Версiя для друку Обговорити в форумi

Серед видань

Четверта книга Ігоря Даха, який добровільно взяв на себе обов'язки військового журналіста, “Слідами війни” (Червоноград: Додаток до газети “Літературний Червоноград”, 2018. - 64 с.), як і три попередні, народжена численними поїздками на Схід України і розповідає про бійців АТО. Саме АТО. Бо коли автор завершував роботу над нею, Президент України Петро Порошенко щойно проголосив нову формацію боротьби з ворогом під об'єднаним командуванням. Однак, усі ми добре розуміємо, що кардинально це ситуації не міняє. Хіба що перекидають відповідальність з одним плечей на інші. Але так чи інакше, українські воїни, бійці-добровольці тримають зброю в руках й інколи ціною власного життя, здоров'я не дають ворогу просунутися вперед і крок за кроком звільняють нашу землю від московського окупанта та сепаратистів. Не судімо їх, що цей “поступ уперед” надто повільний. Не від рядового бійця таке залежить. У нього стріляють, а він ще має просити дозволу військового начальства, чи можна “пальнути” у відповідь...
24-та механізована бригада ЗСУ (тут, до речі, багато військовослужбовців з нашого Прибузького краю, шахтарів), добровольчий батальйон ОУН, сапери, розвідники, польова кухня, волонтери, цивільні... Де тільки не побував і з ким тільки не зустрічався Ігор Дах, збираючи матеріали для публіцистичної книги. Він, читаємо в анотації, “продовжує ділитися враженнями від побаченого та почутого в зоні бойових дій і на прилеглих до неї територіях. Замальовки жахіть, які сіє війна, переплетені розповідями про будні армійського життя та героїчні вчинки наших захисників, є їхніми власними роздумами про українські реалії. Окремі частини присвячені львівським та червоноградським волонтерам, які зі всіх сил допомагають фронтовикам, демобілізованим воїнам та їхнім родичам”.
Відносно невелика за обсягом книга (але аж ніяк не “мізерна” за глибиною змісту, фактами, публіцистичним роздумами!) ілюстрована понад 70 фотографіями. На них — українські бійці та мешканці прифронтової зони, священики і волонтери, а ще — беззастережні факти злочинів російських окупаційних військ та їхніх посіпак-перевертнів: зруйновані будинки, вирви від ворожих снарядів, понівечені вибухами сади... Часом на такі фото страшно дивитися, а що вже мовити, коли бачиш таке вочевидь.
Якось у розмові зі мною Ігор Дах зізнався: “Коли сідаю писати чергову книжку про війну, насамперед розкладаю перед собою фотографії, що назнімав. І ті люди, події, пейзажі відразу заново оживають переді мною. Розкладаю світлини послідовно (хронологічно), все як, де, що і коли бачив, фотографував. Потім переглядаю нотатки у записниках, слухаю диктофон і... пишу”.
А ось про це автор не сказав, бо важко і прикро говорити. Але достеменно знаю, що на його світлинах є бійці, які востаннє дивилися у фотооб'єктив журналіста. Потім свій фотооб'єктив націлила на них смерть... Ні, вони не померли! Вони знову і знову оживають зі сторінок книг, численних публікацій Ігоря Даха. Вони — наші Герої!
У цьому огляді хочу процитувати слова передмови до четвертої книги “Слідами війни”, написані журналістом Марією Луценко: “Ігор Дах кожну поїздку на фронт називає для себе останньою. Але, повернувшись, через деякий час знову прямує на схід у пекельне місиво війни. Його мета — залишити для історії України хоча б краплинку правди про загарбницьку війну Російської Федерації на теренах України. А це десятки відеозаписів, спілкування з воїнами, які ще в недалекому минулому жили мирною працею, а сьогодні стали на захист Батьківщини.
Автор вірить у перемогу над московським окупантом й робить усе  для того, щоб після перемоги жоден воїн чи волонтер не були обділені даниною поваги від громадян та увагою держави. З кожної поїздки автор привозить безцінні документальні свідчення тих, хто нині несе важкий тягар війни”.
Завершує книгу низка віршів, написаних автором під враженням перебування на передовій. В одному з них він доволі неоптимістично пише:
“Сюди весна не скоро ще загляне,
В поораний траншеями Донбас.
Посивіє вона, як тільки гляне,
Із докором подивиться на нас”.
Побажаємо Ігорю Даху, щоб у своїй наступній книзі (а над такою працює) він написав: “Все! Більше не їду на фронт! Ми — перемогли! Донбас звільнено! Донбас — український!”.
...Так воно і буде!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст
м. Червоноград

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 15.06.2018 > Тема "З потоку життя"