Версiя для друку Обговорити в форумi

Колеги – про нас

Журналістка популярної київської газети «Порадниця» Ольга Гойденко побувала на творчому вечорі Юлії і Віктора Качул, який відбувся 10 квітня у столиці після фіналу літературного конкурсу «Ми – діти твої, Україно!» ім. Д. Кононенка. Пані Ольга надіслала до «Світлиці» розширений варіант опублікованої у «Порадниці»
(https://poradnica.com.ua/nabolilo-u-dushi-nakrimilos) статті про цю зустріч і про конкурс – тож не для самореклами, а заради справи, ради вже майбутнього дитячого літературного конкурсу, популяризувати який треба розпочинати вже тепер, ми з вдячністю розміщуємо її на нашому сайті.
«Бог у поміч творцям "Кримської світлиці" і вашій газеті, усім українським патріотам Криму. І, звичайно ж, Перемоги нам усім!» - написала у своєму листі Ольга Гойденко. Дякуємо сердечно – і пані Ользі, й «Порадниці» - за підтримку нашої пісні і нашої справи!
***
КРИМ І УКРАЇНА - тема, на яку і говорити боляче, і замовчувати не можна. Здавалося б, усі міркування вже озвучені, та зробити свій внесок до теми надихає неповторність того, про кого хочеться розповісти. Людини, яка не обмежується словами і кожною своєю справою намагається підтримати українців Криму, нагадати світові про їх долю, спонукавши до переосмислення кримських реалій, залишаючись громадянином України і при цьому мешкаючи на анексованому півострові. Йдеться про справжнього українського патріота Віктора Качулу, головного редактора інтернет-видання "Кримська світлиця", відомого журналіста, поета, ще й виконавця своїх творів, а до того ще й голову оргкомітету Всеукраїнського літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені Данила Кононенка, який проводить з півострова його видання.
Без малого 200 юних прозаїків, поетів, публіцистів з усієї України, включно з окупованими територіями, цієї весни змагалися вже втринадцяте, й утретє - від часу анексії півострова. А на третій день Великодня церемонія нагородження у столичному Театрі на Подолі зібрала 25 фіналістів з Києва, Львова, Житомира, Черкас, Кропивницького, Кам’янця-Подільського, Миколаєва, Харкова, а також Івано-Франківської, Київської, Львівської, Черкаської, Чернігівської областей і з самого Криму.
Духовний місток між Кримом і материковою Україною - так кажуть люди про цей конкурс. Кримська тема у надісланих учасниками власних літературних творах залишається одною з найпопулярніших. Дитячі враження - найемоційніші. Саме їм, юним громадянам України, ставши дорослими, треба буде розбудовувати державу, і від їхньої позиції багато залежатиме. А давно дорослим українським кримчанам цей дитячий конкурс вселяє надію: Україна про них пам'ятає. Це особливо цінно для тих, хто, не маючи інтернету, опинився інформаційно відрізаним від державних новин і тепер черпає їх з роздруківки свіжого випуску газети, по яку приходить до редакції. І тому, каже Віктор Качула, конкурсу - бути.
- Друзі, ми просто їдемо до Вас - тато і я. Вірю, що справа, яку робимо, - важлива і потрібна, позиція наша - чесна, гідна, відповідальна і самовіддана, а наші пісні торкнуться ще багатьох сердець. Дякую всім, хто нас щиро підтримує і справді чекає! - написала напередодні приїзду до Києва Юлія Качула, донька Віктора, нагадавши: ввечері у Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки відбудеться їхній спільний творчий вечір. Там і почула, нарешті, їхній спів та спогади колеги-журналіста про свої гітари, першу з яких придбав, іще тільки ставши після 8-річки студентом Шацького лісового технікуму, за третину першої стипендії.
Це вже згодом журналістика перемогла любов до лісу, а тоді, вивчивши 3 акорди, почав виконувати спершу чужі, а потім і власні пісні. Вірші писав і раніше, часом навіть здаючи їх учителям замість творів, і ті губилися: яку ж оцінку поставити хлопцеві за 4-5 поетичних "стовпчиків"? Нова гітара, а до того шацька лісова романтика й передбачене навчанням тривале перебування в лісі, надихнули студента на лісову тему. Тополі і клени в його віршах ставали одухотвореними, наділеними людськими якостями. Тепер ці перші пісні для нього перегукуються з нинішнім непростим часом. І так само хочеться додому, до рідного волинського краю...
- Я до тебе лечу, мов із вирію птах, і не чують крилята ні втоми, ні болю. Знову я пробіжусь по знайомих стежках, там дитинство моє, моя радість і доля, - співає Юлія. Вона тепер часто бере до свого репертуару давні батькові вірші, даючи їм друге дихання. Одну, вже 40 років як написану, пісню автор проілюстрував фотографіями зимового Сімферополя, - і давня пісня поєдналася з кримськими реаліями...
Коли 40 років тому проходив строкову військову службу у танковому батальйоні Групи радянських військ у Німеччині, писав і там - про вірність, дівчат, дружбу, рідний дім, маму. Хлопці, оцінивши його талант, пропонували свої теми, найчастіше - про дівчат, кохання, вірність. Спілкуватися українською не було з ким, тож більшість текстів тоді написав російською, вводячи туди близькі волиняку образи, як-от Мавку. Один з хлопців, Іван Капранов, якому єдиному вдалося там вирватися у відпустку, привіз на прохання Віктора гітару. Гуртування солдат довкола пісні не сподобалося ротному - і якось, підскочивши, вирвав з рук, кинув на землю, розтоптавши... Та хлопці змогли повернути життя своїй подрузі, а пережитий тоді шок надихнув юнака на ще одну пісню...
А ось гітару, з якою прибув на вечір, Качулі презентувало 35 років тому київське журналістське студентське братство. З нею пройшов і студзагони, побував за Полярним колом, виступав у складі університетського квартету "Лелеченьки". Студентом почав писати й на соціальні теми. А потім прийшла нова - кримська...
До Криму він уперше потрапив на журналістську практику. Досі невідомий край сподобався. Та й робота горіла в руках, сам напросився у кілька відряджень, аби побачити півострів. Після практики Віктора й запросили до місцевої "молодіжки". Вона виходила російською, однак юнак не мав сумніву: все одно прийде до свого рідного! Про це, власне, йдеться в одній із його пісень, де батько кличе сина повертатися додому, аби разом сіяти пшениці, а той уже навчений сіяти золоте насіння рідного слова, і комусь же треба тримати саме тут українське небо. А слідом за нею торкає душі іще одна, про яблука на батьківському порозі...
Виконав родинний дует і нову, прем'єра якої відбулася цього ж дня в фіналі конкурсу, написану на слова Данила Кононенка. Один з організаторів Товариства української мови в Криму, співзасновник і завідуючий літературним відділом «Кримської світлиці», член ради НСПУ і правління Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, той присвятив цю поезію 15-річчю "Кримської світлиці".
"Духовності чиста криниця, не змірять твою глибину, Світличенько, "Кримська світлице", одна ти у нас у Криму..."
- Справжній кримський українець, родом з Черкащини, він багато зробив, аби в Криму і пахло, і звучало Україною, і лунало, чулося і зналося, - згадує колегу Віктор Качула. - От уже 3 роки його немає з нами. Тож зберегти конкурс, біля витоків якого стояв Кононенко, - наш моральний обов'язок, попри те, що він не має жодної державної підтримки і відбувається на волонтерських засадах; фінанси збираємо Спільнокоштом. От і 2018 році на наші прохання про фінансову підтримку відгукнулися хіба деякі народні обранці. Та дітям, які приїхали на фінал з усієї України, ми оплатили дорогу, вручили призи. І щороку видаємо збірочку кращих творів-переможців.
"Кримська світлиця", нагадує п. Віктор, була єдиною українською газетою на півострові. Та 2016 року, за його словами, колишніх працівників, у т.ч. і його, редактора, звільнили за незгоду із переведенням редакції кримського видання до столиці, а також позбавили права засновництва. Тож тепер у столиці виходить бюджетним коштом у друкованому вигляді "Кримська світлиця" із тим самим логотипом, над якою працює новий колектив, розповідає журналіст. Каже, нове видання не підтримало їхній конкурс. І що Данило Кононенко ніколи не полишив би читачів-кримчан, редакційний архів і ту землю, яка полита в Криму українською кров'ю і потом. Та Віктор Качула має надію: поетична присвята ще стане гімном їхнього конкурсу і тієї "Світлиці", яку вони колись іще видаватимуть у друкованому вигляді.
- Чимало знаних людей шанували цю газету, співпрацювали з нею, - каже Качула. І справді, як не пригадати, коли Віктор Качула з донькою, тоді ще школяркою, бував і в нашій редакції, ще за часів, коли наші "Вісті..." очолював світлої пам'яті Борис Шинкарук...
Повертаючись до поезії, Качула тим часом розповідає про власний неологізм - "накримилося" - нова пісня з яким стала для нього сповіддю і водночас спробою щось пояснити, назвати речі своїми іменами.
- Наболіло у душі, накримилось, мов у душу Чорне море вилилось... - плаче гітара. Та як розповісти про пісню? Краще послухайте її...
Качула має надію "зачепити" когось своїм словом, зупинивши від хибного кроку. Каже, що нам треба працювати з тією аудиторією, намагатися вплинути на неї. І сподівається: його з однодумцями праця не марна і хоч на якийсь міліметр наближає чиєсь прозріння.
А після довгих оплесків їм із Юлею побажали, аби знайшлося довкола достатньо мудрих українських сердець, які підхоплять підняту кримськими патріотами хвилю, щоб ми всі разом почали повертати Крим - і в душі, і в серця, і в географію України. А що конкурс - це крок у тому ж напрямку, то нагадаємо картки для допомоги в формуванні призового фонду: ПриватБанку 5168 7450 1238 2104 і ОщадБанку 5167 4901 2770 7462 (обидві на ім’я Польченка Олександра Олексійовича).
Ольга ГОЙДЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 20.04.2018 > Тема "Душі криниця"