Версiя для друку Обговорити в форумi

На жаль, не можу більше писати статті до «Кримської світлиці». Мій вірний ноутбук згас ще наприкінці травня, тож поки не доберусь до Криму, нічого не буде. А доберуся нескоро, бо чекаю призначення чергового судового слухання у справі про незаконну невиплату моєї мізерної пенсії - єдиного на сьогодні засобу існування для мене. Але ж чи не щодня з'являються теми, обійти які неможливо. Ось як цю, де бачимо, як нікчеми, що узурпували владу в державі Україна, нищать тих, хто ту державу намагався (і досі намагається) захищати від ворога. Цього разу вони безсовісно, підло нищать родину Павла Довбиша - кримчанина, воїна, який, прикриваючи її в тяжкий час своїми грудьми, став інвалідом. Сьогодні йому призупинено на півроку пенсію, скасовано допомогу на дітей. За що? Гріх його перед державою непростимий. Майже смертний. Вивізши хвору доню на лікування за кордон, він зухвало пробув за межами контрольованої нашою владою території більше шістдесяти днів, так щедро відміряних урядом Володимира Борисовича, закріплених його державною рукою в шедевральній постанові №365 від 8 червня 2016 року. Це та сама постанова, яка, поправши Європейську конвенцію про права людини, вітчизняну Конституцію і цілу купу законів, дискримінує далеко не одного лише пана Павла, але сотні тисяч бідах-пенсіонерів, які мавши нещастя опинитися на окупованих територіях без засобів до існування, звертаються до держави, приїжджаючи на підконтрольну територію за своїми заробленими пенсіями. Не в кращому становищі і ті, хто виїхав на постійне мешкання на підконтрольну територію - всі оті вівцюваті нерезиденти з начепленими ярликами ВПО. Порушуючи не лише вітчизняне законодавство, включно з Конституцією, але й Конвенцію про права людини, мій уряд зробив так, що ця його постанова стала вищою за них. І нічого, що вона нікчемна за визначенням, нічого, що глибоко дискримінаційна, нічого, що протиправна за своєю суттю, нічого, що перетворює людей, фактично, на рабів, прив'язуючи їх, мов бидло, мов якихось кріпаків, до визначеного місця, змушуючи до принизливих ідентифікацій, а владні органи: СБУ, ДПС, ДФС, МВС, Держаудитслужбу, комісії при держадміністраціях і навіть банківські установи, принаймні Ощадбанк, до невластивих їм функцій по незаконному відслідковуванню за переміщенням громадян, перевірок їх за місцем мешкання, неначе якихось умовно-достроково звільнених злочинців.
Велика сила влади. Навіть суди, розуміючи всю недолугість, незаконність того дійства, вважають за краще виносити свої рішення якщо й не прямо на користь недолугої влади, то ухильні - і нашим, і вашим, так би мовити.
Сумно, але не обминула та чаша і мене. Не хотілося скаржитися, бо ж в кожного своє лихо, але спостерігаючи за тим, як моя неймовірна влада, розпатякуючи на кожному розі про свою відданість ідеї повернення Криму, продовжує здавати його, наочно показуючи отим, за Перекопом, ЩО їх чекає в разі повернення під її державну руку, вирішив оприлюднити свій останній на цей час позов. Для чого? Для того, щоб ті, хто чинить спротив беззаконню, знали, що вони не одинокі, що за правду треба боротися, що ніхто крім нас не відстоїть справедливість в Краї. Ось частини цього позову.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ
про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі протиправними, стягнення незаконно невиплаченої пенсії за сім місяців: з листопада 2017 року по травень 2018 року, відновлення і безперебійну виплату в подальшому призначеного мені пенсійного забезпечення та компенсування завданої моральної шкоди.

1. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ
Я є громадянином України, пенсіонером за вислугу років з 2011 року (лист додатка 1). Відмовившись навесні 2014 року від нав’язуваного окупаційною владою російського громадянства (лист додатка 2) , не бажаючи залежати від неї жодним чином, я звернувся наприкінці вересня 2014 року до відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі – з проханням поновити за місцем звернення мої пенсійні виплати, припинені в травні 2014 року внаслідок окупації Криму. Відповідач, посилаючись на те, що поновлення моїх пенсійних виплат можливе лише у разі переведення аналогових файлів моєї пенсійної справи з Чорноморського до Білопілля, розпочав процедуру їх переведення лише після другого мого звернення, наприкінці січня 2015 року (лист додатка 3). Процедура тривала десять місяців. В листопаді 2015 року мої пенсійні виплати були відновлені. Але заборгованість була виплачена лише за період з січня по листопад 2015 року. Посилаючись на те, що Пенсійний фонд країни-окупанта, виконуючи свої зобов’язання щодо мешканців окупованих територій, накладені на нього міжнародним правом, виплачував мені пенсію з червня по грудень 2014 року, відповідач відмовився виплачувати МОЇ пенсійні заощадження за вісім місяців (травень-грудень) 2014 року. Не вдаючись у протиправну суть такого рішення (оскаржене до ЄСПЛ), фіксуємо тут лише факт отримання відповідачем аналогової (на паперовому носієві) пенсійної справи позивача і знаходження її в його розпорядженні з листопада 2015 року до цього часу.
З двадцять третього листопада 2015 року до 20 грудня 2016 року мої пенсійні виплати були припинені внаслідок того, що в цей час я обіймав посаду, прирівняну до державної служби. Але після звільнення з роботи, при зверненні до відповідача наприкінці квітня 2017 року за поновленням своїх пенсійних виплат, мені було повідомлено, що внаслідок скасування 5 вересня 2016 року виданої мені свого часу довідки ВПО (внутрішньо-переміщеної особи), мої пенсійні виплати були скасовані на півроку і можуть бути відновлені лише з квітня 2017 року. Я не погодився з таким рішенням відповідача і, витративши на те сім місяців свого часу, змусив його виплатити заборговане через суд. Тоді ж, у квітні місяці, мені було видано нову, безстрокову довідку ВПО (лист додатка 4) і поточні пенсійні виплати були поновлені. Проте вже в листопаді 2017 року, як і вперше, без жодного попередження, відповідач знову припинив виплати мого пенсійного забезпечення. На мою вимогу пояснити такі свої дії, він послався на неможливість продовження виплат моєї пенсії начебто через мій вихід з бази даних ВПО (лист додатка 6). Відтоді і до цього дня відповідач не поновив виплат мого пенсійного забезпечення, що і стало однією з підстав для цього позову.

2. СУТЬ ТА ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПОЗОВУ
Суть мого позову до відповідача полягає в наступному:
Я є громадянином України, а отже, на мене поширюються вся повнота як обов’язків, так і прав, передбачених Конституцією України. Зокрема, права на пенсійне забезпечення.
Я є пенсіонером за вислугу років. Пенсія, призначена мені 29.09.2011 року, складається зі страхових внесків до Пенсійного фонду, сплачених упродовж мого трудового життя мною та – відповідно до трудових угод – підприємствами, установами, організаціями, на які я працював. Таким чином, вона є моїм набутим правом, гарантованим Конституцією України, зокрема, її статтею 46, та законами України: «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».
Зневажаючи базові статті Конституції України та чинні закони України, які регулюють сферу пенсійного забезпечення, відповідач своїми неправомірними діями неодноразово грубо порушив мої права, завдав мені не лише матеріальної, але й тяжкої, здебільшого непоправної моральної шкоди:
а) Так було з відмовою негайного поновлення моїх пенсійних виплат, за яким я звернувся у вересні 2014 та січні 2015 року, коли, ігноруючи реалії війни і окупації Криму, відповідачем чомусь було запущено процедуру переведення моєї пенсійної справи згідно протоколу мирного часу. Але й ту він розпочав з великим затягуванням, лише через чотири місяці після першого звернення. При тому, його звернення до Пенсійного фонду Російської федерації із запитом на переведення файлів моєї пенсійної справи з Криму так, нібито то була якась Рязанська область, було актом державної зради, про що я вкотре заявляю в цьому позові. Адже тим самим відповідач de facto визнавав Крим територією Російської федерації.
Натомість, моя пенсія мала бути поновлена ще в 2014 році за спрощеною процедурою (додаток 8), на підставі наявної у відповідача електронної пенсійної справи. Лише в цьому випадку відповідач мав би право трактувати мене як внутрішньо переміщену особу.
б) Так було з порушенням мого права на пенсійне забезпечення з вересня 2016 року по кінець квітня 2017 року, коли, ігноруючи статті Конституції 46, 33, 22, ігноруючи закон України «Про пенсійне забезпечення», зокрема, його статтю 85, яка чітко зазначає, що «пенсії виплачуються … за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання», відповідач припинив виплату моєї пенсії, керуючись нікчемною постановою Кабінету міністрів України від 8 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» – підзаконним актом з явними ознаками нігілювання громадянських прав переселенців, базових прав людини, постанови, яка після переведення моєї пенсійної справи з Криму не має до мене жодного стосунку.
в) Так було, коли, ігноруючи відсутність підстав для потрактування мене внутрішньо переміщеною особою, відповідач неправомірно припинив виплати моєї пенсії, починаючи з листопада 2017 року, злісно не виплачує її до сьогодні, посилаючись на мій вихід з Єдиної бази ВПО.
Дійсно, відмовившись від російського громадянства, змушений щотримісяці виїжджати з дому на материк, залишатися поза межами Криму ще три місяці, я не мав жодного бажання, аби час мого перебування в сім’ї було зменшено ще радикальніше – до шістдесяти днів – внаслідок дискримінаційної дії постанови КМ України №365 від 08.06.2016 р. та закону України «Про забезпечення прав (!) і свобод (!) внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р., які зобов’язували мене до принизливих процедур ідентифікації, обмежували мою свободу пересування, право на вільний вибір місця замешкання. Саме тому ще 14 червня 2017 року я наполіг на виключенні мене з бази даних ВПО, оскільки не маю стосунку до внутрішньо переміщених осіб (лист додатка 5).
Проте мій вихід з бази даних ВПО не є підставою для невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо виплати належної мені пенсії, адже витребувавши з Криму мою аналогову пенсійну справу ще в 2015 році, відповідач не має жодних підстав трактувати мене в якості внутрішньо переміщеної особи. Для нього я є громадянином України, який мешкає на її території, отримує пенсію на її території, пенсійна справа якого знаходиться не де-інде, а в його безпосередньому розпорядженні. Ніякі посилання відповідача на те, що реєстрацією мого місця проживання є окупований Крим, не звільняє його від виконання його безпосередніх обов’язків, а саме – регулярних і безперебійних виплат мого пенсійного забезпечення. Це забезпечено:
а) Ст. 22 Конституції України, яка говорить про те, що «права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»;
б) ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, де зазначено, що: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками»;
в) ч. 2 ст. 2 закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», де зазначено, що «… реєстрація місця замешкання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження;
г) ст. 85 закону України «Про пенсійне забезпечення», де сказано, що «Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання»;
д) Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 у справі № 1-32/2009, де зазначено, що: «Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії... Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України)... Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, – в Україні чи за її межами»;
е) Постановою Пленуму Верховного суду №8 «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 р., де зазначено, що «…відповідно до ст. 8, 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг прав і свобод, встановлених Конституцією України і чинними законами. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України, як актом прямої дії»;
Більше того, виносячи рішення у справі «Пічкур проти України», ЄСПЛ звертає увагу на порушення 14-ї статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном і закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так само, в 33 пункті Рішення у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ зазначає: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Вирішуючи справу про доцільність звернення до Конституційного суду України у справі мешканця міста Сімферополя Володимира Іоффе проти Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя, АР Крим (Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 квітня 2015 року №6 Про відмову у зверненні до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»), Верховний суд України, посилаючись на Рішення Конституційного суду України від від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 у справі № 1-32/2009, доходить висновку, що «… пенсія за віком є формою соціального захисту, яка пов’язана насамперед з попередньою трудовою діяльністю та трудовими заслугами особи і не може бути залежною від її місця проживання... У Рішенні Конституційного суду України від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначено, що право заробляти собі на життя є невід’ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене. Уважаємо, що аналогічне твердження слід застосовувати при реалізації права на призначення пенсії. Тому, незалежно від подальшого місця проживання, громадянин має такі самі можливості для реалізації свого права на пенсію, як і громадянин, який проживає на території України».
Як бачимо, ЄСПЛ має протилежне бачення аніж відповідач, який навіть на суверенній території України порушує мої, захищені Конвенцією, Конституцією та законами України, права. Так само, попри те, що Пенсійний фонд України вперто не сприймає Крим територією України, відмовляється обслуговувати громадян України, що мешкають на окупованих територіях, дискримінує навіть тих, хто звертається за виплатою належного їм пенсійного забезпечення на підконтрольній території, Верховний суд України підтверджує право мешканця Сімферополя на призначення йому заробленої в Україні пенсії.
Я не вимагаю призначення мені пенсії. Маю вже призначену. Я не вимагаю виплачувати мені пенсію на території Криму – можу отримувати її на материку. Як громадянин України, вимагаю, натомість, визнати дії відповідача протиправними, стягнути з нього незаконно невиплачену мені пенсію за сім місяців – з листопада 2017 р. по травень 2018 р., поновити регулярне перерахування мого пенсійного забезпечення на вказаний відповідачеві мій банківський рахунок та компенсувати завдану його протиправними діями моральну шкоду.
Моральна шкода, завдана протиправними діями відповідача мені та моїй сім’ї, полягає, головним чином, в розгорнутій ним проти мене цілеспрямованій, системній дискримінації за ознакою місця мешкання, точніше – місця реєстрації. Від самого початку, коли у вересні 2014 року під час першого мого звернення з проханням поновити виплати мого пенсійного забезпечення, відповідачем не було вчинено жодних дій, а при другому зверненні, замість негайного поновлення пенсійних виплат за спрощеною процедурою, яка вже на той час діяла, ним було запущено процедуру витребування файлів моєї пенсійної справи в країни-окупанта, яку відповідач таким чином трактував цілком дружньою сусідською державою, яка має повне право на Крим, беззаконня, чинене ним, найзгубнішим чином впливало на моральний стан мене та моєї сім’ї. В подальшому, отримавши в листопаді 2015 року мою пенсійну справу на паперовому носієві в своє розпорядження, а отже, не маючи жодних підстав після цього сприймати мене за переселенця чи якось інакше, окрім як звичайним пенсіонером, громадянином України, щодо якого він має чітко визначені законом зобов’язання, відповідач без жодного попередження припиняє мої пенсійні виплати на сім місяців у вересені 2016 р., не виплачує пенсію аж до самого мого звернення наприкінці квітня 2017 р., так само безпідставно, без попередження припиняє виплати в листопаді 2017 року, не виплачує моєї пенсії донині.
Такі дії відповідача, з огляду на те, що я неодноразово пояснював йому їх неправомірність, звертав увагу на порушення ним пенсійного законодавства, Конституції України, моїх громадянських прав, базових прав людини, не можна розцінити інакше, як умисними, більш того – злісними. З огляду ж на те, що відповідач представляє собою структурний підрозділ центрального органу державної влади, створеного для забезпечення одного з базових прав громадян – права на пенсійне забезпечення в старості, зокрема, гарантованого Конституцією і законами України мого права на зароблену упродовж трудового життя пенсію, безпідставне невиконання обов’язків з його боку стосовно мене є вочевидь протиправним. Вину за свої дії/бездіяльність в цьому випадку відповідач не може перекласти ні на Управління соціального захисту населення, яке нібито обмежує його можливості, ні на уряд, ні на парламент, оскільки має цілком певні, чітко визначені законодавством обов’язки, покладені саме на нього.
Перефразуючи вищезгадану цитату з Рішення Конституційного суду України від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008, можна сказати, що право на вчасне отримання чесно заробленого пенсійного забезпечення в старості, коли можливості заробляти собі на життя практично вичерпані і невеличка пенсія стає єдиним засобом до підтримання життєдіяльності, є невід’ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Злісно, під надуманими приводами, не виплачуючи мою пенсію спершу упродовж вісімнадцяти місяців в 2014-2015 рр., потім двічі по сім місяців в 2017-2018 рр., не сплативши ані копійки в 2016 році, відповідач своєю злочинною бездіяльністю поставив мене, мою сім’ю далеко за межі виживання, підірвав наше здоров’я, піддав загрозі самі життя. Також з його вини ми зазнали тяжких душевних страждань від відчуття жорстокої несправедливості, чиненої центральним органом виконавчої влади держави, яку відстоюємо. Найбільше страждала від того вразлива до несправедливості дружина. Стан пригніченості, глибокої депресії найнегативнішим чином вплинув на її здоров’я, результувавшись в ендокринному захворюванні - настільки тяжкому, що у вересні минулого року її вже готували до операції, і лише великими зусиллями, позикою великої суми коштів на інтенсивне лікування, ми змогли уникнути її. Лікування продовжується донині, висмоктуючи з мізерного сімейного бюджету левову частку коштів. Той же стан пригніченості через невиплату відповідачем пенсії, а ще неможливість сплачувати за опалення (навішений ярлик нерезидента не дозволяє оформити субсидію), призвели до запалення легенів, в результаті чого я на три тижні опинився на лікарняному ліжку, практично не маючи коштів на лікування.
Відтак, за своїм характером протиправні дії відповідача, який безпідставно і системно, упродовж майже п’яти років, позбавляв мене належного мені за законом пенсійного забезпечення – єдиного засобу існування – не є адміністративним проступком, але кримінальним злочином, спрямованим на здоров’я і саме життя. Страждання від неможливості підтримати хвору дружину – лише одне з тих кіл пекла, в яке мене запроваджено незаконними діями відповідача. Стан перманентної пригніченості, глибока депресія практично унеможливили творчість. Досі, попри зацікавленість таких видавництв, як Amazon, Lulu, не маю змоги опублікувати мою новелетту «Escape», яка ще в березні 2015 року досягла редакторської полиці одного з найвідоміших видавництв світу Harper&Collins, отримала редакторський огляд, десятки захоплених відгуків від колег-письменників по всьому світу. Досі не маю змоги опублікувати окремим виданням повість «Сентиментальна одісея», надруковану в літературному тижневику «Кримська світлиця». Досі не маю змоги належно представити читацькій публіці надруковане ще в 2014 році історичне дослідження «Павло Михнович Бут, лицар зрадженої волі» (К., Гарант-Сервіс, 2014, ISBN 978-966-97192-3-2), перевезти тираж на материк та віддати на реалізацію. Досі не маю змоги закінчити недописані повісті, романи, не маю ні часу, ні натхнення підтримувати читацькі рейтинги на письменницьких сайтах – такі важливі для перспектив видання книжок. Давно не публікував своїх поезій на одному з найбільших поетичних форумів сучасності – на сайті Goodreads. Замість того змушений роками витрачати безповоротно спливаючий час свого життя – найбільшу цінність, яку лише й має людина – не на творчість, а на судову тяганину з шахраями.

Валентин БУТ
2 липня 2018 р.
На фото: грудень 2017 р., Сімферополь, Валентин Бут (крайній ліворуч) у «Кримській світлиці» на її 25-річчя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 06.07.2018 > Тема "Резонанс"