Версiя для друку Обговорити в форумi

1. ДЕРЖАВА-УКРАЇНА – СУТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
Як показує історичний досвід, національна ідея є прагненням національної еліти до створення власної національної держави, яка б всебічно забезпечувала задовольняння національних інтересів. Саме з цієї позиції потрібно оцінювати всі історичні події, що пов’язані з відродженням української державності у минулому столітті.
Невдала спроба створення Української держави у 1917-1918 роках пов’язана виключно з неспроможністю національної еліти приймати і реалізовувати доленосні державні рішення. Особливо це було очевидним у неспроможності створення ефективної системи національної безпеки, яка б забезпечила утвердження державного суверенітету на всій території України. Цим і скористалися вороги України, які у неправовий спосіб проголосили в Харкові Українську Радянську Соціалістичну Республіку і запросили для свого захисту більшовицькі війська. Більшовицька окупація України продовжувалася до 1941 року, коли її перервала німецько-фашистська окупація, та з 1944 до 1991 року.
У воєнні роки в Україні утворилася досить потужна національна еліта, яка вела боротьбу за незалежність і створила реальну небезпеку відокремлення України від СРСР, про що Сталін писав у 1945 році Черчелю. Але військова потуга СРСР завадила цьому і Україна залишилася у складі Радянського Союзу.
У 1990-1991 роках під час розпаду СРСР владна верхівка УРСР перебрала на себе роль української національної еліти та на основі держави Українська Радянська Соціалістична Республіка утворила незалежну державу з назвою «Україна». Проте, функціонування цієї держави до 1996 року здійснювалось за Конституцією УРСР і за радянським законодавством, яке поволі модернізувалося. До 6 грудня 1991 року в чинному законодавстві України не було місця законам «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» тощо.
Тому закони України, на підставі яких до останнього часу функціонують центральні державні органи виконавчої влади, у тому числі, Служба безпеки України, Державний комітет охорони державного кордону, Генеральна Прокуратура України тощо, були трансформовані із радянського законодавства, яке базувалося на радянській термінології і радянських державних міфах, у чинне законодавство України.
Один з таких радянських державних міфів, закладених у нормативно-правові акти СРСР, УРСР, а потім і України – це захист національних інтересів. В СРСР під нацією розумілася держава, тому і інтереси були суто державні. В Україні розмов про національні інтереси та їх захист було дуже багато, проте ніякого захисту суто національних інтересів немає, від чого вже 19 років потерпає лише Український народ. Прийняття ж у 1996 році Конституції України та часткове вдосконалення нормативної бази не змінили репресивної суті цих державних органів, оскільки вони працюють не на задовольняння національних інтересів і на розвиток демократичних цінностей в Україні, а продовжують обслуговувати інтереси владної верхівки.
При цьому народ зубожіє, а владна верхівка збагачується, використовуючи всі владні важелі своєї держави для утвердження кланово-олігархічної диктатури. Це викликає природний спротив в українському суспільстві і бажання українських громадян мати в Україні власну українську державу і сильну українську владу в особі власного українського Президента, що яскраво проявилося у феномені Майдану в листопаді - грудні 2004 року.
Проблема сильної української влади як гарантії забезпечення національної безпеки стоїть гостро і вимагає негайного проведення в Україні відповідних реформ з залученням до її вирішення фахівців із різних галузей та всіх верств українського суспільства. Гострота цієї проблеми полягає у тому, що всі 19 років незалежності владна верхівка дурила Український народ, переконуючи його в існуванні української держави, яка захищає його інтереси, а усі біди народу йдуть від окремих поганих керівників держави, зокрема, Леоніда Кучми, Віктора Януковича або Віктора Ющенка.
Насправді ж ніякої української держави немає, а кланово-олігархічна диктатура не зацікавлена у створенні в Україні цілісної системи національної безпеки. Органи, які формально віднесенні до такої системи, насправді є органами державної безпеки, працюють у режимі ручного управління і виконують розпорядження владної верхівки. Народ так і не став джерелом влади, як декларує Конституція України, бо народ своєю переважною більшістю залишається залежним від того ж державного бюджету і влади олігархів. Тому сьогодні головна небезпека існуванню суверенної української нації виходить із середини держави, яка просякла зверху до низу корупцією, боротьбою за владні важелі та байдужістю до інтересів нації, яка створила в українському суспільстві, зневіру до влади постійними обдурюваннями українським політикумом, який старанно обстоює в Україні диктат олігархічних кланів і стримує формування класу підприємців малого і середнього бізнесу як основи насичення державного бюджету.
Таким чином, через відсутність протягом 19 років незалежності української за суттю держави, відсутня і система національної безпеки. Через це не було досягнуто потрібного рівня стабільності у забезпеченні економічних та енергетичних потреб національної економіки. Ще й досі залишається проблемним питання двомовності держави, хоча відомо, що введення другої державної мови є згубним для розвитку української нації, як і декларування деякими партіями утворення слов’янського союзу, оскільки штучні державні утворення тримаються на тоталітаризмі, а для такого добровільного утворення є занадто низький економічний рівень розвитку слов’янських держав і, зокрема, України. Все це мало б бути врегульовано системою національної безпеки, утворення якої затримується у просторі і часі через важку демографічну і духовну спадщину радянського минулого української нації. І це не просто слова. Взяти, навіть, саме поняття «українська нація».
Теоретично поняття «українська нація» в сучасному українському суспільстві розуміється по різному: чи то українська нація є етнічним утворенням корінного українства, чи то українська нація є стійкою спільнотою людей, що історично склалася на базі спільної мови, території, економічного життя, психологічного складу, який проявляється у спільності культури.
Чітко затвердженого юридичного поняття «українська нація» в чинному законодавстві немає. На сьогодні лише на морально-етичному рівні можна говорити про українську націю, враховуючи сам факт її історичного існування, та на жаль, в юридичному плані українська нація не існує, оскільки ні Конституція України, ні чинне законодавство не визначає поняття «нація», як юридичну норму, на яку можна посилатися у сфері державотворення. Від цього в Україні склалася парадоксальна ситуація, коли така конституційна юридична норма, як «нація», відсутня, а нормативні акти містять визначення з епітетами «національний», як, наприклад, «національний університет», «національні інтереси», «національна економіка» тощо. Це викликає сумнів у легітимності нормативних актів, що містять визначення з епітетами «національний» бо вони не мають під собою конституційно визначеного змістовного навантаження. Ця невизначеність зумовила помилки принципового характеру і подвійні трактування у кожному законі в сфері національної безпеки і оборони, що унеможливлює їх практичне виконання і налагодження роботи самої системи національної безпеки. Прикладом цього є низка економічних криз починаючи з 1991 року, від чого постраждала і збідніла переважна більшість громадян України, за рахунок яких збагатилися владна верхівка, утворивши свої олігархічні клани, проте жоден орган центральної виконавчої влади, що опікується економічною безпекою, не поніс будь якої відповідальності.
Це означає, що ні про яку систему національної безпеки, ні про яку українську державу в Україні не може йти мова. Олігархічні клани за своїми інтересами створили свої політичні партії, депутатські фракції яких у Верховній Раді по черзі виконують роль то коаліції, то опозиції. При цьому вони залишаються успішними споживачами коштів державного бюджету, а обдурені українські виборці все більше розчаровується у своїх провідниках та в очолюваних ними політичних силах і все більше зріє в українському суспільстві національна ідея – створення української національної держави.
Саме у цьому і полягає суть національної ідеї, яка давно чекає на своє втілення у життя.
(Далі буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2020 > Тема ""Білі плями" історії"