Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Багато країн світу мають своїх християнських святих, які вважаються їхніми небесними покровителями, “патронами” і навіть національними героями. Для України такими повинні стати помісні святі, рівноапостольна княгиня Ольга - “осяйна зірка християнства” і рівноапостольний князь Володимир Великий - “наш хреститель”, яких вшановуємо відповідно 24 та 28 липня.
Рівноапостольна княгиня ОЛЬГА (у святому хрещенні — Олена, Єлена) — перша українська християнка. Літописці по-різному оповідають про місце народження та походження великої княгині. Одні пишуть, що вона була родом із Ізборська, інші — що вона правнучка Гостромисла, який князював у Новгороді. Є версія її варязького походження. Літописець Нестор стверджує, що Ольга народилася на Псковщині, росла язичницею і з юних літ відзначалася розумом та вродою. Легенда розповідає, як одного разу син князя Рюрика — Ігор під час полювання захотів переправитися на інший берег річки. Він гукнув юнака, який правив човном, і коли той підплив, то князь з подивом помітив, що то була вродлива дівчина. Розмовляючи з нею, відразу зачарувався красою, розумом і скромністю Ольги. Тож при виборі нареченої надав перевагу їй. Ольга стала вірною дружиною князя Ігоря і після його смерті правила Київською державою. Виявилась мудрим керманичем, стратегом, дипломатом!
Згідно з літописом, вона охрестилася 955 року в Константинополі, але, мабуть, християнську віру прийняла раніше, і то таки в Києві, адже візантійський імператор Костянтин Порфирородний згадував про її приїзд до Царгорода, однак про хрещення княгині Ольги — жодного слова. Очевидно, що вона поїхала туди вже, як християнка.
У літописі говориться про Ольгу й таке: вона, “зрозумівши Бога Істинного й прийнявши хрещення.., почала жити за Христом, просвітившись усіма добрими ділами...”.
Наша Церква вважає княгиню Ольгу рівноапостольною тому, що вона, ніби рання зірка-день, віщувала про недалеке хрещення усього народу, своїм прикладом заохочувала інших віддати себе під владу Єдиного Бога Живого, Господа нашого Ісуса Христа.
964 року княгиня Ольга передала правління державою своєму сину — князю Святославу, повністю віддавшись молитві та справам милосердя. Упокоїлася блаженна 969 року. Князь Володимир Великий, її онук, переніс мощі княгині Ольги до Десятинної церкви, де вони покояться під фундаментом храму.
Рівноапостольний князь ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ (у святому хрещенні — Василій) — внук княгині Ольги, син князя Святослава і його служанки Малуші. У ранньому віці був запрошений на правління новгородцями. Під керівництвом свого дядька Добрині пішов до варягів та, зібравши там військо, оголосив війну старшому братові Ярополку. Для того, щоб ослабити його, позбавити союзників, розбив військо половецького князя і взяв за дружину його дочку. Ярополк загинув від рук варягів, а Володимир, починаючи з 980 року, став князювати у Києві. Перш за все він об'єднав під своїм началом Київські землі і приборкав ворогів. Але найголовнішою справою його життя стало впровадження християнства у Київській Русі.
Відбувалося це за таких обставин. Візантійський імператор Василій звернувся до Володимира з проханням допомогти йому у боротьбі з Вардом Фокою, який очолив хозарське військо. Володимир погодився, але за умови, якщо імператор Василія віддасть за нього свою сестру Анну. Князь Володимир розбив хозарів й одружився з цісарівною Анною, хоч і не відразу, адже Василій зволікав з виконанням угоди, тобто — не дотримав слова, і князю Володимиру довелося виставити йому деякі ультимативні умови і пригрозити...
Спілкування з християнською Візантією не пройшло для князя безслідно. Мабуть, саме тоді у його душі відбулися зміни, і язичник вирішив стати християнином. Коли і де відбулося хрещення князя Володимира — достеменно невідомо. За одними історичними джерелами — у Києві або у Василькові, що неподалік Києва; за іншими — в Корсуні у Криму.
Прийняття християнства сприяло об'єднанню Київської Русі, розквіту культури, письменства, відкривалися школи, лічниці. Відобразилося це й на народному побуті: внесло пом'якшення у ставленні до рабів, припинило багатожонство, піднесло соціальний статус жінки в родині і суспільстві. Сам князь Володимир також кардинально змінився: будував притулки для бездомних, опікувався вдовами і сиротами, у своєму княжому дворі влаштовував відкриті трапези для нужденних, подорожніх. Навіть злочинців не дозволяв карати смертю, бо, за християнським вченням, вбивати людину — гріх великий. Київський митрополит Іларіон писав про нього: “Він був одягом для нагих, поживою для голодних, прохолодою для спраглих”, а ще — назвав князя “Ясним Сонечком”.
Помер князь Володимир Великий 15 (28) липня 1015 року, і був похований у збудованій ним же Десятинній церкві, поряд з могилою своєї бабусі-християнки княгині Ольги.
Церква канонізувала обох у XIII столітті.
Бережімо своє!

АФІНОГЕН КОЛО ЗАКРУТИВ...

29 липня християни східного обряду вшановують пам'ять священомученика, єпископа Афіногена, який разом із десятьма учнями постраждав за віру у Христа. Це сталося у часи правління імператора Діоклетіана (кінець III — початок IV століття). Афіногену приписують авторство церковного піснеспіву “Світе тихий”.
У народному побуті українців, щоправда, у минулі часи, цього дня дотримувалися цікавого жниварського обряду, а його виконання вважалося магічним дійством...
Коли жито, ячмінь або пшениця вже дозріли і можна розпочинати жнива, господиня брала хліб-сіль, стрітенську свічку, йорданську воду у глечику, ставила все це край лану на білій скатертині і починала жати ниву. За нею — інші члени родини. Перший зжатий сніп вона несла додому і ставила на покуті під іконами, де він стояв до закінчення жнив а то й молотьби. Цей сніп обмолочували окремо, а його зерна святили у церкві, потім змішували з посівним насінням. Соломою з першого снопа годували корів, “щоб не хворіли”. Робили це здебільшого у свято Афіногена. Воно було ще й одним з етапів святкування завершення жнив або обжинків.
У деяких місцевостях України у свято Афіногена робили ще й так звані “закрутки”, щоб, бува, “рука лиходія не могла зіпсувати хліба з наступного врожаю”. Так і називали - “закрутка на майбутнє”. Лиходієм могла бути й кепська погода.
Для виконання цього обряду жінки йшли в поле і кожна на своїй ниві, взявши в жменю зумисне залишене незжате колосся, завивала його вузлом. Таке магічне дійство супроводжувалось виконанням жниварських пісень. В основі цього звичаю — народне вірування у магічну силу кола.
Запримітили: на Афіногена пташки задумуються, тобто вже не співають.
Народна прикмета стверджує: якщо на Афіногена день дощовий, то хліб проросте у копах.

ІВАН БАГАТОСТРАЖДАЛЬНИЙ НАВЕРНЕ ЧОЛОВІКІВ...

31 липня вшановують Івана Багатостраждального, щоправда, тільки у помісних православних церквах. На жаль, не так вже й багато знаємо про нього...
Лише відомо, що він був ченцем-затворником Києво-Печерського монастиря, суворо ставився до виконання своїх чернечих обітниць. Аби перемогти спокуси тіла, іноді цілими тижнями не їв. Та й взагалі, дотримувався строгого посту. Одного разу під час Великого посту закопав себе у землю так, що вільними залишилися тільки груди, руки і голова. І так провів усі сім тижнів. Повсякчас носив на собі важкі вериги (окови) і волосяницю, груботканий одяг, а то й просто зшитий зі шкіри домашніх тварин одяг. Помер близько 1160 року. Його мощі покояться у Ближніх (Антонієвих) печерах. Ще один день поминання преподобного Івана Багатостраждального — 11 жовтня.
У давнину у народному побуті українців панувала специфічна традиція: цього дня жінки, яких полишили чоловіки, замовляли у церкві Службу Божу, бо вірили, що після цього чоловіки-лавеласи, охочі “скочити у гречку з іншими жінками”, повернуться до свої дружних і будуть вельми вірними у подружньому житті...

У МОКРИНИ ПРОСИЛИ ДОЩУ

За народним календарем українців, 1 серпня — останній день літа і початок осені (такий собі “перехідний день”); а в церковному календарі — свято Мокрини, старшої сестри Василія Великого. Знову ж, у народному побуті цей день називали “мокрим”, наче нагадували про наближення осінніх холодних дощів. Отож, його назва походить не тільки від імені святої...
У сухе спекотне літо, коли земля тріскалася від пекучого сонячного проміння, а городнім культурам вкрай було потрібно вологи для повного дозрівання, у свято Мокрини жінки “викликали дощ”. Жінку, народжену 1 серпня, зумисне називали Мокриною. Вона одягала найкращу синю сукню і червоне намисто, чекала на гостей. Зранку кожна жінка несла їй зі свого поля пучечки колосся, щоб Мокрина віднесла його до ріки, а річкова вода — до небесної, щоб потім та пролилась на землю. Мокрина складала принесене колосся на біле полотно й останніми клала колоски зі свого поля.
До полудня до хати Мокрини сходилися святково одягнені жінки й дівчата, неодмінно приходила “відьма” (знахарка).Мокрина радо їх зустрічала, а потім усією жіночою громадою йшли до ріки. Там Мокрина кидала у воду колосся та входила в ріку по груди, а за нею й інші жінки в білих сорочках. Чоловікам суворо заборонялося дивитися на таке купання, бо “можна накликати на себе біду”.
Якщо 1 серпня дощило, то Мокрина не повинна була виходити з дому, аби, часом, з нею і дощ не вийшов.
Народна прогностична прикмета стверджує:
- Якщо у день Мокрини мокро, так само мокрою буде осінь; сухо, то й осінь буде сухою. Принаймні, цей день показує, якою може бути погода наступних шість тижнів.

ІЛЛЯ — ВОЛОДАР БЛИСКАВОК

2 серпня — свято Іллі, одного з великих пророків Старого Завіту. Він народився в Палестині за дев'ять століть до народження Ісуса Христа. Ще замолоду присвятив себе служінню Богові, навіть оселився у пустелі та вів аскетичне життя в пості і молитві. За церковними переказами, пророк Ілля за свою ревну службу на прославу Господа був живим узятий на небо — відправився туди у вогняній колісниці.
Святий Ілля у східних слов'ян-язичників асоціювався з Перуном. Цей образ у народній уяві і тепер пов'язується з багатьма міфами й апокрифами.
Найпершим із християнських храмів на Русі, як відомо з писемних джерел, була у Києві церква Святого пророка Іллі. Вона існувала більше як за півстоліття до запровадження християнства Володимиром Великим. Згодом, у 1692 році, на її місці кияни побудували нову Свято-Іллінську церкву.
Одна з апокрифічних легенд про пророка розповідає наступне. Колись дуже давно чорти перестали коритися Богові. Бог розгнівався і наказав Святому Іллі прогнати лихих з неба. Ілля і тепер сумлінно виконує цей наказ — ганяється за чортами по небу та пускає у них блискавки.
Від цього дня бувають “горобині ночі” - нічні грози з блискавками та громами. Старі люди радять: під час грози запалити стрітенську свічку і молитися до ікони Святого Іллі. Тільки тоді лихо мине. Бо якщо блискавка влучить у дім і почнеться пожежа, то годі буде загасити полум'я. Навіть вважали, що це міг запалити сам Ілля, а людина перед ним — безсила.
Запримітили:
- На Іллі у річках та озерах вода стає холодною, тому з цього дня у водоймах не можна купатися, захворієш.
- Багато павутиння на Іллі і сонячно — довго протримається тепла погода.
Підготував Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 27.07.2018 > Тема "Душі криниця"