Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3314)
З потоку життя (6547)
Душі криниця (3544)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1512)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1684)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧОВГАЮТЬ ЧОВНИКИ
18 жовтня — свято мучениц╕ Харитини. Колись в╕д цього дня ж╕нки узвича╓но бралися до...


ПЕРШИЙ М╤ЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ПЕРЕКЛАДАЧ╤В
10-13 жовтня в Ки╓в╕ та ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбувся перший м╕жнародний фестиваль ╕мен╕ Григор╕я...


КНИГА ПЕРЕМОЖЦ╤В КОНКУРСУ ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА ВИЙШЛА У СВ╤Т!
О. Польченко в╕д ╕мен╕ оргком╕тету конкурсу ╕м. Д. Кононенка дяку╓ ус╕м, хто допом╕г видати цю...


НА КОНТИНЕНТ╤ В╤ЧНО╥ МЕРЗЛОТИ
Володимир Стецюк – кривор╕зький журнал╕ст, поет, видавець


КРИМ НЕ МОВЧИТЬ!
Д╕ти р╕зних нац╕ональностей, учн╕ викладача вокалу Юл╕╖ Качули ╕з С╕мферополя записали у сучасн╕й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2018
КОР╤НН╤
Галина ЛИТОВЧЕНКО

Галина ЛИТОВЧЕНКО
КОР╤НН╤

***
Пам’ять зрешечена кулями, але жива
в навхрест забитих дошками товарних вагонах.
Там, де могили сховала над╕йно трава,
в гул╕ сумних зал╕зниць на страшних перегонах.

Пам’ять видн╕╓ться в зморшках згорьованих лиць,
в темному погляд╕ в╕чний вбача╓ться док╕р.
Все пам’ята╓ народ до найменших др╕бниць,
в сяйв╕ з╕рок ╕мена в п╕днебесс╕ висок╕м.

В╕тром розноситься степом чи п╕сня чи плач,
страчен╕ душ╕ б╕л╕ють над горами в хмарах.
Ч╕пко трима╓ кор╕нням старий карагач
спогад про миле д╕вча у зелених шальварах.

Чи здогадався, чия це хустина легка,
хто притулився до стовбура м╕цно щокою?
Н╕жно погладжу╓ кору стареча рука –
стала, мов тертка, кора за розлуки шорсткою.

Хто розум╕╓ той рад╕сний крик журавля,
що навесн╕ з високост╕ над св╕том луна╓?
Р╕дних д╕тей зачекалася кримська земля,
вс╕х киримли, для яких вона в пам’ят╕ ра╓м.
04.05.2018

***
Тим д╕ткам так солодко спалось травнево╖ ноч╕:
маленьким Ахтемам, Р╕зам, Нур╕╓ та Айше,
в той час, як диявол гримаси неприязн╕ корчив,
на кожного п╕дло нав╕шував юди кл╕ше.

Чомусь плачуть мама ╕ бабця, пакуючи реч╕,
нащось такий ╜валт влаштували собаки в сел╕.
З в╕йни прийде тато, а в хат╕ не чути малеч╕ –
записку б лишити потр╕бно йому на стол╕.

Вже яблун╕ цв╕т засв╕тив розполоханий ранок,
злов╕сну тримають стежки у трав╕ та╖ну,
ще й дядько в╕йськовий для чогось стр╕льнув наостанок –
невже до цих п╕р не награвся у справжню в╕йну?

Нащо така гра, що дорослих до сл╕з налякала?
Б╕жать до вагон╕в, щоб десь заховатись в кутку.
Сп╕ткнувся д╕дусь ╕ лежить нерухомо на шпалах,
та зойкнула бабця, ступивши на дошку хитку.

У нос╕ хлоп’ятко вишуку╓ пальчиком кози,
на сонячний пром╕нь в щ╕лин╕ даху задививсь.
Терпляче чека╓ свистка ╕з труби паровоза,
бо вперше на по╖зд╕ ╖де далеко кудись.
09.05.2018

Мал. Рустема Ем╕нова

ОБ╤ЦЯНКА

 Ранкову каву вона готувала, як завжди, на п╕ску в дорогому апарат╕ престижно╖ ф╕рми. Та ╕ весь особняк був п╕д зав’язку обладнаний найкращими новинками побутово╖ техн╕ки, що значно полегшувало щоденну роботу Айгуль. ╥╖ хазяйка Севжи-ханум н╕ в чому не в╕дмовляла н╕ соб╕, н╕ сво╖м домочадцям: все найкраще ╕ найкоштовн╕ше вона могла соб╕ дозволити.
 ╢диним антиквар╕атом в розк╕шн╕й кухн╕ була ручна кавомолка з приданого бабус╕ Айше. Айгуль ╕з-за примх старо╖ змушена була розтирати зерна в старовинному млинку, витрачаючи добрих п╕вгодини на приготування кавового порошку. Те, що в електричн╕й кавомолц╕ вийшло б набагато краще, доводом не було. Бабц╕ в кав╕ найперше потр╕бна була душа. Айше-ханум давним давно переконала в т╕м два сво╖ наступн╕ покол╕ння, тож свисту альтернативного млинков╕ електроприладу з кухн╕ н╕хто н╕коли не чув.
 Айгуль знала, що на верхн╕й полиц╕ шафи ╓ коробка, вм╕ст яко╖ чека╓ свого часу – скор╕ш за все в╕дходу в ╕нший св╕т старенько╖, бо млинок з ладу не виходив. Його вже десятки раз╕в ремонтував ровесник Айше-ханум з т╕сно╖ лавки на центральному м╕ському ринку. З колишн╕х деталей млинка в н╕м залишився х╕ба що потемн╕лий в╕д часу м╕дний корпус, та й той вже паяний-перепаяний.
 Перша кава готувалася для старо╖, вона прокидалася на св╕танку. Сьогодн╕шн╓ горнятко з рук Айгуль буде останн╕м. Не факт, що ж╕нка ще колись не повернеться в цю затишну садибу в передм╕ст╕ Стамбулу, але нараз╕ на першому план╕ в не╖ була надважлива справа, задля яко╖ вона ╕ при╖хала в Туреччину к╕лька рок╕в тому, щоб заробити грошей п╕сля повернення в Крим з Самарканду, де народилася та виросла.
 Пор╕вняно недавно Айгуль пом╕няла сво╓ вже звичне м╕сце проживання на Крим, ╕сторичну батьк╕вщину ╖х колись великого роду, без всякого страху ╕ нав╕ть т╕н╕ сумн╕ву. Про цей земний рай вона чула з дитинства з розпов╕дей батьк╕в та бабус╕, як╕й так ╕ не пощастило в╕дчути напливу хвиль радост╕ та щастя в╕д повернення на землю сво╖х пращур╕в.
 Донька старо╖ Айше, красива статна турчанка Севжи-ханум, теж прокидалася рано – на те спонукали пост╕йн╕ клопоти людини, яка ма╓ усп╕шний б╕знес, але до ранково╖ кави виходила т╕льки п╕сля проведення косметичних процедур та прийняття душу.
 - Айгуль, одягайся, по╖демо в салон, тоб╕ теж не завадить зробити зач╕ску та ман╕кюр, – розпорядилася хазяйка, в╕дставивши горнятко з залишками кавово╖ гущ╕ на дн╕.
 Для прислуги увага хазяйки не була сюрпризом, Севжи ╕нколи радувала ж╕нку по╖здками по магазинах та перукарнях.
 - Уладна╓ш на батьк╕вщин╕ сво╖ д╕ла, при╖жджай ╕ще. Грош╕ лишн╕ми не бувають н╕коли. Я вже до тебе звикла.
 Ц╕ под╕╖ останнього в Туреччин╕ дня залишилися позаду – в ╕люм╕натор╕ вже видн╕лися Кримськ╕ гори ╕ попереду на Айгуль чекала клоп╕тка робота. Р╕дний д╕м улюблено╖ бабус╕ Гульнари вона знайшла, як ╕ об╕цяла б╕ля ╖╖ смертного одру. Старенька з низькою стелею оселя п╕д черепичною покр╕влею, яка всього бачила на сво╓му в╕ку, в╕др╕знялася в╕д оточуючих ╖╖ будинк╕в, зведених на колишн╕х татарських об╕йстях не ран╕ше н╕ж через п╕вв╕ку п╕сля толоки у двор╕ справжн╕х господар╕в. Назви села Кочкар-Ел╕ н╕ на карт╕ району, н╕ на дорожних знаках вже не знайдеш, воно давно перейменоване в село Брянське – не зовс╕м доречне ╕м’я для поселення, п╕дпорядкованого колишн╕й столиц╕ Кримського ханства.
 Ф╕нансова сторона справи вже не тяготила Айгуль. Сума кошт╕в, зароблених в Стамбул╕, була достатньою для викупу хати в нин╕шн╕х господар╕в. Т╕ коп╕йки, що складали з чолов╕ком в сел╕, заробляючи на вирощуванн╕ та продажу редиски ╕ пом╕дор╕в, були, як крапля в мор╕. Айгуль згадувала, як щодня вдосв╕та на початку л╕та б╕гала л╕сосмугами та запущеними садами, збираючи гор╕шки молодого мигдалю ╕, не в╕дходячи з м╕сця, лущила ╖х на кам╕нцях, щоб встигнути до роботи в╕дправити чолов╕ка в м╕сто на базар до оптовика, що розкладав готов╕ до продажу ядра в пластиков╕ стаканчики та збував ╖х утридорога. ╤нколи посилала на морське узбережжя школярку-доньку, де гор╕шки швидко розбиралися при╖жджими в╕дпочивальниками. Тод╕ дох╕д в╕д збуту мигдалю був набагато кращим.
 По при╖зд╕ з Туреччини додому, наступного ж ранку Айгуль поб╕гла до колишнього подв╕р’я бабус╕ Гульнари на перемовини з т╕ткою Мар╕╓ю, як╕й будинок д╕стався в╕д колгоспу, в якому багато рок╕в в╕дпрацювала на винограднику. Чолов╕ка та ╓диного сина ж╕нка поховала давно ╕ вже звиклася жити сам╕тницею.
 - Це ти, доню? Давно не нав╕дувалася. Що привело тебе знову до мо╓╖ хати?
 «До мо╓╖!» хот╕лося кричати Айгуль. «До мо╓╖, бо це м╕й спадок! Нотар╕усом не зав╕рений, але м╕й! Цей д╕м побудований мо╖м д╕дусем, який партизанив в кримських л╕сах ╕ в╕ддав життя за р╕дну землю! Саме з ц╕╓╖ осел╕ викинули колись на св╕танку бабусю Гульнару з трьома малими д╕тками та вивезли в товарняку до Самарканду!» Хот╕лося виплеснути з себе всю образу, весь б╕ль за скривджений народ, накопичений в серц╕ за багато рок╕в. Той б╕ль теж передався ╖й у спадок в╕д бабус╕, в╕д знайомих ╕ сус╕д╕в кримських татар, багато яких нав╕ки залишилися в аз╕йськ╕й земл╕.
 - Ось привезла вам гостинц╕в з Туреччини та хочу знову просити продати мен╕ вашу-нашу хату. Т╕тонько Марусю, благаю вас. Я все зроблю задля вашо╖ безб╕дно╖ старост╕. Продайте мен╕ хатину!
 - Я розум╕ю тебе, Гулю. Ти могла б ╕ кращу оселю в сел╕ знайти, та напевне не потр╕бна тоб╕ ╕нша. Але ж куди я маю под╕тися? Ця хатина ╕ мен╕ вже р╕дною стала. Та й не залишилося в мене н╕кого, хто б доглянув, а тут – сус╕ди, з якими багато рок╕в одну межу м╕ж садибами д╕лимо.
 - Ну десь же ╓ у вас хоч як╕сь родич╕, т╕тонько Марусю?
 Стара хот╕ла змовчати, але сов╕сть стиха тиснула ╖й на серце.
 - Десь живе в Микола╓в╕ плем╕нниця, колись нав╕ть при╖жджала пров╕дати т╕тку. Якби ж ближче до моря хата стояла, то част╕ше нав╕дувалася б р╕дня.
 - Адресу ж ╖х ма╓те? Або скаж╕ть пр╕звище та ╕м’я, а я розшукаю.
 - Подивлюся, десь повинн╕ бути стар╕ конверти з листами, але не п╕д силу мен╕ вже як╕сь збори та пере╖зди, – з╕тхнула т╕тка.
 - Нехай це вас не турбу╓, я все в╕зьму на себе, – продовжувала переконувати ж╕нка.
 Чолов╕к Айгуль не в╕дмовляв дружину в╕д ╖╖ нам╕ру, бо знав, що з цього н╕чого не вийде. Вона була набагато проворн╕шою в╕д нього, прагматичною та осв╕ченою ╕ в суперечках ╖╖ слово завжди було останн╕м. Тим б╕льш – не мав морального права розпоряджатися заробленими нею гр╕шми. Хоча ╕ самому не легко було залишатися вдвох з дочкою на тривалий час без господарки в ╖х невеличк╕й хатин╕, куплен╕й колись за виручен╕ др╕б’язков╕ кошти в╕д посп╕шного продажу квартири в Узбекистан╕. Тамтешн╕ агентства з нерухомост╕ гарно нагр╕ли руки, штучно знизивши ц╕ни на житло кримських татар, яким через десятки рок╕в п╕сля депортац╕╖ все ж дозволили повернутися на р╕дну землю.
 Не в╕дкладаючи справи в довгий ящик, Айгуль з╕бралася ╖хати до Микола╓ва на пошуки родич╕в т╕тки Мар╕╖. Т╕ теж були спантеличен╕ наполеглив╕стю спритно╖ татарки. Та й перспектива появи в ╖х осел╕ старо╖ людини, нехай ╕ не зовс╕м сторонньо╖, натякала на нов╕ клопоти та обмеження.
 - Я об╕цяю вам певну суму на утримання т╕тки. Та й грош╕ в╕д продажу хати вона не забере з собою в могилу. Ск╕льки ╖й там жити осталося?
 Айгуль не обминула думка про можливу меркантильн╕сть цих незнайомих ╖й людей. ╥╖ лякали довг╕ паузи в розмов╕ з родичами т╕тки Мар╕╖ ╕ вона посп╕шно заповнювала ╖х об╕цянками та пропозиц╕ями, як╕ могли б зац╕кавити плем╕нницю та ╖╖ родину, п╕дказувала, як можна розпорядитися чималими коштами. Без отримання в╕д них згоди на оп╕ку т╕тки Мар╕╖ повертатися додому н╕чого. Айгуль бачила, що ╖╖ переконання д╕ють ╕, що б ╖й це не вартувало, вона зобов’язана заручитися гарант╕ями людей, як╕ все ж прийняли ╖╖ та не виставили за пор╕г.
 В Крим мов на крилах лет╕ла. Через к╕лька дн╕в пооб╕цяла при╖хати ╕ плем╕нниця т╕тки Мар╕╖, щоб бути св╕дком при складанн╕ угоди на продаж-куп╕влю нерухомост╕, а разом з тим просл╕дкувати, щоб родичка не назбирала соб╕ в придане якогось непотребу та не захарастила ним м╕ську квартиру.
 Т╕тка Мар╕я жалкувала за кожною мискою та чашкою, старенькою ковдрою та ф╕ранками, бо розум╕ла, що все це потрапить на см╕тник. Пропонувала сус╕дам забрати соб╕ деяк╕ реч╕ – в господарств╕ згодиться. Дещо ╕ справд╕ перекочувало в сус╕дськ╕ об╕йстя, а клунки з особистими речами плем╕нниця вже розставляла в салон╕ м╕кроавтобуса, найнятого Айгуль для перевезення т╕тки Мар╕╖ до Микола╓ва.
 Прощалися хто з╕ сльозами жалю, хто з╕ сльозами радост╕. Айгуль махала рукою всл╕д автомоб╕лю, поки в╕н не зник за рогом вулиц╕.
 Все! Вона це зробила! Вона повернула садибу справжн╕м господарям – нин╕шн╕м та майбутн╕м нащадкам бабус╕ Гульнари та д╕дуся Марлена. Айгуль вихопила з купи покидьок, що залишилася серед подв╕р’я, сухого в╕ника з╕ степового полину ╕ взялася зм╕тати ним павутиння в кутках спорожн╕ло╖ хати. Пов╕дчиняла навст╕ж в╕кна та двер╕, виставила п╕д ст╕ни рами, як╕ не мали стулок, давши прост╕р в╕тру та протягам.
 На подв╕р’я ув╕йшли чолов╕к з дочкою ╕з сапами в руках ╕ родина з завзяттям взялася шкребти з╕ ст╕н десятил╕тн╕ нашарування глини та вапна, залишки фарби та саж╕, щоб геть назавжди вивести з р╕дно╖ дом╕вки чужий дух…
09.05.2018

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19990

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков