Версiя для друку Обговорити в форумi

В Музеї української діаспори в Києві продовжує експонуватися виставка «Нью-Йорк – Іловайськ: Вибір». Вона присвячена Маркіяну Паславському – українцю, який народився в США, а загинув визволяючи Донбас від російських окупантів.
Маркіян Григорій Паславський народився 16 січня 1959 року у Нью-Йорку в сім’ї українських емігрантів Осипа та Орисі Паславських. І в родині батька Маркіяна, і в родині Гунчаків (родині матері) панували любов та повага до України, звідки вони мусили виїхати, рятуючись від репресій радянського режиму. Між іншим, рідний дядько Маркіяна Тарас Гунчак є видатним американським ученим-істориком, професором Ратгерського університету.
Марко виріс у місті Ньюарк штату Нью-Джерсі. Навчався в українській школі при парафії святого Івана Хрестителя та в середній школі Вейлзбург у Ньюарку. Змалку захоплювався спортом, був членом українського спортивного клубу «Чорноморська Січ», де грав у футбол, волейбол і займався плаванням. Також із дитячих років належав до української скаутської організації «Пласт», як і всі його рідні і двоюрідні брати і сестри.
Маркіян Паславський здобув військову освіту у Вест-Пойнті – найдавнішій елітній військовій академії США. Служив у 75 полку рейнджерів у США і в Туреччині. Завершив службу у званні капітана в 1986 році. Певний час М. Паславський працював у банківській сфері в Нью-Йорку. Із 1992 року жив переважно в Україні, був інвестиційним консультантом у Києві та Харкові. Прекрасно володів українською та російською мовами, добре знав турецьку. У 1998 році Маркіян Паславський заснував у Кагарлицькому районі на Київщині аграрне підприємство «Росава-К». Воно стало одним із основних платників податків району.
Паславський брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У травні 2014 року Маркіян Паславський вступив у добровольчий батальйон «Донбас», узявши собі позивний «Франко» на честь письменника Івана Франка. Того ж місяця отримав українське громадянство. Він, офіцер американської армії, погодився стати звичайним солдатом, стрільцем 1-ої роти спеціального призначення. Наприкінці травня та майже весь червень 2014 Франко у складі цього підрозділу брав участь у навчанні та бойовому злагодженні на полігоні біля села Нові Петрівці Київської області. Це був перший рік війни, коли забезпечення української армії та добровольчих підрозділів трималося на волонтерах. Маркіян став меценатом для свого підрозділу, закуповуючи власним коштом харчі та спорядження для побратимів. 23 червня 2014 року 640 бійців батальйону «Донбас», зокрема Маркіян, склали присягу на вірність Україні. Потім – Донбас. У липні 2014 «Франко» взяв участь у боях за Артемівськ (нині Бахмут), Попасну, Лисичанськ, Первомайськ, у серпні допомагав звільнити Курахове та Мар’їнку. Побратими згадують його як спокійного, впевненого в собі й завжди усміхненого чоловіка. У «Франка» був маленький привілей: на бойовому завданні він обирав собі позицію і завжди це була найнебезпечніша ділянка. Після кожної сутички «Франко» збирав бійців навколо себе та фахово аналізував події, зазначаючи хиби.
Фотокореспондент Макс Левін згадував, що «Франко» «завжди багато чого радив бійцям, стверджував, що в нас, в армії не той порядок, який мав би бути, але сам-один він, на жаль, нічого змінити не може. Проте готовий воювати, як рядовий, і таким чином зробити свій внесок у перемогу».
У серпні йшли бої за Іловайськ. Наші бійці зайняли його більшу частину. Російсько-терористичні війська підтягнули важке озброєння. 19 серпня 2014 року наші почали відступати. Відділення, в якому воював «Франко», прикривало відхід основної групи. Командир відділення «Майстер» і «Франко» разом підвелися, щоб змінити позицію. В цю мить у них над головами вибухнула граната. Обоє були поранені. Поранення «Франка» виявилися смертельними. Останніми його словами були: «Так боляче. Не хочу помирати…»
Маркіяна Григорія Паславського поховали в Києві, на Аскольдовій могилі, символічному місці, де знайшли останній спочинок чимало захисників України. Посмертно його було нагороджено орденом Данила Галицького, вшановано відзнакою «Народний Герой України» та медаллю Української Православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України», а також найвищою нагородою організації «Пласт» - «Залізним Пластовим Хрестом». Іменем Маркіяна Паславського названо реабілітаційний центр для українських ветеранів у Львові, гімназію в містечку Підгайцях на Тернопільщині, звідки походить родина його матері, а також одну з вулиць у Попасній на Луганщині, яку він визволяв від російської окупації.
24 вересня в Музеї української діаспори відбулася зустріч із товаришами-пластунами Маркіяна Паславського Тарасом Коваликом (нині доброволець батальйону «Айдар») і Романом Онищенком (нині волонтер). Вони розповіли про «Пласт». Ця організація виховує лідерів. Для пластуна гасло «Бог і Україна» вище за все. Пластунів впізнаємо за справами. Вони патріоти і завжди готові допомогти. Чимало вихованої «Пластом» молоді воювало в складі українських січових стрільців. Із дев’яти генералів УПА шестеро були вихованцями «Пласту», зокрема командувач УПА Тарас Чупринка (Роман Шухевич).
Зараз в деяких країнах кількість пластунів зменшується. В діаспорі «Пласт» проростає за рахунок емігрантів з України. А в Україні відбувається постійний приріст «Пласту». Найбільше пластунів у Львові, Тернополі і Києві. В Києві багато батьків бажають записати своїх дітей у «Пласт». Але не вистачає виховників. Діти, повертаючись із пластового вишколу, впливають на дорослих членів родини. «Пласт» розвивається на сході України. Активно діють осередки «Пласту» в Авдіївці, в Маріуполі. Держава не завжди підтримує «Пласт». Іноді доводиться бути не завдяки державній політиці, а всупереч.
Шестеро пластунів загинуло в російсько-українській війні. Вихованці «Пласту» служать в різних батальйонах і встановлюють горизонтальні зв’язки між своїми підрозділами. Наприклад, один пластун був командиром мінометного розрахунку, а інший – командиром розвідувальної групи. Вони зв’язалися і це посприяло знищенню ворогів.
Добрим словом згадують Маркіяна Паславського, який пройшов школу «Пласту». Фотокореспондент Макс Левін розповідає про «Франка»: «Аналізував разом із нами останні події. Незважаючи на всю цю геополітику, на всі ці глобальні течії, навіть на те, що ці події комусь вигідні, він вважав, що все одно треба особисто захищати Україну зі зброєю в руках. У батальйоні майже всі говорили російською, але «Франко» спілкувався українською. З ним можна було говорити на будь-які теми».
В Музеї української діаспори безкоштовно роздають книжечку «Заклик діяти: слова Маркіяна Паславського». Її уклала родина Паславських. Видання містить міркування Маркіяна Паславського, як перетворити Україну на вільну, демократичну, квітучу державу.
У передмові до книжки родина Паславських зауважує: «Було непросто структурувати його записи – вони стосуються широкого кола тем. Проте є тези, які проходять через увесь текст. Їх спрямовано на усунення тіньової економіки шляхом запровадження прозорості, політичних, економічних, фінансових трансакцій, шляхом боротьби з корупцією, яка існує в кожній сфері діяльності нації, та шляхом використання соціальних ЗМІ для донесення інформації до громадськості».
Командир відділення Вадим Гайдін (позивний «Майстер») відзначає: «Коли «Франко» у бесіді сказав: «Майстер», дай мені три дні у Національному банку України – корупції не стане», я вірив йому. Неможливо брехати тому, кому довірив своє життя. Неможливо брехати тому, хто довірив тобі життя».
Анатолій Зборовський
На фото: Маркіян Паславський; на могилі героя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2019 > Тема "Українці мої..."