Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
Дякую тоб╕, вчителько, що розв╕яла м╕й смуток, що допомогла мен╕ перебороти особист╕ негаразди...


ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ ВОЛОДИМИР СОСЮРА
...використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до ╖хн╕х простих рем╕н╕сценц╕й, а творчо...


«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»
Про талановитого молодого педагога — вчителя укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


«…МЕН╤ ╤ ВДЕНЬ, ╤ ВНОЧ╤ СНИТЬСЯ ОТА БЛАГОДАТЬ НАД ДН╤ПРОМ…»
ОБРАЗ УКРА╥НИ В ТВОРЧОСТ╤ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


НАША СОНЯЧНА В╤КТОР╤Я
З перших хвилин було таке в╕дчуття, що зустр╕ла р╕дну людину. Р╕дну за духом, помислами.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2018 > Тема "На допомогу вчителеві"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 30.03.2018
ХУДОЖН╢ ЗОБРАЖЕННЯ «МОВНОГО РЕЙДЕРСТВА» У ПОЕТИЦ╤ ╤ВАНА НИЗОВОГО

╤ван Низовий – один ╕з найяскрав╕ших творц╕в художнього слова друго╖ половини ХХ – початку ХХ╤ стол╕ття. Його творч╕сть не лише глибоко патр╕отична теоретично (тобто зм╕стовно), але й практично. Л╕рика поета написана вишуканою укра╖нською мовою. Кр╕м того, автор к╕льк╕сно збагачу╓ ╖╖ склад завдяки використанню власне авторських неолог╕зм╕в.
Мета досл╕дження – розглянути особливост╕ поетичного зображення укра╖нсько╖ мови та мовно╖ проблеми в л╕ричн╕й творчост╕ ╤. Низового.
Проблема укра╖нсько╖ мови – одна з ключових у л╕риц╕ поета. Пост╕йн╕ утиски з приводу використання р╕дно╖ мови як на державному, так ╕ на локальному р╕внях, колоритно в╕дображен╕ автором упродовж усього творчого шляху (1964 – 2011 рр.): «Тримали язики за с╕мома замками, / Про мову ж ╕ розмов немовби не було» («Тримали язики за с╕мома замками…») [6, с. 114].
Для зображення тако╖ мовно╖ ситуац╕╖ можна використати терм╕н «мовне рейдерство», запропонований поетом О. Кабановим: «Це коли завдяки ╕ншим мовам, через захоплення ╕ншого культурного простору впроваджують убивчу для Укра╖ни поголовну одноман╕тн╕сть [1].
«Мовне рейдерство» – одне з найгостр╕ших питань, яке порушу╓ у сво╖й л╕риц╕ ╤. Низовий: «Нашу мову св╕домо псують, / Препарують ╖╖, / А по сут╕ / Викривляють сам╕с╕ньку суть / Закор╕нення в р╕дному ╜рунт╕ / Укра╖нства. Не може, мовляв, / ╤снувати якесь укра╖нство / Там, де „руська справ╕ку земля / ╤ московсько-слов’янське ╓динство”! / Що ж я можу сказати на те? / Шов╕н╕сти з П╕вн╕чного Сходу / Посягають на наше святе – / Самобутн╕сть народу ╕ роду» («Нашу мову св╕домо псують…») [5, с. 43].
Процес русиф╕кац╕╖ на радянському та пострадянському простор╕ Укра╖ни автор пережива╓ особливо бол╕сно, тому виступа╓ палким поборником укра╖нсько╖ мови не лише у сво╖й поетичн╕й творчост╕, а й у публ╕цистиц╕ та громадськ╕й д╕яльност╕, за що свого часу нер╕дко розплачувався: «Статтю мою скромну про мову / Вкра╖нську / Вони нарекли / Ворожою… Знову ╕ знову / Громили мене ╕ товкли. / Ц╕л╕с╕нький стос „документ╕в” / На мене з╕брали умить, / Шанованих ╕нтел╕гент╕в / Прохали мене засудить» («Поминки „Молодогвард╕йця”») [11, с. 128].
Каменями спотикання на шляху природного розвитку укра╖нсько╖ мови на ╖╖ законн╕й територ╕╖, спираючись на поез╕╖ ╤. Низового, можна вважати так╕ фактори:
1) протид╕я держави: «Прокинувся – держава вже не та / Й народ не той – / Уже нап╕вдержавний, / А древня наша мова золота / ╤ св╕тла самост╕йницька мета / Зневажен╕» (Прокинувся – держава вже не та…») [3, с. 14]; «О, мово моя без’язика, / В як╕й ти ганьб╕ та неслав╕! / Говорять тобою, / Не в’яжучи лика, / Державц╕, / Ворож╕ держав╕…» («О, мово моя без’язика…») [11, с. 93]; «Словом лиш – знову й знову – / Прагнемо в ц╕й систем╕ / Порятувати Мову!» («Система бо╖ться Слова…») [15, с. 26]; «…Ненашу ганьблю державу / за нашу сп╕вучу мову, / принижену ╕ занедбану / державними держимордами» («То добре, що маю справу…») [9, с. 66];
2) примусовий вплив рос╕йсько╖ мови та культури з боку сус╕дн╕х територ╕й та намагання вит╕снити укра╖нську мову й культуру на марг╕нес: «Вони дали нам повен в╕з хули / Та повне ╕сторичне безгом╕ння, / Та ще „язык могучий”, / Залюбки / Оздоблений „крутими” матюками, / Щоб власн╕ проковтнувши язики, / Ми „штокали” чужими язиками» («Весел╕ ми й дотепн╕, бо – хохли…») [8, с. 6]; «Не скачи, козаче, / Через ту долину, / Де й калину вирвано ╕з земл╕, – / Там с╕чуть охоче голову повинну / Мечоносн╕ братчики-москал╕. / … / Там же бусурманськ╕ гостр╕ ятагани, / Там не т╕льки волю – мову в╕дбира...» («Не скачи, козаче…») [17, с. 28];
3) штучне, св╕доме зрос╕йщення укра╖нцями самих себе та сво╖х родин як «данина мод╕» чи сором переходити на р╕дну мову через стереотип меншовартост╕, селянства, неграмотност╕: «Ви, / Народжен╕ в Укра╖н╕, / Хоч ╕ з пр╕звищами на „ов”, / В незбагненно сл╕п╕й гордин╕ / В╕дчува╓те ╕ донин╕ / В сво╖х жилах „московську кров” / … / Вам ненависне щире слово / Укра╖нське» («Ви, народжен╕…») [2]; «Яничари – тво╖ байстрюки, / До десятих кол╕н москаленки, / Знову душать тебе залюбки – / Не потр╕бно ╖м р╕дно╖ неньки! / Генетично ╖х вабить чужа» («Нашу мову св╕домо псують…») [5, с. 45]; «„Панове, / Щеза╓ мова р╕дна – це ж б╕да!”. / У в╕дпов╕дь луна╓ гонорове: / „Ми не панове, бл╕н… / Ми – гаспада!” («Волаю вже у в╕дча╖…») [7, с. 100];
4) тотальне панування суржику як сурогату мови, жахливо╖ комб╕нац╕╖ укра╖нсько╖ та рос╕йсько╖ мов: «Отож ╕ звучимо в замученому слов╕ / В засм╕чених полях засмучених кра╖в, / Де суржик ще г╕рчить» («Тримали язики за с╕мома замками…») [6, с. 114]; «╤ суржиком г╕рчить / На кладовищ╕ мови, / ╤ на горбках могил / Пиячать москал╕…» («В сам╕с╕ньких низах…») [12, с. 59]; «╤ потрапляв у мовний суржик, / В рясн╕ рудянськ╕ бур’яни» («В рос╕йськомовному Союз╕…») [3, с. 33]; «…Суржик ╕ржавий / донищу╓ вражену мову» («Нема Укра╖ни…» [10, с. 39]; «Не викро╖ти путн╕х рим ╕з суржику, / що зр╕с на пустир╕ заматер╕лому / ╕ нищить мову, долею нам суджену… / … / Умовною якоюсь нап╕вмовою / силку╓мось у власн╕й недолугост╕ / в гомери вийти, в байрони – / немовби ми / й забули геть про комплекс / в╕чнодругост╕…» («Не викро╖ти путн╕х рим ╕з суржику…») [14, с. 67]; «Вся Русь колишня / суржиком / г╕рчить – / Кричить, / Бо не спроможеться ╕знову / По св╕ту / мову / визбирать / свою... / То ж я збираю мову ту по слову / В краю, / Що геть оглух в╕д кураю / Та в╕д ожин колючого чужинства, / ╤ повертаю натовпу» («Чорнобиль розбудив козацьку душу…») [4, с. 95].
Автор опоетизову╓ р╕дну мову, персон╕ф╕ку╓ ╖╖. Под╕бно до людини «помира╓ р╕дна мова», а укра╖нська п╕сня, яку автор позиц╕ону╓ через еп╕тет «солов’╖на», «ледь хрипить» («За мо╖м в╕кном…») [13, с. 132]. Мова здатна тяжко хвор╕ти: «Чужо╖ мови метастази / В нац╕ональн╕м наш╕м т╕л╕ / Сваволять – вигублять нараз╕ / Кл╕тини ще не омертв╕л╕! / ╤ в прогресуюч╕й хвороб╕ / Н╕м╕╓ слово, мов закуте» («Чужо╖ мови метастази…») [7, с. 27]; «╤ зари╓ в землю ще живу – / Вже смертельно хвору р╕дну мову» («У прекрасний, неповторний час…») [8, с. 34]. Вона може пересуватися, говорити чи принаймн╕ знесилено хрип╕ти: «А за порогами вже й мова, / в густий курай упавши ниць, / хрипить, Тарасова…» («В╕д нагу╓вицько╖ стежки…») [14, с. 25]. ╥╖ можуть ображати, принижувати, завдавати ф╕зичних страждань: «Зневажена тисячол╕тня мова… / ╤ржав╕╓ в трав╕, уся в кров╕» («Насл╕дки укра╖нського ╕нтернац╕онал╕зму») [8., с. 12]; «А ще ж на╖зник╕в юрма / Топтала нашу мову...» («В╕чне коло») [4, с. 11]; «Заматюкали нашу мову, / Живцем розп’яли на плотах / ╤ живоплотах…» («Сльозами радост╕ та горя…») [16, с. 29]. Мов╕, под╕бно до людини, властив╕ основн╕ форми прояву псих╕ки особистост╕: емоц╕╖, почуття, пам’ять, сприймання тощо: «Мова р╕дна вас кожним словом, / Не оплакавши, забува» («Яничари ╕ мамелюки…») [3, с. 92].
Отже, у сво╖й творчост╕ ╤. Низовий п╕дн╕ма╓ важливу проблему укра╖нсько╖ мови, яка не втрача╓ сво╓╖ актуальност╕ ╕ на час╕. В╕н виокремлю╓ основн╕ фактори, що сприяють розвитку ц╕╓╖ проблеми. Автор створю╓ неповторний образ укра╖нсько╖ мови за допомогою р╕зних засоб╕в художньо╖ виразност╕.

А.М. Манько
асп╕рант кафедри укра╖нсько╖ л╕тератури
Луганського нац╕онального ун╕верситету
╕мен╕ Тараса Шевченка (м. Староб╕льськ)

Л╕тература:
1. Кабанов О. Треба робити укра╖нську мову модною, а не впроваджувати по-куркульськи закон про осв╕ту, що перетворю╓ кра╖ну на позорище ╢вропи [Електронний ресурс] / О. Кабанов // ГОРДОН. – Режим доступу:
http://gordonua.com/ukr/print/news/politics/-poet-kabaniv-treba-robiti-ukrajinsku-movu-modnoju-a-ne-vprovadzhuvati-po-kurkulski-zakon-pro-osvitu-peretvorjuje-krajinu-v-pozorishche-jevropi-209015.html
2. ╤ван Низовий. Ви, народжен╕… [Електронний ресурс] / «Поетичн╕ майстерн╕» – Самвидав. – Режим доступу:
http://maysterni.com/publication.php?id=130692
3. Низовий ╤.Д. В╕втар / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Вид-во «Райдуга» Лугансько╖ орган╕зац╕╖ СПУ, 1995. – 120 с.
4. Низовий ╤.Д. В раю, скра╓чку / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 180 с.
5. Низовий ╤.Д. Дурман-трава / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: «Глобус», 2003. – 96 с.
6. Низовий ╤.Д. Живу за юл╕анськими календами / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанась╓ва В.╤., 2010. – 220 с.
7. Низовий ╤.Д. Жура за журавлями / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 100 с.
8. Низовий ╤.Д. Запрягайте, хлопц╕, коней / ╤.Д. Низовий. – Луганськ, 1993. – 64 с.
9. Низовий ╤.Д. Калини жар на полотн╕ сн╕г╕в / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2007. – 168 с.
10. Низовий ╤.Д. Мажор в м╕нор╕ / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Св╕тлиця, 2006. – 100 с.
11. Низовий ╤.Д. Несправжня пектораль / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 256 с.
12. Низовий ╤.Д. По пром╕нчику доброти / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2003. – 80 с.
13. Низовий ╤.Д. Поза ра╓м / ╤. Д. Низовий. – Луганськ: Укрроспроммаш, 2001. – 200 с.
14. Низовий ╤.Д. Самоп╕знання / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: ПП Афанась╓ва В.╤., 2006. – 100 с.
15. Низовий ╤.Д. Те, чому ╕ назва загубилась / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Луга-принт, 2003. – 72 с.
16 Низовий ╤.Д. Тихоплесо-часоплин / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Глобус, 2001. – 60 с.
17. Низовий ╤.Д. Я з тако╖ глибинки / ╤.Д. Низовий. – Луганськ: Русь, 1999. – 76 с.
Манько А. М. Художн╓ зображення «мовного рейдерства» у поетиц╕ ╤вана Низового / А. М. Манько // Перспективн╕ шляхи розвитку науково╖ думки (частина ╤╤): матер╕али М╕жнародно╖ науково-практично╖ конференц╕╖ м. Ки╖в, 27 – 28 с╕чня 2018 року. – К.: МЦНД, 2018. – С. 33 – 34.

╤ван НИЗОВИЙ

* * *
П╕встол╕ття живши в Укра╖н╕
В тихому добробут╕,
На жаль,
Виявля╓ нахили зм╕╖н╕
До Вкра╖ни нин╕ цей москаль.
Бачите, йому не до вподоби
Наша самост╕йн╕сть –
Хоч яка
В д╕дька самост╕йн╕сть:
Мовчкороби,
П╕сля тристал╕тньо╖ хвороби,
Втратили властив╕сть язика –
Недругам перечити!
А тому
Прийшл╕ знахабн╕л╕ москал╕
╤ на горла, ╕ на мозол╕
Наступають нам,
Аби н╕кому
Не запраглось правди на земл╕
Р╕дн╕й та окраден╕й...

Москалю,
Я з тобою вчора ще дружив,
А сьогодн╕ тим,
Хто заслужив,
Ладен добру вигострити палю
З р╕дно╖ осичини!
Я сам
Виростив ╖╖ соб╕ на вт╕ху,
Щоб вона мою щасливу стр╕ху
Берегла
Й молилась небесам...

Маю негаразди немал╕
Через власне нехлюйство хохляцьке,
А кр╕м того ще ж ╕ москал╕
В криниц╕ попльовують «по-братськи»!
1999

* * *
Вироджу╓мось в половц╕в –
Щоправда,
Вони були коч╕вники,
А ми
Ос╕дло живемо в численних градах,
╤, як поет писав,
Нас тьми ╕ тьми.
Пов╕льно перетворю╓мось в гунн╕в –
Та ж т╕ чуж╕ пустошили кра╖,
А ми сво╓, обпльовуючи, гудим,
Обрубу╓мо корен╕ сво╖.
Ми половц╕, ми гунни, ми сармати,
А ще хохли, при сварц╕, й москал╕,
Х╕ба ж нас можна в нац╕ю з’╓днати
На ц╕й – чуж╕й для вс╕х –
Сво╖й земл╕?!
Ми з лютих л╕т не винесли уроку
Патр╕отизму д╕йсного,
Тому
╤ молимось
Чужому богу – Блоку,
╤ безоглядно в╕римо йому,
Що… ск╕фи ми,
Що… Аз╕╖ ми д╕ти,
Покликан╕ ламать чуж╕ хребти, –
А ми ж сво╖м не вм╕╓м волод╕ти,
То де вже нам чуж╕ обнять св╕ти!
Ми – байстрюки безлико╖ комуни,
Праправнуки найб╕льшо╖ орди, –
Не гунни ми!
Давно пощезли гунни
У безв╕ст╕.
╤ нас несе туди.
2000

* * *
Не можемо в╕дстояти себе
╤ в незалежн╕й. Звикли, як воляки,
До окрику-команди «цоб-цабе»
╤ замашно╖ палиц╕-ломаки.

Не дивно – адже ламано хребти
╤ шк╕ру нам пасовано на спинах:
Йдемо, коли звучить команда йти,
╤ сто╖мо, якщо наказом спинять.

То хто ж ми ╓? Народом лиш звемось,
А в д╕йсност╕ ми схож╕ на отару,
Сво╖х б’╓мо, а прийшлих бо╖мось,
Чека╓м ласки – ма╓м лише кару.

Брати мо╖ ╕ сестри! Вже й пора,
╤ час настав розправити нам спини
Пообер╕ж ╓диного Дн╕пра
На простор╕ ╓дино╖ Вкра╖ни!

Благослови нас, Боже! В╕дбери
Покору нашу ╕ верни свободу,
╤ волю – ц╕ божественн╕ дари,
В╕д╕бран╕ колись в мого народу.
2003

* * *
Показники в нас – м╕нусов╕,
Отож ╕ п╕дсумки сумн╕:
Ми в ц╕й держав╕ – тимчасов╕
В сво╖й роздр╕бн╕й множин╕.

Вс╕ – тимчасов╕ в ц╕й «вистав╕»:
Прем’╓ри, л╕дери, бомж╕,
╤ доброчесн╕, ╕ лукав╕,
Одноплем╕нн╕ ╕ чуж╕;
╤ президенти – тимчасов╕ –
Стоять у пр╕рви на краю;
╤ я – ловлю себе на слов╕ –
Теж тимчасовий в ц╕м «раю».

Стою, мов яв╕р над водою,
Яка вт╕ка╓-вит╕ка,
╤ порожнеча п╕д╕ мною
Мене вже зовс╕м не ляка…

…Вона проб’╓ – свята година
Тим, чия сов╕сть – б╕ле тло:
Розкв╕тне в╕чна Укра╖на –
╤накше й правди б не було!
2003

* * *
Лаке╖ ╕ лакузи ╕з лакуз
П╕вн╕чному сус╕дов╕ в догоду
На вузол знов зав’язують союз –
Нов╕тню переяславську угоду;
╤стор╕ю лакують, як завжди,
Вир╕внюють крив╕ кривав╕ траси,
Стираючи на них трудн╕ сл╕ди
Мазепи ╕ великого Тараса…

Запроданц╕ ганебно╖ доби,
Означено╖ проф╕лем п╕гмея,
Ви й мат╕р продали б свою,
Якби
Вчинити це
Над мертвою
Над нею
Була спромога!
Виродки страмн╕
╤ виплодки н╕кчемн╕ пустоцв╕ту,
Це через вас так соромно мен╕
Дивитись в оч╕ праведному св╕ту,
╤ через вас так сов╕сно ходить
По ц╕й земл╕, де вбито й слово Боже…
Моя ненависть
Вашу ненасить
Невже не переможе?!
2003

* * *
Переписатись на зулуса,
Бо стидно вже укра╖нцем буть?
Та… видають козацьк╕ вуса,
Зулусом стати не дають.
Пере╕накшитись у негра,
Бо зватись ар╕╓м – ганьба?
Але ж мо╖ хохляч╕ нерви
Дадуть сховатися х╕ба
За негритоса?!
Малороса
Вс╕ вп╕знають ще зв╕ддал╕к:
Бреде ╕стота безголоса,
Не п╕дн╕маючи пов╕к…
Пов╕к-в╕к╕в не буде д╕ла
╤з нас, допоки ми – хохли…
Душа медку лизнуть хот╕ла,
А ╖й смоляки налили!
2003

* * *
Тимчасов╕, живемо в м╕жчасс╕ –
Н╕ д╕янь сусп╕льних, н╕ звитяг –
Вже розчинен╕ в загальн╕й мас╕,
Вже пропащ╕ в пащ╕ небуття.
П╕сля нас н╕чого, кр╕м ру╖ни,
На земл╕ не лишиться – лиш прах,
Залишок т╕╓╖ Укра╖ни,
Що розпорошилась на в╕трах.
В╕чний страх нам дивиться у в╕ч╕.
В╕щий ворон звужу╓ круги.
Затопив Дн╕про козацьк╕ с╕ч╕,
Загубив прав╕чн╕ береги…
2003

* * *
Ще п╕сня у зрос╕йщеному м╕ст╕
Голосить болем прад╕д╕в мо╖х –
Мелод╕я свята й слова пречист╕
Заледве пробиваються кр╕зь см╕х
Всеп’яних яничар╕в. Бачу сльози
На лицях – наче роси на жорств╕…
Вслухаються хохли ╕ малороси
В ледь чутний поклик р╕дно╖ кров╕.
«Пов╕й, – луна╓, – в╕тре, на Вкра╖ну…»
╤ в╕тер – адже просять! – пов╕ва,
В╕дчуження глуху, байдужу ст╕ну
Розхиту╓… ╤ роситься жорства…
«Туман, – виводить голос, – долиною…»
«Ой, чий то к╕нь…», – в╕длуню╓ ген-ген…
Чубатою хита╓ головою
Суржикомовний гицель-б╕знесмен.
Мов сонячний легкий пром╕нний зайчик,
В рудавих вусах посм╕шка гуля…
Це ще не Укра╖на – лиш окрайчик
Кра╖ни Укра╖ни, що здаля
Ледь-ледь м╕р╕╓… П╕сня ж понад часом
Самотн╕м птахом, гублячи перо,
Летить, щоб за зрос╕йщеним Донбасом
Вмочить крило в праперв╕сний Дн╕про.
2003


 

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2018 > Тема "На допомогу вчителеві"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19815

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков