Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2910)
З потоку життя (6084)
Душі криниця (3366)
Українці мої... (1440)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕


МИ ВИЖИЛИ В ТОМУ ПЕКЛ╤, ЩОБ РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ ЛЮДЯМ…
Вже дорослою людиною Ра╖с╕ Майстренко довелося почути спогади ╕нших людей. Тих киян, як╕,...


29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...


ЖОРСТК╤ УРОКИ ДЛЯ КРИМУ В╤Д ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «Укра╖нська Держава – жорстк╕ уроки. Павло...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2018 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 05.10.2018
ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ

Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас ╕ Крим: р╕к 1918». Автор розпов╕да╓ про пох╕д Окремо╖ Запорозько╖ див╕з╕╖, яка гнала з Укра╖ни комуно-московських загарбник╕в. В╕н, зокрема, висв╕тлю╓ пол╕тику Центрально╖ Ради щодо Криму: «Борис Монкевич згаду╓: «В час перетрактац╕й (переговор╕в), коли розглядалася справа державних кордон╕в Укра╖ни, н╕мц╕ мали заран╕ накреслену мапу Укра╖ни ╕ коли ╖╖ зв╕рили з мапою укра╖нсько╖ делегац╕╖, то з╕ здивуванням завважили, що Кримський п╕востр╕в ц╕лковито викреслений з територ╕альних претенз╕й нашо╖ делегац╕╖.
На запитання н╕мц╕в, делегац╕я в╕дпов╕ла, що Уряд Укра╖нсько╖ Народньо╖ Республ╕ки, признаючи право на самоозначення кожному народов╕, раху╓ Крим окремою татарською республ╕кою ╕ що ╤V Ун╕версал не включа╓ Криму в меж╕ Укра╖ни.
На заяву н╕мц╕в, як можна в╕дмовлятись в╕д тако╖ бази, яка становить ключ Укра╖ни на Чорному мор╕, без яко╖ Укра╖на тратить сво╓ знач╕ння на морю, наша делегац╕я категорично заявила: «без анекс╕й ╕ контрибуц╕й»; «самоозначення народ╕в».
Мир п╕дписано ╕ Крим зостався поза Укра╖ною».
Пол╕тичний ╕деал╕зм помножений на укра╖нську сентиментальн╕сть. Кримськотатарський нар╕д був на той час (1918 р╕к) у Криму нац╕ональною меншиною. Даруючи йому «право на самовизначення», укра╖нська делегац╕я штовхала п╕востр╕в до московсько╖ удавки, оск╕льки на той час б╕льше 41% населення п╕вострова становили москал╕ ╕ лише близько 29% - кримськотатарський нар╕д. Отже, укра╖нська делегац╕я, погоджуючись на самовизначення Криму, погодилась не на самовизначення кримськотатарського народу, а на перспективу загарбання Криму Москвою, що невдовз╕, власне, ╕ в╕дбулося. У той же час укра╖нц╕ мали вс╕ ╕сторичн╕ п╕дстави простягнути руку допомоги нащадкам б╕йц╕в князя Доган-Тугая Аргинського (зв╕сного Тугай-бея), що допомогли гетьманов╕ Богдану Хмельницькому в╕дновити укра╖нську державу у боях з ляхами, та звитяжних к╕ннотник╕в царя Мухаммеда Г╕рея, що допомогли козакам гетьмана ╤вана Виговського розгромити москал╕в п╕д Конотопом».
Коли укра╖нське в╕йсько вступило в м╕сто Хорол, то перед ним в╕дкрилася жахлива картина: «Кр╕м роздягнених мертвих т╕л п╕д в’язницею побачили вони сперт╕ до ст╕ни соборно╖ церкви чолов╕чий ╕ ж╕ночий трупи «без нитки вбрання ╕ з прор╕зами м╕ж ребрами, так що на них н╕бито мальован╕ чорними смугами запечено╖ кров╕ к╕стяки. Досить, не буду передавати дальших детал╕в полового садизму», - згаду╓ Всеволод Петр╕в. На сходах собору сид╕ла людина в солдатському одяз╕ з жовто-блакитними стр╕чками на рукавах ╕з залитими кров’ю подолами плаща. У пок╕йника було випорото нутрощ╕ ╕ зам╕сть них напхано с╕на. До право╖ його щоки було пришпилено значка з Архистратигом Миха╖лом та написом на зворот╕: «Укра╖нц╕ мусять ╓днатися як укра╖нц╕ для захисту прав укра╖нського народу: Михайло Грушевський в перш╕м роц╕ свободи Укра╖ни».
Як розпов╕ли м╕сцев╕ мешканц╕, той один, що сид╕в на сходах, був в╕дставним полковником царського в╕йська, що п╕дробляв вчителюванням ╕ якого хорольц╕ вмовили стати комендантом м╕ста в╕д Укра╖нсько╖ Центрально╖ Ради, а ╕нш╕ дво╓, чолов╕к та ж╕нка, колись влаштували якусь ман╕фестац╕ю ╕ були знаними як «укра╖нц╕». На другий день було призначено похорон старого полковника, якого хорольц╕ дуже шанували ╕ дуже за ним шкодували».
Ще один приклад садизму б╕льшовик╕в: «Учасник Яреських бо╖в 1918 року Борис Монкевич згадував, що на в╕дбит╕й у ворога станц╕╖ козаки побачили т╕ла сво╓╖ перебито╖ охорони: «Знайдено т╕льки пон╕вечен╕ трупи. В деяких з них була знята шк╕ра з голови ╕ грудей, одрубан╕ голови, в ╕нших були сл╕ди страшних опечень. Так немилосердно знущалися б╕льшовики над полоненими. Серед замучених було трьох сем╕нарист╕в Под╕льсько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖, яка в той час була евакуйована до Лубен. Коли запор╕жц╕ зайняли Лубни, ц╕ молод╕ патр╕оти, покинувши науку, п╕шли за голосом свого обов’язку ╕ невдовз╕ нерозцв╕ле життя сво╓ в╕ддали за Укра╖ну».
Визволене в╕д б╕льшовик╕в населення ставилося до укра╖нського в╕йська добре: «Ставлення мешканц╕в Полтави до укра╖нського в╕йська було в ц╕лому, як згаду╓ Всеволод Петр╕в, прихильним. Юнаки кадетського корпусу, у помешканнях якого стояли горд╕╓нк╕вц╕, ╕з романтичним захватом поставилися до них, ╕з захопленням слухаючи ╖хн╕х опов╕дань про бо╖ з московськими окупантами. Це притому, що майже вс╕ ц╕ юнаки в╕ком в╕д 10 до 17 рок╕в походили з благопристойних дворянських родин Полтавщини. Дуже сподобалася юнакам ╕ мода на козацьк╕ чуби-«оселедц╕», що поширилася на той час у горд╕╓нк╕вц╕в, що перейняли ╖х в╕д козак╕в Гайдамацького коша Слоб╕дсько╖ Укра╖ни.
╤нтел╕генц╕я Полтави також сприймала укра╖нське в╕йсько прихильно. Це ставлення сформувалося в них ще тод╕, коли вони звернули увагу, що укра╖номовне вояцтво, що служило окупантам, як ╕ та частина ╖хнього кер╕вництва, що була укра╖номовною, були значно людян╕шими. Щоправда ставлення полтавсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ до укра╖нського вояцтва мало й дещо суперечливий характер. ╥╖ виразно укра╖нська частина виявляла незадоволення тим, що серед старшин Арм╕╖ УНР було досить багато московськомовних. Це й справд╕ на той час було поширеним явищем. Укра╖номовних кадр╕в не вистачало, як за боями бракувало й часу на ╖х переучування. Були серед полтавсько╖ ╕нтел╕генц╕╖ ╕ москвоф╕ли. Ц╕ навпаки симпатизували московськомовним старшинам ╕ заводили з ними розмови про те, що й справд╕, головне зв╕льнитися в╕д «большевик╕в», а там видно буде».
Проте траплялася й ворожнеча стосовно укра╖нського в╕йська: «Один з поодиноких випадк╕в в╕дверто ворожого ставлення до укра╖нських в╕йськ виказав славетний письменник Володимир Короленко, що мешкав тод╕ у Полтав╕. Його вразлива натура з юнацьких л╕т була сприкрена поемою Тараса Шевченка «Гайдамаки», в як╕й сцени р╕зн╕ католик╕в, до яких належала його мати, викликали обурення щодо гайдамак╕в-укра╖нц╕в. Те, що для Шевченка було алегор╕╓ю визволення з рабства ╕ очищення в╕д його скверни, Короленком сприймалося як звичайне вбивство. Тож в╕н побачив в озбро╓них укра╖нцях, до яких належав по батьку, не борц╕в за визволення свого народу в╕д московського рабства, а звичайних вбивць, ╕ чомусь називав ╖х «шов╕н╕стами». Вт╕м, його заклики до патр╕отизму у ход╕ Першо╖ Св╕тово╖ в╕йни шов╕н╕стичними йому не здавалися, у той час як там також гинули люди. Дуже багато людей».
Укра╖нський уряд висловив протест Москв╕ з вимогою вивести рос╕йськ╕ в╕йська з Укра╖ни в╕дпов╕дно Берестейсько╖ угоди. Георг╕й Чичер╕н, який тод╕ був заступником наркома закордонних справ Троцького, в╕дпов╕в, що радянський уряд не веде боротьби проти Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки ╕ що боротьба йде м╕ж двома частинами укра╖нського народу та «може йтися лише про гаряче сп╕вчуття, котре трудов╕ маси Рос╕╖ у ц╕ траг╕чн╕ дн╕ для укра╖нського, ╕ не лише укра╖нського народу, несуть роб╕тникам ╕ селянам Укра╖ни».
Як бачимо, в нин╕шн╕й пол╕тиц╕ Москви н╕чого нового нема╓. Все та ж агрес╕я, прикрита цин╕чною брехнею.
Серг╕й Коваленко циту╓ працю досл╕дника В╕ктора Савченка про становище Харк╕вщини: «Проголошена на Харк╕вщин╕ сов╕тська моб╕л╕зац╕я дала зворотн╕й ефект - появу антибольшевистських повстанчих груп ╕з селян, що в╕дмовилися служити в арм╕╖, у тилу червоно╖ оборони. Тотальна моб╕л╕зац╕я ц╕нностей на сх╕д озлобила м╕сцевих мешканц╕в. Харк╕вськ╕ роб╕тники, ще недавно опертя сов╕тсько╖ влади, виступили проти евакуац╕╖ з м╕ста завод╕в, сировини, продовольства, ц╕нного майна. У Харков╕ пройшли демонстрац╕╖ протесту проти евакуац╕╖, чулися заклики до повстання проти большевик╕в (т╕льки з Харкова було вивезено 1 тисячу вагон╕в ╕з хл╕бом, 50 паротяг╕в, устаткування 17 завод╕в). Окупац╕йний характер так звано╖ «сов╓тской власт╕» на чол╕ з так званим «прав╕т╓льством сов╓тской Укра╕ни», як╕ насправд╕ обслуговували ╕нтереси Москви, став очевидним нав╕ть для велико╖ частини ╖хн╕х прихильник╕в. За таких умов перспективи окупант╕в утримати Харк╕в, на який з боку Полтави наступали укра╖нськ╕ в╕йська, а з боку Сум – н╕мецьк╕, були н╕якими».
Полк Всеволода Петр╕ва вступив до Костянтинограда: «7 кв╕тня Всеволод Петр╕в мав зустр╕ч, за ╖хньою ╕н╕ц╕ативою, з представниками костянтиноградського учительства. Там з’ясувалося, що вони уповноважен╕ йому пов╕домити, що вс╕ учн╕ навчальних заклад╕в м╕ста в╕ком в╕д 18 до 22 рок╕в виявили бажання вступити на службу до його полку. Це все були в основному д╕ти с╕льських ╕нтел╕гент╕в та священик╕в. Таких виявилося 108. Деяк╕ з них зобов’язалися вписатися до в╕йська з власними к╕ньми. Петр╕в розпорядився прийняти вс╕х до полку, видати ╖м одностро╖, шапки й шабл╕, хоча вони ще мали скласти випускн╕ ╕спити у сво╖х закладах».
Арм╕я УНР поповнювалася в ход╕ визвольних бо╖в: «Харк╕в дав запорожцям багато добровольц╕в. Це при тому, що спроба московсько╖ моб╕л╕зац╕╖ ще недавно зазнала там ц╕лковитого провалу. Кр╕м окремих добровольц╕в до запорожц╕в при╓днався ц╕лий Харк╕вський п╕ший партизанський в╕дд╕л полковника ╤вана Лубяницького. Цей в╕дд╕л п╕д час московсько╖ окупац╕╖ ╕снував та╓мно. В╕н боровся з окупантами ╕ багато ╖м нашкодив. Члени орган╕зац╕╖ нищили склади, зд╕йснювали вбивства окупац╕йного начальства. Так вони вбили тод╕ пом╕чника харк╕вського коменданта, який в╕дзначився сво╖ми зв╕рствами.
Члени ц╕╓╖ орган╕зац╕╖ знали особисто т╕льки безпосереднього свого кер╕вника. Та й то – козак знав ройового, ройовий – чотового, чотовий – сотенного ╕ т.д. Отже викриття одного рою не тягло за собою знищення ц╕ло╖ орган╕зац╕╖. Складався в╕дд╕л виключно з╕ старшин, як╕ приймалися п╕сля довгих спостережень ╕ ╕спиту. Орган╕зац╕я мала член╕в у вс╕х окупац╕йних ╕нституц╕ях ╕ тому була завжди в курс╕ справи. Сво╓ю працею вона спричинилася до усп╕шного визволення Харкова запорожцями».
З визволенням 14 березня Одеси ╕ 17 березня Микола╓ва в цих м╕стах на баз╕ деяких суден, що там перебували, почалося створення укра╖нського в╕йськово-морського флоту. Кер╕вництво УНР зрозум╕ло свою помилку. Адже з тими кораблями, що перебували в Севастопол╕, укра╖нський флот мав вс╕ п╕дстави перетворитися на одну з найпотужн╕ших в╕йськово-морських величин св╕ту. Для визволення Криму була створена Кримська група Окремо╖ Запорозько╖ див╕з╕╖ п╕д командуванням Петра Болбочана.
Серг╕й Коваленко зверта╓ увагу на такий парадокс ц╕╓╖ в╕йни: «Полковник Генерального штабу московського в╕йська Всеволод Петр╕в, який етн╕чним укра╖нцем не був, прив╕в на початку 1918 р. ╕з Зах╕дного фронту до Ки╓ва к╕нний полк, з яким став в оборон╕ Укра╖ни, а полковник Генерального штабу Михайло Дроздовський, етн╕чний укра╖нець, в╕в добровольц╕в на Донщину, щоб пот╕м проти Укра╖ни воювати». П╕д Мел╕тополем ╕ Яким╕вкою Петр╕в ╕ Дроздовський об’╓дналися проти ╤вана Федька, етн╕чного укра╖нця, який пов╕рив пропаганд╕ московських комун╕ст╕в. У 1939 роц╕ його господар╕ з комун╕стично╖ Москви засудили Федька до розстр╕лу.
Запорожц╕ раптовим ударом захопили Чонгарський м╕ст, ╕ укра╖нське в╕йсько ув╕рвалося в Крим. 22 кв╕тня укра╖нц╕ визволили Джанкой.
Розпочалося повстання кримських татар проти московсько╖ окупац╕╖.
Вранц╕ 24 кв╕тня укра╖нська арм╕я визволила С╕мферополь. Борис Монкевич згадував: «Н╕де по вс╕й Укра╖н╕ не зустр╕чали укра╖нського в╕йська з таким ентуз╕азмом, з такими овац╕ями ╕ з таким захопленням, як робило це населення С╕мферополя. Вс╕ вулиц╕ були удекорован╕ кв╕тами й переповнен╕ публ╕кою, яка рад╕сно в╕тала Болбочана».
Татарськ╕ повстанц╕ при╓днувалися до укра╖нського в╕йська.
29 кв╕тня корабл╕ Чорноморського флоту п╕дняли синьо-жовт╕ прапори. Але комун╕стам вдалося вивести частину корабл╕в ╕з Севастополя.
П╕сля переговор╕в з н╕мцями укра╖нськ╕ частини мусили залишити Крим.
Борис Монкевич писав: «Виправа на Крим зробила на запор╕жц╕в глибоке ╕ незабутн╓ враж╕ння. Н╕де не зустр╕чало ╖х населення з таким ентуз╕азмом. Населення все╖ Тавр╕╖ виходило з с╕л ╕ м╕стечок (п╕д час виходу запорожц╕в з Криму), щоби прив╕тати наше в╕йсько. Вивозили на станц╕╖ продукти для козак╕в, а що це було перед Великодн╕ми святами, то з цього приводу навезли селяне велику к╕льк╕сть пасок, писанок, сала, шинок ╕ т.д. Група ввесь час поворотно╖ подорож╕ харчувалася цими продуктами».
Книга Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас ╕ Крим: р╕к 1918» буде корисною вс╕м, хто хоче знати ╕стор╕ю Укра╖ни.
Анатол╕й ЗБОРОВСЬКИЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 05.10.2018 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20436

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков