"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2019 > Тема ""Білі плями" історії"
#3 за 18.01.2019
ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД 1932-1933 РОК╤В У ЗАПИСКАХ ВЧИТЕЛЬКИ, СЕЛЯНИНА, ВИКЛАДАЧА ╤ ПАРТ╤ЙЦЯ
Укра╖нський ╕нститут нац╕онально╖ пам'ят╕ презентував книгу зб╕рник письмових спогад╕в про Голодомор 1932–33 рок╕в
Шк╕льна вчителька, селянин-хл╕бороб, ун╕верситетський педагог, комун╕стичний парт╕╓ць. Ус╕ ц╕ люди колись не просто стали св╕дками одн╕╓╖ з найстрашн╕ших под╕й в ╕стор╕╖ Укра╖ни – Голоду 1932–33 рок╕в, – але ╕ описали ╖╖ у сво╖х нотатках, за що п╕зн╕ше майже вс╕ постраждали в╕д рук репресивно╖ радянсько╖ машини, яка звинуватила ╖х у брехн╕ ╕ наклеп╕. Укра╖нський ╕нститут нац╕онально╖ пам'ят╕ презентував книгу «Репресован╕» щоденники. Голодомор 1932–33 рок╕в в Укра╖н╕», яка ╕ вм╕стила у соб╕ ц╕ письмов╕ спогади. ╤ хоча ран╕ше окрем╕ з текст╕в частково або повн╕стю публ╕кувалися, ут╕м ус╕ вони ╓ важливим св╕дченням злочину радянсько╖ влади щодо укра╖нц╕в ╕ дозволяють почути ╕стор╕ю про геноцид з перших вуст. Вчителька Олександра Радченко стала очевидицею страшних под╕й 1932–33 рок╕в на меж╕ Чугу╖вського та Печен╕зького район╕в Харк╕вщини. Щоб врятувати селян в╕д голодно╖ смерт╕, вона разом з чолов╕ком наймала ╖х на роботу в л╕сгосп, який був зв╕льнений в╕д хл╕бозагот╕вель, а отже мав певн╕ запаси. 12 листопада 1931 року: «Проходить «Червона м╕тла» – тобто увесь хл╕б, буквально весь, зм╕тають… З людьми поводяться дуже погано: штовхають у спину так, що селянин робить к╕лька крок╕в ╕ пада╓ на п╕длогу. Зачиняють до комори. Морять голодом. Не випускають арештованих ц╕лу добу. А як хто проситься вийти, вартовий в╕дпов╕да╓, що треба було не ╖сти та не пити... До к╕мнати 3?4 збивають чолов╕к по 20. ╤ це все за те, що не можуть виконати хл╕бозагот╕влю. Виконати ж не можна, тому що податок б╕льший, н╕ж з╕брано врожаю. Дек╕лька дн╕в вже йде суд над тими, хто не виконав хл╕бозагот╕влю… Це показов╕ суди, щоб ╕ншим селянам був урок». 9 с╕чня 1933 року: «У Харков╕ кояться жах╕ття. Крадуть д╕тей та продають ковбасу з людського м’яса. Заводять обманом дорослих людей (част╕ше повних) п╕д приводом продажу взуття. Нав╕ть в газетах про це писали, заспокоюючи, що вживають заход╕в, але.. д╕ти все зникають». Парт╕╓ць Дмитро Заволока очолював в╕дд╕л культури та пропаганди Лен╕нського районного парт╕йного ком╕тету Ки╓ва. Бачачи на власн╕ оч╕ страшн╕ насл╕дки колектив╕зац╕╖, в╕н неодноразово згадував у сво╖х записах про необх╕дн╕сть якнайшвидшо╖ зм╕ни парт╕йного курсу, адже тогочасний, на його думку, зайшов надто далеко. Березень 1932 року: «Чим б╕льше я придивляюсь до сьогодн╕шнього стану села, чим б╕льше прислухаюсь до настро╖в, як прац╕вник╕в на сел╕, так ╕ селянства, – то все б╕льше переконуюсь, що ми наробили багато помилок. ╤ помилок таких, яких важко на ходу виправити, бо занадто вони заглибились. Та чи взагал╕ хто збира╓ться визнати ц╕ помилки? Зда╓ться, н╕». Кв╕тень 1932 року: «Був у Бориспол╕… Вулиц╕ опуст╕ли, скр╕зь в╕дчува╓ться якийсь заст╕й, що нагаду╓ м╕сцев╕сть п╕сля в╕йськових под╕й або велико╖ еп╕дем╕╖, або стих╕йного лиха… Вулиц╕ позаростали бур’янами, людей дуже мало. Т╕, що зустр╕чаються по дороз╕, мають понурий пригн╕чений вигляд, майже, як правило, вс╕ обшарпан╕. Погляди кидають на зустр╕чних ворож╕, п╕дозр╕л╕ ╕ неприв╕тн╕. Намагаються ховатися в╕д очей. Подв╕р’я запущен╕… Переважна б╕льш╕сть господарчих буд╕вель пустують, деяк╕ з них починають руйнуватись…» Селянина Нестора Б╕лоуса Голодомор 1932–33 рок╕в застав у сел╕ Леб’яже на Харк╕вщин╕. Травень 1933 року: «Щоденно помирають люди з голоду. С╕льрадою призначена сан╕тарна ком╕с╕я для прибирання решток труп╕в та поховання ╖х, тому що ховати тих людей нема╓ кому, то тепер с╕льрада виганя╓ людей ╕ риють велику яму, душ на 10, ╕ тод╕ заривають. Багато людей дорослих ╕ д╕тей, як подивишся, так це жив╕ мерц╕». 10 червня 1933 року: «Люди помирають голодною смертю, в Харков╕, на пол╕, ╕ н╕хто не прибира╓. Наприклад, Костенко Микола помер б╕ля Таганки, уже ц╕лий м╕сяць, ╕ н╕хто не прибрав труп, а кожного дня повз нього ╖здять командири Червоно╖ арм╕╖. ╤ байдуже ус╕м, що труп вже давно розклався, що не можна повз пройти». 29 липня 1933 року: «У нас на цегельному завод╕ хл╕ба нема╓, варять на сн╕данок жито, а на об╕д борщ ╕ жито з молоком, ╕ на вечерю теж жито. Словом, году╓ радянська влада селян г╕рше, н╕ж колись годували люди свиней». Юр╕й Самброс керував педагог╕чною практикою студент╕в Всеукра╖нського ╕нституту народно╖ осв╕ти у Харков╕. Неодноразово в╕н ставав св╕дком голодних смертей, яким н╕чим вже не можна було зарадити. «Живучи в Люботин╕ ╕ йдучи щоранку на дачний по╖зд, я з п╕вм╕сяця, день за днем, спостер╕гав смерть одн╕╓╖ бабус╕ п╕д тином... З опухлими в╕д голоду ногами, втративши сили, вона лежала п╕д тином на шляху, що проходив близько само╖ кол╕╖ зал╕зниц╕, повз садиб люботинського дачного прис╕лку. Серед бур’яну, густо вкритого придорожн╕м пилом, з дерев’яною мискою у головах, поставленою чи╓юсь сердобольною душею для милостин╕, страшною сухорляв╕стю рук, з к╕стками, щ╕льно обтягнутими прозорою жовто-с╕рою шк╕рою, з лячними, набряклими, мов колоди, син╕ми ногами й роздутим, опухлим обличчям, на якому змужн╕лими плямами сид╕ли туп╕, бездумн╕ оч╕, – лежала вона день за днем, жахлива, мов привид… Перш╕ дн╕ вона ще рухалась, щось шепот╕ла, коли хтось зупинявся коло не╖, а чим дал╕, день за днем, замовкала все б╕льше, лежачи вже без руху, лише мляво зводила оч╕ праворуч... л╕воруч..., чи надовго ставила св╕й погляд сторч, втоплюючи його в блакитну ╕млу гарячого л╕тнього, байдужого неба. Нарешт╕ – вмерла. Труп пролежав з добу, роздувся ще дужче й зрештою зник. М╕л╕ц╕я кудись в╕дтягла й закопала… Агон╕я бабина тяглась довше звичайного тому, що прохож╕, видко, хоч трохи п╕дгодовували ╖╖ сво╖ми пожертвами. Проте, н╕хто не м╕г врятувати ╖╖ в╕д смерт╕, бо вс╕м бракувало ╖ж╕, вс╕ голодували». Михайло С╕ньков працював асистентом кафедри неорган╕чно╖ х╕м╕╖ Харк╕вського х╕м╕ко-технолог╕чного ╕нституту ╕мен╕ К╕рова. 30 березня 1933 року: «На сел╕, судячи з розпов╕дей товариш╕в, ко╖ться щось нечуване. Селянин противиться ╕ вважа╓ за краще здохнути, але не скоритися. Л.К. розпов╕дав випадок, коли селянин, майже падаючи з н╕г, доплентався до с╕льради ╕ заявив: «Б╕льше терп╕ти не можу, ╕д╕ть копайте яму». В ям╕ у нього виявилося 50 пуд╕в зерна. За день до цього у нього померла дружина в╕д голоду ╕ д╕ти лежать опухл╕. Голодуюч╕ селяни, що пухнуть (буквально) з голоду, переважно мають закопане зерно, але не хочуть його здавати ╕ не хочуть працювати. Небачений в ╕стор╕╖ пол╕тичний оп╕р багатом╕льйонного класу др╕бних власник╕в, оп╕р такий зв╕рячий ╕ запеклий. Щось буде». 15 травня 1933 року: «Коли йдеш п╕зно ввечер╕ додому, то п╕д кожним ╜анком бачиш, як сидять об╕рван╕ селяни. Це вони прийшли до м╕ста за хл╕бом... Часто вони вмирають прямо на вулиц╕, особливо д╕ти. За м╕стом в бараках червоний хрест з╕брав 200 д╕тей, з яких щодня вмирають 20-25 ос╕б. Вчора бачив, як у нас п╕д воротами помирав хлопчик рок╕в 12-13». ╤з книгою «Репресован╕» щоденники. Голодомор 1932–1933 рок╕в в Укра╖н╕», п╕д упорядкуванням та загальною редакц╕╓ю ╕сторика Ярослава Файзул╕на, можна ознайомитись у в╕льному доступ╕ на сайт╕ Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам'ят╕. Соф╕я Середа, Рад╕о «Свобода» https://www.ukrinform.ua
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2019 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20767
|