Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2825)
З потоку життя (5960)
Душі криниця (3330)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1635)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОК╤П: “ДАЙ, БОЖЕ, ДОЖАТИ!”
У день Прокопа (21 липня) на б╕льшост╕ терен Укра╖ни, окр╕м п╕вдня, де хл╕б дозр╕ва╓ скор╕ше,...


ПОЕЗ╤Я ОЛЕГА КРАВЧЕНКА
Ветеран укра╖нсько╖ журнал╕стики Олег Олекс╕йович Кравченко народився в с╕м’╖ вчителя 29...


Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
(Продовження. Початок у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» №23-28)


СВ╤Т ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Нещодавно в Ки╓в╕ в рамках М╕жнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко ╓дна╓...


ПЕТРО ПОЧИНА╢ ЗАЖИН
Свято апостол╕в Петра ╕ Павла (12 липня) символ╕зу╓ п╕дготовку до жнив; а в деяких рег╕онах...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 06.07.2018
З КРИМУ - ДО ХОЛОДНОГО ЯРУ, ЛЬВОВА, СЛОБОЖАНЩИНИ

Дуже спекотне л╕то видалось цього року в Криму. Степ, який п’ятий р╕к плаче за дн╕провською водою, вже зовс╕м зомл╕в в╕д посухи так, що в степових районах оголосили надзвичайний стан. Тож кримчани, як╕ так чекали на «манну небесну» п╕сля при╓днання Криму до «велико╖» Рос╕╖, тепер молять Бога послати хоч крапельку дощу на цю землю, але небесна канцеляр╕я поки що не дуже посп╕ша╓ гр╕шникам на допомогу…
Тож ╕ згадалася мен╕ в ц╕ посушлив╕ л╕тн╕ дн╕ в Криму моя весняна подорож по Укра╖н╕. ╤ н╕би св╕жим в╕тром пов╕яло мен╕ з п╕вноч╕, з р╕дно╖ Укра╖ни.
В Укра╖ну я по╖хала на свято вшанування пам’ят╕ борц╕в-укра╖нц╕в, що в╕ддали сво╓ життя у визвольн╕й боротьб╕ за Волю Укра╖ни у р╕зн╕ часи нашо╖ ╕стор╕╖.
Навесн╕ цього року виповнилось 250 рок╕в з дня початку визвольного руху – Кол╕╖вщини, який очолив запорозький козак Максим Зал╕зняк навесн╕ 1768 року. 29 кв╕тня 2018 року цю визначну дату в╕дзначали св╕дом╕ укра╖нц╕ в Холодному Яру на Чигиринщин╕.
Якщо про Кол╕╖вщину укра╖нцям в╕домо (бо ╕ Тарас Шевченко в «Гайдамаках» про не╖ написав), то про другу визвольну боротьбу в ц╕й м╕сцевост╕ мало хто з укра╖нц╕в Криму зна╓. Не знають, що коли московська червона орда захопила Укра╖ну, над Дн╕пром ╕снувала сво╓р╕дна «республ╕ка», яка п╕д укра╖нським прапором проводила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщин╕. Першим орган╕затором ╕ отаманом Холодного Яру був двадцятип’ятил╕тн╕й вчитель ╕з села Мельники Василь Чучупака.
Холодний Яр дав так╕ приклади геро╖зму, якими не кожна нац╕я може похвалитися. Лише родина Чучупак╕в склала на жертовник Батьк╕вщини життя п’ятьох син╕в. Холодноярц╕ не зганьбили свого прапора, на якому написали: «Воля Укра╖ни – або смерть!», а вписали сво╓ю в╕двагою ╕ кров’ю блискуч╕ стор╕нки в ╕стор╕ю Визвольно╖ боротьби. Холодний Яр – це живий приклад, як невелик╕ числом, але незламн╕ духом можуть усп╕шно боротися з незр╕внянно сильн╕шим ворогом.
Я при╖хала 29 кв╕тня до Холодного Яру не з порожн╕ми руками: я привезла учасникам цього свята б╕льше 120 прим╕рник╕в сво╖х зб╕рок поез╕й, виданих у 2017 роц╕ в Укра╖н╕ власним коштом. Це зб╕рки поез╕й «Заграй, соп╕лочко!», «Калинова г╕лочка народу», «Впаде роса на сухов╕╖». В поез╕ях я змалювала непросте життя кримчан, особливо укра╖нц╕в, у Криму п╕сля окупац╕╖ його Рос╕╓ю весною 2014 року.
По при╖зд╕ в Холодний Яр я одразу п╕шла в╕дв╕дати Мотронин монастир. На вход╕ на територ╕ю стояли пол╕цейськ╕, яких дуже зац╕кавили мо╖ важк╕ пакунки. Спитавши, чи люблять вони укра╖нську поез╕ю ╕ почувши «Так!», я в╕дрекомендувалась та подарувала наймолодшому з них (в нього аж оч╕ засв╕тились) три зб╕рки. В╕д╕йшовши вже, озирнулась та побачила, як швидко мо╖ зб╕рки роз╕йшлись по руках пол╕цейських.
Б╕ля трибуни я познайомилася з Олегом Тягнибоком. Хоч бачила по телев╕зору, що в╕н не маленький, але коли стала поруч, то аж дух захопило в╕д того, який в╕н високий: «Оце так козак!» Подарувала ╕ йому сво╖ зб╕рки поез╕й, сфотографувалась на пам’ять групою з ним. Почула питання в╕д присутн╕х: чи не боюсь я бути тут? Чи не потривожать мене служби безпеки в Криму п╕сля мого перебування на такому свят╕? На що я в╕дпов╕ла, що якщо вже при╖хала, то не боюсь.
П╕сля виступ╕в на трибун╕ свято продовжилось. В сел╕ Мельники в╕дв╕дали могилу Василя Чучупаки. Пот╕м вс╕ присутн╕ по╖хали святкувати на Ставки, де вже ╕ кулешу козацького скуштували. Всюди я роздавала сво╖ зб╕рки. Вони розходились, як гаряч╕ пир╕жки, але мо╖ пом╕чники (козаки ╕з Черкащини, з якими я при╖хала на свято), сл╕дкували за тим, щоб зб╕рки по╖хали до вс╕х рег╕он╕в Укра╖ни. Оп╕вдн╕ вс╕ гуртом вирушили до запов╕дника, де сто╖ть знаменитий «дуб Зал╕зняка». За легендою, саме п╕д ним гайдамаки освячували сво╖ нож╕ перед виходами на б╕й. На наш превеликий жаль, в цьому роц╕ дуб, якому майже 300 рок╕в, вже не покрився зеленим листям. Але його могутн╕ в╕ти простиралися вгору, н╕би кричали нам, щоб ми не припиняли боротьбу, бо наш одв╕чний ворог знов топче нашу землю…
В цьому запов╕днику була споруджена ╕мпров╕зована сцена, на як╕й виступали художн╕ колективи та артисти з ус╕╓╖ Укра╖ни. На сцен╕ виступила ╕ правнучка письменника Юр╕я Горл╕с-Горського, який написав роман «Холодний Яр». Вона при╖хала з Канади на це свято. Коли я дарувала ╖й сво╖ зб╕рки, мене пом╕тили ведуч╕ концерту та запитали, чи не хочу я виступити. Я на таке нав╕ть не спод╕валась, адже знала, що все заран╕ узгоджу╓ться. Згодилась виступити перед глядачами. Як же я хвилювалась, коли ведучий сказав, що кримськ╕ укра╖нськ╕ поети та письменники, члени Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, п╕сля окупац╕╖ Криму Рос╕╓ю не при╓днались до Сп╕лки письменник╕в Рос╕╖, а при╓днались до Ки╖всько╖ м╕сько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ, залишившись в╕рними Укра╖н╕. ╤ що одна з них, ╢ва Пономаренко, виступить перед слухачами на цьому свят╕, при╖хавши ╕з Криму на свято пам’ят╕ геро╖в Холодного Яру. Я прочитала три поез╕╖, а коли зак╕нчила св╕й виступ словами:
«Тож хам з орди в мою пост╕ль не ляже,
Допоки я в Криму, доки жива.
Тож зупинись, не л╕зь сюди, м╕й враже:
Таких як я в Криму - не я одна!» -
то вс╕ присутн╕ на свят╕ встали ╕ стоячи мен╕ аплодували. А пот╕м до мене п╕дб╕гла ж╕нка, яка теж ╕з Криму при╖хала на свято, ╕ з╕ сльозами на очах стала дякувати за те, що я донесла правду про життя в Криму до жител╕в Укра╖ни, щоб вони побачили, що я сказала сво╖ми поез╕ями, що не вс╕ зрадники в Криму живуть…
При╖хавши ╕з Холодного Яру, я ╕з м╕сця сво╓╖ «дислокац╕╖» в Укра╖н╕ (а це с╕м’я поета Василя Задорожного з м╕стечка Даш╕в, що на В╕нниччин╕), в╕дправила ще б╕льше п╕всотн╕ прим╕рник╕в зб╕рок сво╖м друзям на Черкащину, щоб вони передали ╖х в госп╕тал╕, де л╕куються во╖ни АТО.
А вже вноч╕ 2 травня швидкий по╖зд домчав мене у Льв╕в. Тут проживають мо╖ друз╕, родина Андр╕я та Натал╕╖ Б., як╕ ви╖хали в 2016 роц╕ до Львова ╕з С╕мферополя на пост╕йне м╕сце проживання. Останньою краплиною в прийнятт╕ р╕шення про пере╖зд до Львова стало те, що ╖хн╕й 10-р╕чн╕й дочц╕ в л╕карнях С╕мферополя не надали допомогу, коли та хвор╕ла анг╕ною. Хоч у д╕вчинки була дуже висока температура, через в╕дсутн╕сть на той час в батьк╕в медичного страхового св╕доцтва ╖м в╕дмовили в медичн╕й допомоз╕. Хвор╕й дитин╕ допом╕г на дому знайомий л╕кар - кримський татарин. П╕сля цього Андр╕й з Натал╕╓ю ╕ вир╕шили пере╖хати до Укра╖ни. Як сказав Андр╕й: «Я хочу, щоб моя с╕м’я жила в цив╕л╕зован╕й кра╖н╕». До реч╕, ╕ Андр╕й, ╕ Натал╕я – рос╕яни, що народилися та виросли в Криму.
У Львов╕ я в╕дв╕дала кафе-пекарню п╕д назвою «Кримська переп╕чка», де часто у в╕льний час збираються кримчани, що пере╖хали на пост╕йне м╕сце проживання до Львова п╕сля «кримсько╖ весни», що в╕дшум╕ла в березн╕ 2014 року та принесла ст╕льки лиха кримчанам. Була я дуже пот╕шена тим, що на ст╕н╕ цього кафе висить велика карта Криму в синьо-жовтих кольорах ╕ на н╕й написано: «Крим - це Укра╖на!». Я подарувала в б╕бл╕отеку «кримсько╖ д╕аспори» - так називають себе, жартуючи, кримчани, що в╕дв╕дують це кафе, сво╖ зб╕рки – хай знають в╕дв╕дувач╕, що ╕ т╕, що залишилися в Криму, не миряться з тим, що тепер на п╕востров╕ вже пану╓, прийшовши на все готове, хам ╕з Рос╕╖. До реч╕, в б╕бл╕отец╕ кафе я побачила ╕ прим╕рники «Кримсько╖ св╕тлиц╕» минулих рок╕в випуску. Увечер╕ того ж дня я з друзями гуляла по чар╕вному Львову, де смакувала не т╕льки знаменитою льв╕вською кавою, а й колоритними напоями з кафе «П’яна вишня».
А на другий день ж╕нки з «кримсько╖ д╕аспори» повели мене в крамницю вишиванок. Там був такий виб╕р вишиванок, що у мене розб╕глись оч╕! Я вже придбала дв╕ вишиванки, ╕ ще приц╕нювалась, коли почула, як ж╕нки у мене за спиною, см╕ючись, говорили: «Треба ╢ву якось зупинити, а то нам доведеться скидатись ╖й гр╕шми на зворотну дорогу до Криму!» Тож я зупинилась на двох вишиванках…
П╕сля трьох дн╕в, проведених у Львов╕, я вирушила до ╤вано-Франк╕вська. Тут проживають мо╖ друз╕, з якими я п╕дтримувала стосунки з 2002 року, познайомившись з ними в Ки╓в╕ у вересн╕ 2002 року на акц╕╖ протесту «Повстань, Укра╖но!» Це оф╕цери у в╕дставц╕, що теж брали участь в ц╕й акц╕╖ в╕д Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни. У родин╕ одного з них, Василя Васильовича К., я ╕ зупинилась на гостину на дек╕лька дн╕в. Побувавши на м╕сц╕ вшанування пам’ят╕ борц╕в за Волю Укра╖ни, я звернула увагу на те, що тут шанують пам’ять ╕ во╖н╕в УПА, ╕ С╕чових стр╕льц╕в, ╕ во╖н╕в АТО. Наймолодшому во╖ну АТО, що загинув у боротьб╕ проти московських ординц╕в на сход╕ Укра╖ни, в парку ╤вано-Франк╕вська сто╖ть пам’ятник.
Сходили з Василем в м╕ську б╕бл╕отеку ╤вано-Франк╕вска, я подарувала до ╖╖ фонду сво╖ нов╕ зб╕рки (╕нш╕, попередн╕, я дарувала в б╕бл╕отеку ще в 2013 роц╕, коли гостювала тут).
А пот╕м м╕й шлях повернув на сх╕д Укра╖ни – до Харкова. Тут я в с╕мдесят╕ роки минулого стор╕ччя навчалась в ╕нститут╕, тут живе моя подруга тих далеких рок╕в Св╕тлана К. Я не раз гостювала у не╖, майже в кожен при╖зд до Укра╖ни я в╕дв╕дувала ╖╖. Тепер ц╕ в╕дв╕дини не част╕, бо й не часто вже я при╖жджаю до Укра╖ни – кордони важко д╕ють на мою псих╕ку… В Харков╕ ми ╕з с╕м’╓ю Св╕тлани в╕дсвяткували день Перемоги 9 травня. Свято в╕дзначало все м╕сто ╕ н╕хто н╕кому не забороняв його святкувати, хоч по телебаченню в Криму нам розказують, що в Укра╖н╕ це свято заборонили.
А через день рано-вранц╕, на зупинц╕ тролейбуса, д╕знавшись, що я живу в Криму, мене одна ж╕ночка приблизно мого в╕ку вилаяла рос╕йською мовою за те, що ми вс╕, кримчани, зрадили Укра╖ну. Такий шквал вогню пов╕яв на мою голову, на адресу кримчан сипались так╕ еп╕тети, що я нав╕ть втратила дар мови ╕ мовчала. Коли вже ж╕ночка виговорилась (п╕д схвальн╕ погляди присутн╕х на зупинц╕), я розпов╕ла ╖м, як я побувала на свят╕ в Холодному Яру, хто я така. Ж╕ночка помовчала, а пот╕м спитала, чи нема з╕ мною хоч одн╕╓╖ зб╕рки ╕з тих, що я дарувала там. Я подарувала ╖й зб╕рку «Впаде роса на сухов╕╖». Тролейбуса ще довго не було, тому вона встигла дещо прочитати. ╤ вже ╕ншими очима подивилась на мене. Я не образилась – хоч слово «зрадниця» не прийняла на свою адресу. Тож тим, хто скаже, що в Харков╕ настро╖ пророс╕йськ╕, я порекомендую по╖хати туди та сказати щось на користь Рос╕╖. Впевнена, що мовчки слухати там цього оратора не будуть. Можуть ще й по ши╖ надавати. Отак╕-то слобожанц╕!
П╕сля в╕дв╕дин друз╕в по╖хала до села на Дн╕пропетровщину, де проживають мо╖ дочки та онуки з правнуками. Вс╕ працюють та мають пристойну платню. Прийшов внук Рустам, що працю╓ на м’ясокомб╕нат╕ в Дн╕пр╕, та й хвалиться зароб╕тком: «Бабусю, я в цьому м╕сяц╕ отримав 11500 гривень «чистими» на руки! А ще ж один день брав в╕дпустку за власний рахунок, а то було б б╕льше!». Тож хай закриють роти т╕, хто кричить, що в Укра╖н╕ н╕де працювати ╕ платять мало. Хто хоче працювати – той знайде роботу. Тим паче тепер, коли йде таке активне буд╕вництво нових дор╕г та ремонт старих. Про╖зжаючи по Черкащин╕ та В╕нниччин╕, я скр╕зь бачила, що ведуться роботи по приведенню в порядок дор╕г. А це велика к╕льк╕сть робочих м╕сць. Живе Укра╖на та й дал╕ буде жити, як би там не сичало гаддя з╕ сходу!
╤ ще одна ц╕кава зустр╕ч була у мене: по дороз╕ з ╤вано-Фран╕вська до Львова я познайомилась з Ярославою Г., вона виявилась головою Св╕тово╖ Федерац╕╖ укра╖нських лемк╕вських об’╓днань. Це т╕ лемки, яких п╕сля в╕йни, в 1946 роц╕, примусово виселили ╕з тих областей Укра╖ни, що були щедро подарован╕ «батьком» Стал╕ним Польщ╕. Ярослава сказала, що розум╕╓, як тепер тяжко нам жити в Криму, п╕сля окупац╕╖, але ╕ в Укра╖н╕ тепер нам не так вже ╕ солодко буде по при╖зд╕, бо на сход╕ Укра╖ни йде в╕йна з нашим одв╕чним ворогом, ╕ на велику допомогу в╕д влади спод╕ватись не потр╕бно. Розказала, як п╕сля переселення лемк╕в на нов╕ м╕сця в Укра╖ну з р╕дних м╕сць почався голод 1947 року ╕ багато лемк╕в дуже потерпало в╕д голоду, бо не встигли пустити кор╕ння на новому м╕сц╕, куди ╖х переселили. Запросила Ярослава мене погостити в Яремчу. Я запрошення прийняла та пооб╕цяла, що обов’язково при╖ду до не╖ тод╕, коли знову зав╕таю до Укра╖ни.
Маю над╕ю, що колись познайомлюся ближче з лемками та ╖хньою культурою.
Але це буде вже ╕нша ╕стор╕я.

╢ва ПОНОМАРЕНКО,
поетеса, член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
м. Армянськ, Крим
***
Б╕льше фото – на ФБ-стор╕нц╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕»:
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20143

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков