ д╕ла, але варто взятися за них, як тебе тут же починають заганяти у пастку к╕нечних строк╕в. Чи не зда╓ться вам, що з мого боку було б аж надто самовпевнено оголошувати про будь-як╕ строки завершення, ще не взявшись до справи? Ви ж розум╕╓те, що на завад╕ ╖х дотримання може стати будь-що: в╕д негоди до контрагент╕в?
- Так, я все це розум╕ю. - кивнув п╕дполковник. - Але так╕ тут правила гри. ╤ за цими правилами форма договору ╓ чинником незм╕нним. З╕ свого досв╕ду скажу, що строки дисципл╕нують. Можу, лишень, порадити робити поправки на вс╕ т╕ обставини, коли вписуватимете ту дату.
- Та, певно ж, так ╕ доведеться робити, - згодився я, складаючи папери до теки.
- От ╕ добре.- п╕дполковник встав ╕, прощаючись, потиснув руку. - Готуйте догов╕р за нашою формою. А я, тим часом, вже в понед╕лок допов╕м про все командуючому, адм╕ралу Рекуцу. Телефон ма╓те?
- Так. - Я назвав йому св╕й номер.
- Щойно буде результат, я вам зателефоную.
Чекати довелося довго. Я, зв╕сно, не спод╕вався, щоб оч╕льник такого поважного п╕дрозд╕лу кинувся допов╕дати мен╕ про результат, щойно вийшовши з каб╕нету адм╕рала. А все ж, працюючи над кресленнями та розрахунками, я не в╕ддалявся в╕д телефону весь той понед╕лок. Дзв╕нка не було.
'Власне', сказав я соб╕ п╕зно ввечер╕, 'пан К., певно ж, ма╓ не одну твою справу в голов╕. Може, до не╖, нараз╕, не д╕йшла черга. Може й зустр╕ч╕ ╖хньо╖ ще не було. Всяке трапля╓ться. Ти знай сво╓ - готуй все, що треба, аби, коли прийде час, н╕чого не п╕двело'.
╤ я готував, намагаючись передбачити щонайменш╕ др╕бниц╕. ╤ якщо за техн╕чний б╕к справи я не надто переживав, бо там все легко обчислювалося ╕ прораховувалося, якщо попередн╕ усн╕ домовленост╕ з контрагентами (помпи, газор╕зка, трактор, автокран, автотранспорт) були стов╕дсотково над╕йними, бо ж вони, так само як ╕ я, шукали зароб╕тку, були зац╕кавлен╕ в ньому, то питання правов╕, питання, що стосувалися вза╓мод╕╖ з державними органами, потребували щонайпильн╕шо╖ уваги. На той час я ще не мав аж надто негативного особистого досв╕ду сп╕лкування з державою - лише нап╕взабуте шахрайство Б╕лоп╕льського м╕ського голови, в результат╕ якого мою с╕м'ю, в числ╕ ще десятка м╕стян, було викинуто з черги на квартиру незадовго до здач╕ будинку - та, з огляду на те, що в╕дбувалося навколо, я мав певн╕ побоювання, що саме держава, точн╕ше, ╖╖ недолуге чиновництво може поламати мо╖ плани. Так воно й сталося. Але про те п╕зн╕ше. М╕ж тим, час лет╕в невпинно. Минув тиждень, минуло два тижн╕, минуло три, а дзв╕нка все не було. Я продовжував готувати операц╕ю, але недобр╕ думки нав╕дували мене все част╕ше. Зв╕сно, можна було зателефонувати самому, та тут ставало на завад╕ почуття г╕дност╕ - оте саме, що не дозволя╓ просити допомоги у сильних та багатих. Двадцять третього лютого я все ж не втерп╕в ╕ нав╕дав командира див╕з╕ону ракетних катер╕в каперанга С.
- Щось не так, Олекс╕ю Валер'яновичу? Як╕сь проблеми з командуванням?- спитав, щойно прив╕тавшись.
- Що ви ма╓те на уваз╕? - зв╕в той брови.
- Я маю на уваз╕ те, що п╕дполковник К. об╕цяв по╕нформувати мене про результат зустр╕ч╕ з адм╕ралом, але минуло вже три тижн╕ ╕ - жодного дзв╕нка.
- Ну, три тижн╕ - то не строк, - усм╕хнувся той. - Пов╕рте, ми зац╕кавлен╕ в очищенн╕ акватор╕╖ н╕як не менше, ан╕ж ви в отриманн╕ сво╓╖ вигоди. Не хвилюйтеся. Все буде гаразд.
- Та я б ╕ не хвилювався, - в╕дказав я, - якби ж папери вже були п╕дписан╕. А так я з╕брав команду, а поставити ╖й певн╕ завдання не можу.
- Ви ма╓те на уваз╕…
- Я мовлю про те, Олекс╕ю Валер'яновичу, - в╕в сво╓╖ я, - що одними добрими нам╕рами цю справу не зробити. Л╕то не за горами. Не зчу╓мося, як тут буде. Саме час п╕дтягувати потроху матер╕альн╕ ресурси: дерево, брезент, матер╕ал для пластир╕в ╕ заглушок, пора робити, бодай, м╕н╕мальн╕ запаси витратних матер╕ал╕в - пропану, кисню, дизпалива. Але ж, ви розум╕╓те, що вкладатися в те неможливо, якщо нема╓ гарант╕й…
- Я зрозум╕в вас, - посерйозн╕шав каперанг. - Скаж╕ть, догов╕р ви вже склали?
- Так. Догов╕р готовий.
- Давайте тод╕ так: я спробую п╕слязавтра, а може й завтра переговорити про це з командувачем, а ви п╕слязавтра зателефонуйте мен╕ десь ближче до четверто╖.
На тому й роз╕йшлися.
Через день каперанг зателефонував ╕ порадував тим, що мав розмову з адм╕ралом.
- Результат позитивний, сказав в╕н. - тож нам треба буде найближчим часом з'╖здити в Новоозерне та п╕дписати папери. Коли саме, я пов╕домлю.
╤ знову потягнулося чекання. Довге чекання. Зак╕нчилася зима, непом╕тно серед турбот промайнув березень, а м╕й телефон н╕мував.
Тим часом, я не сид╕в склавши руки: узгодив заплановану операц╕ю у райдержадм╕н╕страц╕╖ ╕, за порадою тод╕шнього ╖╖ голови Радченка Миколи Григоровича, нав╕дався до м╕сцевого представництва ╤нспекц╕╖ охорони навколишнього природного середовища, де так само узгодив роботи з утил╕зац╕╖ п╕днятих з дна бухти суден.
Треба в╕ддати належне, - вс╕ представники м╕сцево╖ влади, до яких звертався по справ╕, з повним розум╕нням ╕ ус╕╓ю можливою доброзичлив╕стю ставилися до мого нам╕ру. Так, коли не раз перев╕рен╕ ╕ уточнен╕ розрахунки показали, що низьк╕ ц╕ни на металобрухт не те, що не принесуть бодай м╕н╕мально╖ вигоди, але й не дозволяють вийти на самоокупн╕сть, коли стало ясно, що не буде з чого нав╕ть сплатити податки, райдержадм╕н╕страц╕я ╕ м╕сцев╕ екологи п╕дписали клопотання до Державно╖ податково╖ адм╕н╕страц╕╖ в АР Крим з проханням не стягувати податки за проведення роб╕т з очищення акватор╕╖ бухти Вузька в╕д затоплених суден. Що з того вийшло, д╕зна╓мося дал╕.
Мене ж тод╕ от╕ низьк╕ ц╕ни на брухт доводили ледь не до розпачу. Р╕ч у т╕м, що попередн╕ розрахунки показували, що роботи ц╕лком виходять на самоокупн╕сть ╕ нав╕ть залишаються невелик╕ кошти на накладн╕ витрати, на сплату податк╕в зокрема. Тепер же, пропущен╕ через економ╕чний в╕дд╕л, вони показували хоч ╕ невелику, але очевидну нерентабельн╕сть. У пошуках виходу я перебирав вс╕ можлив╕ способи здешевлення роб╕т, але р╕шення все не приходило. Неможливо було ур╕зати й без того невисок╕ зарплати газор╕зник╕в; розц╕нки за вантажоп╕дйомн╕ та транспортн╕ роботи мали сво╖ ч╕тк╕ тарифи, занизивши як╕, ти негайно втрачав п╕дрядник╕в; а про придбання дизпалива, пропану та кисню за заниженою ц╕ною н╕чого було ╕ мр╕яти. Залишалася, щоправда, благенька над╕я на те, що ц╕на брухту потроху зростатиме. Тенденц╕╖ до того просл╕дковувалися. Та чи п╕дн╕меться вона до л╕та наст╕льки, аби забезпечити, бодай, нульовий р╕вень рентабельност╕? У ц╕й безвиход╕ лишалося х╕ба ще прорахувати вар╕ант оптового збуту п╕днятих з дна моря посудин. Для того треба було д╕знатися чи патрають де поблизу стар╕ посудини ╕ вияснити, що коштуватиме буксирування ╖х до того м╕сця. Про все те можна було д╕знатися напевно лише у порту. Отож, третього кв╕тня, я с╕в о сьом╕й ранку на портовський автобус ╕ за двадцять хвилин вже був у порту Чорноморськ. Треба сказати, що цей невеличкий, ╕деально захищений порт ДАТ Чорноморнафтогазу ╓ абсолютно ун╕кальним, оск╕льки це ╓дина в усьому Азово-Чорноморському басейн╕ база морських геолог╕в. Саме цей порт забезпечував розв╕дку, розробку та експлуатац╕ю нафто-газових родовищ на шельф╕ не лише Азовського та Чорного мор╕в, але й под╕бн╕ ж роботи у В'╓тнам╕. Тут базувалися ун╕кальн╕ судна, зокрема, один з найпотужн╕ших плавучих кран╕в св╕ту "Титан-2". У т╕ дн╕ компан╕я Чорноморнафтогаз була чи не найпотужн╕шим ╕, безсумн╕вно, найперспективн╕шим п╕дпри╓мством на всьому п╕востров╕. Потрапити на його територ╕ю тод╕ було в╕дносно просто: треба було лишень показати на прох╕дн╕й паспорт.
В управл╕нн╕ порту я знайшов економ╕чний в╕дд╕л, пояснив секретарц╕ мету свого в╕зиту ╕, отримавши розпорядження чекати, заступив на вахту п╕д дверима каб╕нету. Скоро до мене при╓днався довготелесий стариган з пишним в╕нцем м'якого мов пух сивого волосся. Вдягнутий в╕н був дуже просто: стоптан╕ черевики, витягнут╕ на кол╕нах темн╕ штан╕ та дешевий турецький светрик, непоказний с╕рий кол╕р якого оживляв лише б╕лий ком╕рець бездоганно чисто╖ сорочки. Обв╕трене ╕ вже добряче засмагле обличчя старого певн╕ше за вс╕ дов╕дки засв╕дчувало явно некаб╕нетний проф╕ль його заняття. Ми перекинулися н╕чого не значущими словами: щось про погоду, обм╕нялися думками про арешт Лазаренка та явну розправу над Чорноволом. Я ще спитав його, чи не чув в╕н, бува, чи утил╕зують стар╕ судна в Криму. Старий в╕дпов╕в ствердно ╕ став пояснювати в як╕й саме з бухт Севастополя тим займаються, коли це виглянула секретарка ╕ запросила до каб╕нету мене.
В просторому св╕тлому каб╕нет╕, за столом, заставлен╕м телефонами та теками з паперами, спиною до в╕кна, сид╕в невеличкий чолов╕чок у великих окулярах з оправою траурно-чорного кольору. В╕н був коротко стрижений ╕, попри ранкову пору, виглядав так, наче на ньому вже зорали поле.
- Це вас ц╕кавлять розц╕нки на послуги нашого флоту? - спитав в╕н, досить р╕зко.
- Так, - кивнув я.
- Ми тако╖ ╕нформац╕╖ не да╓мо. Нав╕що це вам?
- Бо, можливо, мен╕ доведеться ним скористатися, - в╕дпов╕в я.
- Можливо? - чолов╕чок пом╕тно на╖жачився.
- Можливо. Для того, щоб знати напевно, мен╕ й потр╕бно знати варт╕сть ваших послуг.
- А чим це ви там займа╓теся? Можна поц╕кавитися характером ваших роб╕т?
- Характер наших роб╕т ц╕лком покладистий, можна нав╕ть сказати, сумирний, - не дуже доладно скаламбурив я, аби трохи послабити напружен╕сть, що в╕брувала в каб╕нет╕, схоже, ще до мо╓╖ появи в ньому. - Я планую п╕дняти дек╕лька затонулих суден.
Але чолов╕чок за столом, схоже, не пом╕тив мо╓╖ мимов╕льно╖ спроби розрядити атмосферу.
- Де саме? - спитав в╕н ╕ то, так холодно, з таким серйозним лицем, що бажання вести розмову у жарт╕вливому ключ╕ в╕дпало саме-собою.
- Тут, неподал╕к, - сказав я, п╕длаштовуючись п╕д тон хазя╖на каб╕нету.
- Я так розум╕ю, вас ц╕кавить плавкран?
- Можливо, що й плавкран, але, найперш, буксир. Невеликий. Скаж╕мо, "Гоусан-5".
Запала пауза. Чолов╕чок зняв окуляри, покрутив ╖х роздумливо в пальцях, поглядом блукаючи десь по ст╕н╕ за мо╓ю спиною. - Ну, гаразд, - сказав в╕н по хвилинному ваганню. - Я дам вам розц╕нки, але за умови, що ви н╕де ╖х не будете аф╕шувати. Зачекайте в коридор╕ доки я п╕дготую дов╕дку.
На стол╕ в цей час засп╕вав телефон ╕ чолов╕чок, ухопивши слухавку, махнув рукою.
'Отако╖', - подумав я, крокуючи до дверей у супровод╕ секретарки, що мов п╕дкинута пружиною вискочила з-за столу на помах руки свого шефа. 'Якась дивна тут, у них, атмосфера. Особливо ж оте: "не аф╕шувати"... Чи не надто загадково для комерц╕йно╖ компан╕╖?'
Старигана, що ступив було крок до дверей, секретарка зупинила одним лише поглядом.
- Не зараз. Чекайте! - кинула вона, причиняючи двер╕ перед самим його носом.
- Зайнят╕… - промовив в╕н, наче вибачаючись за тон секретарки. - Н╕чого не поробиш, почекаю. Мо╖ ще готують судно… А ви ще не вир╕шили сво╓╖ справи? - запитав, постер╕гши, що я не посп╕шаю п╕ти.
- Майже вир╕шив, - усм╕хнувся я. - Дов╕дку на руки дадуть ╕ можна рушати. А ви з якого судна?
- Я? - перепитав старий, наче дивуючись, що його не признали. - Я кап╕тан Нептуна.*
В цей час знову виглянула секретарка.
- Заходьте. Обо╓, - кивнула вона головою.
Я пропустив старого поперед себе ╕ ми зайшли до каб╕нету.
- Ось! - йоршистий чолов╕чок зустр╕вся з╕ мною очима ╕ простягнув аркуш паперу.
Я вже зробив було крок вперед, обходячи старого, коли це на стол╕ забекав ╕нший телефон, чолов╕чок приклав слухавку до вуха… ╕ тут сталося щось неймов╕рне: чолов╕чок з╕рвався на р╕вн╕ ╕ н╕би аж витягнувся весь. Моя дов╕дка випала з його руки, коли в╕н замахав на нас. Ми повернулися, аби вволити його дещо екзальтоване розпорядження, та, на лихо, старий ворушився, певно, недостатньо енерг╕йно, бо дебела секретарка шул╕кою налет╕ла на нього ╕ виштовхала в плеч╕.
- Оце-то так! - т╕льки й спром╕гся промовити я, коли ми опинилися в коридор╕. - Це у вас тут такий стиль сп╕лкування?
- Певно, генеральний зателефонував, - н╕яково, наче вибачаючись за чуже хамство, в╕дказав старий кап╕тан. Його засмагле лице при тому потемн╕ло ще б╕льше.
Варт╕сть оренди буксира була пор╕вняно невеликою, але при тому в прим╕тках було зазначено, що орендар мав сам сплачувати за паливо. З урахуванням того, що добова витрата палива найдешевшим з придатних для тако╖ справи буксиром втро╓ перевищувала варт╕сть його добово╖ оренди та того нюансу, що оптове збуття топляк╕в оц╕нювалося в рази нижче, про цей вар╕ант можна було забути.
Цими ж днями я ще раз побував в Новоозерному. Цього разу з директором м╕сцевого аеропорту, мо╖м добрим товаришем Дубиною Леон╕дом ╤вановичем - людиною надзвичайно енерг╕йною, п╕дпри╓мливою та д╕╓вою. Щойно д╕знавшись про мою авантюру, в╕н дав чимало д╕лових порад, а на мою пропозиц╕ю долучитися до команди, радо погодився.
Метою цього мого в╕зиту було намагання прискорити ну вже надто затяжну епопею з п╕дписанням угоди та спробою заручитися ще й клопотанням ВМС щодо зв╕льнення ц╕╓╖ операц╕╖ в╕д оподаткування.
П╕дполковник К. мав вельми заклопотаний вигляд. Я звернув на це увагу, щойно переступивши пор╕г каб╕нету.
- Невчасно?
- Н╕, н╕чого. Маю хвилину часу. Ви у як╕й справ╕? Певно, щодо п╕дписання угоди?
- Саме так. Пора б вже.
- За цим д╕ло не стане. Командуючий вже, в принцип╕, дав "добро".
- То що ж перешкоджа╓ с╕сти ╕ п╕дписати? - спитав я прямо.
- Розум╕╓те, не вс╕м до смаку, що ВМС н╕чого в╕д вашо╖ д╕яльност╕ не отриму╓…
- Чекайте, як це "н╕чого не отриму╓"? - здивувався я. - Ми залиша╓мо вам очищену в╕д топляк╕в акватор╕ю. Я гадав, що саме в цьому поляга╓ ╕нтерес вашого в╕домства.
- Так, зв╕сно… - в╕н скрушно зв╕в брови. - Але ц╕ суденця по факту й дос╕ ╓ власн╕стю ВМС. Розум╕╓те?
- Розум╕ю ╕ не ставлю те п╕д сумн╕в, - в╕дказав я. Але ви тод╕ ма╓те визначитися, що вам потр╕бн╕ше: залишатися власниками затоплених суден чи очищено╖ акватор╕╖ бази. В усякому раз╕, н╕чого ╕ншого за нин╕шн╕х обставин я запропонувати не можу. Ви ж бачили мо╖ розрахунки, ма╓те економ╕чне обгрунтування, тож зна╓те не зг╕рш за мене, що окр╕м над╕╖ отримати в результат╕ одне з п╕днятих суденець, я маю в╕д ц╕╓╖ операц╕╖ лише головний б╕ль ╕ купу роботи. Мен╕ нав╕ть н╕ з чого сплатити податки. До слова, я ╖хав до вас, аби спитати, чи не звернулося б ваше в╕домство до ДПА** з клопотанням не оподатковувати цю операц╕ю?
- Н╕-н╕, - п╕дн╕в руки п╕дполковник. - Ми не ма╓мо жодного стосунку до податково╖. Командування на таке не п╕де. Це вже ви вир╕шуйте якось сам╕.
- Гаразд, - сказав я. - Вир╕шуватиму це сам. Але що ж з п╕дписанням папер╕в? Днями я маю ╖хати до С╕мферополя. Йдучи на прийом до голови ДПА, я хот╕в би бути впевненим, що з рештою у ц╕й справ╕ все залагоджене.
- ╥дьте до С╕мферополя, вир╕шуйте справу з податк╕вцями, а коли повернетеся, я з вами зв'яжусь ╕ пов╕домлю, коли п╕д'╖хати на п╕дписання, - п╕дполковник п╕днявся з-за столу, даючи зрозум╕ти, що розмову зак╕нчено.
Ми попрощалися ╕ я вийшов. То була остання наша зустр╕ч.
- Нездогадливий ти, Валентине В╕кторовичу, - п╕сля довго╖ мовчанки резюмував м╕й товариш по дороз╕ назад. - Невже ж не розум╕╓ш, що дядько хоче отримати св╕й шматочок пирога? Все оте козовод╕ння з п╕дписанням папер╕в не щось ╕нше, як спос╕б натякнути тоб╕ на ту тонку обставину.
- Шматочки цього пирога давно розписан╕, Леон╕де ╤вановичу. Вс╕. ВМС отримують найб╕льший - очищену акватор╕ю.
- Так, ВМС. Але не п╕дполковник чи хто там ще з ним. В╕дчува╓ш р╕зницю? Йому що в╕д тво╓╖ зат╕╖? Рад╕сть знайомства з тобою? Ти Карнег╕ читав? Особиста зац╕кавлен╕сть гори рушить!
- Читав я Карнег╕ ╕ все це розум╕ю, але мен╕ нема╓ зв╕дки викро╖ти йому його ╕нтерес. Ця справа економ╕чно неперспективна. ╤накше охоч╕ стояли б у черз╕. Зв╕сно, можна утил╕зувати вс╕ судна ╕ тод╕ не ма╓мо проблем з╕ сплатою податку. Ще й можна в╕дщипнути якийсь шматочок п╕дписантам. Не шкода. Але м╕й ╕нтерес - буксир. Одним шматком. Саме заради нього - не заради семи-восьми тисяч гривень - я зав╕вся з ц╕╓ю справою. А за цього розкладу мен╕ самому доведеться взяти вдовгу, принаймн╕, тисяч зо п'ять.
- П'ять тисяч в так╕й справ╕ - не грош╕. Можна буде знайти.
- А в╕с╕м тисяч, якби пор╕зати буксир, - то грош╕? Я майже те саме за сезон в бухт╕ зароблю, не рвучи при тому жили.
- Отже: коса на кам╕нь? - скрутнув головою товариш.
- Тут б╕льше п╕дходить: пан, або пропав, - усм╕хнувся я.
- П╕дполковник шукатиме ╕ншого. Того, хто п╕дмастить його. Думаю, вже шука╓.
- Хай шука╓. Що я тут можу вд╕яти? - здвигнув я плечима. - Через голову не плигнеш. Поки ж робимо, що можемо…
Що можемо… На жаль, усп╕х справ, за як╕ беремося, далеко не завжди залежить виключно в╕д нашо╖ вол╕, в╕д нашо╖ наснаги, в╕д наших зусиль. В командн╕й робот╕ важлива координац╕я, по╓днання зусиль ╕ ╓диний вектор руху. Гарно, коли вагон котять вс╕ разом ╕ в один б╕к. Коли ж хтось лише ╕м╕ту╓ зусилля чи, того г╕рше, п╕дклада╓ п╕д колеса зал╕зного "черевика", вагон, скор╕ш за все, не зрушить з м╕сця. Щось под╕бне сталося ╕ в цьому випадку.
Наприк╕нц╕ першо╖ декади кв╕тня, мов на замовлення, в╕дд╕л осв╕ти в╕дправив мене у в╕дрядження до С╕мферополя на курси п╕двищення квал╕ф╕кац╕╖. Грошового забезпечення, щоправда, дали п╕д те лише половину. А оск╕льки полегшувати ╕ без того куций с╕мейний бюджет нам╕ру не мав, то з тим ╕ по╖хав. Курси тривали всього десять дн╕в - гарний шанс попоститися ╕ в╕дновити форму. Чи треба казати, що в╕зит до ДПА АР Крим мав бути ключовою под╕╓ю то╖ по╖здки! Я готувався до зустр╕ч╕ з ус╕╓ю можливою ретельн╕стю, знову й знову в╕дшл╕фовуючи аргументи, як╕ мали переконати головного податк╕вця Криму не оподатковувати плановану мною операц╕ю. ╤ от одного чудового кв╕тневого дня, щедро сповненого сонячних промен╕в, св╕жовипорснуло╖ яскраво-зелено╖ брост╕, накинувши на плеч╕ нев╕дпорну ег╕ду з клопотань м╕сцево╖ влади, я п╕днявся на високий ганок з торця с╕ро╖ кам'яниц╕ на Рози Люксембург, 29 ╕ побрався сходами нагору.
На другому чи на третьому поверс╕, у просторому холл╕ - тр╕умф скла ╕ св╕тла - побачив нарешт╕ табличку: "Голова ДПА в АР Крим".
Назустр╕ч п╕днялася кульбабка-секретарка: чорна сп╕дничка, приталений жакет, б╕ла з м'яким перламутровим полиском блуза, на ши╖ т╕сний разок гарно╖ п╕дробки п╕д перли.
- Ви до кого? - уважний погляд великих гарних очей охоплю╓ тебе всього, в╕д голови до п'ят, ф╕ксуючи кожну др╕бницю: тво╖ стоптан╕, запилен╕ черевики, штани, стр╕лки яких давненько не бачили праски, плащ - крик моди час╕в розвинутого соц╕ал╕зму...
- Я до голови податково╖ адм╕н╕страц╕╖, - голос м╕й, добряче п╕дсушений восьмиденним постом, прозвучав так сипло, нече мен╕ було рок╕в за с╕мдесят.
- Мен╕ шкода, але голова у в╕дрядженн╕. Буде лише на тому тижн╕. Чи могла б я вам чимось допомогти?
Розчарування мо╓ було великим, бо ж чекати на повернення чиновника мен╕ не було де: за два дн╕ мав зв╕льняти к╕мнату в гуртожитку. Та й квиток додому вже лежав у кишен╕. Але в голос╕ ж╕нки звучали щир╕, доброзичлив╕ нотки. 'Чим вона може тут допомогти…'
- Навряд чи, - в╕дпов╕в я, щосили намагаючись приховати сво╓ розчарування. Ну чого б ото було не зайти сюди одразу по при╖зду!
- Можливо, ваше питання зможе вир╕шити заступник голови? В╕н ма╓ вс╕ його повноваження.
«А, що… Мо' й справд╕? Яка, зрештою, р╕зниця? - подумав я, а вголос сказав: - Власне, чому б ╕ н╕?»
- От ╕ гаразд, - усм╕хнулася ж╕нка. - Пройд╕ть ось у цей каб╕нет, с╕дайте, а я тим часом його покличу.
Я с╕в у глибоке м'яке кр╕сло, д╕став з╕ свого потертого дипломата теку з паперами ╕ саме вчасно - у дверях показався невисокий чолов╕к - сивоголовий, з залисинами, м'ясисте лице, на нос╕ поблискують окуляри в тоненьк╕й золочен╕й оправ╕. Вдягнутий в╕н був у гарний с╕рий костюм - б╕ла сорочка, просипана ср╕бним пилом сталевого кольору краватка - справжн╕й джентльмен. ╤ манера його сп╕лкування була витончено-вв╕чливою.
- Добрий день.
Я п╕днявся йому назустр╕ч, прив╕тався ╕ назвав себе
- А мене звати Володимир Павлович. Що вас привело до нас?
- Я збираюся п╕дняти дек╕лька суден, що лежать на дн╕ бухти Вузько╖, Володимире Павловичу…
- Бухта Вузька… Де це?
- Це Чорноморське, Тарханкут.
- А, так, так… Я тепер зор╕╓нтувався. То що з ними?
- Бачите, вони мов те б╕льмо на оц╕ в╕йськовим морякам, бо захаращують акватор╕ю бази, але ще б╕льше вони псують життя м╕сцев╕й адм╕н╕страц╕╖ та екологам. Це ж курортна зона. Тисяч╕ людей в╕дпочивають, за триста метр╕в пляж, а тут оц╕ топляки.
- Ну, то ви добру справу робите. Моя вам повага. А ми тут чим можемо допомогти?
- О, н╕! - ми не потребу╓мо допомоги. П╕дн╕мемо ╖х без проблем сам╕, - усм╕хнувся я. - Я прийшов до вас за сприянням.
- Що ви ма╓те на уваз╕?
- Розум╕╓те, проблема у т╕м, що сьогодн╕шн╕ ц╕ни на металобрухт роблять операц╕ю мало не збитковою. Ан╕ ВМС, н╕ м╕сцева влада не мають можливост╕ оплачувати судноп╕дйомн╕ роботи. Моя команда готова очистити акватор╕ю на кошти, отриман╕ в╕д утил╕зац╕╖ тих суден. Але то зовс╕м невелик╕ кошти. Я особисто не отримую з того жодно╖ коп╕йки. М╕й ╕нтерес - одне з п╕днятих суденець, в яке доведеться чимало вкласти, аби воно стало приносити якийсь прибуток.
- Чекайте, - м'яко зупинив мене пан Володимир. - Я все ще не бачу, який стосунок це ма╓ до нас.
- Стосунок прямий, Володимире Павловичу, - сказав я, розкриваючи теку. - Ось розрахунки, перев╕рен╕ економ╕стами, як╕ п╕дтверджують правоту мо╖х сл╕в, а отже, й те, що мен╕ не буде з чого сплатити податки за проведення ц╕╓╖ операц╕╖. Ось тут, - я д╕став документи, - клопотання райдержадм╕н╕страц╕╖ ╕ м╕сцевих еколог╕в щодо зв╕льнення ц╕╓╖ операц╕╖ в╕д оподаткування.
- Он воно, що… - протягнув пан Володимир, з ц╕кав╕стю перебираючи папери. - Так, так… Отже, прибуток, хай ╕ не монетарний, ви все ж отриму╓те.
- Так, зв╕сно. Я ж ╕ не приховую того. Мова про те, що мен╕ зараз нема╓ чим сплатити податок за той прибуток. Коли я в╕дремонтую те суденце ╕ воно п╕де в д╕ло, отод╕ я радо платитиму податки. ╤ то - не разово, а роками. То що ви скажете?
- Я скажу, молодий чолов╕че, - пан Володимир випростався ╕ простягнув мен╕ мо╖ папери, - що в Америц╕ нев╕дворотн╕сть сплати податк╕в прир╕внюють до нев╕дворотност╕ смерт╕. Мене призначили сюди в╕дстоювати ╕нтереси держави. Невже ви могли подумати, що я поступлюся ними? Заради чого?
Цей перех╕д в╕д доброзичливого джентльмена до короткомислячого, твердокам'яного бюрократа був наст╕льки швидким, що на якусь хвилю я отороп╕в. Знайшовся на слово лише згр╕бши сво╖ пап╕рц╕ у дипломат.
- А х╕ба не в ╕нтересах держави очищена акватор╕я бухти? Х╕ба не в ╕нтересах держави, щоб люди, до яких держав╕ байдуже, заробили тяжким трудом хоч якусь коп╕йку? Х╕ба не в ╕нтересах держави, яка прогавила, не вберегла, допустила потоплення к╕лькох суден, аби бодай одне з них повернулося до життя, приносило прибуток?
Але м╕й в╕зав╕ вже не слухав мене. Повернувшись, в╕н вийшов з каб╕нету, лишивши двер╕ в╕дчиненими. Сл╕дом вийшов ╕ я. Секретарка-кульбабка, проводжаючи мене поглядом, сп╕вчутливо повела бровами.
Ось так зак╕нчилася моя судноп╕дйомна епопея. Повернувшись додому, я вибачився перед сво╓ю командою за те, що упродовж к╕лькох м╕сяц╕в дурив ╖м голови, об╕цяючи такий важливий для кожного з нас тод╕ зароб╕ток, зас╕ваючи ╖х душ╕ над╕ями на те, що здоровий глузд рано чи п╕зно запану╓ ╕ на наших теренах.

P.S.
Затоплен╕ судна ще к╕лька рок╕в спотворювали кра╓види гарненько╖ бухти, яку ще стародавн╕ греки називали Кало Л╕ман╕ - Красивою бухтою. В подальшому як╕сь п╕дпри╓мц╕ позр╕зали надбудови ╕ верхн╕ частини тих топляк╕в, залишивши решту догнивати на дн╕.

* Нептун - Плавкран Нептун-3
** ДПА - Державна податкова адм╕н╕страц╕я.

╤мена деяких ключових ос╕б зм╕нено.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22321

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков