Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 27.09.2019 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 27.09.2019
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ: РОМАНТИК ТА ╤ДЕАЛ╤СТ

╤м’я Олега Ольжича (1907-1944) – в╕домого пол╕тичного д╕яча, державника, нац╕онал╕ста сьогодн╕ в╕доме широкому загалов╕ укра╖нц╕в. Проте так було не завжди ╕ к╕лька покол╕нь нав╕ть не чуло це славетне ╕м’я. Справд╕, складно знайти б╕льш ц╕л╕сну особист╕сть, яку вважають символом ц╕лого покол╕ння укра╖нсько╖ молод╕, яке у буремному 20 стол╕тт╕ присвятило себе укра╖нськ╕й ╕де╖. Його житт╓вий шлях був п╕дпорядкований ╓дин╕й мет╕ – боротьб╕ за незалежну укра╖нську державу. Багатогранна д╕яльн╕сть Ольжича вража╓. ╢вропейськ╕ та американськ╕ науковц╕ знали його як археолога – доктора Кандибу. Його полум’ян╕ поез╕╖ кликали до боротьби та надихали борц╕в за волю Укра╖ни. «╤деал╕ст», «Доктор» - так зверталися до нього побратими.
Повертаючи ╕з забуття ╕мена видатних укра╖нц╕в, ми часто акценту╓мо увагу  лише на окремих моментах. Олег Ольжич був справд╕ багатогранною особист╕стю, який вражав сво╖ми талантами. Вже у 23-л╕тньому в╕ц╕ захистив докторську дисертац╕ю, був учасником м╕жнародних експедиц╕й, автором п╕всотн╕ друкованих праць, популяризатором археолог╕чних в╕дкритт╕в. Олег Кандиба (саме п╕д таким ╕менем в╕домий в науковому св╕т╕) серйозно займався досл╕дженням трип╕льсько╖ культури. «Життя Олега Кандиби склалося так, що вже у дитинств╕ в╕н не лише побував у м╕сцях, де велися археолог╕чн╕ розкопки, але й в╕дпочивав на хутор╕ одного з в╕домих на той час досл╕дник╕в Трип╕лля – Миколи Б╕ляш╕вського. У роки навчання в╕н слухав лекц╕╖ ╕ншого в╕домого досл╕дника трип╕льських старожитностей – Вадима Щербак╕вського, а також славнозв╕сного Любора Н╕дерле, професора Карлового ун╕верситету в Праз╕, давнього знайомого В╕кент╕я Хвойки. Складно сказати, коли саме Трип╕лля було обрано темою досл╕джень, але вже 1928 року Олег Кандиба вируша╓ на розкопки трип╕льских поселень у Галичин╕. Доктор ф╕лософ╕╖ у 23 роки, автор наукових статей ╕ фундаментально╖ монограф╕╖ про визначну трип╕льську пам’ятку Шипинц╕ на Буковин╕ (1937 р.) – ось щабл╕ наукового зростання вченого», - пишуть досл╕дники Михайло В╕дейко та Серг╕й Кот у виданн╕ «Наукова спадщина Олега Ольжича». Вража╓, наск╕льки ╜рунтовною була осв╕та Олега Ольжича: за роки ун╕верситетського навчання в╕н встиг побувати студентом Укра╖нського педагог╕чного ун╕верситету ╕мен╕ М. Драгоманова, Укра╖нського в╕льного ун╕верситету, Карлового ун╕верситету – долучившись до традиц╕й ╓вропейсько╖ академ╕чно╖ науки. Навчання у найкращих професор╕в дало сво╖ результати - Олег Ольжич набув чимало знань з археолог╕╖, антрополог╕╖ та мистецтвознавства. До того, самост╕йно займався археолог╕чними досл╕дженнями. Напевно, що п╕сля захисту докторату у 23 роки Олег Ольжич став наймолодшим доктором археолог╕╖ в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ науки. «Схилився археолог в роб╕тн╕ над столом, Схилився археолог поораним чолом. Барвистий ╕ прекрасний розл╕гся перед ним, Розл╕гся ц╕лий Всесв╕т, як кв╕тчастий килим», - писав захоплений сво╓ю справою Олег Ольжич. Науковець ╕ поет, ╕ обидв╕ гран╕ таланту сяяли напрочуд яскраво.
Проте у 1929 роц╕, кр╕м улюблено╖ археолог╕╖ та поез╕╖, у Олега Ольжича з’явилася ще одна справа, яка згодом визначила його житт╓вий шлях. ╤деал╕ст – перший псевдон╕м Олега Ольжича як члена Орган╕зац╕╖ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в (ОУН), яку в╕н називав «в╕йськом незримим поневолено╖ нац╕╖». Зрештою, ╕деал╕стом ╕ романтиком в╕н був у житт╕, присвятивши себе боротьб╕ за незалежн╕сть Укра╖ни. «У 23 роки перед Олегом Ольжичем в╕дкрива╓ться безмежне поле наукового пошуку, св╕тово╖ слави, особистого добробуту. Але думаючи про сво╓ майбутн╓, Олег Кандиба не м╕г не думати про майбуття Укра╖ни», - чита╓мо у прац╕ «Я кам╕нь з Божо╖ прац╕» Леон╕да Череватенка. Укра╖на, яка стол╕ттями перебувала в невол╕, й надал╕ ст╕кала кров’ю. Саме покол╕ння Олега Ольжича взяло на себе м╕с╕ю в╕дродити, створити незалежну Укра╖ну, без холопа та пана. У 1929 роц╕ Олег Ольжич ста╓ членом Орган╕зац╕╖ Укра╖нських Нац╕онал╕ст╕в (ОУН). ╤деал╕ст Олег Ольжич розум╕в, що саме на долю його покол╕ння покладена велична м╕с╕я – в╕дродити Укра╖нську державу. Але для цього необх╕дно було покласти на в╕втар боротьби ╕ сво╓ життя, ╕ життя сво╖х побратим╕в. Так, як запов╕дав «Декалог» Степана Ленкавського: «Здобудеш Укра╖нську Державу або згинеш у боротьб╕ за не╖». ╤ формула авторства самого Олега Ольжича: «Народ, який в╕рить, що якась сум╕жна кра╖на або ╕мпер╕я збуду╓ йому державу, н╕коли не зможе стати на власн╕ ноги ╕ буде завжди парал╕тиком, а його пол╕тичн╕ групи будуть задн╕ми колесами для чужих агентур». Актуально? Сучасно? ╤, погодьмося, сказано н╕би про наш час, що св╕дчить: геопол╕тичн╕ розмисли Ольжича випереджали св╕й час.
Зрештою, його праця, його чин – насл╕док глибоко╖ внутр╕шньо╖ роботи, осмислення навколишн╕х под╕й. Яких? А саме буремне життя п╕дкидало тих приклад╕в чи не щодня. 30 листопада 1932 року четверо бойовик╕в ОУН, виконуючи наказ зверхник╕в, серед б╕лого дня провели експропр╕ац╕ю. Напад було невдало орган╕зовано, що призвело до траг╕чних насл╕дк╕в. Один з бойовик╕в загинув, другий, смертельно поранений, застрелився. Вижило дво╓, проте ╖хня доля також склалася траг╕чно. Василя Б╕ласа ╕ Дмитра Данилишина було схоплено за сприяння м╕сцевих селян. Вже 23 грудня 1932 року польська влада винесла вирок – хлопц╕в було страчено. Той факт, що саме укра╖нц╕, нехай несв╕домо, призвели до траг╕чного ф╕налу, боляче приголомшив укра╖нську громадськ╕сть. Дмитро Данилишин, коли його в’язала юрба земляк╕в, з болем сказав: «Не бачити вам Укра╖ни, якщо будете отак за не╖ боротися!» Зв╕сно, Олег Ольжич не м╕г залишитися осторонь. У поем╕ «Незнаному Вояков╕» Ольжич творить свою ф╕лософ╕ю – опертя на власн╕ сили та в╕ра в побратим╕в: «Державу не твориться в будучин╕, Державу буду╓ться нин╕. Це люди, на сталь перекут╕ в огн╕, Це люди, як брили, кам╕нн╕». Олег Ольжич розум╕╓, що боротьба буде жорстокою, не на життя, а на смерть. У лист╕ до батька (1931 р.) Олег писав: «В орган╕зац╕ю нац╕онал╕ст╕в я твердо в╕рю. ╢дина вона, я переконаний, зробить ╕ може зробити щось для Укра╖ни».
В╕домо, що батьком Ольжича був в╕домий поет Олександр Олесь, який безмежно його любив. Олег також був в╕дданим сином. Збер╕гав у пам’ят╕ його поетичний доробок, м╕г процитувати його в╕рш╕. Та попри син╕вську любов, висловлював свою точку зору на батьк╕вську поез╕ю. ╤ не завжди на його користь. «Олег Ольжич усв╕домлював, що нар╕каннями, скаргами ╕ сльозами справ╕ не зарадиш, що треба не т╕льки ремствувати ╕ скиглити, а й змагатися – мужньо ╕ завзято. ╤ поез╕я, зразком яко╖ були Олесев╕ л╕ричн╕ в╕рш╕, мало чим могла прислужитися визволенню поневолено╖, пон╕вечено╖ В╕тчизни», - характеризу╓ Леон╕д Череватенко ставлення Ольжича до батьково╖ поез╕╖. А приятелька Ольжича Марина Антонович писала у спогадах: «Олег називав Олеся «поетом для г╕мназисток ╕ телефон╕сток», а Олесь обурювався осп╕вуванням насильства ╕ кровопролиття у в╕ршах сина». За спогадами сучасник╕в, ╕деолог╕чн╕ суперечки призводили до того, що батько з сином могли не розмовляти, а сп╕лкувалися за допомогою лист╕в ╕ записочок. Кожен демонстрував сво╓ бачення поез╕╖. Так, Олександр Олесь надрукував у журнал╕ «Дзвони» в╕рш «Життя ╓дине, св╕тле, миле…» Натом╕сть, син в╕дпов╕в батьков╕ р╕зким в╕ршем: «Ви вже спуска╓те човни, Та вас трима╓ револьвер». Зв╕сно, що Олександр Олесь як батько не м╕г спок╕йно спостер╕гати за життям сина – сповненим ризик╕в, небезпек. В╕н розум╕в, що фатальна розв’язка вже не за горами. Проте Ольжич був св╕домий свого вибору. Розум╕ючи, що н╕хто не подару╓ та не в╕ддасть Укра╖ну без бою, в╕н беззастережно кидав виклик дол╕. Життя як творч╕сть, творч╕сть, як життя – таким був його екзистенц╕йний виб╕р. Поетичн╕ рядки Ольжича – р╕зк╕, безкомпром╕сн╕, як постр╕л: «Ми вийдем жорстоке зустр╕ти, заховане в ранков╕й мл╕, ╤ стануть не луки, не кв╕ти – кам╕ння саме на земл╕».
Олег Ольжич разом з побратимами щиро в╕рили, що сила вол╕ та духу здатн╕ перебороти найжорстк╕ш╕ випробування: «Захочеш – ╕ будеш. В людин╕, затям, лежить нев╕дгадана сила. Зрослась небезпека з в╕дважним життям, як з т╕лом смертельника крила». А в╕дтак – Ольжич р╕шуче д╕яв. В╕н був кер╕вником пох╕дно╖ групи ОУН, а вся його орган╕зац╕йна д╕яльн╕сть в окупованому Ки╓в╕ була п╕дпорядкована амб╕тн╕й мет╕ – створенню Укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ради, так званого передпарламенту майбутньо╖ Укра╖нсько╖ держави. Врешт╕, Ольжичев╕ вдалося створити таку раду, яка про╕снувала недовго, проте видала ц╕лу низку важливих документ╕в. Жорстока боротьба була неможлива без жертв. Ольжич прагнув, перш за все, зберегти кадри – близьких йому по духу людей. Товариш Олега Ольжича по боротьб╕, член крайово╖ екзекутиви ОУН Ярослав Гайвас так описав драматичне побачення Олега Ольжича з Оленою Тел╕гою: «Олена прийшла, перебрана, до невп╕знання, з н╕чною перепусткою на ╕нше пр╕звище. Ольжич ходив по к╕мнат╕ з кута в кут. Та людина, яку, здавалося, не покидали спок╕й ╕ здетерм╕нован╕сть, яка у сво╓му житт╕ мусила пережити ст╕льки арешт╕в, тортур ╕ смертей сво╖х найближчих товариш╕в, тепер не могла знайти соб╕ м╕сце. Вс╕ орган╕зац╕йн╕ питання вони обговорили вже на попередн╕х зустр╕чах, залишилося т╕льки ╓дине: ви╖зд. Голос Олени звучав м’яко, але р╕шуче. Дал╕ наводяться умовляння Ольжича, зрештою, його наказ. ╤ неспростовн╕ аргументи Олени Тел╕ги: «╢ вищ╕ реч╕ в╕д наказу! Тут мусить бути хтось, хто св╕домо дивитися смерт╕ в оч╕ ╕ не в╕дступа╓». Ольжич: «Але ж таких ми тут мали багато ╕ так╕ дал╕ залишаються». Олена Тел╕га: «Я знаю. А тому, що я така сама, як ╕ Петри, ╕ Миколи, я з ними залишуся». Ярослав Гайвас наводить зворушливий д╕алог м╕ж побратимами, який не можна сприймати спок╕йно. А дал╕ - мужн╕й стиск руки, а може, дружн╕й поц╕лунок. Чи думав тод╕ хтось, що це була остання зустр╕ч? 9 лютого 1942 року г╕тлер╕вц╕ заарештували Олену Тел╕гу. А невдовз╕ на Ольжича чекав страшний удар. Невдовз╕ Олену разом з Михайлом Тел╕гою, ╤ваном ╤рлявським, професором Гупалом та ╕ншими було розстр╕ляно в Бабиному Яру. Ольжич розум╕в: цих втрат не в╕дшкоду╓ш. ╤ десь в глибин╕ душ╕, очевидно, розум╕в: смерть вже чату╓ за ним.
Обравши небезпечний шлях боротьби, Ольжич не боявся смерт╕. ╢дине, чого боявся, що п╕сля його в╕дходу н╕кого не залишиться. Фактично приречений, Ольжич прийма╓ р╕шення одружитися. Його обраницею стала молодша на тринадцять рок╕в Катерина Б╕лецька, дочка професора Леон╕да Б╕лецького. Калинка, як називали ╖╖ р╕дн╕. Це одруження також було оповите та╓мницею. Розклавши на стол╕ в╕йськову карту, Ольжич обрав село Ябл╕вка Вижня (нин╕ Верхня Яблунька поблизу Турки, що на Льв╕вщин╕). Чому? Бо назва перегукувалася з в╕ршем, якого Ольжич присвятив сво╖й Калинц╕ – «Яблуня на гор╕». Коли священик запитав пр╕звище нареченого, Ольжич, який жив п╕д прибраним пр╕звищем, назвав справжн╓. Перед Богом в╕н мав сказати правду. «Кандиба? Олег? – повторив священик. – Десь н╕би чув». Б╕льше запитань священик не ставив. 2 серпня 1943 року Катерина Б╕лецька й Олег Кандиба взяли церковний шлюб. Проте мусили тримати все в та╓мниц╕ – цього вимагав закон консп╕рац╕╖. Олег боявся наражати на небезпеку дружину, проте дн╕ його стражденного життя вже було пораховано. Подружжю судилося прожити всього десять м╕сяц╕в – 25 травня 1944 року г╕тлер╕вц╕ напали на його сл╕д ╕ заарештували у Львов╕. Дал╕ – допити, тортури, Берл╕н, таб╕р Заксенгаузен. П╕сля багатоденних катувань 10 червня 1944 року Ольжич помира╓, а 31 липня Катерина народила сина. Названого, зв╕сно, на честь батька. От т╕льки пр╕звище дитин╕ змушена була дати д╕воче – Б╕лецький. ╤ лише п╕сля в╕йни Катерина оприлюднила шлюбне св╕доцтво, аби син носив справжн╓ пр╕звище батька. Свого незабутнього батька, який прожив г╕дне життя. Ольжич ╕ сьогодн╕ сучасний, а його ╕де╖ можна см╕ливо вт╕лювати в життя. Як писав в╕домий пол╕тичний д╕яч Олег Штуль-Жданович, Олег Ольжич вт╕лив в╕чн╕ змагання укра╖нсько╖ нац╕╖, л╕н╕ю шукання духовного розвитку в майбутньому.
Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 27.09.2019 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21571

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков