Версiя для друку Обговорити в форумi

Фронти інформаційної війни -
Ми програємо їх і далі, крок за кроком.
Про око лаючи поріддя сатани,
Йому підігруємо тим і іншим боком…

- Про що це він? - скаже хтось. - Який ще програш? Про яке підігрування мова?
Дійсно, далекому від світу мідійних реалій читачеві важко навіть уявити, що подібне може мати місце. Особливо ж, в часі війни. Ще більше тих, які ні про що подібне навіть не замислюються. Справді, який стосунок до інформаційної війни мають милі ведучі Інтеру, актуальні програми NewsOne(у) чи запальні влащенківські ток-шоу на ZIK(у)? Який стосунок до інформаційних баталій мають свої в дошку Свати, тим більше, Слуга Народу? Про ставлення нашої публіки до них зайве говорити, адже й досі, вмикаючи телевізор і бачачи на екрані знайоме обличчя, не всі зразу скажуть, чи то Зеленський виступає з полум'яною промовою проти кровосісів-олігархів, а чи Голобородько, з олівцем в руках, уважно слухає Бєніних настанов.
А що вже казати про інформаційні війни на периферії! Чимось далеким, нереальним і дуже сумнівним, навіть для тих, хто краєм вуха щось там чув про те, виглядає, скажімо, політика української влади стосовно єдиної державницької українськомовної газети Криму «Кримської світлиці». Хоча, яка вже там політика! Наша влада, незалежно від імен, не просто не жалувала - відверто не любила цю кримську газету. В часі, коли московомовна преса Криму отримувала від української влади мільйони, «КС», немов яка байстрючка, перебивалася з хліба на воду, сиділа по вуха в боргах, по півроку не мала коштів на зарплати співробітникам. Наприкінці 2009 року та нелюбов сягнула такого градусу, що незручну газетку було вирішено прибрати до рук. Сказано - зроблено. "Борці за державницьке інформаційне поле Криму" з Мінкульту та ДП ГЖВ звільнили головного редактора, звинувативши його у фінансових зловживаннях, газету переформатували і, випустивши про людське око якийсь мізер здвоєних номерів, за кілька місяців закрили. Лише рішення суду, який, не виявивши у діях облудно звинуваченого головреда ніяких зловживань, зобов'язав поновити його на посаді, та наполегливість читачів, які не хотіли втратити свою газету, повернули «КС» до життя.
Та правду кажуть, що насильно милою не станеш. Особливо ж, коли замість дифірамбів, «КС» стала звинувачувати тепер вже "революційну" владу фактично у здачі Криму ворогу (див.: http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=12974 ).
Тож вже на третьому році анексії, не дочекавшись, доки до світличан доберуться спецслужби Москви, каїни з ДП НГЖВ та Мінкульту знову взялися до «КС». Цього разу звільнили всю редакцію «КС» за те лише, що її колектив поклав не залишати Криму, розділити долю своїх читачів, підло кинутих революційною владою на ласку загарбника. На показ же облудно було заявлено, що редакція «КС» переїхала до Київа, де й видаватеме газету. Було створено клона, який виходив на материку у 2017-2018 роках мізерним паперовим накладом, а у Мережі - єдиний спосіб дотягнутися до нього з Криму - з'являлася паками, раз на кілька місяців, останнім часом ще й здвоєними числами.
Щось прояснюється вам, читачу, а чи все ще так само туманно і незрозуміло?
Певно, ще більш незрозумілою для широкого загалу є історія з припиненням фінансування кримськотатарського телеканалу ATR та ліквідацією іномовлення. Чи… може, наша влада таки знає, що робить? Справді, нащо витрачати мільйони, якщо кримці не збираються хором йти в партизанські загони, а "глибокостурбована" англомовна публіка не формує інтербригади?! Мільйони зовсім не зайві для бідної країни. Їх можна витратити хоч би й на зменшення комунальних тарифів, на збільшення субсидій та пільг, на телепрограми на "общєпонятном" для заявлених до реінтеграції територій, на тих же веселих Сватів, на Квартали і Дизельшоу, зрештою, на достойну зарплату ефективним менеджерам. А все, що варто знати киримлар та англомовній публіці, скажуть наші лідери, і то - на найвищому рівні. Он, як на відкритті ПАРЕ наш Гончаренко врізав всім тим Рашатудеям! Ні-ні - наша влада таки знає, що робить!
Можливо, можливо… От лиш нам тут, за поребриком, дуже дивними видаються методи зміцнення інформаційної потуги української держави шляхом ліквідації іномовлення, перекриття кисню ATR, кодування, власне - унеможливлення доступу до таких популярних, зокрема, тут, в Криму, українських телеканалів, при тому, що пошесть та дивним чином не зачепила жоден телеканал, асоційований з кумом ВВП.
Щось все те дивним чином нагадує нам політику щодо «Світлички». Виходить на те, що ані плин часу, ні зміна імен владців, ні майдани-революції не змінили вектора української інформаційної політики. Не пустила б моя геройська влада і Україну услід за Кримом. Про те думаю щоразу, проходячи повз свою місцеву раду, над якою, замість милого серцю жовто-блакитного, майорить сьогодні триколор.
Інформаційна війна. Її ведуть проти нас давно і, загалом, успішно. Так само, як і фінансову. Так само, як і економічну. А тепер, вже шостий рік, як і збройну. Хоча, яка там війна, адже моя влада й досі не визнала того на законодавчому рівні. Ми ж на тому цинічному інформаційному полі бою часто нагадуємо кошеня, яке замість запустити кігті в свого кривдника, ганяє за власним хвостом, до якого той причепив брязкальце.
Тож, може, досить, панове скрипіни, генерувати ненависть одних українців до інших, кидаючи в прямому етері інфантильно-ритуальне "чийкрим" в лице аннам-маріям, усикам чи менш публічним мешканцям Криму, добре розуміючи при тому, що, ставлячи те питання, не ризикуєте в своїх київських студіях нічим, вони ж, відповівши на нього в дусі Резолюції Генассамблеї ООН 68/262, мають цілком реальні шанси надовго потрапити за грати (ст. 280.1 КК РФ)? Може, пора б задуматися над тим, чия Україна - української нації, а чи мафіозних кланів, що тягнуть її назад у імперське стійло, руйнуючи інформаційні бастіони держави, зокрема? Може б запитати про те нашу любу владу? Чи... те не так безпечно?

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2020 > Тема "Резонанс"