Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 06.07.2018
КОЛК╤ВСЬКА РЕСПУБЛ╤КА – ТЕРИТОР╤Я УКРА╥НСЬКО╥ СВОБОДИ У ВИР╤ В╤ЙНИ

Що ви зна╓те про республ╕ку, яка про╕снувала на окупован╕й н╕мцями Волин╕ ц╕лих п╕вроку?

Щороку навесн╕ Волинь традиц╕йно в╕дзнача╓ р╕чницю створення легендарно╖ Колк╕всько╖ республ╕ки. Цьогор╕ч ╖╖ 75-р╕ччя вшанували у вс╕х районах област╕. Хоча коли запитати перес╕чного укра╖нця, що в╕н зна╓ про цю республ╕ку, яка про╕снувала на окупован╕й н╕мцями територ╕╖ ц╕лих ш╕сть м╕сяц╕в, ╕ де тимчасово, до визволення Ки╓ва, була нав╕ть самопроголошена столиця Укра╖ни, упевнена – б╕льш╕сть ╕ не чула про таку назву.
Хто ц╕кавиться ╕стор╕╓ю, згада╓, що була така на Волин╕ в роки в╕йни. Але то не дивно: комун╕стична влада зробила все, щоб стерти з пам’ят╕ людей сам факт ╕снування незалежного укра╖нського державного утворення у далекому 1943 роц╕. Бо це н╕як не вписувалося у м╕ф про «укра╖нсько-н╕мецьких буржуазних нац╕онал╕ст╕в», мантри з якого й дос╕ використову╓ рос╕йська пропагандистська машина у в╕йн╕ проти Укра╖ни. П╕сля в╕йни Колки втратили статус райцентру ╕ стали пров╕нц╕йним селищем Маневицького району. На думку деяких ╕сторик╕в, вони мали б стояти в одному ряду з Крутами ╕ Базаром – як символ нескореност╕ укра╖нського духу.
КОЛКИ – ТИМЧАСОВА СТОЛИЦЯ УКРА╥НИ
У волинських арх╕вах ╕ музеях збереглося небагато ориг╕нальних документ╕в пер╕оду Колк╕всько╖ республ╕ки. В╕д╕йшли вже у засв╕ти св╕дки й учасники тих под╕й. НКВС ╕ КДБ знищили чимало матер╕ал╕в, вилучених п╕д час обшук╕в ╕ облав на повстанц╕в. Т╕льки спогади, як╕ встигли заф╕ксувати ╕сторики, кра╓знавц╕, журнал╕сти, а ще матер╕али допит╕в у крим╕нальних справах, порушених проти учасник╕в укра╖нського руху спротиву, дають ц╕л╕сну картину того, як навесн╕ 1943 року на теренах ╕сторично╖ Волин╕ у древньому м╕стечку Колки, заснованому на берегах Стиру князем Романом Мстиславовичем, утворилася м╕н╕-Укра╖на – прообраз незалежно╖ укра╖нсько╖ держави. Як у княж╕ часи, так ╕ в 1943 роц╕ пол╕ське м╕стечко, заховане м╕ж непрох╕дних бол╕т ╕ л╕с╕в, стало неприступною фортецею для ворога й остр╕вцем укра╖нсько╖ свободи. В оточенн╕ окупант╕в, як╕ нав╕ть у помислах не допускали укра╖нсько╖ незалежност╕, воно протрималося у глибокому н╕мецькому тилу б╕льш як п╕вроку. З кв╕тня по листопад УПА утримувала укра╖нську владу з ус╕ма ╖╖ ╕нститутами ╕ повн╕стю контролювала територ╕ю площею 2,5 тисяч╕ квадратних к╕лометр╕в.
Датою створення Колк╕всько╖ республ╕ки ╕сторики називають кв╕тень або травень 1943 року. Перша спроба повстанських п╕дрозд╕л╕в вибити н╕мц╕в ╕з Колок була ще ранньою весною. Н╕мецький гарн╕зон в╕д╕йшов, але невдовз╕ повернувся з новими силами ╕ повстанцям довелося в╕дступити. Але вже на Великдень вони атакували ворога потужними силами й ув╕йшли в м╕стечко одночасно з трьох напрямк╕в.
Очевидц╕ згадували: вже п╕д веч╕р б╕ля церкви в╕дбувся великий м╕тинг, на якому кер╕вники УПА оприлюднили свою програму боротьби з н╕мецьким ╕ радянським окупантом п╕д гаслом: «Волю народам – волю людин╕!» Усе в╕д╕бране у н╕мц╕в зерно, худобу постановили повернути селянам ╕ закликали ╖х обробляти землю, садити ╕ с╕яти, бо весна у розпал╕. Тод╕ ж створили м╕ську управу. На в’╖зд╕ до м╕стечка було встановлено закв╕тчану тр╕умфальну арку з написом: «Колки тимчасово до визволення Ки╓ва – столиця Укра╖ни».
У ЦЕРКВАХ ╤ ШКОЛАХ ЗВУЧАЛА УКРА╥НСЬКА МОВА
Поступово в╕дд╕ли УПА зв╕льнили в╕д н╕мц╕в ╕ червоних партизан╕в ╕нш╕ населен╕ пункти Маневицького, Цуманського, Рожищенського, К╕верц╕вського район╕в Волинсько╖ област╕ та Степанського ╕ частини Радивил╕вського район╕в Р╕вненщини. Всього п╕д контролем адм╕н╕страц╕╖ Колк╕всько╖ республ╕ки опинилося до чотирьох десятк╕в населених пункт╕в.
Колки стали не лише адм╕н╕стративним, а й в╕йськовим центром. Тут дислокувався штаб командувача УПА-П╕вн╕ч Клима Савура, пол╕ц╕йний в╕дд╕лок, надрайонна Служба Безпеки (СБ), Революц╕йний суд, школи артилерист╕в ╕ м╕нер╕в, к╕нно╖ розв╕дки та пол╕тосв╕ти. У Колках запрацювало багато п╕дпри╓мств, як╕ забезпечували вс╕м необх╕дним, насамперед, повстанську арм╕ю, п╕дрозд╕ли яко╖ стояли у довколишн╕х л╕сах на територ╕╖ до 100 к╕лометр╕в ╕з заходу на сх╕д, або, як казали повстанц╕ - «В╕д Пшебраже (польська колон╕я ╕ центр самооборони поляк╕в у К╕верц╕вському район╕ – авт.) до Пост╕йно – Укра╖на самост╕йна» (Пост╕йне – село на Р╕вненщин╕ – ред.).
У тогочасних Колках також працювали дв╕ перукарн╕, ╖дальня для повстанц╕в, млин, зброярня, чоботарня, 6 кравецьких майстерень, що займалися пошиттям повстанських одностро╖в, пекарня, молочарня, нав╕ть готель. Серед повстанц╕в знайшлися спец╕ал╕сти, як╕ в╕дновили роботу м╕сцево╖ електростанц╕╖ ╕ подали струм у госп╕тал╕, школи, ╕нш╕ важлив╕ об’╓кти. Для забезпечення населення продуктами д╕яли загот╕вельн╕ контори ╕ переробн╕ пункти.
Грош╕ на територ╕╖ повстансько╖ республ╕ки не «ходили», тому що геть знец╕нилися. Розраховувалися з мешканцями повстанською валютою – бофонами (бойовий фонд), сво╓р╕дними обл╕гац╕ями, що використовувала УПА для розрахунк╕в ╕з населенням за харч╕, одяг, худобу. На Волин╕ ще й дос╕ у старих дово╓нних будинках можна знайти у схованках цю валюту. Якось в одному в╕дрядженн╕ мен╕ показували бофон, знайдений у стар╕й груб╕. Командир УПА в╕д ╕мен╕ укра╖нсько╖ держави зобов’язувався господарев╕ компенсувати варт╕сть в╕дданого на потреби повстансько╖ арм╕╖ майна. Зокрема, кабанчика вагою 100 к╕лограм╕в. Щоправда, не уточнялося, коли компенсують...
До початку нового навчального року Колк╕вська адм╕н╕страц╕я провела вчительську конференц╕ю ╕ видрукувала св╕й буквар. Уперше за багато десятил╕ть люди почали чути р╕дну мову в школ╕ та церкв╕, бо служба Божа у храмах в╕дбувалася укра╖нською мовою.
Ул╕тку назр╕ла гостра потреба захистити селян на жнивах. Загони з Пшебраже, де з╕бралося понад 10 тисяч поляк╕в, не лише нападали на укра╖нськ╕ села, грабуючи й убиваючи, а й викрадали зб╕жжя з пол╕в, бо таку масу народу треба було якось прогодувати. Тому постало питання орган╕зац╕╖ загон╕в самооборони. 30 серпня Клим Савур видав указ, у якому наказав: «Кожен надрайон, район, село повинн╕ стати в╕йськовим табором, а весь народ – здатним до оборони ╕ наступу”.
НАВ╤ТЬ Д╤ТИ БУЛИ ЗАЛУЧЕН╤ В ДОПОМОЗ╤ ПОВСТАНЦЯМ
Велику увагу командування УПА прид╕ляло орган╕зац╕╖ медично╖ та сан╕тарно╖ служби. У в╕ддалених селах створювались невеличк╕ шпитал╕ на 5-10 л╕жок, аптечн╕ пункти. Великий повстанський шпиталь, яким зав╕дувала дружина командира Рубащенка (Степана Коваля), розм╕стився у сел╕ Ситниця. Допомагали там м╕сцев╕ д╕вчата. Такий же шпиталь д╕яв ╕ в самих Колках.
В арх╕вах СБУ колись читала крим╕нальну справу «Вишн╕», д╕вчини ╕з Ситниц╕, п╕д кер╕вництвом яко╖ в╕йськову п╕дготовку пройшли 20 м╕сцевих д╕вчат 1920-1925 р.н. У 1943 вс╕ вони пройшли навчання або на курсах кухар╕в, або на медичних. Д╕вчата збирали одяг, матраци, продукти, тобто все, що треба було для роботи госп╕тал╕в УПА. Керувала ними окружна пров╕дниця, яка в╕дала господарчою частиною, Парасков╕я Наг╕рна, вона ж «Вишня». У 1948-у св╕дки на допитах розкажуть у деталях, як Парасков╕я Наг╕рна вступила в «антирадянську нац╕онал╕стичну орган╕зац╕ю» ╕ як орган╕зовувала госп╕тал╕ «для банди ОУН-УПА». Доля засуджено╖ «Вишн╕» нев╕дома...
У т╕й же Ситниц╕ в хат╕ Серг╕я Пол╕щука д╕яла повстанська друкарня, де працювало ш╕сть молодих хлопц╕в ╕ д╕вчина. П╕зн╕ше, у 1944 роц╕, у сел╕ В╕лька на Р╕вненщин╕ кри╖вку з ц╕╓ю друкарнею видасть м╕сцевий мешканець, ╕ вс╕ вояки п╕д╕рвуть себе гранатою. Серед загиблих буде ╕ Роман Пол╕щук, син господаря хати. Цю ╕стор╕ю описала в сво╓му лист╕ св╕док тих под╕й Мар╕я Павельчик ╕з Харк╕вщини. Роман був ╖╖ двоюр╕дним братом. У Ситниц╕, за словами Мар╕╖, теж працювали р╕зн╕ майстерн╕, д╕яли медичн╕ курси ╕ курси зв’язк╕вц╕в для охочих (а таких було багато). Майже все доросле населення, ╕ нав╕ть д╕ти, були залучен╕ в допомоз╕ укра╖нським повстанцям.
Вона над╕слала к╕лька пожовклих зн╕мк╕в, як╕ дивом уц╕л╕ли, бо багато п╕дручник╕в ╕ л╕тератури забрали чек╕сти в 1944 роц╕ у сховищ╕ ╖╖ родич╕в. На одн╕й ╕з них – ос╕нь 1943-го, похорон повстанця на цвинтар╕ Ситниц╕. Б╕ля священика сто╖ть поранений у руку командир, почесна варта вояк╕в ╕з рушницями на плечах, як╕ в╕ддають останню шану побратимов╕, ╕ с╕льськ╕ мешканц╕. На ╕нш╕й – освячення могили загиблих вояк╕в у с. Ситниця, велелюдне людське з╕брання в╕йськових ╕ цив╕льних. Мене вразило, як багато там д╕тей! Цю могилу радянська влада п╕зн╕ше знищила безсл╕дно.
╤ ще одне фото 1942 року, на якому – учн╕ 7 класу м╕сцево╖ школи з╕ сво╖м директором Наумовим. Майже доросл╕, красив╕ хлопц╕ у вишиванках ╕ б╕лих сорочках ╕з краватками (╕ це глухе Пол╕сся!), д╕вчата гарно вбран╕. Вони посм╕хаються в об’╓ктив ╕, напевне, ще майже н╕чого не знають про УПА. Пройде лише р╕к, – ╖хн╓ життя круто зм╕ниться ╕ змусить взяти до рук не книжку, а зброю. Хоча директор Наумов, його син Юр╕й разом ╕з м╕сцевими вчителями на розпорядження адм╕н╕страц╕╖ з Колок устигнуть п╕дготувати ╕ видрукувати п╕дручник для шк╕л – «Укра╖нознавство», за яким вчитимуться д╕ти Колк╕всько╖ повстансько╖ республ╕ки з першого вересня. А вже у першому бою з червоними партизанами Юрко Наумов ╕з товаришами загине. Трохи п╕зн╕ше не повернеться з бою, але вже з н╕мцями, ╕ р╕дний брат Мар╕╖ Павельчик, який теж на т╕й фотограф╕╖ залишився нав╕ки молодим ╕ щасливим...
– У сел╕ Яблунька в бою з фашистами загинуло 18 вояк╕в ╕з ц╕╓╖ бо╖вки, серед них – ╕ м╕й брат ╤ван Павельчик, ще п’ять хлопц╕в ╕з Ситниц╕ та Лища. ╤нш╕ – нев╕дом╕. Але це не зупинило наших в╕дважних борц╕в, як╕ в той час розбудовували на легальному становищ╕ нашу незалежн╕сть, – писала вона у лист╕.
«НА НАЙВИЩ╤Й БУД╤ВЛ╤ КИ╢ВА МИ МАЛИ ВИВ╤СИТИ ЖОВТО–БЛАКИТНИЙ СТЯГ»
На початку 90-х мен╕ ще пощастило застати серед живих тих укра╖нських повстанц╕в, як╕ воювали до 1944 року, тобто в роки н╕мецько╖ окупац╕╖. ╥х було небагато, та й тим, хто вц╕л╕в п╕сля стал╕нських табор╕в, не вс╕м дозволили повернутися додому. Мо╖ сп╕врозмовники уривками згадували ╕ Колк╕вську республ╕ку, хоч тод╕ сусп╕льство ще майже н╕чого про не╖ не знало. Григор╕й Ярмольчук ╕з К╕верц╕в, на псевдо Журавель, розпов╕дав, як в╕н, молодий вояк-новобранець, приймав присягу в л╕с╕ навесн╕ 1943 року:
– Сто╖мо вишикуван╕ у чотири ряди. Проходить парадом кавалер╕я. (...) ╤з начальства на присяз╕ був кур╕нний Дубовий (╤ван Литвинчук). Н╕би й Шухевич був. Хлопц╕ казали, що бачили незнайомця на милицях – н╕бито Шухевича. А чи в╕н, чи н╕ – стверджувати не беруся. Пам’ятаю, тод╕ казали, що в УПА нарахову╓ться вже до 600 тисяч вояк╕в. Бо якщо в кожному сел╕ взяти нав╕ть по 5–10 чолов╕к, то велика сила виходить. Форму нам видали зелену. А так iз полотна переважно шили. На Волин╕ мен╕ воювати майже не довелося. Сотня Верещаки п╕шла рейдом на Житомирщину. Це була аг╕тац╕йно-пропагандистська сотня «УПА – Сх╕д», ╕ ╖╖ завдання, як нам сказали, – пробитися через окупован╕ н╕мцями територ╕╖ до столиц╕ Укра╖ни. На найвищ╕й буд╕вл╕ Ки╓ва ми мали вив╕сити жовто-блакитний стяг. Аби показати, що УПА вою╓ ╕ що головний ╖╖ ворог – н╕мецько-фашистськ╕ окупанти.
Ще один ц╕кавий опов╕дач – Анатол╕й Федорчук ╕з села Великий Омеляник п╕д Луцьком. На жаль, нин╕ уже пок╕йний. Забути цю людину неможливо. У т╕ важк╕ 90-╕, коли вс╕ нар╕кали на життя, на невиплачен╕ зарплати ╕ пенс╕╖, в╕н говорив, плачучи: «Та я лушпиння ╖стиму, аби Укра╖на була!». Згадуючи Колки, Анатол╕й Павлович безмежно пишався тим, що була така незалежна укра╖нська держава, хай ╕ в м╕н╕атюр╕. На окупован╕й н╕мцями територ╕╖ вони, патр╕оти й велик╕ мр╕йники, реал╕зували свою мр╕ю про самост╕йну Укра╖ну, хоч ╕ ненадовго. До п╕дп╕льно╖ роботи в╕н долучився 16-р╕чним хлопцем. У сотн╕ Хмари за св╕й юний в╕к отримав псевдо Зеленька. Хоч таких, як в╕н, у сотн╕ було багато.
– Ми молилися щоразу, коли до трапези приступали. Наша молитва була: «Боже великий, Творче всесильний». Стали на струнко, прочитали молитву – ╕ тод╕ вечеря╓мо чи об╕да╓мо. Побув я трохи у Колках, а тод╕ мене ройовий призначив зв’язковим, носив пошту повстанську. Коли фронт наблизився, нашу сотню розпустили. Частина хлопц╕в в╕д╕йшла на зах╕д, частина залишилася легал╕зуватися. Я теж повернувся додому. А в березн╕ 1944-го мене вже арештували. На нашому хл╕в╕ повстанц╕ ночували, а тут облава. Перестр╕лка почалася, ╕ я почав т╕кати. Хоч був без збро╖, але во╓нний трибунал присудив за зраду Род╕ни вищу кару – розстр╕л. Батьк╕в теж арештували. У Лук’ян╕вськ╕й тюрм╕, куди мене в╕двезли, в камер╕ хлопц╕ розпитали, за що мен╕ дали «вишку». Розказав – не пов╕рили. Допомогли написати лист Кал╕н╕ну про помилування неповнол╕тнього. ╤ зам╕нив Кал╕н╕н розстр╕л 20 роками каторги, – розпов╕дав старий вояк, онук якого тод╕ саме служив в арм╕╖.
Анатол╕й Федорчук пережити не м╕г, коли побачив солдата укра╖нсько╖ арм╕╖ у порваних чоботях. Бо нав╕ть у 43-ому вояки УПА були взут╕, а в незалежн╕й Укра╖н╕ солдатськ╕ чоботи каш╕ просять...
Н╤МЦ╤ КИНУЛИ НА ЗНИЩЕННЯ КОЛОК ФРОНТОВУ ДИВ╤З╤Ю
Н╕мц╕ боялися потикатися в райони, як╕ повн╕стю контролювала УПА. Хоча добре усв╕домлювали небезпеку, що визр╕ва╓ в них у тилу. Диверс╕╖ на зал╕зниц╕, погроми, саботаж загот╕вл╕ хл╕ба ╕ м’яса – то одне. Але мати в тилу таку неконтрольовану силу – н╕мецьке командування такого допустити не могло. Восени к╕лька раз╕в робили спроби знищити Колки м╕сцев╕ гарн╕зони, ведучи наступи одночасно з к╕лькох напрямк╕в. Укра╖нськ╕ повстанц╕ в╕дбивали ц╕ атаки легко. Для боротьби з непок╕рною республ╕кою ворог змушений був зняти з фронту регулярн╕ частини з танками, артилер╕╓ю та ав╕ац╕╓ю. К╕лькаденн╕ бо╖ зак╕нчилися поразкою укра╖нц╕в. 4 листопада 1943-го Колк╕вська повстанська республ╕ка фактично перестала ╕снувати. П╕д час н╕мецьких ав╕анальот╕в загинуло до 500 колк╕вчан ╕ м╕стечко майже дощенту вигор╕ло.
Повстанка Н╕на Омельчук на псевдо Гр╕зна у розмов╕ з╕ мною згадувала, як загинув госп╕таль УПА в Колках. Ж╕нка з╕ села Старос╕лля п╕шла до н╕мц╕в ╕ здала м╕сце розташування шпиталю. За це отримала у винагороду харч╕.
«25 поранених хлопц╕в там добили фашисти. Вона не встигла ще д╕йти додому, як сл╕дом уже йшла ╖╖ смерть. Прийшла до хати, розклала гостинц╕, рад╕╓, аж тут хлопц╕ наш╕ на пороз╕», – розпов╕дала Н╕на Омелянчук.
Повстанц╕ з╕ штабом в╕дступили в село Комарове. За св╕дченнями очевидц╕в, вони протрималися там ще до грудня. Ось що пов╕домляв у наказ╕ № 7 комендант во╓нно╖ округи "Тур╕в" 16 листопада 1943 року: "В останн╕х часах н╕мц╕ посилили сильно кампан╕ю винищування в╕дд╕л╕в УПА. В акц╕ях беруть участь л╕таки ╕ танки. Хвиля н╕мецького нищення ╕ терору охопила вс╕ простори м╕ж Горинню ╕ Стиром. На Цуманщин╕, Колк╕вщин╕ та ╕нших сус╕дн╕х районах повно н╕мецького в╕йська. Все граблять ╕ палять. Не лишають н╕кого ╕ н╕чого. По селах дуже шукають за кри╖вками. Населення п╕д сильним н╕мецьким терором показу╓ м╕сце кри╖вок. Акц╕ю ведуть широко ╕ на довгу скалю". В╕д╕йшли уп╕вськ╕ п╕дрозд╕ли з цих терен╕в лише п╕д натиском в╕дступаючих н╕мецьких фронтових частин у с╕чн╕ 1944-го.
Н╕на Романюк, Луцьк
www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20146

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков