Версiя для друку Обговорити в форумi

(РЕЦЕНЗІЯ-ВІДГУК НА ДВІ КНИГИ АКАДЕМІКА ВІКТОРА АНДРУЩЕНКА «ОРГАНІЗОВАНЕ СУСПІЛЬСТВО»).

Це перше наукове видання в Україні, третє видання – виправлене та доповнене, в якому академік – філософ Віктор Андрущенко намагається теоретично обгрунтувати поняття «Організоване суспільство», змісту, концепціъ та складових якого немає в жодному філософському словнику. Мова про два томи: «Від мрії до дії» та «На шляху державотворення», презентація яких відбулися нещодавно за участі провідних учених держави, ідеологічних та політичних діячів. Саме скрізь парадигмальну призму моделі «організоване суспільство», її соціально-філософську та соціологічну експлікації учений досліджує обриси української держави, тобто – державотворення: проблеми та шляхи їх подолання. Без перебільшення можна стверджувати, що пропонується, так би мовити, – «дорожня карта» для Незалежної України, квінтесенцією якої є філософія творення «мріями осяяного суспільства», діяльність якої спрямована у європейський світ.
Автор акцентує першу, основну, складову будь-якого суспільства: «Сучасна соціальна філософія наголошує на тому, що дієвість (роль і значення) економічного чинника можна зрозуміти лише в загальному контексті перебігу історії». Отже, концептуальний підхід філософа до сучасних проблем державотворення неможливий без вирішення шляхом реалізації адекватної до соціальних і економічних процесів сьогодення моделі «організованого суспільства в його історичному розвитку».
Однак, зупинимося на тезі: «економіка і суспільство» - наукова парадигма погляду на ці поняття пов’язана автором з новим баченням процесу інтеграції економіки держави в глобальну економіку в органічному взаємозв’язку із суспільно-політичними, соціокультурними та ментальними змінами в житті українців на нинішньому етапі державотворення. Визначальним вектором цих процесів є створення конкурентоспроможної національної системи через формування ефективного ринкового середовища в умовах формування та розвитку постіндустріальної економіки. Нагадаю, концепцію постіндустріального суспільства розробляли та розробляють американські соціологи Д. Белл, Г. Кан, політолог З. Бжезінський, економіст А. Тоффлер, підтримують багато економістів, у тому числі вітчизняних. Постіндустріальне суспільство ідейно випливає з теорії індустріального суспільства американського економіста В. Ростоу та французького соціолога Р. Арона.
Варто відзначити як позитив у виданні, коли учений науково-обгрунтовано стверджує, що у зв'язку з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин, цим шляхом рушило й українське суспільство. Кожна країна через специфіку розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом. Постіндустріальна економіка – глобальна і національна реальність, що складається з економіки послуг і економіки знань, інформації, контролю, управління. Її визначають, - справедливо зазначає В. Андрущенко, - як економіку, що заснована на знаннях. ХХ століття і стало періодом занепаду індустріальної цивілізації, кризою, породженої нею наукової парадигми та водночас – періодом зародження принципово нової постіндустріальної парадигми, домінування якої відбудеться, скоріш за все, до середини ХХІ століття.
Не менш «визначальними» в структурі «організованого суспільства», на думку автора, є історичний чинник, про що у виданні приділено велику кількість сторінок. Другий розділ монографії так і називається: «Навчитись у історії», у якому історичний генезис архітектоніки імперій різних часів, який у монографії розгортається в логіко-хронологічній послідовності до «падіння останньої в минулому столітті радянської імперії», дозволяє відтворити існуючу проблемність перехідного періоду від соціалістичної формації суспільства до демократично-ринкового типу суспільства, який формується в Україні.
Не можна не погодитися з думкою В. Андрущенка про те, що «кожен народ має свою історію, історичну свідомість, яка сприяє розвитку національної ідентичності через збереження і відтворення культурних, ментальних, психологічних основ». У широкому розумінні, як аналізується у виданні автором – науковцем, ректором і викладачем університету, «історична свідомість існує у двох головних формах»: буденно практичній - відчуття, сприйняття, уявлення, емоції, традиції, та науковій - ідеї, концепції, погляди, сформовані історичною наукою та освітою. З літературних і мистецьких джерел, стверджує вчений, особистість може у повному обсязі «запозичити більше знань про історію, ніж з десяток, а може й сотні підручників чи науково-історичних розробок». Нехтувати ними, стверджується у монографії, не можна. Навпаки, чим більш активно ці джерела залучаються до загального процесу історичної освіти і виховання молоді, особливо – студентської, тим більше цей процес може бути ефективним, цікавим, привабливим. Це фактор, до речі, надто важливий для складової організованого суспільства. Систематизовані знання все ж забезпечують не література і мистецтво, а наука, у нашому випадку - історична наука й побудована на ній історична освіта молоді у закладах освіти. Наука, особливо – вузівська, педагогічна, на переконання професора В. Андрущенка, ніяк не може розглядатися «поза емоційно-суб'єктивним простором». Однак, наука - це, все ж таки, теорія, тобто, знання - доведені, обгрунтовані, вивірені практикою. Історична свідомість тому й має більш легітимний характер, особливо, коли суспільство на кожному етапі формування розвивається та удосконалюється. І, якщо суспільство, яке організовується, ставить за мету досягнення цивілізованого способу життя, має орієнтуватись, насамперед, на науку, і в цьому контексті на історичну свідомість як одну з важливих складових теоретичного підґрунтя соціальної практики.
Народ, зазначається у монографії, незалежно від національності, - має особисту історичну пам’ять, яка відрізняє його від інших, та являє собою колективне, спільне уявлення про минуле, відповідно, закладає фундамент національної ідентичності. З цього приводу автор пише: «Україна знаходиться там - де б’ється гаряче серце простої української людини, де власною працею примножує свій власний добробут, а разом з тим - і добробут народу, в обійми якого кинула її власна доля».
Як тут не згадати про кордоцентризм Григорія Сковороди, тобто - розуміння дійсності не стільки мисленням («головою»), скільки «серцем»: емоціями, почуттями, внутрішнім світом, «душею». Серце у філософії Панфіла Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр душевного й духовного життя особистості. Серце ж у розумінні В. Андрущенка, це ще й «центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон». Свого часу давньокитайский філософ Конфуцій обґрунтував винайдене людьми вмираючих тисячолітніх культур «золоте правило» моральності: «чини так, як би ти хотів, щоб інші чинили стосовно тебе». Освячене «Біблією» і піднесене Іммануїлом Кантом до рангу категоричного імперативу, на думку Віктора Андрущенка, це правило є своєрідною стрижневою підвалиною моральності, її наріжним каменем.
Друга книга називається «Філософія новітнього державотворення», де науковцем пропонується «модель для України» в сучасних умовах державотворення. І тут не обійтися без цитування думки автора: «Розмірковуючи над драматичною українською історією, її суперечливим сьогоденням, перегортаючи гіркі і героїчні сторінки, я разом з багатьма теоретиками української державобудівничої справи ставив перед собою питання: якою має бути політична організація суспільства в перехідний період від тоталітаризму до демократії і свободи? Відповідь на нього підказала історія життя народів світу, які рухались у напрямі свободи, боролись і виборювали її. Такою відповіддю стала концепція організованого суспільства, обґрунтуванню якої присвячена ця книга. Досвід теоретичного аналізу дозволяє зробити висновок: будь-яка інша модель політичної організації для України перехідного періоду є приреченою».
На тлі проблемного поля автор монографії здійснює «аналітичний огляд найбільш привабливих для молодої держави напрямків розвитку» з огляду на цінність людини, її свободи, умов самореалізації особистості, демократичних засад. Можна погодитися, що кожний напрямок розвитку суспільства потребує адекватної моделі (соціального проекту) втілення ідей та концепцій, аутентичних національним особливостям і цивілізаційним досягненням. З урахуванням так званих «параметрів модернізації», «ризиків зростання» і перспектив розвитку» В. Андрущенко зупиняє вибір на «організованому суспільстві як моделі переходу від тоталітаризму до демократії». На його думку як ученого із світовим іменем з даної проблеми, «організоване суспільство якраз і створює можливості для цивілізованого розлучення з колишніми кумирами й одночасно формує середовище пошуку нових пріоритетів суспільного розвитку». Спільнота створює атмосферу дотичності «колишнього справедливого» і тому звичного до «новітнього перспективного», але ще не досить зрозумілого й тому сумнівного. Організований загал забезпечує спадкоємність і продовження життя «колишнього справедливого» як сучасного і потрібного, його синтез із новітнім досвідом демократії та соціальної гармонії.
Гіпотеза академіка В. Андрущенка полягає в тому, що організоване суспільство є «полем і школою демонополізації державної влади», зростання авторитету політичних партій, налагодження дійсного, а не позірного співробітництва, запозичення політичного досвіду демократичних країн світу й одночасно накопичення власного політичного досвіду у справі державного будівництва.
…Загальне враження від монографії Віктора Андрущенка складається під впливом поліфонії продуктивних ідей, що чітко сформульовані в них: філософ творчо намагається теоретично обгрунтувати поняття «організоване суспільство», зміст, концепцію, складові. Вражає заглиблено-критичне розкриття історії незалежної України й висвітлення світового досвіду державотворення, проблем становлення незалежності держави, зорієнтованої в європейський світ.
Віктор ЖАДЬКО, доктор філософських наук, професор

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 25.01.2019 > Тема "З потоку життя"