Версiя для друку Обговорити в форумi

Наш родовід

Мій родовід славиться багатьма культурними діячами в різних галузях мистецтва: в музиці, в живопису. Кожний з них зробив особистий внесок в золоту скарбницю нашої національної культури, тим самим примноживши славу українського народу.
Найвизначнішим у нашій родині був мій прадід Василь Васильович Безкоровайний (1880 - 1966) - видатний український композитор. Гортаючи архівні документи, я дізналася, що він був талановитою і працьовитою людиною. Ніколи не марнував часу. Спочатку Василь Безкоровайний навчався в учительській семінарії, далі перейшов до гуманітарної гімназії, де розпочав оволодівати грою на скрипці та
фортепіано. Закінчивши гімназію, Василь Безкоровайний переїхав до Львова і вивчав фізику та математику, поєднуючи з навчанням в консерваторії.
За своє довге життя Василь Безкоровайний написав понад 350 музичних різножанрових творів, що й складає його цінну для нащадків музичну спадщину. Цікаво було мені дізнатись, що один з творів Василя Безкоровайного, "Різдвяна увертюра", був виконаний симфонічним оркестром в місті Баффало (США). Від своїх
батьків я взнала, що Василь Васильович знав шість іноземних мов, крім цього був вчителем фізики, математики, диригентом хорів, організатором та управителем філіалів музичних інститутів ім. М. Лисенка у Тернополі та Золочеві.
В буремні роки Другої світової війни доля закинула Василя Безкоровайного до США. Там він працював учителем гри на фортепіано. Завдяки своїм музичним здібностям мій прадідусь брав активну участь в українських ювілейних концертах, присвячених пам'яті Т. Шевченка, М. Лисенка, М. Леонтовича. Хоча Василь Безкоровайний жив за океаном, він завжди цікавився новинами музичного життя в Україні. Часто відвідував тих, хто приїжджав до США. Одного разу Василь Васильович виїхав у далеку дорогу, аж у Канаду, щоб побачити і почути всесвітньо відомий "Український балет" П. Вірського. "Я щасливий, - писав композитор, - що на
83-му році життя мав змогу побачити такий прекрасний, неперевершений мистецький виступ".Музика Василя Безкоровайного надзвичайно глибоко національна, бо увібрала в себе багатство фольклору Галичини та Прикарпаття. Слухаючи його чарівну музику, можна відчути чарівні картини природи, дзвінкі голоси пташок, похмуре та ясне небо, дзюрчання бурхливих карпатських потічків. 

Ця музика "щира, непідроблена, національно виразна... є радше музикою серця чим мистецтва інтелекту", - писав про Василя Безкоровайного видатний музикант Роман Савицький. Мені здається, що музика мого прадідуся живиться животворними соками рідної землі.
Основним джерелом, яке надавало композитору великого натхнення, була його дружина Стефанія Стебницька. Вона, немов чарівна струна, протягом усього життя бринить в його серці. Вона перебирає на себе всі родинні обов'язки, створює своєму любимому чоловікові можливість викладати та займатись творчістю - писати музику. Через рік після весілля народжується в них донька, яку назвали
Неонілою. Після такої великої події Василь Безкоровайний написав твір для фортепіано на честь своєї доньки - "Танець Нілюсі". Через сім років народжується в сім'ї Безкоровайних хлопчик, якого назвали Любомиром. Ці роки стають дуже плідними у творчості Василя та Стефанії. Адже у дружини композитора був гарний і сильний голос, вона співала у відомому на той час хорі "Боян". Згодом Стефанія Стебницька засновує драматичний гурток, який став осередком української культури. У цьому гуртку працювало багато чудових відомих артистів.
Коли Стефанії виповнилось 34 роки, вона повністю включається в культурне життя Тернополя: стає головою "Молодої Громади", їздить по багатьох жіночих конгресах, влаштовує багато концертів у західних регіонах Галичини.
Переїхавши разом з чоловіком до США, Стефанія не лишилась байдужою до тих українців, які залишились в Європі. Вона розвиває добродійні акції, знаходить сили та енергію, щоб освітити добром своїх співвітчизників.
Ім'я Василя Безкоровайного було занесено до "Енциклопедії сучасної України". В Національній радіокомпанії записані його твори. Це - доказ справжньої національної музики, яку писав композитор.
Я щаслива від усвідомлення, що я - нащадок таких видатних людей, як Стефанія Стебницька та Василь Безкоровайний.
Василь Васильович як неперевершений майстер української національної музики мріяв, що колись його твори будуть звучати по всьому світі, і зокрема в його рідній Україні. І мрії композитора збулись: у багатьох концертних залах, радіопередачах звучать неповторні твори Василя Безкоровайного, які хвилюють серце і душу кожного з нас.

м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 16.07.2004 > Тема ""Джерельце""