"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2018 > Тема ""Будьмо!""
#34 за 24.08.2018
«ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ...»
В╕чно актуальний (особливо у День Незалежност╕) наш Укра╖нський Пророк Тарас ШЕВЧЕНКО
«ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ...»
Чигрине, Чигрине, Все на св╕т╕ гине, ╤ святая твоя слава, Як пилина, лине За в╕трами холодними, В хмар╕ пропада╓, Над землею летять л╕та, Дн╕про висиха╓, Розсипаються могили, Висок╕ могили — Твоя слава... ╕ про тебе, Старче малосилий, Н╕хто й слова не промовить, Н╕хто й не покаже, Де ти стояв? Чого стояв? ╤ на см╕х не скаже!!
За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми р╕зались з ордами? За що скородили списами Московськ╕ ребра?? Зас╕вали, ╤ рудою поливали... ╤ шаблями скородили. Що ж на нив╕ уродилось??! Уродила рута... рута... Вол╕ нашо╖ отрута.
А я, юродивий, на тво╖х ру╖нах Марно сльози трачу; заснула Вкра╖на, Бур’яном укрилась, цв╕ллю зацв╕ла, В калюж╕, в болот╕ серце прогно╖ла ╤ в дупло холодне гадюк напустила, А д╕тям над╕ю в степу оддала. А над╕ю... В╕тер по полю розв╕яв, Хвиля морем рознесла.
Нехай же в╕тер все розносить На неокра╓н╕м крил╕, Нехай же серце плаче, просить Свято╖ правди на земл╕. Чигрине, Чигрине, М╕й друже ╓диний, Проспав ╓си степи, л╕си ╤ всю Укра╖ну. Спи ж, повитий жидовою, Поки сонце встане, Поки т╕╖ недол╕тки П╕дростуть, гетьмани. Помолившись, ╕ я б заснув... Так думи проклят╕ Рвуться душу запалити, Серце роз╕рвати. Не рв╕ть, думи, не пал╕те, Може, верну знову Мою правду безталанну, Мо╓ тихе слово. Може, викую я з його До старого плуга Новий лем╕ш ╕ чересло. ╤ в тяжк╕ упруги... Може, зорю перел╕г той, А на перелоз╕... Я пос╕ю мо╖ сльози, Мо╖ щир╕ сльози. Може, з╕йдуть, ╕ виростуть Нож╕ обоюдн╕, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне... ╤ виц╕дять сукровату, ╤ наллють живо╖ Козацько╖ т╕╖ кров╕, Чисто╖, свято╖!!!
Може... може... а меж тими Меж ножами рута ╤ барв╕нок роз╕в’╓ться — ╤ слово забуте, Мо╓ слово тихо-сумне, Богобоязливе, Згада╓ться — ╕ д╕воче Серце боязливе Стрепенеться, як рибонька, ╤ мене згада╓... Слово мо╓, сльози мо╖, Раю ти м╕й, раю!
Спи, Чигрине, нехай гинуть У ворога д╕ти, Спи, гетьмане, поки встане Правда на с╕м св╕т╕. 1844
*** Джерело тексту: чистовий автограф у рукописн╕й зб╕рц╕ «Три л╕та» (╤Л, ф. 1, № 74, арк. 4 — 5 звор.). Пода╓ться за зб╕ркою «Три л╕та». Автограф датовано: «19 февраля 1844. Москва». Дату╓ться за автографом: 19 лютого 1844 р., Москва. Перв╕сний автограф не в╕домий. До рукописно╖ зб╕рки «Три л╕та» в╕рш переписано з нев╕домого автографа у кв╕тн╕ — червн╕ 1846 р. в Ки╓в╕. Рядки 17 — 25 в╕дкреслен╕ чиновниками III в╕дд╕лу з позначкою «нотабене». В рядках 27 — 30 п╕дкреслено окрем╕ слова, а рядки 45 — 46 ╕ 63 — 64 п╕дкреслено ц╕лком. В╕рш поширювався у списках. Очевидно, найран╕шим з них був список О. М. Бодянського (╤Л, ф. 1, № 143, арк. 46 — 47 звор.), який не ма╓ розб╕жностей з автографом у зб╕рц╕ «Три л╕та». /695/ У списку, що належав М. О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 20 звор. — 23), та нев╕домою рукою к╕нця 40-х — початку 50-х рок╕в XIX стол╕ття (див.: Кобзар з додатком споминок про Шевченка М. Костомарова ╕ М. Микешина. — Прага, 1876. — С. 9 — 11) мають заголовки «Чигрин», текст ╕дентичний з автографом у зб╕рц╕ «Три л╕та». Той же заголовок м╕стять списки у рукописних зб╕рках «Стихотворения Шевченка» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 7, с. 87 — 90), «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 245 — 248), але в першому з них ╓ р╕зночитання у рядку 55 (зам╕сть «Може, викую я з його» — «Може, викую я знову»), а в другому в╕дсутн╕й рядок 63 ╕ ╓ р╕зночитання у рядку 46 (зам╕сть «П╕дростуть гетьмани» — «Поростуть гетьмани»). У списку нев╕домою рукою у рукописному «Кобзар╕» 1866 р. (╤Л, ф. 1, № 842, арк. 253 — 254) назва — «Чигрин». Вперше надруковано у льв╕вському журнал╕ «Вечерниц╕» (1863. — № 11. — С. 81 — 82) за невстановленим джерелом. Р╕зночитання в першодруц╕ зб╕гаються з р╕зночитаннями списку в прим╕рнику «Кобзаря» 1860 р. з рукописними вставками, що належав Л. Г. Лопатинському (╤Л, ф. 1, № 535, арк. 150 ╕ 153). Коп╕╓ю з першодруку ╓ список ╤гн. Левицького (ЦД╤А Укра╖ни у Львов╕, ф. 363, оп. 1, № 31, с. 197 — 199). Багато в╕дм╕н проти автографа у рукописному «Кобзар╕» 1865 р. Д. Демченка (╤Л, ф. 1, № 81, с. 159, 161). Вперше введено до зб╕рки твор╕в (з купюрами у рядках 45 — 46 та 83 — 86 з огляду на цензуру) у виданн╕: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 667 — 669, ╕ того ж року у виданн╕: Поез╕╖ Тараса Шевченка. — Льв╕в, 1867. — Т. 1. — С. 62 — 64. Чигрин — Чигирин, пов╕тове м╕сто Ки╖всько╖ губерн╕╖ (тепер районний центр Черкасько╖ област╕). В перш╕й половин╕ XVI ст. згаду╓ться як укр╕плений козацький зим╕вник. П╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ 1569 р. був центром Чигиринського староства. Старовинне м╕сто в╕д╕грало важливу роль у повстаннях п╕д проводом С. Наливайка (1594 — 1596), Т. Федоровича (1630), П. Павлюка (1637). З 1638 р. Чигирин став сотенним м╕стом. У 1638 — 1647 рр. чигиринським сотником був Б. Хмельницький. П╕д час нац╕онально-визвольно╖ в╕йни укра╖нського народу 1648 — 1657 рр. Чигирин став гетьманською резиденц╕╓ю, адм╕н╕стративно-пол╕тичним центром Укра╖ни (1648 — 1660), а також полковим м╕стом Чигиринського полку. Шевченко був у Чигирин╕ дв╕ч╕: у липн╕ — серпн╕ 1843 р. й у кв╕тн╕ — жовтн╕ 1845 р. Тут в╕н намалював картини «Дари в Чигрин╕ 1649 року», «Чигринський д╕вочий монастир», «Чигрин з Субот╕вського шляху». Згадки про Чигирин ╓ в поетичних творах «Гайдамаки», «Княжна», «Хустина», «У нед╕леньку у святую...», «Заступила чорна хмара...» та в п’╓с╕ «Назар Стодоля». У часи Т. Г. Шевченка Чигирин був занедбаним пов╕товим м╕стечком. Його доля асоц╕ювалася в уяв╕ поета з долею вс╕╓╖ Укра╖ни. В╕рш Шевченка — медитативно-ф╕лософський монолог, ╕стор╕ософське осмислення ╕сторичного зм╕сту одв╕чно╖ нац╕онально-визвольно╖ боротьби, нац╕онально╖ дол╕ Укра╖ни, ╖╖ державно-визвольних змагань ╕ перспектив. Мотивами туги за колишньою козацькою славою ╕ патр╕отичними настроями в╕рш перегуку╓ться ╕з поез╕╓ю М. Маркевича «Чигирин» з його зб╕рки «Украинские мелодии» (М., 1831). Дн╕про висиха╓, Розсипаються могили, Висок╕ могили — Твоя слава... — перегук ╕з настро╓м ╕ образним ладом в╕рша «Розрита могила» (1843): «Дн╕про, брат м╕й, висиха╓, Мене покида╓, ╤ могили мо╖ мил╕ Москаль розрива╓...». /696/ За що ж боролись ми з ляхами? — Тут ╕ в наступних запитаннях Шевченко акценту╓ увагу на триваюч╕й протягом стол╕ть боротьб╕ укра╖нського народу з агресивними сус╕дами — поляками, кримськими татарами, москалями — за виживання, свободу ╕ в╕дродження державност╕. Польська експанс╕я на укра╖нськ╕ земл╕ почалася з середини XIV ст. поступовим п╕дпорядкуванням Галичини ╕ частини Волин╕. П╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ 1569 р. до Польщ╕ в╕д╕йшли майже вс╕ укра╖нськ╕ земл╕. Незадоволення всезростаючим нац╕ональним, соц╕альним ╕ рел╕г╕йним гн╕том час в╕д часу переростало у вибухи стих╕йних козацьких повстань проти поляк╕в. Повстання 1648 р., очолене Богданом Хмельницьким, переросло у велику укра╖нсько-польську в╕йну, внасл╕док яко╖ укра╖нський народ в╕дновив свою державн╕сть. За що ж ми р╕зались з ордами? — Йдеться про боротьбу укра╖нського козацтва з кочовиками, нащадками так звано╖ Золото╖ Орди, кримськими татарами. Ставши васалами Османсько╖ ╕мпер╕╖, вони з к╕нця XV ст. почали зд╕йснювати част╕ спустошлив╕ на╖зди на укра╖нськ╕ земл╕, забираючи в полон нев╕льник╕в. За що скородили списами Московськ╕ ребра? — Московська експанс╕он╕стська пол╕тика, спрямована на поглинання Укра╖ни п╕сля Переяславсько╖ угоди, насторожувала вже Богдана Хмельницького. Укра╖нського гетьмана дратувало те, що Москва, не задоволена його в╕йною проти Польщ╕ у союз╕ з╕ Швец╕╓ю, уклала з поляками перемир’я. «Се зараз поправило польськ╕ д╕ла ╕ дуже було непри╓мне Хмельницькому: в╕н нар╕кав, що Москва вида╓ Укра╖ну полякам, не додержу╓ сво╖х обов’язк╕в перед укра╖нцями. Особливо його гн╕тило, що переговори Москви з поляками ╕дуть потайки в╕д нього, без участи посл╕в козацьких, хто зна в як╕м напрям╕ — може, на шкоду Укра╖ни» (Грушевський Михайло. ╤люстрована ╤стор╕я Укра╖ни. — Ки╖в; Льв╕в, 1913. — С. 318 — 319). Укладений 1656 року т╕сний союз з╕ Швец╕╓ю ╕ Семигородом ╕ розпочата на початку 1657 року в╕йна проти Польщ╕, що було проти вол╕ Москви, св╕дчили про нов╕ ор╕╓нтац╕╖ Б. Хмельницького у зовн╕шн╕й пол╕тиц╕. Його наступники, ╤ван Виговський, Юр╕й Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко, довели цей конфл╕кт з Москвою до збройних протистоянь. Одна з наймасштабн╕ших битв м╕ж укра╖нським в╕йськом гетьмана ╤. Виговського ╕ московським в╕йськом п╕д командуванням князя О. Трубецького в╕дбулася 28 — 29 червня 1659 р. п╕д Конотопом. ╤ван Мазепа, гетьман Л╕вобережно╖ Укра╖ни, прагнучи в╕докремлення в╕д Рос╕╖, воював проти Петра I у союз╕ з шведським королем Карлом XII. А я, юродивий, на тво╖х ру╖нах Марно сльози трачу; заснула Вкра╖на... — Шевченко говорить про свою «юродив╕сть», очевидно, у тому первинному ╥╥ значенн╕, що походить ╕з «Першого послання св. Павла до Коринтян» (Гл. 4. В. 9, 10, 11, 12), де йдеться про один ╕з апостольських подвиг╕в, подвиг╕в християнського благочестя — юродство ради Христа: «9. Мен╕ бо так зда╓ться, що Бог поставив нас, апостол╕в, останн╕ми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем ╕ св╕тов╕, й ангелам, ╕ людям. 10. Ми нерозумн╕ Христа ради, ви ж у Христ╕ розумн╕; ми нем╕чн╕, ви ж — м╕цн╕; ви славн╕, ми ж без чести. 11. До свого часу ми голоду╓мо ╕ спрагл╕ ╕ наг╕; нас б’ють, ╕ ми скита╓мось. 12. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословля╓мо; нас гонять, а ми терпимо». Шевченкова в╕ддан╕сть укра╖нськ╕й ╕де╖ сприймалася недоброзичливцями ╕ нав╕ть друзями-земляками ╕з його оточення як р╕зновид /697/ юродивост╕: «... мене тут ╕ земляки, ╕ не земляки зовуть дурним, воно правда, але що я маю робить, х╕ба ж я винен, що уродився не кацапом або не французом», — писав Шевченко у лист╕ до Я. Кухаренка в╕д 30 вересня 1842 р. Рядки «А я, юродивий, на тво╖х ру╖нах Марно сльози трачу; заснула Вкра╖на...», як ╕ сп╕взвучн╕ з ними «Т╕лько я, мов окаянний, ╤ день, ╕ н╕ч плачу На розпуттях велелюдних, ╤ н╕хто не бачить...» ╕з послання «╤ мертвим, ╕ живим...», за спостереженням Ю. ╤вак╕на «нав╕ян╕... передус╕м б╕бл╕йними Книгою пророка ╤╓рем╕╖ ╕ Плачем ╤╓рем╕╖ (образ пророка-викривача, що марно заклика╓ до сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в ╕ оплаку╓ ру╖ни ╢русалима). Про неабиякий ╕нтерес Шевченка до цього джерела ... св╕дчать його еп╕графи до альбому „Три л╕та“ ╕ до поез╕╖ „Кавказ“, узят╕ з Книги пророка ╤╓рем╕╖» (╤вак╕н Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поез╕╖ до заслання. — С. 135). ╤ виц╕дять сукровату... — сукровицю. Спи, гетьмане, поки встане Правда на с╕м св╕т╕. — Тут Шевченко зверта╓ться до Богдана Хмельницького як буд╕вничого укра╖нсько╖ державност╕, символом яко╖ став Чигирин. Спод╕вання, що «встане правда...», нада╓ ц╕й згадц╕ про гетьмана оптим╕стичного звучання. *** На фото: 9 березня 2004 року, Укра╖нська громада Криму б╕ля пам'ятника Т. Шевченку у С╕мферопол╕ (фото з арх╕ву «КС»)
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2018 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20312
|