Версiя для друку Обговорити в форумi

П'ять років тому, 18 березня 2014 року, факт анексії Криму був офіційно закріплений у так званому договорі про прийняття Криму до складу Росії. Злочинний документ був підписаний у Москві й скріплений підписами російського президента Путіна, глави розпущеної Києвом Верховної Ради АРК Володимира Константинова, голови організації "Русское единство", призначеного на той час Кремлем "глави" уряду Криму Сергія Аксьонова і так званого "народного мера" Севастополя Олексія Чалого.
За два дні до цього, 16 березня, Росія влаштувала в наповненому російськими військовими Криму псевдореферендум. Його результати не змусили себе довго чекати – підсумки "історичного вибору", згідно з якими прихильників України в Криму було близько трьох відсотків, були оголошені наступного дня. Світ миттєво відреагував на прийняття цього документа, несумісного з міжнародним правом. Світова спільнота практично одноголосно, за винятком трьох країн, засудила дії Росії в Криму і відмовилася визнавати як легітимність псевдореферендуму, так і його «юридичне» закріплення у вигляді підписаного в Кремлі договору.
Голова правління громадської організації "Майдан закордонних справ", український дипломат Богдан Яременко розповів кореспонденту «Укрінформу», якими є наслідки незаконного відторгнення півострова для кримчан, України й всього світу і що сьогодні необхідно робити, щоб повернути Крим. Торкнулися ми й теми міжнародної реакції на злочинні дії Москви.

- Пане Богдане, дані про кількість кримчан, які п'ять років тому взяли участь у незаконному референдумі, різняться. У Кремлі стверджували, що за Росію тоді проголосували більше 90% кримчан, Меджліс же оприлюднив інформацію про 30 відсотків жителів Криму, які проголосували за російський статус півострова. Які дані у вас?
- Ні тоді, ні сьогодні немає ніякого сенсу говорити про результати незаконного "референдуму", бо вони були запрограмовані заздалегідь. Для будь-якого референдуму потрібні певні умови. Перш за все – це стабільна політична ситуація. По-друге, чіткі правила. По-третє – вільні змагальні умови для усіх учасників і представників різних поглядів. Всі ці умови не були дотримані в Криму. Тому немає ніякої потреби говорити про те, що є або просто балаканиною, або й російськими провокаціями і психологічними спецопераціями.
- Скажіть, а що змінилося в світі після цих подій п'ятирічної давнини?
- Світ живе своїм життям, хоча й намагається реагувати на події в Криму. Наприклад, 15 березня Рада ЄС включила до переліку осіб, проти яких були здійснені санкції, вісьмох росіян, причетних до організації збройної провокації проти українських кораблів в Азовському морі. Я вважаю день, коли були прийняті ці нічого не варті заходи ЄС, ганебним для України. Тому що РФ фактом агресії проти українських моряків поставила під сумнів існування міжнародного права – але адекватної реакції світу не отримала. Сьогодні на всьому європейському континенті постає питання статусу моряків й абсолютної безпеки при вільному проходженні морських проток – покарання ж отримують вісім рядових виконавців, до того ж – способом і методом, які на них ніяк не впливають! З такими санкціями Росія ніколи не змінить свою політику!
Звичайно, побачивши окупацію Криму, світ хоч і пізно, починає змінюватися. Сьогодні міжнародне співтовариство намагається зробити відповідні висновки, вжити заходів, щоб такі ситуації не повторювалися в інших демократичних країнах. Але сказати, що висновки зроблені раз і назавжди і що заходи, які вживаються у зв'язку з цим, адекватні, – на жаль, я не можу. Тому що й окупація Криму, і події 25 листопада минулого року вимагають надзвичайних дій, які показали б Росії рівень неприйняття і відторгнення її політики.
- Яку реакцію на захоплення в полон українських моряків ви назвали б адекватною?
- По ситуації в Азовському морі – це повинні бути санкції, як України, так і цілого світу, не тільки проти восьми виконавців, а проти російських портів на Азовському і Чорному морях, проти компаній, які працюють на підтримку окупації Криму, проти виробників морських суден, які використовуються для постачання ресурсів до Криму. Це повинна бути реакція зовсім іншого масштабу, при тому, що в основі позиції країн світу – невизнання окупації Криму Росією. В цілому сама позиція правильна, але на рівні реалізації цієї політики робиться недостатньо – й Україною, і її партнерами в світі.
- А як ви розцінюєте ситуацію в самому Криму, що змінилося там за останні п’ять років?
- П'ять років – достатній термін, щоб сказати, що Крим для Росії – це військовий трофей. І вона поводиться з ним, як окупант із військовим трофеєм. Росія розвиває Крим як військову базу – це її пріоритет і основна ідея, а питання розвитку території та громадян на цій території для неї не мають ніякого значення. В принципі, це властиво для Росії в цілому, але в даному випадку Крим став базою для військово-політичної експансії в інші регіони. Наприклад, з території мілітаризованого півострова ведуться бойові дії в Сирії. У цьому – призначення Криму для Росії, його ціна. Крим дозволяє полегшити багато геополітичних проектів Росії, наприклад, реалізувати газогін "Турецький потік". Людьми ж там мало хто цікавиться.
Моніторячи інформаційний простір Криму, ми бачимо розчарування у громадян, тому що ніякого "російського порядку" і "російського достатку" кримчани за п'ять років не побачили. Вони зрозуміли, що, не поліпшивши свій рівень життя, втратили українські свободи, право на збори, критику – те, що в Росії подається як хаос. Як ми й прогнозували, основна частина населення там зараз має низький рівень життя, крім категорії, яка якимось чином наближена до держбюджету, – ті живуть краще. Звичайно, не так, як у 2014 році – грошей у Росії вже не вистачає, але поки що Крим все ж залишається другим за значущістю регіоном після Чечні, конкурує з нею за дотації.
- Чи виправдані надії й оцінки деяких експертів про те, що Крим стане гирею, яка потопить Росію?
- Ні, я думаю, що не можна дивитися на питання Криму ізольовано від усього іншого. В цілому Росія проводить політику, яка робить її країною-ізгоєм, що ускладнює її відносини не тільки з тими, хто не сприймає її дій, а й із усіма країнами. В цілому Росія погано керована економічно, вона проводить політику фактично в інтересах одного олігарха – Путіна, який призначає тих, хто розпоряджається національним добром. Там вся економічна політика зводиться до вишукування та продажу природних ресурсів і подальшого розподілу доходів у тіньовому секторі. Економіка Росії не розвивається – і через таку організацію, і, частково, – через запроваджені санкції. Крім того, там змінюється демографія, багато людей виїжджають із країни, населення старіє, змінюється його етнічний, релігійний склад. Тобто Росія переживає дуже складні трансформації, і Крим, можливо, десь гальванізує ці процеси, але сам по собі він, звичайно, не стане причиною якихось катастрофічних наслідків для Росії. В цілому все, що відбувається в цій країні, дає підстави говорити – хоч це важко уявити представникам української влади й експертам, – що на якомусь етапі (і це можуть бути не десятиліття, а роки) може скластися така внутрішня ситуація в Росії, яка дозволить Україні скористатися цим і повернути Крим. Якщо, звичайно, вона буде до цього готова.
- Тоді Україні буде потрібна програма повернення Криму. У вас вона є?
- Організація "Майдан закордонних справ", яка п'ять років займається питаннями Криму, ще 2014 року видала документ "Стратегія повернення Криму". У нас було і є бачення того, як повернути Крим, навіть тоді, коли немає такої можливості. Ми знаємо, як готувати цю можливість повернення, і зараз активно працюємо над програмою реінтеграції Криму після деокупації. Якщо коротко, ми сьогодні повинні, по-перше, створити систему менеджменту кризи і відтворити органи управління Кримом на території України. Тобто повинні створити раду міністрів як центр, який би відповідав за Крим, аналізував і вивчав ситуацію. На жаль, на рівні української влади немає таких структур, котрі б, у тому числі, готували фахівців, які очолять всі рівні владних структур у Криму після його повернення. По-друге, треба готувати студентство, навчальні заклади до вивчення аналізу щодо підготовки спеціалістів. Треба проводити політику санкцій, тобто максимальної шкоди агресору і нав’язування максимальної ціни й невигідних умов утримання Криму. Так, українською державою щось робиться, але це повинна бути системна робота.
- Ваша організація, певно, досліджувала фактори, що стали причиною анексії Криму?
- Ми зробили цей аналіз, і ми розуміємо, що одна з причин окупації Криму – в тому, що ми дозволили створити на території нашої держави де-факто російську автономію, не керовану Україною. Тому питання статусу Криму також треба вирішувати. Ми вважаємо, що створення кримськотатарської автономії в Криму – це один з елементів політико-правового механізму повернення півострова. І справа не в тому, що кримські татари там є найбільш організованою політичною силою і їхні лідери мають авторитет серед народу. В Криму достатньо лояльних до України громадян інших національностей, нехай і не організованих. Однак питання статусу Криму – в іншому. Для мене це – питання "роботи над помилками", тобто Україна повинна зрозуміти, що сталося. Плюс Україна має міжнародні зобов’язання і, мені здається, моральні зобов’язання перед кримськотатарським народом.
Зера Аширова
(Укрінформ)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2019 > Тема "З перших уст"