Версiя для друку Обговорити в форумi

Міністерство юстиції України надало Європейському суду з прав людини пакет документів у рамках позову щодо порушення Росією прав людини в анексованому Криму, – повідомив уповноважений у справах ЄСПЛ Іван Ліщина. А незабаром – орієнтовно 7 січня – Київ, за його словами, скерує до Європейського суду скаргу з вимогою до Москви звільнити наших моряків, захоплених у полон 25 листопада під час атаки на корабельну групу українських ВМС у Керченській протоці і Чорному морі.
У так званій “кримській справі України проти Росії” йдеться про порушення прав кримських татар, заборону Меджлісу, порушення конвенцій про право на життя та заборону катувань. Перше процесуальне засідання у цій справі суд призначив на 27 лютого. Нагадаю, початковий позов проти держави-агресора Україна подала ще до проведення Кремлем у Криму так званого “референдуму”. Отже, для того, аби лише розпочати розгляд суто технічних моментів, пов’язаних із процесом, міжнародній судовій інституції знадобилося фактично 5 років. “Ще щонайменше рік доведеться чекати на судовий вердикт у цій справі”, – прогнозує суддя Європейського суду з прав людини від України Ганна Юдківська. За цей час, окрім згаданого вже процесуального засідання, судді проведуть окремі обговорення предмету позову з урядами України й Росії, за результатами яких відбудуться перші слухання справи по суті. Потім Велика палата ЄСПЛ має сформувати попередній висновок щодо наявності в діях РФ фактів порушення європейських конвенцій. І вже тоді проведуть другі слухання, за результатами яких судді оприлюднять свій вердикт.
Українсько-російське юридичне протистояння: що зроблено?
Загалом Україна подала до ЄСПЛ 6 позовів щодо порушень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з боку Росії та підконтрольних їй збройних угруповань. Йдеться про нехтування Москвою вимогами кількох статей документа: статті 2 (право на життя), статті 3 (заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), стаття 5 (право на свободу та безпеку), статті 6 (право на справедливий судовий розгляд). На підготовчому етапі Європейський суд задовольнив клопотання України та об’єднав чотири провадження щодо порушення Росією Конвенції у два великі – щодо Криму та Донбасу, залишивши окремим провадження за фактом незаконного вивезення у 2014-му році до Росії дітей зі школи-інтернату з Донбасу. Ще один позов, поданий торік, стосується політв’язнів Кремля.
У документі Україна обґрунтовує системне незаконне переслідування наших громадян в Росії та в окупованому Криму.
Також в ЄСПЛ є кілька тисяч індивідуальних позовів від громадян щодо подій на Донбасі. У рамках їх розгляду суд, зокрема, визнав, що Україна не контролює цю територію, що створює об'єктивні перешкоди для національних органів. Таким чином, визнано законною політику Києва щодо окупованих територій Донбасу, мешканці яких не мають можливості отримувати пенсії та інші соціальні виплати від України.
Окрім ЄСПЛ, наша країна ініціює судове переслідування держави-агресора у Міжнародному суді ООН, у Міжнародному кримінальному суді та в Міжнародному морському арбітражі, створеному для розгляду порушень Конвенції ООН з морського права від 1982 року. Зокрема, у 2017-му до суду ООН надійшов позов щодо порушення РФ двох Міжнародних конвенцій – Про боротьбу з фінансуванням тероризму (підтримка тероризму на сході України) та Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (дискримінація етнічних українців і кримських татар в окупованому Криму). Торік у квітні суд виніс проміжне рішення у справі «Україна проти Росії», визнавши за собою юрисдикцію prima facie для розгляду цієї справи по суті. Зокрема, міжнародна судова інстанція визнала, що Україна довела можливість запровадження тимчасових обмежувальних заходів у міждержавній суперечці. Зокрема, Міжнародний суд підтримав позицію Києва в питанні расової дискримінації у Криму. Водночас судді попросили надати додаткові докази, що свідчать про порушення Росією норм Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Згідно із затвердженим судом ООН графіком процесуальних дій за позовом України проти Росії, орієнтовно до 12 липня цього року сторони мають подати на розгляд суддівської колегії доказову базу у цій справі. По тому судді визначать дату, до якої сторони мають надати коментарі щодо позицій одна одної.
Міжнародні судові інстанції: чого чекати?
“Розгляд справ в Міжнародних судових інстанціях – доволі тривалий процес. Тож у будь-якому випадку розраховувати на швидкі результати нам не доводиться, – наголошує в коментарі Укрінформу Надзвичайний і повноважний посол, представник України в Раді ООН з прав людини (2006-2010 роки), доктор юридичних наук професор Володимир Василенко, – тому я б не покладав великих сподівань на позови, які Україна подала до міжнародних судових інституцій. Тим більше, що вони не стосуються безпосередньо покарання РФ за агресію і воєнні злочини. Йдеться лише про відповідальність Москви за порушення окремих міжнародних конвенцій. Тобто, навіть якщо усі справи вирішать на користь України, це буде лише частковий успіх і частковий захист українських інтересів...”.
Окрім того, правник вважає, що деякі позови, зокрема, подані до Міжнародного суду ООН, “концептуально ущербні” і не забезпечені належною доказовою базою, особливо в частині порушень Конвенції про боротьбу із фінансуванням тероризму. Тож Володимир Василенкозакликає до максимальної консолідації під час наступних процесуальних етапів – зокрема, при підготовці відповіді на аргументацію російської сторони.
“Більш перспективними вважаю позови, які Україна подала до Європейського суду з прав людини, – каже професор. – Росія безліч разів порушувала норми Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, йдеться про порушення права на життя і приватну власність. Але і в цих випадках все залежатиме від того, наскільки переконливою буде надана українською стороною доказова база. Тож наші юристи і дипломати мають серйозно попрацювати”.
При цьому Володимир Василенко нагадує, що ЄСПЛ не має практики розгляду подібних справ. Суд може лише констатувати факт порушень європейських конвенцій. Він не висуватиме жодних звинувачень, а, відповідно – не вимагатиме якихось компенсацій за шкоду, яку заподіяв акт російської агресії проти України як такий. ЄСПЛ, до того ж, не уповноважений ухвалювати рішення про застосування санкцій у разі невиконання своїх рішень. “Та й сама Росія зробила усе, щоб мінімізувати удари, які може завдати кремлівському режиму міжнародна Феміда, – наголошує професор Василенко, – через спеціальні законодавчі акти й рішення Конституційного суду РФ, якими заперечується обов’язок Москви діяти відповідно до рішень ЄСПЛ.
У міжнародному праві існує норма, відповідно до якої розгляд справ у будь-якій міжнародній судовій інстанції можливий лише за згодою усіх сторін-учасниць конфлікту. Тому дії України обмежені. І вона змогла подати позови лише за порушення тих конвенцій, в яких містяться так звані “арбітражні застереження” – тобто, існує попередня згода сторін-учасниць цих правових актів на розгляд спорів, що їх стосуються, в міжнародних судових інстанціях”.
Натомість уповноважений у справах ЄСПЛ Іван Ліщина переконаний, що ймовірні рішення Європейського суду матимуть неабияке практичне значення для нашої країни. І Москва рано чи пізно виконає ці ухвали. "Існує спеціальний механізм виконання рішень ЄСПЛ, який включає в себе нагляд за виконанням з боку Комітету міністрів Ради Європи. Тиск, який чиниться з боку цього органу та інших органів Ради Європи, як правило з часом призводить до виконання рішення Європейського суду з прав людини. Приміром, Туреччина також відмовлялась виконувати рішення, які стосувалися конфлікту довкола Північного Кіпру, але зараз вона починає шлях до визнання і виконання таких ухвал", – наголосив Іван Ліщина. Також очікується, що позови, які Україна подала проти Росії до ЄСПЛ, пришвидшать ухвалення рішень за індивідуальними скаргами українців, які постраждали унаслідок агресії Російської Федерації.
Завдання – підготувати “рахунок агресорові”, який зможемо виставити будь-якої миті
Професор Володимир Василенко нагадує, що, згідно з міжнародними процесуальними нормами, держава, інтереси якої ущемлено, сама формулює претензії та вимоги до країни-правопорушниці.
“В нашому випадку має йтися не про звинувачення Москви у порушенні окремих норм певних конвенцій, а про претензію, яка випливає з відповідальності Росії як держави-агресора, – уточнює Володимир Василенко. – Певні елементи такої позиції зафіксовані у постановах Верховної Ради і в Законі “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях”. Зокрема, Закон передбачає створення спеціального органу для започаткування цієї складної роботи. На жаль, Кабінет міністрів, якому доручено створення такого органу, не впорався із поставленим завданням: ухвалено постанову про формування апріорі недієздатної структури. Тому що повноваження, компетенція, склад і механізми діяльності відповідного органу визначені таким чином, що він не запрацює і не принесе очікуваного результату”.
Тому, як переконаний експерт, Президент, РНБО і парламент повинні якомога швидше вплинути на Уряд, аби змусити його створити дієздатний орган, який відповідатиме за формулювання консолідованої претензії України до держави-агресора. Інший варіант – ухвалення Верховною Радою окремого законодавчого акту про створення такої структури.
“Вважаю повністю невиправданими аргументи щодо недоцільності таких дій – мовляв, навіщо це робити, якщо Росія однак відкине будь-які наші вимоги щодо звільнення окупованих територій і здійснення відповідного відшкодування?, – каже професор Василенко, – адже це – “аргументи сьогоднішнього дня”. Ми не знаємо, що станеться завтра, післязавтра, через рік чи через десять. Але у нас має бути готовий “рахунок”, який вже тепер і в будь-який момент ми зможемо виставити агресорові”.
Наявність обґрунтованої консолідованої претензії до Москви, на думку юристів, зміцнить міжнародні позиції України, а також виключить будь-які розмови і спекуляції як всередині країни, та і за її межами щодо природи конфлікту: адже чітко кваліфікуватиме дії Росія як акт агресії, за який вона повинна відповісти. Зокрема, існування такого “публічного рахунку” стане додатковим аргументом на переговорах Києва із зарубіжними партнерами та міжнародними фінансовими інституціями щодо застосування додаткових санкції проти Росії чи надання допомоги нашій країні – як військової, так і фінансової.
Владислав Обух
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 04.01.2019 > Тема "З потоку життя"