Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3537)
З потоку життя (6772)
Душі криниця (3653)
Українці мої... (1496)
Резонанс (1559)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СААКАШВ╤Л╤ РОЗПОВ╤В ПРО П╤ДГОТОВКУ КРЕМЛЕМ КРИМСЬКОГО ВАР╤АНТУ
Президент Груз╕╖ Миха╖л Саакашв╕л╕ заявля╓, що Рос╕я п╕дживлю╓ сепаратизм у Криму для тиску на...


ВИЖИТИ, ЩОБ ПЕРЕМОГТИ: П'ЯТЬ КРИМСЬКИХ ╤СТОР╤Й ПРО ДЕПОРТАЦ╤Ю ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ
Наша розпов╕дь – про тих, кому пощастило вижити ╕ завдяки кому в╕дроджу╓ться...


ВАЛЕНТИН БУТ: СУДНОП╤ДЙОМНА ЕПОПЕЯ
Зак╕нчення, початок в №16 за 2020 р.


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА КРИВОР╤ЗЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
У кв╕тн╕ 1920 року на Кривор╕жж╕ виникли два петлюр╕вськ╕ повстанськ╕ центри, як╕ почали готувати...


ПОВЕРТАВСЯ З В╤ЙНИ СОЛДАТ
Опов╕дання




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2020 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 14.02.2020
МИРОСЛАВ МАМЧАК: ЛОТОФАГИ

(Книга 2, частина 13; початок у №48 за 2019 р.)

13.
Березень цього року видався холодним. Сонце, хоч ╕ вихопилося ╕з-за хмар, ще не гр╕ло. П╕сля недавн╕х дощ╕в в╕яло вогк╕стю. Протягом к╕лькох дн╕в сипав др╕бний дощ ╕ мряка п╕дсилювала у душ╕ тугу. Тугу за минулим, яке зм╕нити вже не можна. На севастопольських вулицях вже в╕дцв╕тали прол╕ски ╕ покрився цв╕том мигдаль, ц╕ пров╕сники весни, та цв╕т ╖х вже не радував оч╕ так, як це було ран╕ше. Весна 2014 року повернула ╕сторичний поступ на стол╕ття назад ╕ знову ламала дол╕ людей.
Група укра╖нських оф╕цер╕в мовчки вийшла з Будинку оф╕цер╕в. Хто вони зараз так╕ ╕ що можуть? Лише погони оф╕церськ╕ на плечах, нараз╕ ще звичн╕ укра╖нськ╕, а так… Фактично взят╕ в полон, ба б╕льше, виходить, що ╖х ╕нтернували, лише не взяли п╕д варту, не загнали до спецтабору, як це було колись з вояками арм╕╖ УНР. ╥х корабл╕ ╕ в╕йськов╕ частини вже не ╖хн╕, там командують чуж╕ командири з ╕ншо╖ держави. ╤ прапори над ними майорять не укра╖нськ╕. ╥х з╕брали вже не укра╖нськ╕ адм╕рали, а прибул╕ з Рос╕╖, як╕ командували окупац╕╓ю Криму. ╤ Все вже вир╕шили за них. Не в╕рилося, що ось так завершиться флотська дружба, флотське побратимство, яким молилися ст╕льки рок╕в. Йшли, кожний мовчки думав про сво╓, перебираючи в пам’ят╕ почуте в╕д рос╕йських генерал╕в ╕ адм╕рал╕в. Б╕льш╕сть з них здружилися ще будучи курсантами В╕йськово-морського ╕нституту, служба ╖х далеко не розвела, вс╕ служили у Севастопольському гарн╕зон╕, часто с╕м’ями разом в╕дзначати свята ╕ юв╕ле╖.
- Зайдемо до кафе, - запропонував кап╕тан-лейтенант Петро. - На душ╕ щось дурно, мов к╕шки там шкребуть. В╕зьмемо по сто та й погутаримо, що нам дал╕ робити.
Вибрали тихе кафе у двор╕, в╕дв╕дувач╕в там не було. Та й на вулицях мешканц╕ старалися без нагально╖ потреби не виходити. М╕сто жило оч╕куванням, що ж то воно ╕ як буде дал╕, над╕я на повернення Укра╖ни розчинилася, як ранковий туман. В кафе було затишно, а ╖м не хот╕лося бачити когось чужого. С╕ли п╕д наметом у двор╕, звели докупи два столики. Молода оф╕ц╕антка обслужила замовлення швидко ╕ мовчки. Лише глипала на них з п╕д довгих в╕й ╕ м╕ряла ц╕каво-допитливим поглядом.
- Ото проведемо останню нашу козацьку раду. Гарно стелять, та як воно буде дал╕? - розливаючи "Козацьку раду" по чарках, кивнувши головою в сторону штабу ЧФ, промовив Петро. - П╕сля того, що вони сотворили з ВМС, щось не в╕риться ╖хн╕м казкам про щасливе наше майбутн╓ п╕д ╖хн╕м прапором.
- Нашого флоту вже нема ╕, видно, б╕льше тут не буде. Та й наш╕ ВМС, скажемо так, такими т╕льки називалися. Я ось вже який р╕к посп╕ль на корвет╕ ремонту чекаю, на море дивлюся лише з берега. Прив’язаний до ст╕нки, як пес до будки, - криво усм╕хаючись, сказав Олекс╕й, старпом корабля. – "Терноп╕ль", "Славутич" та "Гетьман" - ото ╕ вс╕ корабл╕ наш╕, що в море виходять. Виходили… - зак╕нчив з натяком.
- Ага, "русск╕╓ н╓ сдаются, н╓ сдаются"… Здаються, ще й як здаються ╕ продаються. Лишень ветеран, контр-адм╕рал запасу Шалит, покинув борт "Тернополя", як хоробрий його русск╕й командир швиденько склав докупи ласти. А м╕г геро╓м стати, запросто взяти рос╕йських адм╕рал╕в в л╕ци ╕ випустили б з бухт вс╕х без будь-якого спротиву. Але ж русск╕╓ не здаються, проте гарно продаються. Гад! Падлюка! Найнов╕ший корабель в╕ддав, гнида, - не вибираючи сл╕в зло виматюкався Петро.
- Юр╕й Шалит, - продовжив розмову Володимир, оф╕цер штабу бригади, - неспроста появився у Севастопол╕. Намагався вплинути на ситуац╕ю. Був би в╕н командувачем, було би все ╕накше. Але ж прибрали його з флоту давно, його служба ╓ ╕стор╕╓ю нашого флоту, таких не зламати. В╕н би "зеленим чолов╕чкам" флот не в╕ддав. Це в╕н сво╓ю бригадою взимку 1992 року фактично проломив борт "кораблю СНД", потопив в Чорному мор╕ саму його ╕дею та проголосив курс на в╕дродження ВМС. А ще пох╕д СКР-112… Його, ан╕ск╕льки не переб╕льшуючи, можна назвати батьком укра╖нського флоту, адже був першим начштабу ВМС Укра╖ни. Але ж нав╕ть його портрет, що вис╕в було на ст╕н╕ начальника штабу ВМС, викинули, зам╕нивши на портрет в╕дставного в╕це-адм╕рала ЧФ Кл╕тного, який начальником штабу ВМС н╕коли не був. Ось так нас вчили ╕стор╕╖ нашого флоту. Не дивно, що й такий ф╕нал.
Випили. Налили по друг╕й.
- У нас в╕дняли минуле, але чи буде майбутн╓? – не вгавав Петро.
- Сам╕ його в╕ддали. Без бою, - заперечив Володимир. - Бо яка то була оборона, коли на височенний борт "Славутича" запросто вдерлися з якогось катера нап╕вп’ян╕ козаки з кувалдами? Ми зраджу╓мо присяз╕, панове оф╕цери. ╢ у нас ще оф╕церська честь чи вже нема?
- Якби хоч у когось з командир╕в була оф╕церська честь, а не честь жлоба у в╕йськовому мундир╕, то в╕н би обов’язково наказав п╕дняти сигнал "Гину, але не здаюся!" – продовжив Петро. – ╤ не здав би корабель як╕йсь шайц╕ зелених самодур╕в. А так вони вс╕ найперше за власну шкуру, а не за корабель, його ек╕паж чи Укра╖ну тряслися. Для них Бойовий прапор н╕чого не значив вже давно, головна ╖х ц╕нн╕сть – брехня ╕ жлобство, зрада. Та д╕дько з ними, - г╕рко завершив. - Не за столом сказано, давайте вип'╓мо, щоб тверезими не скидатися на п’яних.
- Дожилися до тако╖ ганьби. Незабаром будемо знову тавар╕щам╕, бо що залиша╓ться робити? Флоту нема, а ми ╓, - сердито об╕звався Олекс╕й.
- Ми могли вийти в море, вже йшли, чого повернулися? Та й у перш╕ дн╕ блокади, п╕сля зради Березовського, можна було вийти. Блокада була б╕льше психолог╕чна, ан╕ж фактична.
- Там на рейд╕ сторожили буксири ╕ рос╕йськ╕ корабл╕.
- Ну то й що? – об╕звався ╤гор, ще один старпом, який дос╕ мовчав. - А зброя у нас нав╕що, а статути, закон про що говорять? Така ганьба, спустити перед тими бахурами з розкосими очима св╕й прапор! А командир: «Бо╓запас завести у погреби, завести у погреби!»… А сам з москалями сю-сю-сю заводить. Але тепер про це марно говорити…
- Березовський, сука звичайна, знаю його, служили разом на фрегат╕. В╕н гнилим був завжди, про себе лише думав, але йшов по служб╕ як по маслу, хоч ╕ корабель ламався ╕ не завжди у нього все в ладах було, - з╕ зл╕стю кинув Володимир. - Як тепер народу в оч╕ дивитися?
- Ха! - Березовський, кажеш… - хихикнув ╤гор. - Он ╤ль╖на дв╕ч╕ з посад зн╕мали: з комбата та комбрига морсько╖ п╕хоти. Не ма╓ допуску нав╕ть до управл╕ння ялом. А в╕н не лише в адм╕рали вибився, а став командувачем флоту, а тепер ось начальником Генштабу. Отак служити треба, а ви: «Народ, честь, присяга»…
- А що народ? З Укра╖ни нас п╕дтримували? Так. А в Криму… Та тут укра╖нц╕ одна вата, перевертн╕. Сво╖х прад╕д╕в великих правнуки поган╕, Шевченко як у воду дивився, святу правду написав. Ск╕льки нас приходило п╕д ворота п╕дтримувати? Максимум п’ятдесят ос╕б з "Просв╕ти" та к╕лька ветеран╕в ВМС. Решта по сво╖х норах… Ще ╕нколи було з десяток-два молод╕. Оце все, що було проти сотень сепаратист╕в ╕ козак╕в.
- А твоя с╕м’я, тво╖ р╕дн╕ виходили з протестом? У тебе ж вся родина севастопольц╕, батько й тесть були морськими оф╕церами, - почала вже брати сво╓ оковита, виникала суперечка. - Бачив, приходили та ╕з-за супермаркету розглядали блокування штабу адм╕рали ╢л╕с╓╓в, Максимов ╕ Шакура. В цив╕льному, звичайно. Шакали… В такий час в госп╕таль залягли, н╕бито, л╕куватися. Господи, ╕ хто нами командував! Як ц╕ перевертн╕ могли опинитися в адм╕ралах! В╕д них же завжди на верству зрадою смерд╕ло… Оце була кадрова пол╕тика, атестац╕╖, ком╕с╕╖…
- Год╕-бо, заспокойся, Петре. З╕бралися ж тут не для скандалу ╕ сварки. Того вже не зм╕нити, - мовив Володимир не даючи злому вогнику у очах свого друга розгор╕тися на полум’я. - Ми повинн╕ сво╖х р╕дних ╕ вс╕х цив╕льних захищати, всю кра╖ну, для чого ж ╕ погони над╕ли, а не ветерани, ж╕нки з д╕тьми мають нас захищати. Не перевертай св╕т навивор╕т, Петре. Краще наливай.
Петро тупо дивився поперед себе ╕ хитав головою як би в такт яко╖сь п╕сн╕. Той, здавалося, н╕чого поперед себе не бачив. Взяв пляшку, стиснув так, що аж жили на руц╕ виступили. Розлив вс╕м по половин╕, брязнули чарками, випили. Замовкли.
- Щось ми, друз╕, як на поминках сидимо. А де наш штаб ВМС под╕вся, щось його не чути зовс╕м, - закусуючи оковиту, запитав Дмитро, теж кап╕тан-лейтенант. - Що, п╕сля здач╕ штабу вс╕ розб╕глися? Чи вже подалися до ЧФ за новими посадами?
- Та на поминках ми ╕ ╓, - в╕дгукнувся Володимир. - За флотом ╕ нашою Укра╖ною в Криму. Дай Боже, щоб воно лише цим зак╕нчилося. А штаб… Чого в╕н тепер вартий? Його взяли так же, як ╕ наш╕ корабл╕. Штаб ран╕ше мав думати, тепер зам╕сть нього думають у ╕ншому штаб╕. Треба визнати, що значно краще там думають. Думають наперед, а наш╕ завше озиралися то назад, то в б╕к штабу ЧФ. Кв╕ти, напевно, знову до Катерини понесли…
- Якби не той Майдан, то все б залишилося як було. А то ╢вропа, ╕нтеграц╕я… - протягнув Олекс╕й. - Та потр╕бн╕ ми там? Краще би дружили флотами з рос╕янами.
- Зразу видно, що ти член "Морского собран╕я". То йди Катерин╕ кв╕ти поклади, там вже наш╕ штабн╕ клали, - з╕рон╕зував Володимир.
- Та треба ж якось жити, пристосовуватися до ситуац╕╖. Тоб╕ легше говорити, у тебе вс╕ р╕дн╕ в Укра╖н╕, а мо╖ вс╕ тут. Як ╖х кинути?
- А тут теж Укра╖на, лише окупована через нашу бездарн╕сть, - сказав як в╕др╕зав Володимир.
- А у нас що, була команда взяти зброю? Лише: «Тримайтеся!» ╕ «Тримайтеся, не допускайте провокац╕й. Треба для цього пол╕тичного р╕шення, якого нема», - сам Тенюх так говорив. Ось ╕ результат з того ма╓мо.
- Ну так, Укра╖на в╕дбудувала Крим, тепер можна ╕ забирати. Як там у Тараса: "Нам т╕льки сакля в оч╕ коле, чого вона сто╖ть у вас...", - г╕рко промовив старший лейтенант Олег, що дос╕ сид╕в мовчки.
- Рос╕я теж в Севастополь вкладала, будувала м╕сто, - став гарячкувати Олекс╕й.
- Олекс╕ю, будувала для свого флоту ╕ п’ято╖ колони. Заспокойся, - заперечив Олег. - Он на м╕сц╕ укра╖нсько╖ школи одн╕ сва╖ стирчать вже майже 20 рок╕в, а кошти наша держадм╕н╕страц╕я на школу ╕ дитсадок для морсько╖ п╕хоти ЧФ знайшла. Для нас нема, для них було.
- Ми тепер вс╕ тут п’ята колона, напевно, так будуть вважати в Укра╖н╕ довго. Бо в╕ддали Крим, - закусивши, промовив старший серед оф╕цер╕в кап╕тан 2 рангу. - ╤ за це мають з нас ус╕х там спитати. Але заспокойтесь. Корабл╕ наш╕ ситуац╕ю в м╕ст╕ не визначали. Наших бойових частин у м╕ст╕ нема╓? Нема╓. Був колись батальйон морп╕х╕в, так його засунули аж у Феодос╕ю. Що можемо протиставити рос╕йськ╕й бригад╕ морп╕х╕в ╕ десанту ГРУ Рос╕╖? Академ╕ю, Навчальний заг╕н з╕ складами? Сам╕ бачили, чого рос╕янам ще понасували. Там див╕з╕я вже давно, а не бригада. То ж давайте не переходити на пол╕тику, а подумаймо, що робити дал╕. Ось за це ╕ вип’╓мо.
Випили, задумалися. Кожен про сво╓, яке стало для вс╕х сп╕льним питанням: що робити ╕ як д╕яти дал╕.
- Кажуть, - порушив мовчання Олег, - бригада у Перевальному чи не перша склала ласти. А могла б тих самозванц╕в, що Верховну Раду у С╕мферопол╕ захопили посеред ноч╕, закопати п╕д фундамент.
- У т╕м-то справа, що могла б, та не зробила. У мене ек╕паж на корабл╕ - в основному, м╕сцев╕ кадри, - продовжив Петро. - Ми вже сп╕лкувалися в ек╕паж╕, ╕ не раз, так у них Род╕на вже згорнулася до масштаб╕в Криму ╕ Севастополя. М╕сцев╕ вже лаштуються служити на рос╕йському флот╕. У т╕й бригад╕ ситуац╕я не кращою була. Ось тоб╕ ╕ територ╕альна служба за контрактом.
- Пастор, кажуть, сказав вибиратися в Одесу, - не вгавав Олег.
- Ну, майданутий пастор нехай у сво╖й церкв╕ пропов╕ду╓, - криво усм╕хнувся Олекс╕й.
- Турчинов законний голова Верховно╖ Ради Укра╖ни, Олекс╕ю, - заперечив Олег. Тому давай без пропаганди. Я не голосував за розг╕н Майдану, за той лист Януковичу. Там м╕льйони народу були, яка хунта? Що, Януковича жалко стало, мало вони флот пограбували?
- У мене дитин╕ п╕втора м╕сяц╕, - знову зав╕вся Олекс╕й. - Друг╕й ще й трьох рок╕в нема. Ну куда я з ними ╕ ж╕нкою подамся? З мо╖м грошовим утриманням я в т╕й Одес╕ ╕ квартиру не зможу винайняти, не те що с╕м’ю прогодувати. Я в Одес╕ був, знаю ╖хн╕ ц╕ни. А тут, якщо перейти на рос╕йський флот, добре жити можна буде. Рос╕я за сво╖х в╕йськових перейма╓ться, не те, що в Укра╖н╕. Я кинути с╕м’ю не можу. ╤ перевезти ╖╖ теж не можу бо не маю куди.
- Кажуть, в Донузлав╕ ще тральщики тримаються, а у Феодос╕╖ морп╕хи не здаються, - зм╕нив тему ╤гор. Не хот╕лося заглядати у завтрашн╕й день, який, кр╕м розчарування, а чи й ганьби, вже принести ╖м н╕чого не м╕г.
- Мертва справа, вони приречен╕, як наш╕ корабл╕ у Севастопол╕. Озеро Донузлав оточили з берег╕в, вих╕д в море закрили р╕зним металобрухтом вже давно, вийти не зможуть. На днях мав дзв╕нок зв╕дти, – взявся пояснювати Олекс╕й. - А морп╕хи, вони ж розум╕ють, нав╕ть якщо вийдуть з Феодос╕╖, то дал╕ ╖х не пропустять. Все вже перекрито ╕ не лише блокпостами. Та й залишилося там не б╕льше половини батальйону… Тож день-два - ╕ ╖х вс╕х загребуть. Жаль буде, якщо понесуть втрати через свою патр╕отичну дур╕сть. Рос╕яни ╖х не випустять ╕ дотисуть. Г╕рше сам╕ соб╕ роблять. Ну, ╖м видн╕ше.
- Треба вияснити, хто зараз з нашого командування в гарн╕зон╕ залишився, малював щось виделкою в тар╕лц╕ Олег. – Гайдука вже вивезли з Криму на материк, хто командувачем зостався?
- А ти, - кивнув йому Олекс╕й, - спитай начальника госп╕талю, якщо в╕н ще там ╓. В╕н тепер команду╓ флотом, главком ненароком, ха-ха-ха. Та все командування кинуло нас вс╕х нахр╕н, болячка на них вс╕х раптом якась напала, еп╕дем╕я страху чи пошесть зради назива╓ться, ╕ вс╕ дружно злягли в госп╕таль, як ховрахи на зиму. Адм╕рали, бл╕н, орденоносц╕! Що вони вже можуть нам сказати, нав╕ть якщо зв╕дти ╖х рос╕яни вже ╕ виписали? Та вони перш╕ до ЧФ подалися, поперед нас вс╕х. Нас кинули, нас найпершими зрадили командувач ╕ старш╕ командири, так що ми тепер в╕льн╕ у сво╓му вибор╕.
- З цього приводу у народ╕ здавна кажуть, що зраду приймають, а зрадник╕в в╕шають, - сказав спересердя Олег.
Петро встав, налив вс╕м по половин╕ чарки.
- Не пов╕шають, - сказав. - Он Березу командувачем якогось кримського флоту призначили. За дурник╕в нас мали. Думали, що оф╕цери притьмом поб╕жать за зрадником. Не поб╕гли. Але й не знають, що дал╕ робити, бо укра╖нського флоту, як такого, вже нема╓, ╕ як нам жити – н╕хто нам, кр╕м нас самих, вже не порадить. То ж вип’╓мо за наше майбутн╓.
Випили, дружно цокнулися чарками.
- Березовського вже зняли з посади комкримфлоту ╕ заступником командувача Чорноморського флоту зробили. Сьогодн╕ оголосили наказ, чули ж? - добавив до сказаного Павло. - Про "кримський флот" вже забудьте. Кап╓ць вже йому прийшов, ха-ха-ха…
- Ну, чули, як ╕ чули, що вс╕ наш╕ в╕йськов╕ частини включають до флоту Чорноморського. Значить, служба продовжиться, лише п╕д ╕ншим прапором – промовив мовчазний кап╕тан 3 рангу.
- Я через присягу не переступлю, як пот╕м в оч╕ д╕тям, батькам дивитися? - Олег аж почервон╕в. – Де, коли таке бувало, щоб командувач ╕ флот здалися супротивнику просто соб╕ так, без бою? Ми ж оф╕цери, ста╓мо ганьбою для нашого народу.
- Чого ж, було вже под╕бне ╕ не так вже й давно. У 1918-у все командування флоту УНР подалося до Ден╕к╕на, а флот передали в оренду Антант╕. А аншлюс Австр╕╖ у 1938-у, а захоплення Чехословаччини г╕тлер╕вцями – те саме там в╕дбувалося, майже ╕дентично. Т╕льки у нас не робили висновк╕в з ╕стор╕╖, - заперечив Павло.
- А ти вже переступив, прапор на тво╓му корабл╕ спустили? Спустили. Не було такого, кажеш? То вже ╓. Нема вже у Криму укра╖нського флоту. Був ╕ нема, зрозум╕й нарешт╕, - кап╕тан 3 рангу кидав слова просто у лице Олегу. - П╕зно вже проявляти патр╕отизм.
- По соб╕ ╕нших не суди, - огризнувся Олег. – Ще не скуштувавши рос╕йського солодкого лотоса вже у лотофага перетворю╓шся. Зрадоф╕л╕ю с╕╓ш…
Кап╕тан 3 рангу, намагаючись виглядати хвацько ╕ впевнено, зневажливо подивився на Олега ╕, трохи помовчавши, продовжив дал╕ вже спок╕йно, з усм╕шкою:
- Теж мен╕, Од╕ссей винирнув з дна Стр╕лецько╖ бухти. Послухай, м╕й батько, як ╕ тесть, обидва служили на Тихоокеанському флот╕, а завершили службу у Севастопол╕. Обидва вже давно радять переходити на рос╕йський флот. Там ╓ перспектива оф╕церу. ╤ дружина заявила, що Севастополь не покине. Ну ╕ що, ви╖ду я на материк - це розпад с╕м’╖, д╕ти сироти. Що дал╕? Отже, кожен вибира╓ св╕й шлях самост╕йно. Спуск прапора на корабл╕ ╕ проведений референдум ╕ ╓ к╕нцем д╕╖ нашо╖ присяги Укра╖н╕. При тому, укра╖нц╕ ╕ рос╕яни як були братн╕ми, так ╕ остануться, ми слов’яни ╕ м╕ж собою воювати не будемо. А вс╕ ц╕ майдани минуться ╕ все наладиться, як було. Чого нам д╕лити з Рос╕╓ю, он б╕лоруси живуть дружно ╕ нема в них проблем, не те, що в Укра╖н╕ – лише чу╓ш про кризу, проблеми ╕ корупц╕ю. ╤ революц╕╖ одна за одною…
- Од╕ссей, не Од╕ссей, але ще не загубив оф╕церську честь ╕ г╕дн╕сть укра╖нця, - в╕дпов╕в Олег. ╤ з наголосом, карбуючи кожне слово, з в╕дчуттям сво╓╖ зверхност╕ ╕ правоти у виникл╕й суперечц╕, твердо наголосив: - Наш╕ предки, козаки, не дарма вважали, що "не гоже козаку москалем ставати".
В кафе заглянули два рос╕йських старших оф╕цери. Були в настро╖, видно, що вже десь причастилися. Побачили укра╖нську компан╕ю, п╕д╕йшли до столу.
- Прив╕т, братани! Замива╓те об’╓днання з Чорноморським флотом? Правильно робите. Ми тепер вс╕ ╓дин╕, не буде б╕льше розд╕лення. Давно пора було об’╓днатися. Ми ж севастопольц╕ вс╕, так чи н╕?
- О, сирени появилися. Зараз солодкими п╕снями будуть манити нас до ╓диного ╕ геро╖чного рос╕йського флоту.
- Ну, прямо б╕жимо, - буркнув у в╕дпов╕дь Олег.
- Б╕гти не треба. Все буде в╕дпов╕дно до встановленого порядку. Давайте сядемо разом, - кап╕тан другого рангу зробив вигляд, що не пом╕тив сарказму ╕ ╕рон╕╖ укра╖нського оф╕цера, поставив на ст╕л пляшку "Немирова".
- Ми вс╕ русск╕╓, укра╖нц╕ ╕ рос╕яни – один народ. ╤ Рос╕я для нас одна, ╓дина. Наш╕ д╓ди за не╖ кров проливали. Разом ╕ не раз. Весь цей бардак в Укра╖н╕ незабаром завершиться, повернуться ╕ мир, ╕ Янукович - недарма ж в╕н сидить зараз в Ростов╕. Там штаб нашого округу. Ось невдовз╕ побачите: вс╕ будемо разом служити ╕ дружно жити в оновленому Союз╕, разом з б╕лорусами, - взявся в╕щувати його товариш.
- Ви вже наш╕, ╕ рос╕йському флоту потр╕бн╕. Ви ж п╕дготовлен╕ оф╕цери, багато з вас пройшли навчання в НАТО, США. А це для нас вкрай необх╕дне. Так що перспективи у вас в╕дм╕нн╕. Це я вам як оф╕цер штабу флоту говорю, - кап╕тан другого рангу взявся наповнювати чарки.
- То ж за славний ╕ ╓диний Чорноморський флот ╕ наше флотське братство, - п╕дняв чарку його товариш. - Крим ╕ Севастополь були рос╕йськими ╕ так цьому бути.
Вс╕ п╕днялися, чокнулися чарками. Олег з Петром встали, не торкнулися чарки:
- Я пити не буду, - заявив Петро. - Вже напився вдосталь. Рос╕йський флот зрадив укра╖нський, а ви - Укра╖ну. ╢днайтеся ╕ братайтеся в зрадоф╕льств╕, вольному воля, якщо вона ще ╓, а я служитиму Укра╖н╕. Але пам’ятайте, що зрадивши раз, зрадять ╕ вдруге. Знайте, зрадоф╕ли, ми повернемося, обов'язково повернемося, але вам, як ╕ рос╕йським морякам, за зраду, за удар в спину руки б╕льше не подамо.
╤, не прощаючись, Петро з Олегом вийшли на вулицю. За ними п╕днявся ╕ вийшов Володимир.
- Куди вони д╕нуться. Риба шука╓, де глибше, а людина – де краще. Якщо не дурн╕, завтра приб╕жать в кадри ЧФ. Ж╕нки заставлять, - ╓хидно, проводжаючи укра╖нських оф╕цер╕в примруженими, вмить осклян╕лими очима, проц╕див ╖м у спину рос╕йський оф╕цер.
- Ми один народ, ╕ не можемо б╕льше розд╕лятися. Он у мене теж батьки з Полтавщини, але я не подався на укра╖нську флот╕шку, бо знав, що то марна справа. Флот був рос╕йським, таким ╕ останеться, таким йому в моря ╕ океани ходити. Це не каботажний флот, друз╕, це флот велико╖ Рос╕╖. ╤ грошове утримання оф╕цера в╕дпов╕дно до його рангу. Ну, будьмо, як там в Укра╖н╕ кажуть.
Н╕хто рос╕йському оф╕церу вже не перечив. Випили, закусили. Гор╕лка брала сво╓, зав’язалася розмова про умови майбутньо╖ служби. П╕дпил╕ укра╖нц╕ вже на знак згоди кивали головами.
- А чого? – рос╕йськ╕ оф╕цери не жал╕ли фарб про службу на рос╕йськ╕м флот╕. – Служити будете в Криму. Нов╕ корабл╕ на п╕дход╕, а це, значить, вже незабаром будуть далек╕ морськ╕ походи. Грош╕ будуть достатн╕ для нормального життя, квартирами, хто не ма╓, вас забезпечать. У нас будують, не те, що шефи вам там щось дарували для ВМС Укра╖ни. Лише служи в╕рно. Краса флотська. Не г╕рше, н╕ж у НАТО. У нас справжня флотська служба.
Минуло небагато часу. Олег з с╕м’╓ю покинув Крим ╕ продовжив в╕йськову службу у ВМС в Одес╕. Поселився тимчасово у гуртожитку, затим винайняв квартиру. Згодом воював в АТО. Вийшов до Одеси ╕ Володимир, приймав участь в оборон╕ Мар╕уполя. За виявлену мужн╕сть нагороджений бойовим орденом. Петро теж вийшов з Криму. Сам. В╕дзначився в АТО. Через м╕сяць дружина подала на розлучення. Павло вийшов до Одеси, щоб зберегти с╕м’ю, подав рапорт на зв╕льнення в запас. П╕сля зв╕льнення повернувся до Севастополя, отримав рос╕йський паспорт ╕… подався на рос╕йську службу. Решта оф╕цер╕в з ╖х колишньо╖ дружно╖ компан╕╖ в╕дразу перейшла до Чорноморського флоту. ╥х прийняли, затим, пройшовши переп╕дготовку, до к╕нця 2014 року вони служили у Севастопол╕. Наприк╕нц╕ року колишн╕ укра╖нськ╕ в╕йськов╕ частини скоротили ╕ б╕льш╕сть з оф╕цер╕в опинилися хто на Балтиц╕, хто на Касп╕╖, а хто ╕ на Тихому океан╕. А кого взагал╕ в╕дправили в запас. В цьому раз╕ думки ╖хн╕х дружин та батьк╕в вже н╕хто не питав.
(Дал╕ буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2020 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22007

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков