Версiя для друку Обговорити в форумi

Так вже склалося на наших теренах, що за всі роки незалежності в Україні майже не знімалося вітчизняне кіно. Згадаймо буремні 90-ті роки, що минули під знаком сентиментальних латиноамериканських серіалів. Безкінечні серіали на кшталт «Санти–Барбари», «Просто Марії» збирали біля телеекранів мільйони глядачів. Перед переглядом улюблених серіалів селяни мріяли лише про те, аби під час перегляду не згасло світло і серіал не перервався на цікавому місці. На жаль, про питоме українське кіно можна було забути назавжди. Годі було побачити українські серіали на історичну тематику, де головними героями були козаки на тлі величного Дніпра. А мрійлива дівчина, яка чекала на свого козаченька, лишалася в уяві режисера-постановника. Зрештою, протягом 2000-х років про український кінематограф можна було забути. Здавалося, він назавжди втратив свої позиції. Песимісти вже не мріяли про ренесанс українського кіно, проте бурхливі події, що сталися на рідних теренах, змусили їх змінити свою думку. Справжній розквіт українське кіно переживало після Революції гідності, коли Держкіно очолив свободівець Пилип Іллєнко. Держава активно підтримувала кіноіндустрію, суттєво збільшивши обсяги фінансування. Скептики, які вже давно поховали українське кіно, були здивовані. На широкий екран вийшли фільми, які стали подією не лише у вітчизняному кінопрокаті.
Фільм Михайла Іллєнка «Той, хто пройшов крізь вогонь» за п’ять тижнів в українському прокаті зібрав 1,4 млн. грн. За даними Держкіно, всього фільм переглянуло більше 60 тис. глядачів. Міф про те, що українське кіно не може бути касовим, розвіявся. У прокаті з’явилися такі фільми, як «Райські птахи» Романа Балаяна, соціальна драма «Звичайна справа» Валентина Васяновича, «Будинок з башточкою» Єви Найман, «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва. Революційні події 2013-2014 років спричинили справжній вибух в українському кінематографі. Наприкінці 2013 року було створено студію «Вавілон-13» під керівництвом Володимира Тихого, до якої увійшли молоді кінорежисери, спраглі нового слова. З’явилися такі знакові фільми, як «Євромайдан. Чорновий монтаж» Володимира Тихого, «Майдан» Сергія Лозниці, «Зима у вогні», «Небесна сотня» Юлії Гонтарук та Романа Любого. За оцінками експертів, найуспішнішими фільмами в українському прокаті 2015-2016 років були визнані такі картини, як «Незламна» Сергія Мокрицького та комедійна стрічка «8 кращих побачень» Вейсберга. Широкий резонанс викликав фільм «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка. Фільм звертається до болісної теми – масової еміграції українців за кордон у пошуках кращої долі. Без сумніву, фільм потрапив у «десятку», здобувши схвальні відгуки кінокритиків, а також значні фінансові прибутки.
У 2017 році вийшов в прокат історико-драматичний фільм Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва», історична стрічка Зази Буадзе «Червоний», спортивно-драматичний фільм «Правила бою» Олексія Шапарєва, пригодницький фільм-фентезі «Сторожова застава» Юрія Ковальова. В грудні 2017 року відбулася прем’єра кінокартини «Кіборги» режисера Ахтема Сеїтаблаєва, присвяченої захисникам Донецького аеропорту під час російсько-української війни.
На тлі безсумнівних перемог вітчизняної кіноіндустрії світ побачили стрічки, які неоднозначно сприйняли глядачі та кінокритики. Кілька років тому в центрі скандалу опинився фільм «Шляхетні волоцюги» режисера Олександра Березаня. Саме тоді письменник Юрій Вииничук на своїй сторінці у Фейсбук написав про те, що автор сценарію фільму «Шляхетні волоцюги» викрали частину сюжету з його твору «Танго смерті». Письменник зазначив, що Олександр Березань відомий як режисер, який знімав серіали для Росії та російськомовні фільми. Юрій Винничук поставив під сумнів професіоналізм режисера Березаня, який не лише не володіє матеріалом про історичний Львів, але й належить до малограмотних людей. Нібито на підтвердження слів письменника режисер зняв фільм «Давай танцюй», в якому виступив також і сценаристом (разом із Сергієм Розвадовським). Фільм, позначений як «молодіжний танцювальний екшн», викликав чимало запитань як у глядачів, так і у кінокритиків.
Події у фільмі розгортаються під час війни на Донбасі. Російськомовний танцюрист разом з братом знімають екстремальне відео з метою зібрати велику кількість переглядів в Інтернеті. Юнаки мріють стати відомими, сподіваються, що на них чекає велике майбутнє. Проте трагічний випадок перекреслив їхні плани. Під час зйомок брат травмувався і йому терміново потрібна операція. Микита прагне врятувати брата від операції і вирушає в «бандерівський» Київ, аби виграти гроші на лікування в одному з танцювальних конкурсів. Далі, за задумом режисера, сюжет закручується карколомно. Головний герой знайомиться з відомою співачкою, між молодими людьми спалахують почуття. Далі, як у справжньому бойовику, дівчину викрадають з метою отримання викупу. Примітивний сюжет, непереконлива акторська гра призвели до того, що фільм одержав низькі бали від кінокритиків. Недаремно Держкіно тричі відмовляло творцям фільму у фінансуванні. Спонсорами фільму стали приватні інвестори. Значну частину коштів виділив російський мобільний оператор «Київстар», хоча загальний розмір бюджету невідомий. Проте відоме інше. «Київстар» не приховує своїх російських коренів, проте вільно почувається на ринку України. То чи варто дивуватися, що творці фільму «Давай танцюй» орієнтувалися на «російський та західний ринок»? Кінострічку знімали російською та англійською мовами. Напевно, продюсери не зовсім орієнтувалися, в якій країні вони перебувають та інтереси яких громадян представляють. Зрештою, Олександр Березань не приховував своїх намірів. З якогось дива творці танцювального «екшн» втовкмачили собі (а також глядачам), що на наших рідних теренах «мало хто може говорити українською». І це в «бандерівському» Києві? Помиляєтеся, панове режисери та продюсери (а точніше «гаспада»).
Чимало запитань викликав ще один з «новаторських» фільмів, зокрема, «Свінгери», у якому знялася епатажна співачка Ольга Полякова. Розкута співачка, яка випробувала себе в ролі акторки, передала куті меду. У соцмережах з’явилися коментарі із запитаннями: “І це мистецтво? Бездарна акторська гра! Ви забули про призначення мистецтва, яке має дарувати смак та натхнення». Крім того, користувачі соцмереж відверто цікавилися у співачки: «Ви знімаєтеся у цьому фільмі, потерпаючи від безробіття?»
І, звичайно, важко оминути комедійний фільм «Скажене весілля», епізодичну роль в якому зіграв популярний співак Олег Винник. За сюжетом, події розгортаються у селі Яблунівка, що на Поділлі. Директор районного краєзнавчого музею Василь Середюк, відправляючи доньку Катю до Франції на навчання, такого повороту подій і не очікував: місяць тому Катя повідомила, що виходить заміж за французького лікаря-кардіохірурга Франсуа. «Середюки — європейська родина!» — це гасло кожен у районі почув особисто від Василя. Яке ж було його здивування, коли він побачив, що омріяний європейський зять – афрофранцуз. Відтепер Середюк прагне попри все зірвати це весілля. Але коли на заваді стоїть справжнє кохання — невідомо, чи вдасться такий план реалізувати. Попри чимало виграшних моментів, кінокритики не оминули нагоди «підколоти» творців фільму.
Так, кінокритик видання «Варіанти» Олександр Ковальчук прикрим недоліком фільму назвав присутність у ньому російськомовних пісень репера Потапа, які викликали певний дисонанс на україномовному тлі фільму.
Як бачимо, протягом останнього часу у прокаті з’явилося чимало фільмів, які відрізняються своїми естетичним наповненням, ідеологічною спрямованістю і, зрештою, бюджетом. Проте, можна з упевненістю сказати, що в період, коли Держкіно очолював Пилип Іллєнко, українська кіноіндустрія переживала справжній ренесанс. Під час його керівництва було заборонено московські пропагандистські серіали, знято фільми, які потрапили до програм міжнародних кінофестивалів. Зараз українське кіно опинилося на роздоріжжі. І яким шляхом поведе Держкіно новий керівник, поки що важко сказати. Можемо лише робити прогнози, але вони, як відомо, річ невдячна.
Дарина Осипчук, культуролог

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2019 > Тема "З потоку життя"