Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3008)
З потоку життя (6197)
Душі криниця (3423)
Українці мої... (1452)
Резонанс (1476)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1657)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПРОБА В╤ДМИВАННЯ ВЛАДИ В╤Д БРУДУ
оч╕льник ДП НГЖВ пан Щекун видав в 2016 роц╕ суворий наказ власкору «Кримсько╖...


ПРЕЗИДЕНТСЬК╤ ВИБОРИ. ПОГЛЯД З КРИМУ
П’ять дн╕в тому, в останн╕й день 2018 року оф╕ц╕йно стартувала передвиборча кампан╕я з...


КАТАННЯ НА КРАДЕНОМУ РОВЕР╤
В 2014-му роц╕ Мережею гуляло дуже влучне пор╕вняння Криму до вкраденого велосипеда


У ДЕРЖКОМТЕЛЕРАД╤О РОЗПОВ╤ЛИ, ЯК ЗБЕРЕГТИ НАЦ╤ОНАЛЬНЕ ГАЗЕТНО-ЖУРНАЛЬНЕ ВИДАВНИЦТВО
Сумно, панове… Що п╕втора десятка л╕т тому (та й ран╕ше), що тепер – пустосл╕в'я,...


ТРЕТ╤Й ШТУРМ БОСПОРУ
Не коментували турчин╕вських сл╕в х╕ба що н╕мий та мертвий.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2019 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 11.01.2019
СМАК ДЖЕРЕЛА Г╤ДНОСТ╤

Верблюда можна привести до води, але змусити його напитися неможливо.
(Сх╕дна мудр╕сть)

Ця проста ╕ водночас глибока думка нав╕дувала, напевно, не одного педагога, слугуючи як не вт╕хою за змарнован╕ в окремих випадках зусилля, то поясненням того, що не всякий верблюд в той чи ╕нший момент в╕дчува╓ спрагу, а отже, варто дочекатися, доки в╕н сам прагнутиме напитися, або ж пробудити ту спрагу в ньому. У випадку справжнього верблюда, все просто – подолавши нелегкий шлях у п╕сках, п╕д палючим сонцем, в╕н сам прагне припасти до житт╓дайного джерела. У випадку д╕ток, прагнення знань, як ╕ в╕дчуття власно╖ г╕дност╕, ма╓ пробуджувати найперше родина. Школа – в╕д початково╖ до вищо╖ – тут лише джерело для його втамування, майданчик для утвердження г╕дност╕. На жаль, у сусп╕льств╕, де житт╓вий усп╕х досяга╓ться не за рахунок грунтовних знань, ум╕нь, а радше через родинн╕ зв’язки, корисн╕ знайомства, через кум╕вство чи самоп╕ар, у сусп╕льств╕, де м╕сця тр╕умфатор╕в в╕дведено не творцям ц╕нностей, а згра╖ шахра╖в та ╖х безпринципн╕й, продажн╕й свит╕, роль школи залиша╓ться приниженою, до не╖ в╕дсутня дов╕ра ╕ те драматичним чином познача╓ться на реал╕зац╕╖ одного з головних призначень с╕м’╖ – мотивуванн╕ д╕тей до набуття знань ╕, як результат, на якост╕ самого сусп╕льства. В результат╕, опинившись в болот╕ хиб, в туман╕ фальшивих упереджень, де презирство чиновних недоумк╕в до знань безальтернативно генеру╓ ще б╕льше в╕двертих нездар, ми в╕дчува╓мо себе приниженими, обкраденими, обдуреними, але… чи робимо висновки? Чи розум╕╓мо, що найкращий спос╕б навчити ╓ власний приклад? Не схоже.
Нещодавно натрапив в мереж╕ на допис, приводом до якого став зрушений з м╕сця, розвернутий упоперек вулиц╕ великий нав╕с в╕д негоди на м╕сц╕ автобусно╖ зупинки в м╕стечку мого дитинства, де змушений нараз╕ перебувати.
- Нав╕що? - обурю╓ться автор допису.
Тут же в коментарях ╕нша пан╕ згаду╓, як повертаючись з роботи, почула тр╕ск г╕лок в гущавин╕ встановлено╖ на центральн╕й площ╕ м╕ста новор╕чно╖ ялинки. Хтось вовтузився там, нагор╕, струшуючи г╕рлянди, прикраси, п╕д схвальний гом╕н п╕дл╕тк╕в, як╕ розважались, ф╕льмуючи те на смартфони. На зауваження отримала «хвилю сарказму, насм╕шок» ╕ лише виклик пол╕ц╕╖ змусив героя спуститися вниз ╕ ретируватися, висловлюючи сво╓ невдоволення далеко не л╕тературними еп╕тетами в б╕к поборниц╕ порядку.
Мимовол╕ згадалося, як на компл╕мент щодо чудових сакур в центр╕ м╕ста голова м╕ськради сумно зауважив, що висадили тод╕ ╖х в парку ц╕лу алею, але невдовз╕ вся вона була виламана.
Знайома картинка, чи не так? Адже не в одному ц╕м м╕стечку ламають г╕лки дерев, парков╕ лавки, витоптують клумби, завалюють см╕ттям окра╖ни. Кримчанам це також до болю знайоме: ╕ ламання дерев у парку на дрова для смаж╕ння шашлик╕в, ╕ бит╕ пляшки на берез╕, як вл╕тку, так ╕ в м╕жсезонн╕…
- Звичайна п╕дл╕ткова г╕перактивн╕сть, що, не знаходячи виходу, виплюску╓ться ╕ в таких малопри╓мних формах, – скажуть мен╕. - Таке, -мовляв, - не лише в Укра╖н╕.
Справд╕, в Москов╕╖ такого теж ск╕льки завгодно. ╤ не лише там. Он, минулор╕ч Ки╖в був шокований тим, на що за один лише день було перетворено парк Шевченка фанами в╕домого британського клубу. Про США з ╖х регулярною стр╕ляниною в школах ╕ згадувати не хочеться.
Але нащо брати найг╕рш╕ приклади? Сьогодн╕, коли кордони в╕дкрит╕, а безв╕зовий режим сприя╓ тому, що чимало мо╖х сп╕вв╕тчизник╕в не з чужих розпов╕дей мають уявлення про Европу, навряд чи треба доводити, що н╕чого под╕бного ан╕ в Н╕меччин╕, н╕ в Австр╕╖ чи Чех╕╖ не побачиш. Власне, як, зазвичай, ╕ в Британ╕╖. Я вже не кажу про Япон╕ю, де зам╕сть ламання г╕лок сакур ╓ давня традиц╕я щор╕чного милування ╖╖ цв╕т╕нням, коли десятки тисяч людей с╕м’ями виходять в парки, аби насолодитися тим чар╕вним видовищем.
– ╤нша культура, - скажуть мен╕. – ╤нший ментал╕тет.
Справд╕. Але з яких корен╕в вироста╓ ота культура, отой ментал╕тет?
Ось що писали про витоки культури Кра╖ни Вран╕шнього Сонця Л╕нделл та П╕тер Астон, австрал╕йське подружжя, яке в 2000-2001 роках жило в Япон╕╖, переходячи з порту в порт на сво╖й невеличк╕й яхт╕: "Японська культура дуже в╕др╕зня╓ться в╕д нашо╖, ╕ поживши там, ми отримали чудовий досв╕д. Арх╕тектура та ╕стор╕я стародавньо╖ Япон╕╖ сповнен╕ хвилючих пригод, а вивчення ╖х та основ мови допомага╓ зрозум╕ти, де сьогодн╕ перебува╓ Япон╕я. Уяв╕ть соб╕, що виходячи, ви залишили гаманець в автобус╕, ╕ от, хтось, вискаку╓ й б╕жить за вами, аби повернути його… Ми могли спок╕йно залишати нашу яхту в╕дкритою в будь-якому порту, ╕ д╕ти перебувають у безпец╕ на вулицях у н╕чний час. Все це виника╓ з почуття нац╕онально╖ гордост╕ на основ╕ культури минулого».
Що ж не так з нашою культурою минулого, що не так з нашою нац╕ональною горд╕стю, якщо ми поводимося у власному дом╕, як варвари чи окупанти? Я кажу «ми», бо повед╕нка п╕дл╕тк╕в ╓ лише в╕ддзеркаленням наших дорослих проблем. Найперше, не в укра╖нських традиц╕ях гидити у власному дом╕. Укра╖нськ╕ м╕ста, м╕стечка, села, нав╕ть найменш╕, найб╕дн╕ш╕ хут╕рц╕ завше виглядали чистенькими, охайними, затишними, а укра╖нц╕в характеризували як людей прив╕тних, гостинних та добросердечних. Про те ма╓мо задосить ╕сторичних згадок в╕д сивих час╕в до запис╕в Евл╕╖ Челеб╕ та Г╕йома де Боплана. Нав╕ть значно п╕зн╕ше, в XIX стор╕чч╕, ма╓мо чимало компл╕ментарних згадок про нашу культуру, в тому числ╕ й в╕д рос╕йських письменник╕в. Що ж спричинило так╕ вражаюч╕ перем╕ни в нас?
Тяжко╖ шкоди як сам╕й наш╕й культур╕, так ╕ характеру укра╖нця завдало надто довге перебування в лабетах феодально╖ Московсько╖ ╕мпер╕╖, пот╕м ╕мпер╕╖ б╕льшовицько╖. Чи могли зберегти колишню горд╕сть, г╕дн╕сть, честь, якщо втратили свободу, самост╕йн╕сть, якщо в╕льних людей було перетворено на безправних кр╕пак╕в, якщо упродовж вс╕╓╖ т╕╓╖ нестерпно-довго╖ невол╕ нам раз-по-раз приживляли чужу кров, спершу ц╕лими селами завозячи московит╕в на обжит╕ паланки виселених на Кубань запорожц╕в, пот╕м - заселяючи ними наш╕ споконв╕чн╕ земл╕, спустошен╕ стал╕нськими голодоморами? Насл╕дки диявольсько╖ евген╕ки, в╕нцем яко╖ була спроба виведення homo soveticus(а) – особи з обтятим кор╕нням, з кастрованою г╕дн╕стю, з п╕дсв╕домим в╕дчуттям неповноц╕нност╕ перед тими, у кого все те ╓, пожина╓мо дос╕.
Чого ж ми хочемо в╕д д╕тей, коли зам╕сть з╕п’ястися врешт╕ на ноги й навести лад в сво╓му дом╕, ми й дал╕ пуска╓мо густу слину в оч╕куванн╕ об╕цянок нових покращень в╕д трич╕ трафлених шахра╖в, коли щиро, з╕ сльозою в голос╕ в╕дсп╕вавши «Ще не вмерла», тут же розчулено пуска╓мо ту сльозу на концертах пропахлих нафтал╕ном динозавр╕в в╕д комсомольсько-пропагандистсько╖ естради, виписаних в час╕ в╕йни з Москов╕╓ю з то╖ само╖ Москов╕╖, коли захоплено рукоплеска╓мо м╕сцевим бардам, з дов╕чною пропискою: «мой адр╓с Советский Союз»? Пани мо╖ др╕бнесеньк╕… Чим в╕др╕зня╓тесь в╕д сьогодн╕шнього «ватного» Криму з його густим совково-скр╓пним смородом, з його чиновничою зарегульован╕стю, з його холопськими чолобитними ВВП?
Який же сором в╕дчував, коли, попри листи, над╕слан╕ минулор╕ч до обласного та районного в╕дд╕л╕в осв╕ти, попри особистий в╕зит до Б╕лоп╕льського районного в╕дд╕лу осв╕ти з проханням ╕нформувати учн╕в шк╕л про оголошений газетою «Кримська св╕тлиця» дитячий л╕тературний конкурс «Ми - д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕мен╕ Данила Кононенка, жодно╖ роботи ан╕ з Сумсько╖ област╕, ан╕ з Б╕лоп╕льського району, н╕ з самого м╕ста Б╕лоп╕лля жур╕ так ╕ не отримало. Власне, ╕ позаминулого року з п’яти шк╕л м╕ста на цей всеукра╖нський конкурс подав сво╖ роботи лише один претендент. ╤ то лише п╕сля того, як автор цих рядк╕в особисто побував у кожн╕й з п’яти шк╕л. Сором, бо ж нав╕ть з окупованого Криму, не кажучи про ╕нш╕ област╕, роботи щораз надходять. «Десь тхне гнилизною у Данськ╕м корол╕вств╕», - сказав би пан Шексп╕р.
Чи треба казати, що дитина дуже добре в╕дчува╓ нещир╕сть дорослих? А в╕дчувши, ╕нод╕ нав╕ть неусв╕домлено протесту╓ проти подв╕йно╖ морал╕. Трапля╓ться, що такий протест вилива╓ться у неприйнятн╕ форми. Запоб╕гти тому можна у р╕зний спос╕б: настановами, умовляннями, заборонами. Та найпевн╕шим з усього розма╖ття ╓ власний приклад достойно╖ повед╕нки.
Впевнений, що якби ваш╕ батьки не п╕шли, пок╕рно похиливши голови, витурен╕ з завод╕в та фабрик, на яких працювали все життя, дозволивши номенклатурним злод╕ям переплавити ╖х на власн╕ статки, ви, в свою чергу, н╕защо б не дозволили дв╕ч╕ несудимому стати вашим Президентом. Мали б нин╕ процв╕таючу, сильну кра╖ну, випробовувати м╕ць яко╖ н╕кому б ╕ на думку не спало. Це спрощено, зв╕сно, але суть саме така: лише прагнення г╕дност╕, лише достойн╕, г╕дн╕ вчинки сьогодн╕ дають над╕ю на г╕дне завтра. Лише ваша г╕дна житт╓ва позиц╕я сьогодн╕ може навчити ваших д╕тей будувати сво╓ майбутн╓, не запоб╕гаючи перед перед сильними св╕ту сього, як всередин╕ кра╖ни, так ╕ поза ╖╖ межами. Лише навчаючись самому упродовж всього життя, можна переконати дитину в важливост╕ осягнення знань. Лише ставлячи достойн╕ ц╕л╕ й осягаючи ╖х у способи г╕дн╕, нелукав╕, можна спод╕ватись, що й ваш╕ нащадки чинитимуть так само. Лише поводячи себе достойно у щоденному житт╕, ви зведете до м╕н╕муму можлив╕сть того, що вашого сина вп╕ймають в парку за ламанням дерев, лавок, а чи на вулиц╕ за кантуванням автобусних зупинок. А якщо й занесе його, бува, п╕д д╕╓ю важкоконтрольваних юнацьких гормон╕в на якусь новор╕чну ялинку, то резонне зауваження перехожо╖, в усякому раз╕, не викличе в нього потоку брудносл╕в’я.
╤ не забуваймо, товариство, що г╕дн╕сть виника╓, за влучним спостереженням подружжя Астон╕в, не в останню чергу з почуття нац╕онально╖ гордост╕ на основ╕ культури минулого. Скуштуймо ж ╖╖ смак.

Валентин БУТ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2019 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20758

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков