Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЖИВ З УСМ╤ШКОЮ
Таким ╕ залишився у наш╕й пам’ят╕…


ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКО╥ ГОДИНИ: КОГО ВШАНОВУ╢ ДЕНЬ ГЕРО╥В
23 травня в╕дзначають День Геро╖в на честь укра╖нських вояк╕в – борц╕в за волю Укра╖ни.


ШИКУЙСЬ П╤Д УКРА╥НСЬКИМ СТЯГОМ!
Знатимемо по╕менно вс╕х Геро╖в, як╕ боролися з ворогом.


ПОМЕР ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КРАВЧУК
Першого президента Укра╖ни не стало на 89 роц╕ життя.


ВРОСТАТИ У НЕБО ТОПОЛЯМИ
Нотатки до 85-л╕ття письменника ╕ науковця Михайла Вишняка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 16.07.2004 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 16.07.2004
Павло ВЛАСЕНКО: "СВІТОМ ПРАВИТЬ ДОБРО..."
Ольга ПРОЦИК

Треба ж, саме у ці непрості для газети дні святкує свій 60-літній ювілей один із засновників "Кримської світлиці", нині - працівник Представництва Президента України в Криму Павло Романович Власенко. Павле Романовичу, та хіба ж Вам тоді було легше? Переборемо й це!
На фото: 1992 рік. "Кримська світлиця" "першого скликання". У центрі за столом (другий справа) - Павло Романович Власенко.

Липневої ночі 1944-го на небі з'явилася нова зірочка. Ще квола і маленька, своїм сяйвом вона прорізувала сутінь ночі та тягнулася до Землі, щоб освітити людський шлях. Тієї ж ночі родина Власенків раділа народженню дев'ятої дитини, хлопчика, якого охрестили Павлом. Уже немолоді батьки дякували за сина Богові, адже троє перших діток загинули в роки голодомору.
Містечко Красноармійськ Донецької області, де жила сім'я Власенків, з усіх боків оточували шахти. На одній із них працював глава сімейства Роман Савустянович. Його дружина Домна Тимофіївна  усю себе присвятила вихованню дітей, а їх у неї було шестеро.
На перший погляд родина Власенків нічим не відрізнялась від інших. Але це було не так. Глибока віра та любов до Бога робили її особливою. Прослуживши спочатку дияконом,  батько Павла став пресвітером церкви християн-баптистів. Мама співала у церковному хорі. Змалечку виховуючи своїх дітей у святості та любові, батьки дали їм ті незаперечні істини, що потім стали дороговказами у їхньому житті. І зараз, уже дорослий, Павло Романович з великою любов'ю та шаною згадує своїх батьків: "Мої батьки - це та еліта, це та сіль землі, на якій усе тримається".
Наївне дитяче серце маленького Павлика, немов коштовний дар, приймало кожен рядочок, кожну літеру Святого Письма. Та за це йому довелося дорого заплатити. Постійне цькування, глузування, глум у школі, на вулиці, ярлик "білої ворони" - це була його гірка плата за чисту дитячу віру.
Закінчивши сім класів середньої школи, юний Власенко вирішує продовжити батьківську справу і вступає до металургійного технікуму. Але провчившись рік, він залишає його, зрозумівши, що це не для нього. Далі вступає до гірничо-промислового технічного училища № 26 м. Димитрова. По закінченні десяти класів його відправляють на роботу в шахту № 19-20 ім. Т. Шевченка. Але на прохання батьків Павло повертається додому і влаштовується на динасовий (цегельний) завод. Робота йому подобалась, але вже незабаром юнаку довелося поповнити лави
Радянської армії.
Служба закидає Павла Власенка з рідного Донбасу до Переяславля-Залєського, що у Росії. Тут він здобув спеціальність механіка автоматичних телефонних станцій. Два останні роки служить у мальовничому містечку Первомайськ Миколаївської області. Ще досі згадує Павло Романович роки армії: "Служба дала мені дуже багато - технічну освіту і спілкування.
А спілкування - то велике багатство". У жовтні 1967-го закінчується термін служби і - довгоочікуване повернення додому.
А на Різдво помирає батько...
Молодий Власенко розумів, що треба вчитися далі. Тому і приїжджає в Сімферополь, аби здобути омріяну освіту. Поступає на історичне відділення історико-філологічного факультету Кримського державного педінституту. Тут зустрічає свою майбутню дружину Валентину. "Валя для мене не просто дружина чи кохана жінка, - це перш за все друг, що завжди прийде на допомогу та ніколи не зрадить", - розповідає Павло Романович. На третьому курсі він одружується і переводиться на заочну форму навчання.
У грудні 1971 року Бог дарує їм першого сина Романа...
На шляху молодого подружжя виникало чимало життєвих труднощів, але вони усе здолали, адже запорукою їхнього щастя була всеперемагаюча любов. У пошуках роботи житейське море кидає Павла Романовича по усіх усюдах. Працює він у радгоспі, в міліції, у школі...
Аж ось настав 1989 рік. Його Павло Романович вважає доленосним, бо саме тоді в Криму було створене Товариство української мови, біля витоків якого стояв і він. "Це була перша ластівка українського відродження в Криму", - згадує Павло Романович. На перші збори він пішов за ініціативи свого давнього товариша Петра Васильовича Вольвача. Концертний зал Сімферопольського музичного училища був переповнений. "Доповідь доцента кафедри української мови Сімферопольського держуніверситету Ганни Іванівни Богуцької мене дуже вразила, - розповідає Павло Романович, - я одразу записався у Товариство і став одним з його активістів".
Через деякий час Товариство української мови реорганізується у товариство "Просвіта". Павло Романович пише для нього гімн, який і досі виконують просвітяни.
У бурхливі 90-ті члени Товариства мітингують, влаштовують різні масові акції заради утвердження української державності. Саме просвітяни першими піднімають синьо-жовтий прапор над Кримом. Тоді ж активісти просвітницького руху вирішили, що в Криму необхідно мати своє видання, яке б доносило українське слово до кожного свідомого українця. Так і виникла ідея створити газету "Кримська світлиця". І от наприкінці 1991 р. Павло Романович, який був комерційним директором видання, разом з Олександром Павловичем Куликом, котрого було запрошено на посаду головного редактора, добилися у Києві свого: "Кримська світлиця" була зареєстрована і отримала фінансову підтримку з бюджету України. Проте згодом на прохання одного із співзасновників "Кримської світлиці", голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" Павла Михайловича Мовчана Павло Власенко  повністю переключається на просвітницьку діяльність. І не лише на неї. У 1993 р. отець Владислав Махота звертається до Павла Романовича з пропозицією створити у Сімферополі свою православну церкву Київського патріархату, на що він радо погоджується (пригадайте, у якій сім'ї виховувався Павло). Перша служба правилася на Різдво 1994 р. у приміщенні "Просвіти".
Окрилений цією благородною метою, Павло Власенко їде до Києва, оббиває пороги усіх можливих організацій, збирає по всій Україні кошти і з Божою поміччю добивається свого - українська церква була відкрита у приміщенні актового залу колишнього військово-політичного училища у Сімферополі. "Церква - не там, де золотий іконостас та дорогоцінні ризи, - вважає Павло Романович, - церква там, де є віра у серцях".
А далі були роки непростих "кримських" випробувань... У день проголошення автономії Криму лише десятеро українських патріотів, серед яких був і Павло Власенко, зібрались під стінами Верховної Ради Криму, аби висловити багатотисячному натовпу своє "НІ!". Їх ледве не розтерзали.
І потім його переслідували, залякували, тероризували... Павлу Романовичу боляче згадувати про це. Час гоїть. Але чи все?
У 1995 році Павла Власенка було рекомендовано на державну службу до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Працює він тут і досі на посаді помічника Постійного Представника. До невеличкого кабінету, де на стінах Розп'яття, портрет Кобзаря та вишитий український рушник, кожного дня стукається чиясь доля, бо Павло Романович працює з листами, зверненнями, скаргами людей...
Павло Романович вважає себе дуже щасливим: "У мене є все для щастя - кохана дружина, чудові сини, улюблена робота. Я переконаний, що світом править Бог.
А Бог - це любов, добро, спасіння".
У сім'ї він - вірний чоловік, люблячий батько, добрий господар. Для друзів та колег - добрий товариш. Усе своє життя він служить благородній меті і тепер його визнають і шанують. Свідченням цього є нагороди: Подяка Президента України, просвітянська медаль "Будівничий України", орден Святого Володимира.
20 липня цього року Павло Романович Власенко святкуватиме ювілей - своє 60-річчя. Тож побажаємо йому довгих років життя, міцного здоров'я, творчої наснаги, родинного затишку та Господньої підтримки. Нехай же його небесна зіронька ніколи не зникає, не затьмарюється хмарами, а сяє на радість йому і людям.
Ольга ПРОЦИК,
студентка 2-го курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.


У двох українських Павлів-просвітян, чиї долі тісно переплетені з "Кримською світлицею", у ці дні - ювілеї: Павлу Власенку виповнюється 60 літ, Павлу Мовчану - 65. Публікуючи привітання обом ювілярам від нашого головного кримського просвітянина Сергія Савченка, редакція "КС" множить їх на тепло наших сердець і усе світло нашої "Світлиці", чия поява на світ відбулася завдяки двом сьогоднішнім іменинникам. Тож з роси та води Вам, "світличні" наші Павли-апостоли!

Помічнику Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Павлу Власенку.

Вельмишановний пане Павле!

Правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка має честь вітати Вас, одного із ветеранів руху українського національного відродження у Криму, з ювілеєм!
Ви були серед тих перших активістів українського відродження в Сімферополі, які не зважаючи на шал мєшковщини відстояли українську державність, підняли український державний прапор над Сімферополем. Вас не залякали ніякі погрози ворогів України.
Ви стали одним з юридичних співзасновників Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, були першим відповідальним секретарем цієї організації. Саме завдяки Вам була створена мережа організацій "Просвіти" по районах і містах Криму. За Вашою ініціативою в приміщенні Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка почала діяти перша парафія Української православної церкви
Київського патріархату в Криму.
Просвітяни Криму постійно обирають Вас членом правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Центральне Правління Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка своїм рішенням нагородило Вас своєю медаллю "Будівничий України".
Бажаємо Вам міцного козацького здоров'я, нових успіхів у Вашій праці на славу України.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 16.07.2004 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2213

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков