Версiя для друку Обговорити в форумi

Зовсім близький той час, коли виповнилося б 110 років від дня народження Н. А. Присяжнюк. Хто тільки не писав у різні пори про цю жінку, воістину зі світовим іменем, які тільки видання не видруковували про неї матеріали на своїх шпальтах. Дивно, але факт залишається фактом: до неї приїжджали, та й неодноразово, навіть журналісти з колишніх центральних московських газет "Правда", "Известия", "Сельская жизнь", журналов "Огонёк" та "Крестьянка". Частенько побували на її скромному обійсті, рясно уквітчаному барвистими квітами, і телевізійники. Одні дослідники життя і творчості нашої землячки прагнули зробити з неї затяту революціонерку-сподвижницю старшої сестри Мотрі, страченої в 1908 році за вироком Київського військового окружного суду. Як мовиться, упритул до цього, було, наблизився навіть український письменник Валентин Речмедін - уродженець надросянського села Андрушівки у своїй книзі "Дівчина в терновому вінку". Інші ж намагалися вималювати Настю Присяжнюк як жертву сталінських репресій, прилучаючи її до українських націоналістів. Так, з окремими судженнями деяких авторів певною мірою можна погодитися. Але ж найперше Н. А. Присяжнюк залишила свій глибокий слід в борозні історії як невтомний збирач, хранитель та популяризатор надбань подільського фольклору і етнографії. На превеликий жаль, нинішнє підростаюче покоління знає про цю непересічну постать дуже мало, а то й нічого взагалі.
І це не може не хвилювати.

...Їй судилося з'явитися на цей світ в багатодітній сім'ї бідного чинбаря Андріана Івановича Присяжнюка 1894 року, котра мешкала на околиці містечка Погребища, що й досі йменується Новими садибами. Уже потім, на схилі літ своїх, Н. А. Присяжнюк писала в рукописній "Автобіографії": "Народилася в селянській хаті без підлоги, колисали в колисці на мотузяних вервечках. Малою сиділа на печі. Була в батька дванадцятою дитиною. До восьми років не мала ні взут-тя, ні одежі. Влітку сорочка - і все".
Із восьми років пішла Настя заробляти: доглядала дитину. Заробила якусь  одіж.
"Спробували мене віддати до школи. Стою в коридорі, а паняночки штрикають під боки: "3верху-пані, а під сподом - мужичка". До школи не прийняли, бо "місць не було". Та попри убозтво своєї велелюдної родини Настя згодом все-таки закінчила двокласну школу. А коли трохи підросла, пішла гнути спину у панській економії. Взимку працювала на Спичинецькій цукроварні. Але навіть при найменшій нагоді брала до рук книги, самотужки готувалася, до того ж украй наполегливо, стати вчителькою.
Тяжіння до народної творчості у неї зачалося ще в ранньому дитинстві: "У нашій хаті любили збиратися сусіди. Можливо, тому, що батько Андріан Іванович був веселою, дотепною людиною. Слово за словом, і починалася розмова. Розповідали часом таке, що мені, найменшенькій, аж дух забивало. Наприклад, ніколи нічого особливого не помічала я за сусідкою Явдохою Сидорук. Тітка як тітка, тільки й того, що найстаріша в Погребищі - прожила 115 років!  А на одних вечорницях з'ясувалося, що це легендарна людина. Втекла від кріпаччини, переодяглася парубком, приєдналася до Кармалюкових повстанців, була джурою в їхнього хороброго ватажка Кіндрата Сидорука, а потім вийшла за нього заміж. Не раз була в нашій хаті і бабуся Меланка Лисенко, яка теж прожила чимало - 105 років, зазнала ще панщини. Уже столітньою бабусею доглядала своїх правнуків, вчила їх пісень, яких знала силу-силенну. Я дуже любила, як вона співала. Завжди старалася відкласти в пам'яті слова і мелодію кожної з них".
Ось так починалася фольклорна діяльність Насті Присяжнюк. А дещо пізніше вона, на той час вже працюючи вчителькою, захопилася й історією рідного поселення. Її старший брат Агафон був добре знайомий зі збирачем українських пісень професором Київської консерваторії Климентієм Квіткою - чоловіком Лесі Українки. Він і повідав йому про захоплення сестри. Тоді Климентій Васильович написав листа Насті Андріанівні і попросив її, аби вислала якомога більше зібраних пісень. На відповідь довго чекати не довелося.
Особливих зусиль доклала Н. А. Присяжнюк до того, щоб повністю описати традиційне погребищенське весілля. Її фольклорний архів збільшувався з кожним днем.
Провчителювавши добрий десяток років, Настя Андріанівна нарешті сягнула своєї мети: в 1927 році, вже далеко не в юному віці, вступила до Кам'янець-Подільського інституту народної освіти. По його закінченні продовжила навчання в аспірантурі при кафедрі української мови Київського університету. Там, на схилах Дніпра, й зустрічалася з К. В. Квіткою. І те пам'ятне знайомство ще сильніше спонукало її до захоплення фольклором та етнографією.
По війні Настя Андріанівна протягом тривалого часу знову вчителювала в рідному Погребищі. Але, навіть вийшовши на пенсію в 1957 році, до останку довгого життя залишалася вірною своєму воістину святому покликанню. І зоставила по собі науці та нащадкам унікальну і багату спадщину. Вона встигла зібрати і записати понад 6 000 народних пісень, 6 100 прислів'їв та приказок, 125 плачів та голосінь, 4 600 казок, переповідок, бувальщин. Переважна їхня більшість стала надбанням Академії наук України. Ще в 1976 році у видавництві "Наукова думка" вийшла відома книга "Пісні Поділля", в котрій видрукувані тексти близько тисячі пісень, записаних Н. А. Присяжнюк в Погребищі протягом кількох десятиріч її фольклорно-етнографічної діяльності. Вона також автор монографії "Українське весілля в Погребищі - сучасне і колишнє", досліджень "Рось - ріка-трудівниця", "Історія Погребища", про народне харчування, походження прізвищ та прізвиськ земляків, сни та їхнє тлумачення, прикмети погоди.
Хто тільки не захоплювався в різні часи титанічною працею Насті Андріанівни. До неї приїжджали в гості чимало видатних майстрів красного письменства. А поет Платон Воронько писав їй після відвідин фольклористки: "Я в захопленні вашою творчою стійкістю і послідовністю. Ви просто свята людина в своєму безмежному любовному пориві до свого народу, до його пісні, до його творчості".
Полишила назавше цей білий світ Н. А. Присяжнюк влітку 1987 року.

*  *  *

Як же пошановують погребищани нині пам'ять про свою славетну землячку?
- Є у нас вулиця Насті Присяжнюк - колишня Комсомольська, - розповідає завідуюча центральною районною книгозбірнею В. М. Чорна. - Її перейменували ще коли
відзначалося 100-річчя від дня народження фольклористки. Тут вона жила колись у старенькій хатині. А доживала віку в однокімнатній квартирі з частковими зручностями, виділеній їй на старість місцевою владою чи то за визначні заслуги, чи то щоб від відомих людей не було соромно. Не було у неї дітей, близької рідні. Коли стала зовсім немічною, за нею доглядали бібліотечні працівники, вчителі, учні. А ще як Настя Андріанівна була при здоров'ї, то часто до нас навідувалася, подовгу просиджувала тут. Дуже дружила вона з колишньою завідуючою читальним залом Тетяною Іларіонівною Лісовою. Нерідко, бувало, як заспівають обоє упівголоса, то всі ми збігалися туди. У нас мав бути районний краєзнавчий музей, вже й починали його облаштовувати, думали відвести Насті Андріанівні величеньку експозицію, матеріалів було дуже багато. Але невдовзі все призупинилося, приміщення передали віруючим під церкву. Частина експонатів, котрим, либонь, нині ціни не було б, кудись зникли, решту роздали по школах та бібліотеках.
Що ж, здається, це на нас ой як схоже. І якісь коментарі тут, як мовиться, справді зайві. Надто вже ми не в ладах з пам'яттю своєю...
І ось на порозі нова славна дата - 110-річчя від дня народження Н. А. Присяжнюк. Аби гідно її відзначити з широкою участю громадськості, літераторів та науковців, районна державна адміністрація розробила солідну низку цікавих і змістовних заходів. Ними передбачені фестиваль художньої самодіяльності, тематичні виставки та читання, театралізовані дійства, зустрічі з майстрами красного письменства, конкурси місцевих поетів-початківців, читців. Гарно впорядкується могила Насті Андріанівни, де буде встановлено пам'ятну стелу. А ще йде мова про те, аби її погруддя прикрасило подвір'я місцевої музичної школи, котре розташоване в мальовничому паркові над тихоплинною красунею-Россю.

м. Погребище на Вінниччині.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 25.06.2004 > Тема "Українці мої..."