Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«НЕВ╤ДВОРОТНЕ»
Нещодавно вийшла друком сьома книга в╕рш╕в Юл╕╖ Бережко-Кам╕нсько╖ «Нев╕дворотне».


ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА
В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без...


Л╤ТКОНКУРС ДЛЯ ШКОЛЯР╤В: ДО СТАРТУ – МЕНШЕ М╤СЯЦЯ!
Всеукра╖нський л╕тературний конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Д. Кононенка...


У МЕРЕЖ╤ З’ЯВИВСЯ МУЛЬТФ╤ЛЬМ «КОЛИСКОВА КРА╥НИ. КРИМ»
У мереж╕ з'явився мультф╕льм-колискова, створений за про╓ктом "Колискова кра╖ни" та за п╕дтримки...


ВВЕДЕННЯ — ПОЧАТОК ЗИМОВИХ СВЯТ
А завершаться вони Собором ╤вана Хрестителя-Предтеч╕ (20 с╕чня).




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#20 за 18.05.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Св╕тлана КОРОНЕНКО

Поетеса, проза╖к, есе╖ст Св╕тлана Короненко народилася в м. Фастов╕ Ки╖всько╖ област╕. Зак╕нчила ф-т журнал╕стики Ки╖вського держун╕верситету ╕м. Т. Шевченка. Працю╓ на Укра╖нському рад╕о. Авторка поетичних книжок: «Суз╕р'я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «П╕д св╕тлом летючих пс╕в» (1991), «Ворожба на в╕ршах» (2000), «Н╕чний пол╕т» (2009), «З╕ старого манускрипту», «В╕рш╕ з осен╕» (2017), «Дебора» (2018), а також прозових «Мертва кров» (п╕д псевдон╕мом «Михайлина Омела», 2003), «В╕д чого залежить як╕сть життя» (2006) й есе╖в про видатних людей. Лауреат л╕тературних прем╕й ╕м. Д. Нитченка, ╕м. М. Коцюбинського, ╕м. В. Св╕дз╕нського, «Тр╕умф», ╕м. О. Г╕рника, ╕м. ╤. Франка, «Ки╖в» (╕м. ╢. Плужника) та ╕м. В. Симоненка.

Св╕тлана КОРОНЕНКО

***
Так неквапно ╕ так безжально ця вода вибива╓ кроки.
╤ гуркочуть отак вогнепально ц╕ громи, наче водостоки.

Це дорога, дощами потята. Це свобода, яку обирають.
Пальц╕, стиснут╕ на рукоят╕, вже в╕д кров╕ не витирають.

Цю в╕йну ще не звуть в╕йною. Це розпод╕л майна багатих.
Чом за нього страшною ц╕ною заплатили ╕ платять солдати?

У свободи лице криваве, у свободи нема╓ ближн╕х.
╥╖ темн╕ святочн╕ в╕дправи - вже по тих, хто урочо-нездвижн╕.

Дощ мрячить ╕ трава посохла п╕дн╕ма╓ вологе т╕ло.
Хто там хоче, аби ми здохли ╕ щоб душ╕ нам в╕длет╕ли?

Материзна? В╕тчизна? Мати? Ск╕льки в тебе ╕мен, кра╖но?
Тут розплющен╕ чорн╕ гармати, тут т╕ла молод╕ ╕ сильн╕.

Знов гуркочеш про щось, свободо, ╕ чомусь обира╓ш найкращих.
Тут течуть уже Ст╕ксов╕ води ╕ нема н╕ живих, н╕ болящих.

Дощ ╕де, наче в╕чна сила тих, що згинули, аки обри.
Тут т╕ла золот╕ у могилах, тут кривавий холодний обр╕й.

Тут не треба красивого слова. Тут заплачено в повн╕й м╕р╕.
Тут б╕да ╕ вогонь цигарковий, ╕ знетямлена темна л╕ра.

Тут холодними пахне дощами. Оцифровано т╕ло ╕ душу.
Над приспущеними корогвами хтось виводить вже пр╕звища тушшю…

* * *
Ох, як ходить ця св╕чка, неначе трава польова,
╕ ворожить на зорях, що падають з чорного неба.
Чу╓ш, серце мо╓, тут так╕ перетерпл╕ слова,
Що уже говорити н╕чого н╕кому не треба!
Т╕льки св╕чка все ходить ╕ ходить м╕ж цих берег╕в,
Як знетямлений янгол, що збився з пуття ╕ дороги.
╤ обличчя сувор╕ ╕ темн╕ в прадавн╕х бог╕в,
╤ степи неозор╕, й зруйнован╕ давн╕ остроги.
Т╕льки ходить ця св╕чка, як стл╕ла й безумна печаль,
╤ вже жалю нема╓ за тим, що сплива╓, як води.
Хто там, Господи, плаче? Поляк, укра╖нець, москаль,
Чи роз╕пнутий дух молодо╖ й дурно╖ свободи?
Ох, не ходять св╕чки! Ох, св╕чки догоряють, як бунт,
У кром╕шньому св╕тл╕ пропахло╖ згарищем вол╕.
╤ блука╓ полями якийсь божев╕льний Пер Гюнт,
╤ у Сольвейг сльоза, наче скалка, в захриплому горл╕.

***
У тремко╖ свободи в╕рша ╓ цей дух золотих конвал╕й.
Дух шаманства ╕ темних прер╕й, дух любов╕ ╕ вакханал╕й.

У тремко╖ свободи в╕рша, наче в юного дикого зв╕ра
Недоторкана б╕ла шк╕ра ╕ розчахнут╕ оч╕ с╕р╕.

У тремко╖ свободи в╕рша темне море, де можна потонуть.
В нього запах г╕ркого лавра, в нього дух золотий кардамону.

Незупинен╕ ╕ свав╕льн╕ тр╕потять золотист╕ в╕трила!
Що ж ти робиш з╕ мною знову, моя темна й вогненна сило?

Чорний холод тремких артер╕й, голоси й потойб╕чн╕ звуки…
В╕зант╕я? Ацтеки? ╤нки? Вогке ср╕бло бл╕дого сельджука?

Ця свобода тонких матер╕й - м╕ж блаженством ╕ божев╕ллям.
╤ пливеш, як м╕ж водами св╕тла ╕ в╕дваром г╕ркого труйз╕лля.

В╕рш летить над гарячим папером ╕ нема╓ йому зупину.
Що там? Крапля вина червона? Закривавлена чорна шипшина?

Ох, свободо живого в╕рша! Чом магнол╕╖ пахнуть воском?
На папер╕ сльоза застигла, як любов у п╕снях в╕дголоском.

***
Зупинишся. «Шляхетний бергамот», -
Напише хтось на пачц╕ з чорним ча╓м.
О, Господи! Який це ╕д╕йот
Тебе вноч╕ тут ча╓м пригоща╓?

Оглянешся, а ти одним-одна,
╤ чай пару╓ у порожн╕й склянц╕,
╤ щось, як дощ у сут╕нках в╕кна,
Проступить за в╕кном химерно вранц╕.

╤ день чи н╕ч... ╤ що там день чи н╕ч,
Якщо у чашц╕ бергамот холоне.
╤ дивний страх, застряглий пом╕ж пл╕ч,
Спливе, як крапля полум’я, солоно.

Затихне св╕т ╕ чайник на плит╕,
╤ тиша з тиш впаде на св╕т ранковий.
Куди ╕ти, куди тоб╕ ╕ти,
Якщо завмерло розпаш╕ле слово?

╤ у нудн╕й н╕мотн╕й су╓т╕
╕деш, немов старий ╕ злий ф╕лософ,
А св╕т оцей нестерпно золотий
Спира╓ться на ненад╕йний посох.

Минеш метро, наздоженеш трамвай,
якесь загубиш сокровенне слово…
╤ бюргер, рол чи б╕лий коровай, -
печальна душе, чи не однаково?

Брутальний св╕т у св╕тл╕ позолот
щось знову бреше, як стара циганка…
А десь чудний шляхетний бергамот
Все плаче й плаче на ранков╕м ганку…

***
Григор╕ю Гусейнову

Вс╕ ми на ц╕й земл╕ – зерна Господн╕…
Вкинут╕ у життя, як у безодню,
В протяг в╕тр╕в летимо безперешкодно
Ув оболонках душ, наче у споднях.

Чим в╕н пахтить, цей вогонь невеликодн╕й,
Тут, де прав╕чн╕ слова ╕ несродн╕,
Й дух потойб╕чний, ╕ сл╕д с╕рки та водню,
Й де над ус╕м, наче пан, гр╕х первородний.

Темна ╕ мертва трава в пустц╕ безводн╕й,
Й серед м╕льярд╕в душ тут не озветься жодна.
Де ж в╕н, той в╕чний с╕яч – вчора, сьогодн╕?
Що вис╕ва╓ в╕н знов так не городньо?

Зерна чи в землю впадуть безперешкодно?
Буде безпл╕дним ╖х шлях, а чи плодним?
Т╕льки одв╕чний с╕яч св╕тло ╕ водно
Править сво╓╖ весни всепогодно.

Зерна тво╖ золот╕ чи безпородн╕
Ляжуть в пекельний п╕сок ╕ в холодний,
Ляжуть ╕ байдуже ╖м – В╕день чи Кодня,
Суджено бо прорости ╖м у вогн╕ ╕ у льодн╕.

***
Дмитров╕ Павличку

В основ╕ – драма ╕ ткання провин, й безумна ткаля без очей ╕ серця,
╤ трем духмяних вицв╕лих жоржин, й небесних музик невловиме скерцо.

А вся б╕да - од в╕рш╕в ╕ води! Куди ╕деш ╕ де твоя дорога?
Чомусь мен╕ ти снишся молодим отут, де трави, од води волог╕.

Усе позаду, все – печаль ╕ тл╕нь. ╤ фарба губ побл╕дла чи поблякла.
╤ всеохопна несвяткова л╕нь, ╕ подиху чи св╕тла вже забракло.

Не плач, скажу! В плачах, скажу, тв╕й д╕м й нема кому з╕терти з в╕кон сльози,
Й ср╕блястий дощ на кучер╕ руд╕м, ╕ дощ вчорашн╕й на тво╖м пороз╕.

Ос╕нн╕й день. Хурма ╕ мандарин. Дощ╕ по в╕кнах ╕ вино у фляз╕.
Мар'ян╕вка, Стопчат╕в, Чигирин… Промокле хутро на стар╕й дворняз╕.

Скажу: не плач! Цей цигарковий дим, неначе запах нерожденних в╕рш╕в.
╤ кр╕зь важк╕ ос╕нн╕ холоди мен╕ ти снишся в ц╕й жагуч╕й тиш╕.

Марнотний час, марнотна теч╕я. Ангелик б╕лий сяде на пороз╕.
╤ музика, як диво, н╕чия з╕йде по в╕╖ в дощов╕й облоз╕.

Усе питай у в╕рш╕в ╕ води! Усе питай у цих стих╕й п╕дземних!
Чому ж ти знову снишся молодим ╕ погляд тв╕й вологий ╕ вогненний?

Усе це, - скажеш: холод, дощ ╕ спл╕н, й життя прожито кращу половину.
╤ важко пахне вицв╕лий полин, ╕ з╕брана сто╖ть терпка ожина.

От т╕льки холод ╕ нове вино, ╕ що сказати в╕дьм╕ в час веч╕рн╕й,
Коли у сад в╕дчинене в╕кно ╕ п╕д дверима плаче пес пок╕рний?

О, ця терпка й солодка печ╕я ск╕лькох забрала ╕ ск╕лькох згубила
Отам, де ткаля, в╕чна й н╕чия, ╕ подих листя у вогн╕ зомл╕лий.

╤ в цьому м╕ст╕ ср╕бна ╕ глуха тонких матeр╕й халамидна сила
У темн╕й масц╕ в╕чного гр╕ха чомусь до ранку тонко голосила.

***
Не пишеться, а в╕дьми крилами по п╕дв╕конню шурхотять,
Неначе м╕ряються силами ╕ в ╕скрах ср╕бних - рукоять.

Не пишеться, а в╕дьми дихають ╕ димом повниться в╕кно.
Й рудою висохлою стр╕хою сплива╓ сонячне вино.

В╕дьом гарячих тепле черево до чорних тулиться чоб╕т,
А поряд поп╕д чорним деревом вже гострить к╕гт╕ чорний к╕т.

В╕дьми губами вогко плямкають, горять кол╕на у медах,
Клубочиться ╖м дим над карками, й тьмян╕ють карки у садах.

Цим в╕дьмам б╕лим, неприборканим стежки п╕д п'ятами димлять.
Пливе волосся ╖х розгойдане пом╕ж задиханих багать.

Блаженн╕, хвойди, лярви! Повняться натхнення гр╕шного меди!
Кому увечер╕ тут моляться курвиська тепл╕ й молод╕?

Не пишеться! Вина гарячого в╕дьми у пазус╕ несуть.
З тремкого полум'я зв╕рячого - очей вогненних каламуть!

Пахтить вино святочним згарищем. В╕кно пошерхло в╕д крила.
Тут кожн╕й твар╕ би по пар╕ ще, але тут дим ╕ ковила.

Не пишеться! Дими ╕ коливо. Та╓мн╕ знаки й н╕мота.
╤ в╕дьом темних б╕л╕ голови, ╕ ср╕бн╕ оч╕ у кота.

Пап╕р поправиш, витреш досуха вино, розлите на стол╕.
Й хтось трич╕ стукне древн╕м посохом ╕ скине в с╕нях постоли…

***
Я в ц╕й ос╕нн╕й ╕мл╕ вибрала в╕рш╕, як долю,
Наче в солодкому скл╕ зблиснув ковток алкоголю.
Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
Наче химерний буддист освоюю рим добування,
Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
В╕тер як в╕чний статист на сходах мене зустр╕ча╓.
Темно-червон╕ хвости, темно-бордов╕ вуал╕
Кинуто вже на мости в прощальному ритуал╕,
Кинуто на м╕ста, просто п╕д б╕л╕ ноги,
Начебто завтра свята ╕ прийдуть велично боги.
Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни ╕ у в╕рш╕.
Котр╕ завжди невпопад й байдуже – кращ╕ чи г╕рш╕.
Прийдуть. Торкнуться руки. Вогк╕ простелять коси.
Чорн╕ ╖х клобуки наче ос╕нн╕ покоси.
Ти озирнешся на них через дими ос╕нн╕.
Св╕тло старо╖ вини завжди тремке ╕ нетл╕нне.
Знову на сходах сто╖ш? Винами повняться схрони.
Сховано флягу ╕ н╕ж, плачуть колишн╕ вже жони.
Я тут н╕хто ╕ н╕де, я тут, як тать серед ноч╕:
Вогке обличчя бл╕де, рима жагуча й ж╕ноча.
Наче роздягнений л╕с, скинуто сукню ╕ пояс.
Чорна зрозпачена м╕с! Може, колись заспокоюсь,
Чи в захолол╕й вод╕, вилит╕й на перехрест╕,
Чи в золот╕й черед╕ юних ╕ сонячних бест╕й.
Будда сто╖ть як сварог. Пальц╕ сух╕ на клав╕р╕…
Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по в╕р╕.
Вистиг з пор╕чок тв╕й чай. Пилом заметено поли.
Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.
Курява м╕ж борозен. Ср╕бне шаманство в╕рша.
Й стан цей зоветься дзен, й бездонна у св╕т╕ тиша.

***
Тут дощ ╕шов… В╕н був як б╕ль чи жаль,
Або як темний гурт пов╕й печальних,
Торкав губами, поправляв вуаль
╤ сивий був, неначе дух вокзальний.

Приносив воду, поливав балкон,
Стояв вноч╕ м╕ж чорних бальзамин╕в
Нагий ╕ босий, наче Аполлон,
У дивн╕м царств╕ темних бабу╖н╕в.

Лет╕в, як меч чи сивий самурай,
Плив у потоках, наче ср╕бна кв╕тка…
Кого й чому у св╕т╕ обирав
Цей темний дощ за ворога чи св╕дка?

В╕н щось шукав ╕ все не м╕г знайти,
Зм╕стив вс╕ фарби ╕ омив сльозами,
╤ в цьому царств╕ сл╕з ╕ сумоти
Був наче лицар без душ╕ ╕ дами.

А уноч╕ йому на щось зайшлось,
Як на в╕рш╕ чи на слова печальн╕,
Немов до нього засв╕тився хтось
╤ в тому св╕тл╕ щось було сакральне.

╤ в╕н упав, як вершник, з висоти,
Обняв руками захололе св╕тло,
╤ вибивав як╕сь чудн╕ листи
Вперем╕ж ╕з плачем сумного в╕тру.

Ох, не скажу, що в╕н зачарував.
Скажу, що перейшов межу м╕ж в╕рш╕в,
М╕ж тих, як╕ вноч╕ в╕н впантрував,
╤ тих, як╕ зникають, в╕дшум╕вши.
 
╤ б╕льш н╕чого – доторк до долонь,
Ж╕ночий усм╕х, ╜анок вечоровий.
╤ темний дощ, що впав на оболонь,
Неначе князь поез╕╖ й любови…

***
М╕сто персик╕в ╕ свободи, м╕сто персик╕в ╕ води…
Ох, могутн╕ ╕ в╕чн╕ води, де цей в╕тер, як поводир!

Св╕тло м╕сяця, шум прибою, м╕д╕й в╕дра, шипить шашлик,
╤ в╕ршарник з лицем плейбоя, наче цар на ╕м’я Чортомлик.

Око темне, постава пишна, дзв╕н кольчуги, з╕ злата меч.
Мудра гейша чи д╕ва гр╕шна? Чи розваги вес╕льно╖ смерч?

В╕рш любовний. Н╕чн╕ цикади. Шашлики догоряють в огн╕.
Переспраглий парфум винограду й в╕дблиск м╕сячний на стегн╕.

Усм╕х царський ╕ гордовитий. Як кроку╓ в╕ршарник нагий!
Темн╕ перса, вогнем оповит╕. Дик╕ кон╕. Вогонь. Батоги.

Темн╕ вина у чари налит╕. В ср╕бно-б╕лих шовках туман.
Хустка синього оксамиту. Сл╕в солодких густий дурман.

Дух безумства, вогню ╕ щастя. Б'╓ копитом стриножений к╕нь.
Б╕ле золото на зап'яст╕ й в'язь летюча, як янь чи ╕нь

На пап╕рус╕, на папер╕, на лискуч╕й, як скло, вод╕,
Наче подих колх╕д чи ╕вер╕й, де цар╕ ще так╕ молод╕!

Б╕л╕ ямби, терпк╕ хоре╖! Котре там вже летить з╕ стол╕ть?
Кельти, ск╕фи, фрак╕йц╕, ╓вре╖, пляшку з в╕ршем оцим засмол╕ть,

Засмол╕ть це вино веч╕рн╓, цих парфум╕в гарячий дим,
Коней чорних ╕ непок╕рних темн╕ гриви з вогнем рудим,

Дух живого тремкого моря, запах кров╕, важкий вогонь,
Дух любовно╖ непокори й мокр╕ коси з гарячих скронь…

Засмол╕ть ╕ пуст╕ть у море, хай летить пом╕ж риф╕в ╕ скель!
А сувор╕ важк╕ командори хай ведуть соб╕ св╕й корабель.

╤ у ц╕м безпритульн╕м м╕ст╕, м╕ст╕ персик╕в ╕ води,
Де свободи в╕трило чисте, де м╕й голос такий молодий,

Хай впаде оця т╕нь саксонця а чи ск╕фа з ╕м'ям Чортомлик,
Наче в╕дсв╕т бл╕дого сонця на молочний юнацький клик.

***
Ти йшла по бетонц╕ й в╕д сонця т╕нь падала поряд тонко.
Тво╖х парфум╕в п╕вденна тл╕нь тьмян╕ла, важка амазонко!

Ти йшла по бетонц╕ й тво╓ крило було готове до лету,
Св╕тило сонце ╕ духом тягло солодкого амаретто

З котро╖сь кафейки, де темний джин викурював душу на в╕тер,
╤ пом╕ж п╕вденних ╕ сх╕дних рослин блукало достигле л╕то.

Ти йшла по бетонц╕ й летючий под╕л шовково╖ ретро-сукн╕
Св╕тився натхненно м╕ж сотень т╕л сонячно ╕ прямокутно.

Дзвен╕ла сережка у вус╕ тво╖м ╕ небо було бузковим.
╤ ти шепот╕ла про Ершала╖м десь там у краях казкових.

Стояв золотий черешневий день ╕ пахло вином ╕ в╕ршем,
╤ ти жал╕лась на тиск ╕ м╕грень, ╕, може, на ще щось г╕рше.

Цв╕ли троянди, розплавлений крем м’яко св╕тився на т╕л╕.
М╕й бог, амазонки ╕ сх╕дний гарем? Крамола чи божев╕лля?

Гор╕ла бетонка пекельним вогнем ╕ пахла рум’яна м’ята,
╤ ╖хав назустр╕ч тремким конем хтось амазонц╕ затят╕й.

Крило дзвен╕ло, дзвен╕в метал, на землю спускалося мрево:
Любов╕ останньо╖ темний шал п╕д пасмами в╕чного древа.

Любов амазонки чи темний м╕ф? Бетонка горить п╕д ногами.
Сто╖ть на дороз╕ зрозпачений ск╕ф ╕ ср╕бно горить амальгама.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 18.05.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19974

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков