Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Церква від перших днів християнства високо цінує заслуги мучеників, ставить їх за взірець любові до Бога. До таких належить Святий Димитрій Солунськй, якого вшановуємо 8 листопада.
Він жив у другій половині III століття у місті Солуні, де його батьки були високими цісарськими достойниками. Імператор Максиміліан призначив Димитрія проконсулом. Але той з дитинства виховувався у християнській вірі, яку згодом став ревно проповідувати, за що імператор кинув його до в'язниці. Перебуваючи у ній, Димитрій благословив юнака Нестора на бій з непереможним гладіатором-язичником Лієм. Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках і переміг. Довідавшись про таке, імператор наказав вбити обох - Нестора і Димитрія. Це сталося 306 року.
Велику віру Святого Димитрія Господь Бог прославив не тільки різними чудами після його смерті, а й нетлінністю тіла і мироточивістю. Коли через сто років відкрили його домовину, то виявилось, що тіло Димитрія залишилось неушкодженим. Більше того, з нього проступало пахуче миро, яке зцілювало хворих.
Культ Святого Димитрія прийшов на українські землі з прийняттям християнства. Хоча, можливо, навіть раніше. А почалося все з облоги Царгорода нашим князем Олегом. Візантійці не змогли її прорвати і поступилися. Були впевнені, що то Господь Бог послав до них самого Святого Димитрія, покарав за гріхи їхні.
У народному побуті українців до дня Дмитра дозволялося засилати сватів, щоб встигнути відгуляти весілля до початку Різдвяного посту (Пилипівки), 27 листопада. Тому «До Дмитра дівка хитра».
Прогностична прикмета стверджує:
- Якщо на Дмитра випав сніг, то весь листопад буде морозяним і білим.

«ДІДОВА» СУБОТА

Останню суботу перед святом Дмитра називають Поминальною, Дмитровою, Переддмитровою, “Дідовою” суботою... Її відзначали (і тепер відзначають) повсюдно в Україні, насамперед молитвами на Богослужінні у храмі, відвідуванням могил померлих родичів, друзів, а в давнину - ще й особливими обрядовими діями.
Найпоширенішим був обряд, коли вранці жінки несли до церкви три калачі або паляниці і ці страви у мисочці, які колись смакували покійному. За народною уявою, перший калач призначався давно померлим родичам, другий - дідам і бабам (звідси назва - «Дідова» субота), третій тим, що померли наглою смертю.
Після відправи Служби Божої і парастасу громада організовувала на церковному подвір'ї спільний обід, у якому брали участь усі бажаючі, запрошували гостей, подорожніх, убогих. На столах неодмінно мали бути поминальні коливо і сита.
Вважалося, якщо в цей день буде ходити багато старців-жебраків (а їх також запрошували до столу, а потім ще й обдаровували гостинцями «на дорогу»), то це добра прикмета: це Господь Бог послав покійників в образах старців-жебраків, щоб вони подивилися, чи живі належно поминають померлих.
Побутували й інші обряди. Наприклад, деякі господарі організовували обіди вдома. На них запрошували сусідів, літніх людей, вбогих. Перед тим, як розпочати трапезу і скуштувати поминальних страв, всім годилося помолитися за померлих. Обід мав розпочинатися перед заходом сонця і завершитися увечері, бо, за повір'ями, саме в цей час праведні душі навідуються у гості.

МАРКІЯН І МАРТИРІЙ
До числа ранніх християн, які, не боячись смерті, стали в обороні Церкви в Правдивої Святої Віри проти єретиків, належать Маркіян і Мартирій. Їх вшановують 7 листопада.
Святий Маркіян служив читцем, а Святий Мартирій - піддияконом у Царгороді. Водночас вони трудилися писарями-нотарями у патріарха Павла.
Коли єретики-аріани прогнали патріарха Павла з Царгороду, а невдовзі й стратили його, на патріарший престол вступив єретик Макарій, людина доволі заздрісна і пімстлива. Розпочалося переслідування вірних християн, які не сприйняли хибного вчення. Між тими, кого ув'язнили за сповідування Святої Правди Христової, були й Маркіян і Мартирій.
Макарій обіцяв, якщо ті стануть його підтримувати, то кожного висвятить у сан владики, а імператор Констанцій (також віровідступник) наділить різними привілеями, багатством. Але такі спокуси не звабили Маркіяна і Мартирія. Сповнені любові до Божественного Спасителя і Святої Правди, вони охоче пішли на мученицьку смерть і поклали свої голови під меч ката. Це сталося 355 року.
Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 02.11.2018 > Тема "Душі криниця"