Версiя для друку Обговорити в форумi

Поетична Світлиця

МЕНІ ЗАПАХЛО ВЕСНАМИ…
Мені запахло веснами і полем,
Ріллею свіжою, веселкою з небес.
Селом веселим, милим , ясночолим,
Де дзвони б’ють і де Христос воскрес!
Так захотілося лелеку привітати,
Який здолав мільйон важких доріг…
Не вміє він Вкраїни покидати-
Вертається на батьківський поріг…
Не може жити він життям чужинським…
Хто ж принесе маленьких немовлят?
Яка ж то радість – дяка материнська
За щастя, за любов, за янголят!
Ще трішечки! О як втомились крила!
Найкраща мить - ця мить серцебиття!
О Україно сонячна і мила!
Моя колиско і моє життя!

КВІТУЄ ЗАКВІТЧАНИЙ КВІТЕНЬ
Квітує заквітчаний квітень
Квітками в квітучім саду,
Квіткові розкинулись віти,
Зустрівши весну молоду.
Квіткарка в квітчастій хустині
Заквітчаним Львовом пливе,
Квітучі дівчата й дружини.
Розквітло довкола усе!
Цвіт ніжно-рожевий у небі…
Квітнева прекрасна пора –
Ось хмарка біленька як лебідь…
Взяла і собі розцвіла!

ГРОЗА ТРАВНЕВА
Гроза травнева...В небі громовиця...
Юрко-мольфар зганя отару хмар.
Ця блискавка весняна мов жар-птиця
На гори пролива собі нектар.
Палагна все ворожить на дитятко...
Чомусь їй Бог дітей не посила.
У Йванка на руках тремтить ягнятко...
Трембіта голосно оплакує життя...
Між горами вирує бистра річка.
Земля гуцульська шати надяга...
Чи будем в парі ми? - запитує Марічка.
І з неба руки сумно простяга.
Чи будем в парі ми?

ВЕРТАЛОСЬ МОЄ СЕРЦЕ
Верталось моє серце у ті дні,
Що відійшли далеко-предалеко.
Там тато був ще зовсім молодий,
І на подвір’ї ясени росли,
І вітер колихав струнку смереку.
З роботи мама радісною йшла
У синій сукні з усмішкою сонця.
І їй назустріч бігла я мала
Чи тихо виглядала у віконце.
І шелестіло листя у садку,
Була така прекрасна зелень літа.
Літав метелик, мов на повідку,
Земля томилась спекою зігріта.
Місила баба тісто на пиріг,
Виблискували боком спілі вишні.
Спинися, часу плин та часу лік!
Бо ж ті часи були таки розкішні!

ЗАВТРА ВЕСНА
Кажуть – летять лелеки,
Буде весніти знову…
Всядуться на пліт глеки
Слухати мову струмкову.

Бруньки в пушку проглянуть,
Сонце у вись проб'ється,
Більше кохання стане –
Не на словах, а в серці.

Вічні моторчики весен –
Сірі горобчики в вітті
Ніжно-блакитних черешень
І у піснях розмаїтті.

Кіт березневий зрадіє,
Хитро примружить око.
Завтра весна поспіє,
Прийде весна нівроку!

НАСНИВСЯ СОН
Наснився сон, де я дитина.
Вікно, зима, снігів перина,
У хаті тепло, піч співає,
У ній вітрисько завиває.
Весела бабця місить тісто,
Пече завиванці врочисто.
Муркоче тихо сіра киця,
Напевно, їй щось файне сниться.
Ген замело стежки-дороги,
Дахи в шапках, в снігах пороги.
Загавкав пес - у хату тітка,
Вона до нас заходить зрідка.
Червонощока із морозу:
"Слава Ісусу! Дай Вам Боже!"
Прокинулася. Геть нічого:
Ані села, ані порогів
Ані хатинок під снігами,
Ані бабусі з пиріжкам.
Лиш за вікном зима тужила.
Та вже не та...Міська... Змаліла...

ДОНЮ, МИЛА ЯСОЧКО!
Доню, мила ясочко!
Ось для тебе пасочка!
З кошечка всміхається,
Святом утішається.

Писанки-красунечки,
В травах-візеруночках,
У квітках, барвіночку
Веселять дитиночку.

Тупу-тупу ніжками
Стежкою-доріжкою,
Весноньками гожими
До церковці Божої.

Ціпотять курчаточка,
Крякають качаточка,
І стрибають зайчики,
Бекають баранчики.

Свят веселих, сонечка
В кожному віконечку!
Щирості і щедрості,
Ласки та сердечності!
Всім бажаєм весноньки
Теплої, чудесної!

БІЛИЙ СНІГ НА ЗЕЛЕНОМУ ЛИСТІ
Білий сніг на зеленому листі,
На рожевому цвіті -
На синій печальній Землі…
Ти згадався мені
Геть столітньо-минуло-торішній -
Ти такий, як бажалось чи просто
Хотілось мені…
Ти такий молодий!
Ти ще вмієш так просто сміятись…
Я ще вірити вмію і вмію любити тебе!
Як же солодко вміти на когось
Чи щось сподіватись…
А не просто тримати у грудях
Це серце пусте…
Та весна геть холодна!
Примерзла бідненька до криги!
Певно, плаче за ким,
Хто покинув у цвіті її…
Розкажіть же весні,
Що усі ми були молодими!
Розкажіть же весні,
Що не варто носити у собі жалі!

НЕ ДИВУЄТЬСЯ КВІТЕНЬ
Не дивується квітень-
Він бачив практично усе.
І малину у грудні й підсніжники
Не під снігом.
Декламують дерева
Зимове святкове есе.
І сніжинки із неба-
Раптово - набігом.
Ти стоїш серед лісу
Із кошиком в змерзлих руках.
Хто прогнав тебе з дому
У віхолу-холоднечу?
Чи втікала від себе світ за очі ти
сама?
Щоб заповнити квітами білими
порожнечу?
Не спиняйся! Замерзнеш. Мороз – іди!
Десь галявина буде! Тепло, багаття.
Бачиш? Квітня усміхненого сліди…
І підсніжник в твоїй руці –
До щастя!

ТИ - МІЙ КАЙ
Ти – мій Кай
Із осколком у серці
На відстані сотні світів.
Рукавиці вдягаю і чоботи,
Бо ж у дорогу.
Ти складаєш мозаїки
В замку запертих вітрів,
Очі вп’явши у зимну незатишну
Білу підлогу…
Я іду, бо сумують троянди
На нашім вікні,
Ще не сохнуть,
Та вже не живуть і не плачуть.
Як же важко сповідувать болі
Самотній стіні
І бажати на щодень собі:
Просто йди! Не впади! Не зблуди!
Або просто удачі.
Ця дорога як сон –
Ні кінця, ані краю нема.
Розтопити би лід -
Мерзнуть сльози мої і долоні.
Дивний погляд кидає хтось
Мовчки і скрушно услід,
Та чекають троянди
З надією на підвіконні…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2019 > Тема "Душі криниця"