Версiя для друку Обговорити в форумi

Письменник і час

Для кожного в житті настає час, коли варто підвести підсумки, проаналізувати, що вдалося зробити, а що потребує вдосконалення. Саме таким критеріям відповідає збірка вибраних поезій «Все, чим живу» Василя Латанського, кримського письменника, члена НСПУ, ветерана педагогічної справи, автора низки поетичних, публіцистичних творів та критичних статей. Вийшла вона з нагоди 80-річчя з дня народження автора. В ній вміщені твори, написані в період з 1957 року, тобто від юних літ, і до 2018-го. Не буде перебільшенням, якщо сказати: ця книга, як і попередні, написана серцем, добрим, чуйним, уважним.
У збірці три розділи. В першому, який має досить таки символічну назву – «Дзвінки крізь серце», – ліричні твори, як мовиться, для дорослих. В ньому кожен вірш – то поетичний відгук на події чи явища, що відбувалися в природі, суспільстві та в житті письменника, зокрема, і в кримському селі Пруди Совєтського району, де він після закінчення філологічного факультету Львівського університету імені Івана Франка працював учителем української мови та літератури, директором школи, згодом завідувачем районним відділом освіти. До речі, його старання відзначені державою – присвоєно звання «Відмінник освіти України».
В другому розділі «Кольоровий міст» вміщені вірші для дітей різного віку. Проте й для дорослих вони вельми цікаві, бо вчать розуміти дитячу психологію і допомагають у вихованні підростаючого покоління на принципах людяності. І в третьому розділі переклади віршів російськомовних поетів, серед них і кримських. До того ж, більшість із них на дитячу тематику.
Знайомлячись зі збіркою, ловиш себе на думці: яка широка палітра художнього бачення Василя Латанського, як точно, використовуючи оригінальні образи та сюжети, він відтворює розмаїття навколишнього світу, яке багатство лексичних засобів. І все це вирізняє його доробок з поміж інших поетів. Завдяки цьому йому вдається донести до читачів усе, чим живе і дорожить.
В основі його творчості любов до землі та людей. Як не згадати вірш відомого кримського поета Данила Кононенка «Землі своєї син», присвяченого Василю Латанському. Говорячи, що «він за походженням – селянський», «провінціал», відзначає:

«Він зна: село першооснова
Всьому, що родить і цвіте.
Села не буде – зникне мова, –
Коріння наше золоте.
Він вчить дітей любить Вітчизну,
Як неньку-матінку свою,
І рідний край, і рідну пісню
У солов’їному гаю».
І що цікаво: для поета в однаковій мірі дорогі та близькі і Черкащина, де він народився та виріс, і Крим, в який він вклав багато сил і старань, де зросли його сини та онуки. В обох частинах цього світу Василь Латанський пустив глибоке коріння, вважає їх рідними і оспівує у своїх поезіях. Ось як він пише у вірші «Житній корінець»:
«Він переборе витівки оці:
Страшні морози, віхоли-замети.
На нім, маленькім, ніжнім Корінці
Стоїть вся наша матінка Планета».
Так і людина: має під собою надійний грунт – радіє життю, ощасливлює інших, творить, будує, прикрашає усе навколо. В одному з віршів автор категорично заявляє: «І проклени, коли забуду, чий син, з якого кореня живу!» З особливою силою звучать його «Ронделі кримського степу»:
«Тут берег мій – в Криму гніздо-хатина,
А за Дніпром – мій батьківський поріг, –
І суть, і плоть, і… непростимий гріх,
Бо той поріг давненько вже покинув.
Там Тікич у віки все плине й плине
В оправі з рідних верб і яворів.
На теплих берегах я постарів,
А й досі на пороги отчі лину.
Тут берег мій – в Криму гніздо-хатина».
Ностальгія проглядається, але тут немає роздвоєння, бо все це його земля, заповідана пращурами, а він – господар на ній. І сприймає її як частинку себе. Тому й народжуються у творчій уяві такі характерні, притаманні лише йому образи-картини: «цвітуть піснями небеса», «весна сміється на порозі в намисті, хусточці своїй», «де чорнобривці стали край воріт, а коло них тополі насторожі», «біжать до моря верби і тополі, в степу таврійськім стали відпочить», «білі хризантеми нареченими дивляться на школу восени», «глянь: розплескавши хмароньки над Кримом, казкові гуси-лебеді пливуть», «відходить літо, грозами умите», «а край воріт верба, мов заповіт, печально так і втрачено мовчала», «тополь стрункі колони у полон взяли село», «мене колихала колиска із трав. На річці, на Тікичі, я виростав».
Таких ліричних знахідок у збірці – всіх не перерахувати. Василь Латанський ніби хоче підкреслити: про цю красу на землі та в душах людей треба дбати, її примножувати, вдосконалювати. Своє призначення як письменника він бачить ось у чому:
«О, скільки нас, поетів – несть числа!
Було і є, і буде споконвіку!
Що не кажіть: без цього ремесла
Маліють і міліють навіть ріки.
А що вже люди? Промінці добра
Дарують нам поети, що від Бога.
Якщо у них на кінчику пера
Мої і ваші – вселюдські тривоги!»
В іншому вірші він наголошує: «Не будь, моя поезіє, неробою! Буди, хвилюй, але не присипляй!» Тобто поет Василь Латанський, як і багато його попередників та ровесників, стверджує – поезія має служити людям, особливо формуванню підростаючого покоління на принципах добра, справедливості, патріотизму. Це йому вдається. Ще б пак, він піввіку пропрацював на ниві шкільної освіти. І, як писав у своїй передмові до збірки кандидат філологічних наук, кримський поет Михайло Вишняк, «саме вона збагачувала й наснажувала його дитячу поезію темами, образами, героями… Володіючи даром писати про дітей мовою дітей, він жваво, дотепно, з ліричним усміхом відтворює чарівний світ дитинства».
Принагідно слід зазначити, що дитячі вірші Василя Латанського – своєрідні мініатюри у більшості із сюжетами, взятими з життя малечі. До того ж, наповнені світлом, щирістю, легкою іронією. І разом з тим повчальними. Як, скажімо, у творі: «Міст з кольорів»:
«Понад річку, понад ліс
Хтось зробив у небі міст.
Глянь: палає угорі
Із семи із кольорів!
Я на яблуню заліз:
Ось візьму до хати міст!
Та куди там – не дістав
Кольорового моста!
Ех, якби мені літак!
То зробив би я отак:
На веселку полетів
І набрав тих кольорів.
І приніс би їх у хату,
Щоб на зиму заховати.
Щоб зимою наша мама
Любувалась кольорами!»
Тут і сюжет, і дитяче захоплення, мрія, і турбота про неньку. Написано дохідливо, просто, з урахуванням віку малюка. Такий вірш зацікавить будь-яку аудиторію і перш за все дитячу. Або як не усміхнутись, прослухавши вірш «Хто це вам наговорив?»:
«Дід накинувся спрожогу
На онука-гультяя:
– Вже й не знаю я, їй-Богу:
Хто тут старший – ти чи я?
Скільки раз тобі тлумачу:
Не приносить лінь добра!
А ти списуєш задачі
В Їжакевича Петра!
Хитрий внук сльозу пускає:
– Хто це вам наговорив?
Я Петька перевіряю,
Чи він правильно зробив».
Такі дотепні, веселі, легкі для сприйняття дітьми байки, скоромовки, загадки, лічилки. Без пригод не обходиться жоден дитячий вірш – це те, що інтригує, приваблює малечу. А виховні орієнтири у них проглядають в контексті. Зрозуміло, такі вірші складніше творити, ніж серйозну лірику для дорослих. Щоб подібні написати, слід не тільки зрозуміти уподобання дітвори, а й жити її буттям. А це, як відомо, професія Василя Латанського.
Як бачимо, у збірці вибраного «Все, чим живу» перед нами постає майстер слова, який досконало володіє різними літературними жанрами, уміє зацікавити та заінтригувати читачів різного віку – від найменших до досить поважних. Таке не кожному письменнику до снаги. Тож хочеться побажати Василю Григоровичу нових творчих успіхів у відображенні нашого неповторного і бурхливого світу.

Віктор СТУС,
письменник, член НСПУ, заслужений журналіст України, заслужений журналіст АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2019 > Тема "Душі криниця"