"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2018 > Тема "Душі криниця"
#44 за 02.11.2018
В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Поетична Св╕тлиця
В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Хл╕б ╓ усьому голова. В безхл╕б’╖ ц╕нна ╕ полова. Бува╓ голод ╕ на дрова… Не дай Бог, голод на слова!
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕. Автор книжок «Бабусина опов╕дка», «Курчата на сонц╕» (Ки╖в: «Сучасний письменник»), «Тоб╕» (Луцьк: «Твердиня»), «В╕д любов╕ до кохання» (Лубни: «╤нтер Парк»). Твори також представлен╕ в зб╕рках л╕тературно-мистецького коша «Р╕днокрай» – «Опален╕ рими», «Понад усе нам Укра╖на», «Укра╖нська вишиванка». Брала участь у п╕дготовц╕ зб╕рки переклад╕в, публ╕ку╓ться в ╤нтернет-виданнях. Лауреат загальнонац╕онального конкурсу «Укра╖нська мова – мова ╓днання».
В╤ЧНА П╤СНЯ Бринить любов╕ п╕сня дивна, Акорди радост╕ ╕ муки. Лише закохана людина Розп╕зна╓ чар╕вн╕ звуки. Звучить мелод╕я велична – Жаги безмежно╖ твор╕ння. Безсмертя щедре в╕ков╕чне Да╓ наступним покол╕нням. Не зрозум╕ти нам н╕коли Цю успадковану загадку: ╤ струменить любов по колу, Нема к╕нця ╖й, н╕ початку. ОТЧИЙ Д╤М Позаростали бур’яном кривав╕ ниви, Ск╕льком уже застиг нав╕чно часу плин. Чорн╕ють з горя душ╕, мов достигл╕ сливи. Хто нам, скаж╕ть, у хл╕б п╕дм╕шу╓ полин?
╤дуть в безсмертя, наче оборонц╕ Тро╖, Красив╕ хлопц╕: брав╕, мужн╕, молод╕. Скаж╕ть, ще ск╕льки треба втратити геро╖в, Щоб захистити Укра╖ни отчий д╕м?
Життя по смерт╕ мотивац╕я невт╕шна, Насправд╕ – не воскресне ╕з ру╖н зола. Вагомий виклик – незалежна ╕ усп╕шна, В╕д того Укра╖на терпить ст╕льки зла.
Вожд╕ потай прищеплюють б╕ди отруту, Змагаються у ролях судд╕в ╕ бог╕в. То ж за чи╖ гр╕хи ми терпимо спокуту, Коли ж настане судний день для ворог╕в!
Я в╕рю, прийде час, коли на п’╓дестал╕ Постане честь, а не вчорашн╕й раб в╕к╕в. Тод╕ запишуть золотом небес скрижал╕ Ус╕х полеглих у боях захисник╕в.
БАТЬКОВ╤ ВИШН╤ Батько вишн╕ садив у двор╕ з давн╕х л╕т, Розросталися саджанц╕ пишн╕, Я, здавалось, злет╕ла в щасливий пол╕т ╤ покинула батьков╕ вишн╕.
Проживаю тепер в м╕ст╕ тисяч вогн╕в, У достатку, в будинку розк╕шн╕м, Та приходять щораз в мо╖ сни чар╕вн╕ Сп╕лим кетягом батьков╕ вишн╕.
Сивиною покрилися скрон╕ мо╖, Мого тата покликав Всевишн╕й, В╕н залишив цей св╕т, в╕дтепер н╕чи╖, Цв╕том плакали батьков╕ вишн╕.
Опуст╕ла господа, домують в╕три, Спорохняв╕в пор╕г н╕кудишн╕й, Припорошив стежину зелений спориш, Засмутилися батьков╕ вишн╕.
Залиша╓ться сад, як у пам’ят╕ сл╕д, Там зор╕ють плоди дивовижн╕. Наче остр╕в в туманах, прихований св╕т, Де зосталися батьков╕ вишн╕.
ДУМКИ Серпень небагатий на в╕рш╕, Став скуп╕шим й на пташин╕ звуки. Мамо, аж до неба спориш╕ П╕дняли сво╖ тоненьк╕ руки…
Знов беруться зацв╕сти кущ╕, Лише зайве скн╕ти пустоцв╕том. А виною затяжн╕ дощ╕, Що випроводжають в ос╕нь л╕то…
В норах вимок нав╕ть дикий зв╕р, Терпить в скрут╕ нелегку наругу. Думка котиться у давн╕й дв╕р, Потай нав╕ва╓ в серце тугу.
А усл╕д, поволеньки, й душа, Вилет╕ла в пошуки над св╕том. Вклякла, де подв╕р’я в споришах, Блискот╕ло н╕жно оксамитом.
Де в криниц╕, мов кришталь, вода, Загляда жасмин в мал╕ в╕конця; Й мама – удовиця молода, Ревно й тихо молиться до Сонця:
Щоб пригр╕ло п’ять ╖╖ сир╕т, А над миром би зовс╕м не меркло. Та не краяв серце недор╕д, ╤ було поблажливим, не пеклом.
А думки, як перел╕тний птах, Повернулися назад по днин╕. Мамо, де Ви, у яких св╕тах, Молитесь якому Сонцю нин╕?
* * * – А душ╕ св╕тяться? – скажи. – Бува╓, факт славетний. Чуттям дов╕ку дорожи, Тим б╕льш, як сам причетний. – Сп╕ва╓ серце не у вс╕х, Ц╕ мит╕… чудотворн╕? – Сп╕в – настр╕й серця, як ╕ см╕х, Вони ╓ – неповторн╕.
– Говорять оч╕. - Як, без сл╕в? Напевно, мова в сяйв╕? – Якщо в╕д погляду зомл╕в, То запитання зайв╕. – Скорити посм╕шкою як, Щоб не в╕дчув хтось знади? – Усм╕шка щира – добрий знак, Не ма╓ зваби й влади. – А як же щастя вберегти? Мабуть, ╕сну╓ мантра? – Його не треба стерегти, Воно завжди у мандрах. – Питання сп╕рне на ф╕нал, – Основа св╕тла й т╕н╕. Скажи, коханню ╓ ц╕на? – Життя й любов – безц╕нн╕.
ПОЕЗ╤Я НЕЗР╤ВНЯНА Поез╕я навколо незр╕вняна, ╥╖ сам Бог голубив ╕ плекав. Дивись, яка хурделиця весняна, Ти з с╕чня дивовижу сю чекав. Казковий майстер щастя витина╓, Як оч╕ бачать – серденько збагне. Нехай за роком р╕к весна мина╓, В душ╕ ж весна н╕коли не мине. Живи сьогодн╕! Не втрачай над╕╖, Знай, головний ц╕литель ╓ – любов. Заго╖ть т╕ло й приведе до д╕╖, Захмелену весняним соком кров. Весна в природ╕ – н╕жний поц╕лунок Ус╕м, хто в╕рить справд╕ у дива. ╤ ╖й властивий р╕дк╕сний ╜атунок – Гарант╕я реальна на жнива.
ГРАЛА СКРИПКА Як грала скрипка в переход╕! Смичок торкався ледве струн. Мотив перлився на свобод╕, Формулював м╕стичну гру. Для кого ж так лились етюди, Кохання чуйн╕ голоси?.. А мимо квапилися люди, Не в╕дчуваючи краси. Несамох╕ть несли з собою Св╕т звук╕в н╕жних в╕д митця. Потоком щастя ╕ любов’ю Заполоняло ╖х серця. О, як же душу розтривожив! Мотив той дивний скрипаля: Був в╕н на образ тв╕й чимсь схожий, Був мов тв╕й голос зв╕ддаля. Я вислизала стороною В╕д мр╕╖, пам’ят╕, мети. А вниз по сходинках за мною У в╕чн╕сть плив живий мотив.
ПОМ╤ЧНИК Просить мама вранц╕ доню: – Год╕ спатоньки вже, Соню. Глянь, маленька, красне сонце Загляда╓ у в╕конце. Доки ранок в прохолод╕, Потрудися на город╕. Тож в╕зьми маленьку сапку, Прополи капусти грядку. П╕днялася, втерла очки ╤ п╕шла у поле дочка. Розвела руками з дива, Усм╕хнулася щаслива: – Мамо, тут усе в порядку, Хтось за н╕ч сполов сю грядку! Глянь, он купками земелька, В╕н п╕дсипав так гарненько. Лиш проблема невеличка, Мабуть, темна дуже н╕чка, Бо капустка геть з╕в’яла, Бур’яни ще кращ╕ стали. Мама сплеснула в долон╕: – Це ж кроти, шк╕длив╕, чорн╕, На город╕ землю зрили, Прикрих збитк╕в наробили! – Люба мамо, угамуйся, На зв╕рятко не дратуйся. Кр╕т в земл╕ живе, незрячий, Де ц╕ грядки – не побачив. Ут╕кай з городу друже, Мама сварить, дуже, дуже. Вельми вдячна за турботу – Вт╕м, сама зроблю роботу.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2018 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20535
|