Версiя для друку Обговорити в форумi

Нещодавно в Києві в рамках Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи» вийшов друком збірник «Світ про Тараса Шевченка». Укладачі видання народна артистка України Галина Яблонська, Петро Швець і Павло Місяць зазначають: «Шевченко став справжнім Пророком, бо йому судилося побачити те, чого не бачили інші. Він незримо присутній на площах і майданах, коли народ України виборює свободу. Він також є з українцями під час усіх народних свят. Йому зведено близько півтори тисячі пам’ятників у різних куточках України та світу. Його безсмертні творіння перекладено більш ніж 150 мовами, на його слова написані сотні пісень, стали виставами його п’єси».
У книзі «Світ про Тараса Шевченка» зібрано висловлювання про Кобзаря поетів, письменників, науковців, державних і політичних діячів України і світу за його життя та після його відходу у вічність. Шкода тільки, що це лише мала частка знайдених висловлювань.
Тарас Шевченко з своєю поезією з’явився в той час, коли Україна була поділена між Російською та Австрійською імперіями і нашому народові загрожувало розчинення в інших націях. Потрібен був геній Кобзаря, щоб відродити почуття єдності в пошматованому народному тілі і спрямувати націю до побудови своєї держави.
Про цю роль Тараса Шевченка писали Остап Вишня, Олесь Гончар, громадський і державний діяч, дипломат і музеєзнавець Ігор Ліховий, Володимир Яворівський, канадський православний церковний діяч Степан Ярмусь, американський літературознавець Григорій Грабович і німецька поетеса, перекладачка (зокрема, Шевченка) скульпторка кінця ХІХ – першої половини ХХ століття Юлія Віргінія.
Творчість Шевченка користувалася надзвичайною популярністю в народі. Г. Чистяківський 15 липня 1861 року відзначав: «Про Тараса знає вся кріпацька Україна, що він був її батьком, заступником, що він ліг коло Канева. Приходять люди зі слобод вклонитися його могилі. Я часто застаю коло могили простих слобожан: стоять, знявши шапки, підпершись на ціпки, з клуночками за плечима, і дивляться на могилу так, що я жодного разу на своєму віку не бачив такого щирого, тихого, зворушливого погляду людського».
Російський письменник і журналіст другої половини ХІХ століття Володимир Зотов писав, що молоде покоління постійно переписувало твори Шевченка. Вони ходили в рукописах.
Румунський соціолог і літературний критик кінця ХІХ – початку ХХ століття Костянтин Доброджану Геря згадував: «Я сам за часів моєї юності бачив таку зворушливу сцену: в одному загубленому в українських степах селі в селянській хатині хлопчина років п’ятнадцяти читав дуже засмальцьовану книгу – «Кобзар» Шевченка. Біля стола, спершись на лікті, сидів батько і уважно й побожно слухав, а мати на лавці сльози втирала».
А ось спогад Максима Рильського: «Ще за життя Шевченка його твори пішли між той народ, який він завжди мав на оці… і народ прийняв Шевченкове слово як своє. Звідси – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої», «Заповіт» та інші пісні, що стали народними. «Кобзаря» в дореволюційний час… читали й перечитували «прості» люди, як, може, ніде не читають і не перечитують жодну у світі книжку. Я пам’ятаю, як за мого дитинства плакали сільські дівчата над «Катериною», як, затаївши дух, слухали селяни «Наймичку» й «Гайдамаків»… Шевченко для них був не тільки великий поет (багато з них і слова цього не знали) – він був свій чоловік».
Сучасний літературознавець і лауреат Національноїи премії України імені Тараса Шевченка Михайло Наєнко розповідає: «Академік О. Білецький у 1957 році говорив, що на виручку від щорічного продажу Шевченкового «Кобзаря» утримувалися практично три академічні інститути (мовознавчий, літературний і фольклористичний та етнології). Не уточнював академік лише того, що з тих (радянських) видань цензура постійно вилучала кілька творів (так звані «антибогданівські» вірші, поема «Великий льох» та ін.), які продовжували, отже, перебувати в ГУЛАГу аж до здобуття Україною незалежності в 1991-му».
Сучасник Шевченка, російський поет Аполлон Григор’єв і польський літературознавець і шевченкознавець ХХ століття Мар’ян Якубець ставили творчість Тараса Шевченка вище Пушкіна і Міцкевича.
Грузинський поет і громадський діяч другої половини ХІХ – початку ХХ століття Акакій Церетелі зізнавався: «Завдяки Шевченкові я вперше зрозумів, як треба любити Вітчизну і свій народ».
Російський літературний критик Микола Добролюбов вважав, що російська література не має такого цілковито народного поета, як Тарас Шевченко.
Про те, що Тарас Шевченко належить не тільки Україні, але й іншим слов’янським народам і навіть всьому світові, писали англійська журналістка Полін Бентлі, болгарський літературознавець Іван Шишманов, індонезійська громадська діячка Пуйобумторо Супені, канадський громадський діяч Томас Дуглас, російський історик і етнограф Іван Прижов, темношкірий американський співак і правозахисник Поль Робсон, хорватський поет Август Харамбашич, чеський письменник і перекладач (зокрема, творів Шевченка) Мілан Яриш та багато інших.
Японський поет, перекладач (зокрема, Шевченка), професор Комацу Сьоске підкреслював: «Я вивчив українську мову, щоб мати змогу читати Шевченка в оригіналі».
Висока оцінка Тараса Шевченка, поета і борця за волю міститься у виступах президентів США Ліндона Джонсона, Дуайта Ейзенгауера і Джона Кеннеді.
Не буду стверджувати, що американські президенти читали «Кобзаря». Але не підлягає сумніву, що промови їм писали дуже обізнані люди.
Творчість Тараса Шевченка зберігає свою актуальність і в наш час. Доброволець АТО, прес-офіцер Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, українка чеченського походження, яка загинула за Незалежність України, Аміна Окуєва стверджувала: «Тарас Григорович був поетом волі. Прагнення до щастя свого народу, яке неможливе без волі, проходить лейтмотивом майже через усі його вірші. Все це дуже актуально й сьогодні. Як для самої України, якій присвячені усі ці чудові вірші, так і для інших поневолених російською імперією народів. Усі разом ми – діти вільних народів, обов’язково переможемо імперію зла і звільнимо наші землі від її окупації, дасть Бог». Сучасний український перекладач і дослідник Юрій Косенко наголошує: «Тарасове слово незнищенне, його значення для української нації неможливо переоцінити. В часи розгортання екзистенційного конфлікту з імперською Росією воно стало ще більш актуальним, виконуючи функцію дороговказу й духовної зброї – численні видання «Фронтових Кобзарів» є зайвим тому свідченням. Твори Шевченка вчать українців, що перш за все слід покладатися на власні сили, єднатися у боротьбі, гартувати дух. Вони дозволяють нам зробити висновок, що Україні потрібен не сопливий мир за будь-яку ціну, не зрадницькі скиглення про толерантність та всепланетний гуманізм, а перемога – цілковите знищення російського імперіалізму як явища, повноцінне ствердження Держави»
На жаль, наклад збірника «Світ про Тараса Шевченка» становить лише 120 примірників. Ними нагородили переможців цьогорічного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2018 > Тема "Душі криниця"